Ухвала суду № 71931109, 30.01.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/1873/16-к Головуючий у І інстанції Віговський С. І.Провадження № 11-кп/780/166/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 34 30.01.2018

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Габрієля В.О.

суддів Говорухи В.І., Полосенка В.С.

при секретарі Чорнобривцю В.В.

з участю прокурора Ляшенка Р.О.

потерпілої ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_3 та прокурора Сквирського відділу Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_5 на вирок Сквирського районного суду Київської області від 27 листопада 2017 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, студента ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, раніше не судимого,-

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді п’яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

До набрання даним вироком законної сили обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, і ухвалено утримувати ОСОБА_4 в ДУ «Київський СІЗО», взявши його під варту в залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 постановлено відраховувати з 27.11.2017 року.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 про відшкодування матеріальних та моральних збитків на загальну суму 73491 грн.36 коп. залишено без розгляду; цивільний позов Прокуратури Київської області задоволено повністю; цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди заподіяної злочином задоволено частково, про стягнення матеріальної шкоди заподіяної злочином задоволено повністю.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь «Сквирської центральної районної лікарні» Управління охорони здоров’я Київської обласної держаної адміністрації МОЗ України витрати понесені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування хворих на загальну суму 3692 грн.; на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 500 000 грн., матеріальну шкоду в розмірі 36818 грн. 32 коп.

Цим же вироком вирішено питання про речові докази та судові витрати.

Згідно вироку суду ОСОБА_4 засуджено за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, вчиненого за наступних обставин.

ОСОБА_4 09 квітня 2016 року, близько 03 год. 00 хв., на відрізку 12-14 км. автодороги «м. Сквира - с. Руде Село - м. Тетіїв», а саме: на відстані 2км.+200м. від дорожнього знаку «Кінець населеного пункту Горобіївка», що на території Сквирського району Київської області, керував технічно справним автомобілем НОМЕР_1, рухаючись по напрямку руху в бік м. Тетіїв зі швидкістю не менше 84...95км/год., в порушення вимог п.12.6.г Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року та введених в дію з 01.01.2002 року (далі - ПДР України), відповідно до якого «Поза населеними пунктами на всіх дорогах дозволяється рух із швидкістю: г) не більше 90км/год.», та в порушення вимог п.2.3.б ПДР України, відповідно до якого «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», не був уважний за дорожньою обстановкою, проявивши злочинну недбалість до дорожньої обстановки, допустив неуважність та безтурботність, порушуючи вимоги п.12.1. ПДР України, відповідно до якого «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», п.1.10. «узбіччя» ПДР України, відповідно до якого «Терміни, що наведені у цих Правилах, мають таке значення: узбіччя - виділений конструктивною або суцільною лінією дорожньої розмітки елемент автомобільної дороги, який прилягає безпосередньо до зовнішнього краю проїзної частини, розташований з нею на одному рівні та не призначений для руху транспортних засобів.», не врахувавши дорожню обстановку, здійснив виїзд на праве узбіччя по напрямку його руху, де втратив контроль над рухом транспортного засобу та не зміг ним безпечно керувати, внаслідок чого, відбувся занос транспортного засобу в бік зустрічного узбіччя з подальшим його перекиданням.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка розташовувалася на задньому пасажирському сидінні, отримала тяжке тілесне ушкодження та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка розташовувалася на передньому пасажирському сидінні, від отриманого тяжкого тілесного ушкодження загинула на місці пригоди.

Згідно висновку експерта №47/Е від 11.05.2016 року встановлено, що у ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, мали місце пошкодження у вигляді: ЗТЖ, пошкодження сечового міхура, закритої травми тазу, перелому лонних та сідничних кісток, перелому крила клубової кістки справа, перелому склепіння вертлюгової западини справа, які утворилися від дії тупого(их) предмету(ів) і по давності відповідають вище вказаному строку та обставинам, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя у момент отримання.

Згідно висновку експерта №37 від 12.07.2016 року смерть ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, наступила внаслідок відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепа із тяжким забоєм головного мозку (крововилив під м'яку мозкову оболонку в області основи черепа та крововилив в стовбур мозку). При дослідженні тіла трупа ОСОБА_7 виявлено наступні пошкодження. В області вискової кістки справа з переходом на нижню щелепу рана з осадненими нерівними краями, дном рани є кістки черепа та нижня щелепа розміром 14x6,5см. В області правого тім'яного бугра рана характеру вище описаного, трьома променями довжиною 6,5см., 3,5см., 3см., дном рани є кістки черепа. На правій боковій поверхні живота садно неправильної форми коричневого кольору розташоване нижче рівня шкіри розміром 28,5x7см., із косо-горизонтальними подряпинами. На задній поверхні шиї садно характеру вище описаного розміром 10x8см. В області лобу зліва садно характеру вище описаного розміром 13x10см. На передній поверхні животі зліва садно характеру вище описаного розміром 18x6см. На передній поверхні лівого та правого колінних суглобів садно характеру вище описаного розміром 0,5x0,3см. В області зовнішньої поверхні правого передпліччя в нижній третині синець синього кольору овальної форми розміром 4x3см. На зовнішній поверхні правої кисті сім саден розміром від 0,3x0,2см. до 0,5x0,3см. неправильної форми. На зовнішній поверхні лівої кисті п'ять саден характеру вище описаного розміром від 0,2x0,1см. до 05x0,4см. Перелом 2-6 ребер справа по передній підмишечній лінії. Відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепа із тяжким забоєм головного мозку (крововилив під м'яку мозкову оболонку в області основи черепа та крововилив в стовбур мозку). Описані вище тілесні пошкодження виникли від дії тупих предметів або при падінні на такі, в час та за вище вказаних обставин і відносяться до категорії тяжких тілесних пошкоджень, як небезпечні для життя.

Порушення водієм ОСОБА_4 вимог п.п.12.6.г, 2.3.б, 12.1., 1.10. ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року та введених в дію з 01.01.2002 року, перебувають в прямому причинному зв’язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків, що спричинили смерть потерпілої ОСОБА_7 та заподіяли потерпілій ОСОБА_6 тяжке тілесне ушкодження.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції захисником обвинуваченого ОСОБА_4 – адвокатом ОСОБА_3 та прокурором подано апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_3 не оспорюючи вирок в частині правильності кваліфікації дій обвинуваченого та доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвали новий, призначивши ОСОБА_4 покарання за ч.2 ст.286 КК України, не пов’язане з позбавленням волі; відмовити в задоволені позову ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 36818 грн. 32 коп.

Свої вимоги мотивує тим, що призначаючи покарання ОСОБА_4 суд першої інстанції не врахував, що він вчинив злочин із необережності, вину визнав повністю, за місцем проживання характеризується позитивно, не порушує громадський порядок та спокій сусідів, щиро розкаявся, просив вибачення в потерпілої ОСОБА_2, із метою відшкодування заподіяної шкоди, навчаючись, пішов працювати, надав допомогу при похованні ОСОБА_7, потерпілій ОСОБА_6 в повному обсязі відшкодував завдану шкода, добросовісно з’являвся на виклики органів досудового розслідування та суду, давав послідовні, правдиві покази, чим сприяв розкриттю злочину.

На думку апелянта, суд безпідставно задовольнив позов ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 36 818 грн. 32 коп. в повному обсязі, адже згідно наданих потерпілою товарних чеків, у заявлену суму було включено витрати, які не пов’язані з похованням, кошти на медикаменти, не підтверджені рецептами лікарів, витрати на автобус, підтверджені сумнівними корінцями невідомого походження та без зазначення перевізника.

Прокурор у своїй апеляційній скарзі не оспорюючи вирок в частині правильності кваліфікації дій обвинуваченого та доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, просить вирок районного суду скасувати у зв’язку з невідповідністю висновків суду, викладеним у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості; ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки; включити в мотивувальну частину вироку обтяжуючу обставину – вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп’яніння, відповідно до ч.1 ст.67 КК України.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що виключаючи перебування обвинуваченого в стані алкогольного сп’яніння, як обставину, що обтяжує покарання, суд першої інстанції посилався на те, що відібрання зразків крові та проходження огляду за допомогою спеціального технічного приладу «Drager» було проведено всупереч вимогам п.9 Розділу II Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» затвердженої Наказом МВС та МОЗ України від 09.11.2015року №1452/735.

Проте, вказана обтяжуюча обставина підтверджується також показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які ніким не спростовані, є послідовними, логічними, узгоджуються з іншими дослідженими у справі доказами та відповідають фактичним обставинам вчиненого кримінального правопорушення.

Також апелянт вважає, що призначаючи ОСОБА_4 покарання місцевий суд належним чином не врахував суспільну небезпеку та ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення та наслідки його протиправних дій.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_3, які підтримали власну апеляційну скаргу та вважали необґрунтованими вимоги прокурора, думку прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти апеляційної скарги захисника, доводи потерпілої ОСОБА_2, яка підтримала апеляційну скаргу прокурора та заперечувала проти апеляційної скарги захисника обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, із наступних підстав.

Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч.2 ст.286 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження та учасниками процесу не оспорюються.

Згідно положень ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, згідно положень п.п.2,3 ч.1 ст.65 КК України та п.п.1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року №7, при призначенні покарання в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

У відповідності до ст.12 КК України, вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, віднесено до категорії тяжких злочинів.

Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_4, відповідно до ст.66 КК України, суд першої інстанції врахував часткове добровільне відшкодування завданого збитку.

При цьому, районний суд обґрунтовано не визнав щире каяття, як обставину, що пом’якшує покарання, адже щирим, каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалася. Дані про таку оцінку обвинуваченим своїх дій у матеріалах провадження відсутні. Обвинувачений не відшкодував завдані збитки потерпілій ОСОБА_2, не вибачився перед нею, отже не виказав жалю з приводу вчиненого та не бажав жодним чином виправити ситуацію.

Обставин, що згідно ст.67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом першої інстанції встановлено не було.

Зокрема, колегія суддів погоджується із тим, що обставина перебування обвинуваченого у стані алкогольного сп'яніння на момент ДТП, яка сталася 09.04.2016 року, близько 03 год. 00 хв., не зайшла свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів, що можуть підтвердити вказану обставину та спростувати покази обвинуваченого в цій частині.

Відповідно до п.2 спільного Наказу МВС та МОЗ України від 09.11.2015 року за №1452/735 «Про затвердження Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» визнано таким, що втратив чинність, спільний наказ МВС України та МОЗ України від 09.09.2009 року N400/666 «Про затвердження Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 06.10.2009 року N931/16947 (із змінами).

У п.8 Розділу 1 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» зазначено, що у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у закладі охорони здоров'я.

Пунктом 9 Розділу ІІ Інструкції передбачено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров'я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Відповідно до вимог п.16 Розділу ІІІ Інструкції висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, видається на підставі акта медичного огляду.

Згідно п.22 Розділу ІІІ Інструкції висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.

Із ст.62 Конституції України вбачається, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Частиною 1 ст.87 КПК України передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ч.2 ст.86 КПК України недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Із матеріалів кримінального провадження видно, що ДТП за участю обвинуваченого сталася 09.04.2016 року, о 03-й годині ночі, проходження тесту на приладі «Drager» було проведено 09.04.2016 року о 08 год. 05 хв. (т.1 а.п.45) та відібрання відповідних зразків крові було проведено 09.04.2016 року о 06 год. 30 хв. (т.1 а.п.141-146, 157).

Оскільки, відібрання зразків крові та проходження тесту на приладі «Drager» на стан сп'яніння, було проведено всупереч вимогам п.9 Розділу ІІ Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом МВС та МОЗ України від 09.11.2015 року за №1452/735, вказані докази щодо огляду ОСОБА_4 на стан сп'яніння суд першої інстанції обґрунтовано визнав не допустимими.

У свою чергу, показання допитаних в судовому засіданні свідків в частині наявності (відсутності) стану алкогольного сп'яніння у обвинуваченого на момент вчинення ДТП не можуть бути належними та допустимими доказами перебування особи в стані алкогольного сп'яніння.

Враховуючи те, що стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів перебування обвинуваченого ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння на момент ДТП та судом першої інстанції не здобуто таких доказів в ході судового розгляду, суд вірно виключив із об'єму обвинувачення ОСОБА_4 факт перебування його в стані алкогольного сп'яніння на момент вчинення ДТП та відповідно порушення ним вимог п.2.9.а) ПДР України.

Оскільки у ході апеляційного провадження не було заявлено клопотання про повторне дослідження обставини, встановлених під час кримінального провадження у суді першої інстанції, колегія суддів відповідно до ч.1 ст.404 КПК України позбавлена можливості повторно дослідити докази перебування обвинуваченого ОСОБА_4 у стані алкогольного сп’яніння.

При призначенні покарання ОСОБА_4 районний суд в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини та наслідки протиправних діянь, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вчинив тяжкий злочин з необережності, характеризується позитивно.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 не можливе без ізоляції від суспільства та про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

Із огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_4 покарання в повній мірі відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, є необхідним та достатнім для їх виправлення, попередження нових злочинів і домірне скоєному, а доводи апеляційних скарг про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Ураховуючи думку потерпілої ОСОБА_2, яка просила призначити ОСОБА_4 максимально сувору міру покарання та позбавити його волі, наслідки протиправних дій обвинуваченого у вигляді смерті та тяжких тілесних ушкоджень, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_4 положень ст.ст.69,75 КК України.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини обвинуваченого ОСОБА_4, потерпілій ОСОБА_2 було завдано матеріальної шкоди, в розмірі 36818 грн. 32 коп.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого.

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, заподіяна протиправними діями, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла.

Пунктами 6, 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» №3 від 31.03.1989 року передбачено, що при розгляді кримінальної справи суд зобов'язаний на основі всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи з'ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином, наявність причинного зв'язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного з підсудних в її заподіянні, а також, чи відшкодовано її повністю або частково до судового розгляду справи, і у вироку дати належну оцінку зазначеним обставинам. Вирішуючи при постановленні вироку питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд має керуватися відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі.

Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Судом першої інстанції встановлено, що в внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, котра сталася з вини обвинуваченого ОСОБА_4, загинула ОСОБА_7

Згідно позовної заяви про відшкодування завданої матеріальної шкоди, збитки завдані обвинуваченим становлять 36818 грн. 32 коп., зокрема це – витрати на поховання, що підтверджується копіями квитанцій (т.1 а.п.87-111).

Згідно ч.1 ст.1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Враховуючи зазначене вище, суд першої інстанції задовольняючи позовну заяву потерпілої ОСОБА_2 про відшкодування завданої матеріальної шкоди у повній мірі врахував вимоги кримінального процесуального законодавства, обставини кримінального провадження та обґрунтовано прийшов до переконання, що у ОСОБА_4 виник обов’язок відшкодувати потерпілій матеріальну шкоду у розмірі 36818 грн. 32 коп.

При цьому, посилання захисника обвинуваченого на те, що задоволення цивільного позову у повному обсязі є незаконним, апеляційним судом сприймаються критично, адже вказана сума підтверджена належними та допустимими доказами.

Будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального права, наслідком яких є зміна чи скасування судового рішення, колегією суддів під час апеляційного розгляду встановлено не було.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів не знаходить підстав для скасування або зміни вироку, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а вирок - без змін.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_3 та прокурора Сквирського відділу Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Вирок Сквирського районного суду Київської області від 27 листопада 2017 року відносно ОСОБА_4 – без змін.

Головуючий:

Судді :