Ухвала суду № 71924132, 25.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/141/18 Головуючий 1 інстанції: Журавель В.А.

Справа суду 1-ї інстанції № 646/1756/15-к

Категорія: ч.ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 263 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Люшні А.І., Савченка І.Б.,

за участю секретаря Боровської О.В.,

прокурора Мозгового М.Л.,

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

представника потерпілих ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12014220000001172 за апеляційними скаргами прокурора, обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3О на вирок Червонозаводського районного суду міста Харкова від 24 жовтня 2016 року ухвалений стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_5, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, не одруженого, який має середньо-спеціальну освіту, який зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3 та фактично мешкає за адресою: Одеська область, Овідіопольській район, с. Овідіополь, вул. Ленінградська № 16/1, раніше судимого : 28 листопада 2001 року вироком Овідіопольського районного суду Одеської області за ст. 185 ч. 3 КК України до 3 років позбавлення волі із застосуванням положень ст. 75 КК України з іспитовим строком на 2 роки; 06 лютого 2003 року вироком Овідіопольського районного суду Одеської області за ст. 185 ч. 3 КК України, із застосуванням положень ст. 71 КК України до 4 років позбавлення волі; 24 листопада 2010 року вироком Овідіопольського районного суду Одеської області за ст. 187 ч. 1 КК України, із застосуванням положень 71 КК України до 4 років позбавлення волі, звільнено 23 травня 2011 року з Одеського слідчого ізолятора по відбуттю строку призначеного покарання,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_6, одруженого, який має неповнолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_7, не праевлаштованого, який зареєстрований за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_8, та фактично мешкає за адресою : АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.

Виправдано ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 194 КК України по епізоду від 09 жовтня 2013 року щодо пошкодження майна потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_10, громадянина України, який має вищу освіту, не одруженого, не працевлаштованого, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_11, фактично проживає в ІНФОРМАЦІЯ_12, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 194, ч.1 ст. 263 КК України та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 194 КК України у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточно призначено 5 років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбуття покарання з випробуванням, іспитовим строком на 3 роки.

Згідно положень ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_5 наступні обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання або роботи, періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Питання про речові докази судом вирішено в порядку ст. 100 КПК України.

Згідно вироку, у серпні 2013 року особа, яка під час досудового розслідування була встановлена під прізвищем ОСОБА_8, та матеріали відносно якої виділено в окреме провадження у зв’язку із оголошенням у розшук, маючи умисел, спрямований на пошкодження чужого майна шляхом підпалу, достовірно знаючи про те, що раніше знайомий йому мешканець м. Одеси ОСОБА_1 скаржився на погане матеріальне становище та відсутність стабільного заробітку, зателефонував йому та запропонував виконати роботу, подробиці якої повідомить по приїзду до м. Харкова, у зв’язку із чим ОСОБА_1 на своєму автомобілі «Toyota Corolla» прибув із м. Одеси до м. Харкова, де зустрівся з вищезазначеною іншою особою, яка повідомила ОСОБА_1 про необхідність спалити будинок ОСОБА_9, який знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Бобрівка, СТ «Світлий», ділянка № 45, пообіцявши за виконання вказаної роботи грошову винагороду в розмірі 1000 доларів США, на що ОСОБА_1 погодився, тобто ОСОБА_1 та інша особа вступили в злочинну змову, спрямовану на умисне знищення майна ОСОБА_9 шляхом підпалу.

Реалізуючи злочинний умисел, інша особа повідомила ОСОБА_1 про спосіб вчинення злочину, місце розташування та адресу приватного домоволодіння, який необхідно пошкодити шляхом підпалу, після чого вони разом поїхали до цього домоволодіння для уточнення деталей, необхідних для планування певних стадій вчинення злочину.

23 вересня 2013 року близько 01 год. 20 хв. ОСОБА_1 на автомобілі«Toyota Corolla» прибув до приватного домоволодіння, розташованого за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Бобрівка, СТ «Світлий», ділянка № 45, та впевнившись у відсутності сторонніх осіб, із ємності, яку заздалегідь приготовив та привіз із собою, розлив паливо в 2 полімерних пакети, які закинув на дах будинку та вчинив його підпал, після чого ОСОБА_1 з місця події зник, повідомивши іншу особу про здійснення підпалу шляхом направлення СМС-повідомлення, а останній, відповідно до домовленості, передав ОСОБА_1 гроші в обумовленій ними сумі 1000 доларів США.

Протиправними діями ОСОБА_1 та іншої особи було знищено дачний будинок, розташований за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Бобрівка, СТ «Світлий», ділянка № 45, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_9 завдано матеріальну шкоду, відповідно до звіту оцінювача від 22.12.2014 року на суму 970 180 грн. 80 коп., що є особливо великим розміром.

Крім того, у серпні 2013 року вищезазначена інша особа, маючи умисел, спрямований на пошкодження чужого майна шляхом підпалу, достовірно знаючи про те, що раніше знайомий йому мешканець м. Одеси ОСОБА_1 скаржився на погане матеріальне становище та відсутність стабільного заробітку, зателефонував йому та запропонував виконати роботу, подробиці якої повідомить по приїзду до м. Харкова, у зв’язку із чим ОСОБА_1 на своєму автомобілі «Toyota Corolla» прибув із м. Одеси до м. Харкова, де зустрівся з невідомою особою, яка повідомила ОСОБА_1 про необхідність пошкодження автомобілю «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_10 шляхом підпалу та отримання за виконання вказаної роботи грошової винагороди в розмірі 1000 доларів США, на що ОСОБА_1 погодився, тобто ОСОБА_1 та інша особа вступили в злочинну змову, спрямовану на умисне знищення майна ОСОБА_10 шляхом підпалу автомобіля.

Реалізуючи злочинний умисел, інша особа повідомила ОСОБА_1 спосіб вчинення злочину, марку та номерний знак, а також найбільш можливе розташування автомобіля ОСОБА_10, після чого вони разом поїхали у двір будинків 16 та 18 по вул. Командарма Корка м. Харкова для уточнення деталей, необхідних, для планування певних стадій скоєння злочину.

23 вересня 2013 року близько 02-15 год. ОСОБА_1 на автомобілі «Toyota Corolla», з метою реалізації злочинного наміру, маючи при собі каністру з паливом, прибув у двір будинків 16 та 18 по вул. Командарма Корка м. Харкова, де знаходився автомобіль «Mitsubishi Outlаnder», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_10 Впевнившись у відсутності сторонніх осіб, ОСОБА_1 облив паливом зовнішню поверхню капоту зазначеного автомобілю і зробив «стежку» із займистої речовини відстанню 2,5-3 метри від автомобілю до розташованої поблизу лавки, після чого підпалив її, тобто умисно вчинив підпал автомобілю, після чого ОСОБА_1 з місця події зник, повідомивши іншу особу про виконання роботи, а саме знищення автомобілю «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом підпалу, надіславши відповідне СМС-повідомлення, а останній, діючи відповідно до домовленості, передав ОСОБА_10 гроші в обумовленій ними сумі 1000 доларів CША.

Протиправними діями ОСОБА_1 та іншої особи було знищено автомобіль «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_10 завдано матеріальної шкоди на суму, відповідно до висновку товарознавчої експертизи № 13514 від 19.12.2014 – 99 456 грн. 80 коп.

Крім того, на початку жовтня 2013 року, точна дата не встановлена в ході досудового слідства, вищезазначена інша особа, маючи умисел, спрямований на пошкодження майна, а саме автомобілів «Land Rover Range Rover», реєстраційний номер НОМЕР_2, «Bentley Continental GT Speed», реєстраційний номер НОМЕР_3, які належать ОСОБА_7, та «Porshe 911 Turbo», реєстраційний номер НОМЕР_4 і «Toyota Land Cruiser 200», реєстраційний номер НОМЕР_5, які належать ОСОБА_6, та фактично знаходяться у користуванні ОСОБА_7, у невстановлені слідством час та спосіб, зателефонував і запропонував мешканцю Одеської області ОСОБА_2 виконати роботу, подробиці якої він повідомить у разі його прибуття до м. Харкова. Прибувши залізничним транспортом із м. Одеси до м. Харкова, ОСОБА_2 зустрівся з іншою особою, яка повідомила його про необхідність умисного пошкодження всіх вищезазначених автомобілів шляхом їх облиття сірчаною кислотою. За виконання вказаної роботи інша особа запропонувала грошову винагороду в розмірі 500 доларів США, на що ОСОБА_2 надав свою згоду. Таким чином, ОСОБА_2 та інша особа вступили у злочинну змову, спрямовану на умисне пошкодження майна ОСОБА_7О та ОСОБА_6.

Після чого ОСОБА_2 разом з іншою особою приїхали до будинку № 7 по вул. Чернишевського м. Харкова і з метою оглянути приміщення паркінгу та прилеглої до будинку території, а також розробити безпосередній план пошкодження майна ОСОБА_7.

Реалізуючи злочинний умисел, на початку жовтня 2013 року, точні дата та час досудовим розслідуванням не встановлені, ОСОБА_2 зустрівся з іншою особою, отримав від останнього магнітний ключ від паркінгу будинку № 7 по вул. Чернишевського в м. Харкові, в якому перебували вищезазначені транспортні засоби, а також каністри з сірчаною кислотою, які він сховав у чагарнику поблизу будинку № 7 по вул. Чернишевського м. Харкова.

09 жовтня 2013 року біля 02 год. 50 хв. ОСОБА_2, діючи відповідно до раніше розробленого плану, прибув до будинку № 7 по вул. Чернишевського м. Харкова, відчинив двері підземного паркінгу за допомогою магнітного ключа, та взявши з собою два відра з сірчаною кислотою, проник у приміщення паркінгу, де упевнився у знаходженні там автомобілів та став безпосередньо обливати автомобілі «Land Rover Range Rover», реєстраційний номер НОМЕР_2, «Bentley Continental GT Speed» реєстраційний номер НОМЕР_3 «Porshe 911 Turbo», реєстраційний номер НОМЕР_4 та «Toyota Land Cruiser 200», реєстраційний номер НОМЕР_5 сірчаною кислотою. Коли всі автомобілі були облиті кислотою, внаслідок чого були пошкоджені, ОСОБА_2 з місця події зник. В цей же день ОСОБА_2 повідомив іншу особу шляхом направлення СМС-повідомлення про виконання роботи, а саме пошкодження вищевказаних транспортних засобів, а останній передав ОСОБА_2 за це грошові кошти в розмірі 500 доларів США.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 та іншої особи було пошкоджено:

- автомобіль «Land Rover Range Rover», реєстраційний номер НОМЕР_6, на суму, відповідно до висновку товарознавчої експертизи № 6511 від 08.07.2014 року, з урахуванням ремонтно – відновлюваних робіт 94 123 гривні 15 копійок.

- автомобіль «Bentley Continental GT Speed», реєстраційний номер НОМЕР_3, на суму, відповідно до висновку товарознавчої експертизи № 6507 від 13.06.2014 року, з урахуванням ремонтно-відновлюваних робіт, 349 031 грн. 15 коп., які належать ОСОБА_7, чим останньому було заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 443 154 грн. 19 коп., що є особливо великим розміром;

- а також автомобіль «Porshe 911 Turbo», реєстраційний номер НОМЕР_4, на суму відповідно до висновку товарознавчої експертизи № 6509 від 08.07.2014 року з урахуванням ремонтно – відновлюваних робіт, 80 037 грн. 74 коп.,

- автомобіль «Toyota Land Cruiser 200», реєстраційний номер НОМЕР_5 на суму відповідно до висновку товарознавчої експертизи № 6513 від 08.07.2014 року з урахуванням ремонтно-відновлюваних робіт, 35 064 грн. 35 коп., які належать ОСОБА_6, чим останньому було заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 115 102 грн. 09 коп.

Крім того, ОСОБА_5, працюючи в супермаркеті «Оплот», розташованому за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 167/1, на початку травня 2014 року, точна дата не встановлена в ході досудового розслідування, побачив, що біля будівлі супермаркету здійснює торгівлю продуктами харчування ОСОБА_11 та припустивши, що діяльність останнього здійснюється незаконно та заважає торгівлі супермаркету «Оплот», ОСОБА_5 вирішив пошкодити шляхом підпалу автомобіль ГАЗ-2705, реєстраційний номер НОМЕР_7, належний ОСОБА_11 Не бажаючи самостійно знищувати майно вказаної особи, ОСОБА_5 08 травня 2014 року у денний час зустрівся біля вищевказаного супермаркету з іншою особою та запропонував йому пошкодити шляхом підпалу зазначений автомобіль, на що той надав згоду.

Реалізуючи злочинний намір, інша особа протягом наступних днів простежила за ОСОБА_11, встановивши, що у нічний час той залишає свій автомобіль у дворі будинку № 31 по пров. Маршака м. Харкова, придбала каністру з паливом і заховала її у таємному місці, розташованому неподалік. Продовжуючи підготовку до вчинення злочину, та не бажаючи особисто підпалювати автомобіль потерпілого, невідома особа з метою підшукування безпосереднього виконавця 08 травня 2014 року зателефонувала ОСОБА_12 і запропонувала приїхати до м. Харкова для виконання роботи, подробиці якої розповість при зустрічі, а останній запропонував своєму знайомому ОСОБА_2 поїхати разом з ним, на що останній погодився. 13.05.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_12 з м. Одеси залізничним транспортом прибули до м. Харкова, де в той же день інша особа, організовуючи вчинення злочину та керуючи його підготовкою, зустрілася із ОСОБА_12 та повідомила йому про необхідність пошкодження автомобілю ГАЗ-2705, реєстраційний номер НОМЕР_8, який належить ОСОБА_11, шляхом підпалу, а також повідомила необхідні відомості, а саме адресу його розташування, місце знаходження полімерної каністри з паливом для здійснення підпалу, а також про те, що винагорода у сумі 1900 доларів США буде передана після вчинення злочину. ОСОБА_12, в свою чергу, повідомив іншу особу, що вищезазначені дії буде виконувати разом з ОСОБА_2, на що ця особа дала згоду.

13 травня 2014 року у вечірній час ОСОБА_12 з метою більш ретельної підготовки до вчинення злочину прибув у двір будинку № 31 по пров. Маршака м. Харкова та оглянув прилеглу територію, встановивши таким чином місце розташування транспортного засобу ОСОБА_11 та усвідомлюючи оточуючу обстановку.

14 травня 2014 року близько 01-00 год. ОСОБА_12 спільно з ОСОБА_2, діючи узгоджено між собою, у потаємному місці забрали каністру з паливом та прибули у двір домоволодіння № 31 по пров. Маршака м. Харкова, де знаходився автомобіль ГАЗ-2705, реєстраційний номер НОМЕР_8, належний ОСОБА_11 Продовжуючи злочинні дії, ОСОБА_12 відігнув шиферний лист огорожі вказаного домоволодіння, тим самим забезпечивши ОСОБА_2 можливість проникнення на територію двору. Останній, діючи відповідно до відведеної йому ролі, через утворений отвір проник на територію двору та, через відчинене вікно лівої дверці автомобілю ГАЗ-2705 кинув відкриту каністру з паливом до салону та за допомогою сірників умисно вчинив його підпал. Упевнившись у тому, що транспортний засіб охопило полум’ям, ОСОБА_12 та ОСОБА_2 з місця події зникли.

14 травня 2014 року у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, ОСОБА_12 зустрівся з іншою особою та повідомив про пошкодження автомобілю ГАЗ-2705, отримавши від останнього винагороду у сумі 1900 доларів США, які розподілив з ОСОБА_2 В свою чергу, інша особа в цей же день подзвонила ОСОБА_5 та повідомила про виконання його доручення по пошкодженню автомобіля, про що вони домовлялись раніше.

Протиправними діями ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_2 та іншої особи було пошкоджено автомобіль ГАЗ-2705, реєстраційний номер НОМЕР_8, вартістю, відповідно до висновку товарознавчої експертизи № 5868 від 23.06.2014 – 46 850 грн. 44 коп., чим потерпілому ОСОБА_11 завдано матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, у 2014 році, точні час, місце та обставини не встановлені в ході досудового слідства, ОСОБА_5В, не законно, не маючи на то передбаченого законом дозволу, придбав тротилову шашку та вогнепровідний шнур ОШМП, промислового виготовлення, що містить шнуровий порох марки ДШП, які перевіз та зберігав за місцем свого мешкання – в квартирі АДРЕСА_2.

29 травня 2014 року в ході обшуку за місцем мешкання ОСОБА_5 – в одній із кімнат квартири АДРЕСА_3 працівники міліції вилучили тротилову шашку, яка згідно з висновком вибухотехнічної експертизи та експертизи вибухових речовин і пристроїв № 198 від 29.05.2014, є конструктивно оформленим, промислово виготовленим зарядом бризантної речовини – тротил, масою 204 грама, та вогнепровідний шнур ОШМП, промислового виготовлення, що містить шнуровий порох марки ДШП, який згідно з висновком вибухотехнічної експертизи та експертизи вибухових речовин і пристроїв № 198 від 29.05.2014, являється вибуховою речовиною метальної дії та у одному метрі шнура має масу 6 грамів.

Вказані вибухові речовини ОСОБА_5 придбав, перевіз та зберігав за місцем свого мешкання, без передбаченого законом дозволу.

В апеляційній скарзі, не оспорюючи кваліфікацію своїх дій за ч. 2 ст. 194 КК України, обвинувачений ОСОБА_1 просить вирок районного суду змінити, пом’якшити призначене покарання із застосуванням ст. 69 КК України та застосувати до нього положення Закону України «Про амністію в 2014 році» Своє апеляційне прохання обвинувачений мотивує тим, що він щиро розкаявся у скоєному, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, визнав свою вину, сприяв розкриттю злочинів, не перебуває на обліку у лікарів нарколога і психіатра, має постійне місце проживання, раніше не судимий. Такі відомості на думку обвинуваченого є підставою для пом’якшення призначеного судом покарання.

В апеляційній скарзі, не оспорюючи кваліфікацію своїх дій за ч. 2 ст. 194 КК України, обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок районного суду змінити, пом’якшити призначене покарання до 6 років позбавлення волі та застосувати до нього положення Закону України «Про амністію в 2014 році» Своє апеляційне прохання обвинувачений мотивує тим, що він щиро розкаявся у скоєному, перебуває у цивільному шлюбі, визнав свою вину, сприяв розкриттю злочинів, не перебуває на обліку у лікарів нарколога і психіатра, має постійне місце проживання. Такі відомості на думку обвинуваченого є підставою для пом’якшення призначеного судом покарання. Крім того ОСОБА_2 вказує, що потерпілий ОСОБА_7 під час судового засідання в суді першої інстанції заявляв про те, що матеріальна шкода завдана злочином була відшкодована йому страховою компанією, а отже підстав для задоволення цивільного позову потерпілих, на думку обвинуваченого, у суду не було.

В своїй апеляційній скарзі, яка була подана захисником ОСОБА_3 в інтересах обвинувачених ОСОБА_2 і ОСОБА_1, апелянт просить вирок районного суду стосовно обвинуваченого ОСОБА_2 - змінити, пом’якшити призначене покарання до 5 років позбавлення волі та застосувати до обвинуваченого положення ст. 6 Закону України «Про амністію в 2014 році», в частині задоволення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відмовити в повному обсязі. Обгрунтовуючи свою апеляційну скаргу в цій частині, захисник вказує, що призначене судом покарання не відповідає особі обвинуваченого ОСОБА_2 та ступеню тяжкості вчиненого злочину. Обвинувачений визнав вину у вчиненні злочину, сприяв його розкриттю, не перебуває на обліку у лікарів нарколога і психіатра, має постійне місце проживання, вчинив злочин внаслідок тяжких сімейних обставин, має стійкі соціальні зв’язки. Всі наведені обставини, на думку захисника, є підставою для пом’якшення призначеного судом покарання. Крім того, захисник зазначає, що під час судового засідання в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_7 повідомив, що вся матеріальна шкода, завдана злочинними діями обвинуваченого ОСОБА_2 була відшкодована страховою компанією, а отже, на думку захисника, необхідно відмовити потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в задоволенні їх цивільних позовів.

В інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, захисник просить вирок районного суду стосовно ОСОБА_1 - змінити, пом’якшити призначене ОСОБА_1 покарання до 5 років позбавлення волі та застосувати до обвинуваченого положення ст. 6 Закону України «Про амністію в 2014 році», в частині задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 відмовити в повному обсязі. Обгрунтовуючи свою апеляційну скаргу в цій частині, захисник вказує, що призначене судом покарання не відповідає особі обвинуваченого ОСОБА_1 та ступеню тяжкості вчиненого злочину. Обвинувачений визнав вину у вчиненні злочину, сприяв його розкриттю, не перебуває на обліку у лікарів нарколога і психіатра, має постійне місце проживання, вчинив злочин внаслідок тяжких обставин, має тісні соціальні зв’язки, має на утриманні малолітнього сина і неповнолітню падчерку, раніше не судимий. Всі наведені обставини, на думку захисника, є підставою для пом’якшення призначеного судом покарання. Крім того, захисник зазначає, що звіт оцінки будинку, який належить потерпілому ОСОБА_9, не відповідає вимогам до звіту про оцінку майна, а особа, яка його склала не є експертом, а отже необхідно відмовити потерпілому ОСОБА_9 в задоволенні його цивільного позову.

В своїй апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи правильність встановленої судом кваліфікації дій обвинувачених та фактичні обставини справи, просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченим ОСОБА_2, ОСОБА_1 скасувати, ухвалити свій вирок, яким призначити ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за ч.2 ст. 194 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців позбавлення волі. Обгрунтовуючи свою апеляційну скаргу, апелянт вказує, що суд призначаючи обвинуваченим покарання, не в повній мірі врахував дані про особу обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1, способи вчинення ними злочинів, а також той факт, що вчинений злочин відноситься до категорії тяжких.

Крім того, до початку апеляційного розгляду колегією суддів Апеляційного суду Харківської області постановлено ухвалу про виділення в окреме провадження для апеляційного розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_13, у вчиненні злочину , передбаченого ч.2 ст.194 КК України, у зв’язку з оголошенням обвинуваченого у розшук.

Заслухавши доповідь судді, думку обвинувачених та їх захисника, які просили пом’якшити призначене обвинуваченим покарання та застосувати положення ст. 6 Закону України «Про амністію в 2014 році», думку прокурора та представника потерпілих ОСОБА_4, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту та просили суд апеляційної інстанції ухвалити свій вирок, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню, а апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_1 належить залишити без задоволення - з наступних підстав.

Під час апеляційного розгляду в суді апеляційної інстанції, прокурор надав пояснення, що вирок суду першої інстанції ним оскаржується лише в частині призначеного обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покарання, в іншій частині сторона обвинувачення повністю погоджується з судовим рішенням районного суду, зокрема в частині виправдання ОСОБА_1 за ч.2 ст. 194 КК України по епізоду від 9 жовтня 2013 року щодо пошкодження майна ОСОБА_6 і ОСОБА_7

Згідно вимог норм ст.ст. 404, 421 КПК України, колегія суддів переглядає судове рішення стосовно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 лише в межах поданих сторонами апеляційних скарг, а тому у зв’язку з тим, що апелянти не оспорюють формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, юридичну оцінку скоєного злочинного діяння – кваліфікацію дій обвинувачених, їх винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України, а також фактичні обставини кримінального провадження - вирок в цій частині не перевіряється. Також вирок не перевіряється колегією суддів стосовно обвинуваченого ОСОБА_5, оскільки стосовно цієї особи апеляційні скарги не подавалися.

На думку колегії суддів апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_2 покарання та необхідності зміни вироку в цій частині – не позбавлені правових та фактичних підстав.

Як вбачається з пояснень обвинуваченого, які надавалися ним при апеляційному розгляді, він, не оспорюючи свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України, кваліфікацію своїх дій, а також правильність встановлених судом у вироку фактичних обставин злочинних діянь, зазначив про визнання вини та щире каяття у вчиненні інкримінованого йому злочину та вказав про те, що сприяв своїми правдивими показаннями встановленню істини по справі. Крім того, зазначив про те, що зробив для себе відповідні висновки на майбутнє щодо необхідності дотримання вимог закону та про неприйнятність протиправної поведінки в майбутньому.

Зазначені обвинуваченим обставини знайшли своє підтвердження в порядку повторного дослідження в суді апеляційної інстанції обставин, стосовно даних про його особу, встановлених під час досудового розслідування та судового розгляду в суді першої інстанції.

Обвинувачений ОСОБА_2 надав суду апеляційної інстанції довідку про те що він працює на посаді механіка у фізичної особи – підприємця ОСОБА_13 з 1 вересня 2017 року до теперішнього часу.

З огляду на викладене та з урахуванням наявних у кримінальному провадженні даних, колегія суддів погоджується з визнанням та врахуванням при призначенні обвинуваченому покарання на підставі норм ст. 66 КК України обставиною, що пом’якшуює покарання ОСОБА_2: щире каяття обвинуваченого. Обставини, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлені.

Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно обрав вид покарання, проте при обранні міри покарання не достатньо врахував дані про особу обвинуваченого та обставину, що пом’якшує покарання, що є підставою для суду апеляційної інстанції для пом’якшення призначеного судом першої інстанції покарання, на підставі п.1 ч. 1 ст. 408 КПК України.

Разом з цим належить врахувати те, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз’яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Отже, колегія суддів, дотримуючись вимог ст.ст. 12, 50, 65 КК України та принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, дійшла висновку про необхідність зміни вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_2 покарання, шляхом його пом’якшення.

Погоджуючись з правильністю обрання судом першої інстанції виду покарання для ОСОБА_2 за ч.2 ст. 194 КК України, колегія суддів вважає, що належить призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 7 місяців позбавлення волі. При визначенні такого виду і розміру остаточного покарання, колегія суддів враховує наявність, встановленої на підставі норм ст. 66 КК України, обставини, що пом’якшує покарання ОСОБА_2: щире каяття обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, а також дані про особу обвинуваченого ОСОБА_2 який раніше судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, офіційно працює, перебуває у цивільному шлюбі, має матір похилого віку, яка страждає низкою хронічних захворювань та потребує сторонньої допомоги. Крім того, колегією суддів, при призначенні такого остаточного покарання, також враховується і особиста участь обвинуваченого у вчиненні злочинів та кількості епізодів.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим.

Підстав для задоволення апеляційних вимог обвинуваченого щодо можливості застосування до нього норм ст. 69 КК України, при апеляційному перегляді кримінального провадження не встановлено, оскільки стороною захисту не надано додаткових відомостей, які істотно зменшують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч.2 ст. 194 КК України, а ті відомості, які зазначені у апеляційних скаргах сторони захисту – враховані судом першої інстанції лише при призначенні покарання у виді позбавлення волі, але не при визначенні його розміру, що обумовлює часткове задоволення апеляційних скарг сторони захисту.

Переглядаючи вирок в частині апеляційних доводів сторони захисту щодо необхідності пом’якшення призначеного обвинуваченому ОСОБА_1 покарання колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного та обставину, що пом’якшує і відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Як убачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_1 призначено покарання за ч.2 ст. 194 КК України, - у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців, що передбачено санкцією ст. 194 ч. 2 КК України, як єдиний, безальтернативний вид покарання. При цьому належить взяти до уваги те, що суд мотивував таке рішення не лише ступенем тяжкості вчиненого злочину, але при цьому визнав та врахував обставину, що пом’якшує покарання за вчинення злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, а саме щире каяття, та правильно встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання. Крім того суд врахував дані про особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_1 раніше не судимий, одружений, має на утриманні малолітню дитину.

Вказані обставини чітко, логічно та мотивовано вказані у мотивувальній частині вироку при обґрунтуванні судом певного виду та міри покарання що належить призначити обвинуваченому, і об’єктивно вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення (Т. арк. 92-93).

Апеляційні доводи сторони захисту, про зайву суворість призначеного ОСОБА_1 покарання - у виді позбавлення волі на певний строк , за вчинення умисного злочину проти власності, а саме умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу, що заподіяло шкоду в особливо великих розмірах та пов’язане з цим апеляційне прохання щодо зміни вироку, шляхом призначення більш м’якого покарання, на думку колегії суддів - є безпідставними. Згідно даних кримінального провадження та поданої апеляційної скарги об’єктивно відсутні інші обставини ніж ті, що встановлені судом першої інстанції, які пом’якшують покарання, а твердження обвинуваченого щодо неналежного їх врахування повністю спростовуються висновками суду, зазначеними у оскаржуваному вироку, якими належним чином обґрунтовані вид та міра покарання.

Отже, апеляційне прохання обвинуваченого та його захисника про пом’якшення призначеного покарання та зміни вироку в цій частині, з урахуванням наведених ним доводів, належить вважати безпідставним, оскільки воно має суто суб’єктивний характер, тобто наведені ним доводи не можуть вважатися достатніми підставами для будь-якого пом’якшення покарання за злочин, вчинений ОСОБА_1

Колегія суддів дійшла висновку про те, що при призначені такого покарання ОСОБА_1, суд у повній мірі дотримався вимог кримінального закону, що містяться у нормах ст.ст. 65, 66, 67 КК України, призначивши покарання в межах санкції 194 ч.2 КК України, у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям, додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також обєктивно дослідивши дані про особу обвинуваченого.

З огляду на викладене, при апеляційному перегляді кримінального провадження не встановлено підстав для застосування норм ст.ст.75, 69, 69-1 КК України.

Таким чином, призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у той спосіб, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогам ст.ст. 50 та 65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим, через що підстав для зміни вироку за доводами сторони захисту – про зайву суворість покарання, колегія суддів не вбачає.

Що стосується тверджень та апеляційних доводів сторони захисту про необґрунтоване стягнення судом з ОСОБА_2 на користь потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7., а з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_9 матеріальної шкоди, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження у Т.3 арк. 30-42 міститься звіт оцінювача про оцінку майна що належить ОСОБА_9 – будинка, який знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Бобрівка, ст. Світлий, ділянка № 45. Звіт містить всі належні реквізити – печатку, підпис, а також до нього додані копії документів, які у відповідності до закону надають право ОСОБА_14 право здійснювати оцінку певного майна та майнових прав, зокрема права здійснення оцінки нерухомого майна.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, які зазначені у оскаржуваному вироку (Т. 4 арк. 93), щодо визнання належним та допустимим вказаного доказу. Під час апеляційного розгляду, захисником ОСОБА_3, не надано будь яких додаткових даних, які б ставили під сумнів достовірність, належність та допустимість вказаного доказу, а отже твердження захисника ОСОБА_3 про необхідність відмови потерпілому ОСОБА_9 у задоволенні його позовних вимог – є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи.

Що стосується апеляційних вимог захисника ОСОБА_3 про необхідність зