Постанова № 71929454, 24.01.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/971/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Восковська О.А. Провадження № 22-ц/773/116/18 Категорія: 27 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів - Федонюк С.Ю., Киці С.Ю.,

з участю секретаря - Лимаря Р.С.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Мазурка А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2017 року

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом покликаючись на те, що 04.09.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №VOKVGA0000001674 від 04 вересня 2008 року за умовами якого банк зобов'язаний був видати позивачу кредитні кошти у розмірі 23426,12 доларів США, з яких кошти в сумі 20856,92 долари США на споживчі цілі, з них: 20000 доларів США на споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу та 600 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 154,15 доларів США - для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 102,77 доларів США - для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 2569,20 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7. даного Договору зі сплатою за користування Кредитом відсотків в розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2. даного Договору. Вказаний кредитний договір було забезпечено шляхом укладення сторонами договору іпотеки від 04.09.2008 року б/н, який було посвідчено приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу. Позивач зазначає, що при укладенні кредитного договору відповідачем не було відкрито поточного банківського рахунку клієнта, який повинен був використовуватись для видачі та погашення кредиту в готівковій іноземній валюті, а пунктом 8.2. оспорюваного кредитного договору було передбачено відкриття позичальникові транзитного рахунку № НОМЕР_1, на який фактично погашався кредит позивачем та зараховувались кошти, що, на думку позивача, суперечить діючому законодавству, а порядок видачі та погашення кредиту є істотною умовою договору, яка підлягає погодженню сторонами договору, то така обставина свідчить про недійсність пункту кредитного договору щодо видачі та погашення кредиту та тягне за собою визнання недійсним кредитного договору в цілому. Вважає, що за таких обставин є недоведеним і сам факт отримання позивачем кредитних коштів за оскаржуваним договором кредиту від відповідача та розмір самого кредиту.

Крім того, позивач вказує, що відповідачем було встановлено непропорційну велику суму пені та притягнуто її до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і теж порушення, було обмежено її можливість вільно укладати цивільні угоди про страхування та вільно обирати страховика, а також, завищено суму щомісячного платежу чим погіршено її становище як споживача. Також покликається на укладення кредитного договору під впливом обману з боку банку та вказує, що обман полягає у неповідомленні відповідачем повної та достовірної інформації споживачеві банківських послуг про умови кредитування, та надання інформації, що не відповідала дійсності та створювала помилкове уявлення про запропоновану послугу. Вважає, що відповідач умисно приховав від неї повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та реальної відсоткової ставки за таким кредитом та вбачає в цьому ознаки обману з боку банку, що тягне за собою недійсність договору. Вказує, що оскільки не дійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України, відтак визнання недійсним кредитного договору тягне за собою визнання недійсним і договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання такого кредитного договору. На підставі наведеного просила визнати зазначені кредитний договір та договір іпотеки недійсними.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про визнання недійсним кредитного договору №VOKVGA0000001674 від 04 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «Приватбанк» та визнання недійсним договору іпотеки б/н від 04 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «Приватбанк» на забезпечення виконання кредитного договору №VOKVGA0000001674 від 04 вересня 2008 року відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В суді апеляційної інстанції під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі з підстав наведених в ній.

У письмових поясненнях та в суді апеляційної інстанції під час розгляду справи представник відповідача Мазурок А.А. апеляційну скаргу не визнав та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.09.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір №VOKVGA0000001674 за умовами якого відповідач надав позивачеві кредитні кошти у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 23426,12 доларів США, з яких кошти в сумі 20856,92 долари США на споживчі цілі, з них: 20000 доларів США на споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу та 600 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 154,15 доларів США - для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 102,77 доларів США - для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 2569,20 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3.,2.2.7. даного Договору зі сплатою за користування Кредитом відсотків в розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.7.2. даного Договору.

Відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору, підписаного обома сторонами оспорюваного кредитного договору, було визначено загальну вартість кредиту, погоджено питання про те, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе позичальник, погоджено порядок купівлі іноземної валюти та витрати споживача, пов'язані з конвертацією валюти. Відповідно до Додатку № 2 до цього ж кредитного договору встановлено було графік погашення заборгованості за даним кредитним договором, який також підписано обома сторонами правочину, який оспорюється. Будь-яких зауважень з приводу погодження та підписання таких умов сторонами висловлено не було.

Також, 04 вересня 2008 року між сторонами було укладено іпотечний договір за реєстровим номером № 2295, посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу, згідно якого в іпотеку було передано житловий будинок загальною площею 184,20 кв. м., що знаходиться в селі Воля Ковельська по вулиці Воля,18 Ковельського району Волинської області. Згідно п. 35.4 такого Договору іпотеки, іпотека за цим договором поширюється і на земельну ділянку площею 0,1239 га, розташовану за вищезгаданою адресою, і яка належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі Державного акту серії ВЛ №087070.

Відповідно до Додаткової угоди до зазначеного кредитного договору, укладеної між позивачем та відповідачем 25.10.2013 року (а.с. 154), сторони погодили зменшення суми заборгованості, яка виникала в період з дати надання Позичальнику кредиту до дати підписання даної Додаткової угоди до суми пені 1486,09 доларів США, погодили розмір штрафу у випадку несвоєчасної сплати заборгованості за кредитним договором. До цієї ж додаткової угоди сторони погодили та підписали Додаток №1, як невід'ємну частину Додаткової угоди, в якому викладено в новій редакції графік погашення кредиту (а.с.152-153). Дана Додаткова угода позивачем ОСОБА_1 не оспорюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 цього Кодексу передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Підставами для визнання недійсним укладеного між сторонами кредитного договору ОСОБА_1 зазначила про невиконання банком умов Кредитного договору в частині видачі готівкового кредиту з каси Банку в іноземній валюті, встановлення подвійної цивільно-правової відповідальності, його невідповідність ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що виразилося у ненаданні їй відповідачем у повному обсязі інформації про умови кредитування, а також що умови договору є несправедливими та введення її, як позичальника в оману.

Доводи позивача щодо невиконання Банком істотних умов Кредитного договору, невиконання переддоговірної роботи, ненадання відповідачем у повному обсязі інформації про умови кредитування на які вона також посилається в апеляційній скарзі спростовуються дослідженими судом матеріалами справи та положеннями законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

В частині 4 статті 11 даного Закону зазначено, що Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до анкети-заяви від 18 липня 2008 року ОСОБА_1 ознайомлена і згідна з умовами кредитування, які були надані їй у письмовій формі. Своїм підписом підтвердила факт про надану їй повну інформацію про умови кредитування в ПриватБанку, а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями Позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов'язаним з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які Позичальник має право, та відомості про те, від кого Позичальник може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування (а.с. 150-151).

Таким чином, перед укладенням сторонами кредитного договору відповідач у письмовій формі надав позивачу у повному обсязі усю необхідну інформацію, передбачену частинами 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, що діяла на час укладення договору).

На час укладення кредитного договору позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

Крім того, відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, що діяла на час укладення договору) у разі ненадання інформації, яка зазначена у частині 2 даної статті, банк несе відповідальність, яка встановлена ст. ст. 15 та 23 цього Закону. Тобто споживач має право на відшкодування завданих такими діями збитків, однак закон не передбачає можливості визнання недійсними у даному випадку кредитного договору.

Не заслуговують на увагу доводи позивача, що умови укладеного між сторонами кредитного договору є несправедливими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, що діяла на час укладення договору) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Зі змісту укладеного сторонами Кредитного договору вбачається, що жодної з перелічених умов, які законом визнаються несправедливими, до договору внесено не було. Не містить він і будь-яких інших несправедливих умов.

Судом не встановлено порушення прав та інтересів ОСОБА_1 і позивачем не доведено, що укладений договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів».

При цьому, суд врахував, що на час укладення оспорюваного кредитного договору позивач не заперечувала щодо умов такого договору, тривалий час сплачувала борг за кредитним договором та в 2013 році підписала з відповідачем Додаткову угоду до оспорюваного кредитного договору.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції давши правову оцінку обставинам справи та наданим сторонами доказам, встановивши, що на момент укладення кредитного договору сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов цього договору, умови договору про надання споживчого кредиту від 04.09.2008 року не є несправедливими, прийшов до правильного висновку про відмову в позові.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про введення її в оману Банком при уладенні оспорюваного договору не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1, 2 ст. 230 Цивільного кодексу України).

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману, повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в підтвердження умислу в діях відповідача як сторони правочину, стосовно фактів, які впливають на укладення правочину, щодо яких введено в оману та сам факт обману в розумінні ст. 230 ЦК України.

Покликання позивача, як на одну з підстав визнання кредитного договору недійсним на те, що кредитором не виконано зобов'язання в частині видачі готівкового кредиту з каси Банку в іноземній валюті у відсутність договору про відкриття та обслуговування банківського рахунку в іноземній валюті для фізичних осіб, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Кошти за оспорюваним кредитним договором позивачем отримані 04 вересня 2008 року, що підтверджується заявою на видачу готівки № 205 від 04 вересня 2008 року та ордером-розпорядженням на видачу кредиту від 04 вересня 2008 року, базовий номер НОМЕР_2 (а.с. 147). Оскільки виплата кредитних коштів була здійснена на підставі її заяви на видачу готівки - це не суперечить вимогам Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою НБУ № 337 від 14 серпня 2003 року.

Не містять підстав визнання кредитного договору недійсним і доводи позивача про обмеження її оспорюваним договором вільно обирати Страховика, оскільки відповідно до п. 2.2.7 Кредитного договору сторони визначили, що Позичальник надає Банку, зокрема, належним чином оформлений Договір страхування. Під оформленням договору належним чином сторони розуміють письмове узгодження з Банком Договору страхування, у т.ч. вибір Страхувальника, перелік страхових ризиків, які підлягають страхуванню, пред'явлення Банку підписаних Страхувальником договорів страхування й документів, які підтверджують сплату страхових платежів. Отже, з змісту зазначеного пункту кредитного договору вбачається, що позичальника не обмежено у виборі страхувальника, а лише передбачено подальше узгодження такого вибору з Банком.

Безпідставними також є посилання позивача в апеляційній скарзі про встановлення непропорційно великої суми пені та притягнення її до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і теж порушення, оскільки умовами укладеного кредитного договору, який оспорюється, сторони визначили сплату неустойки(грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання), що передбачена ч.1 ст.549 ЦК України., а сплата позичальником щомісячних відсотків передбачена договором за користування кредитом. Разом з тим, при належному виконанні позичальником взятих на себе зобов'язань за договором неустойка не нараховується, правильність нарахування неустойки(пені, штрафу) перевіряється судом при вирішенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості, а тому не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову обґрунтовано виходив із того, що судом не встановлено підстав для визнання недійсним оспорюваного кредитного договору, а у зв'язку з цим і не підлягає визнанню недійсним і договір іпотеки, який є похідним від основного договору.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді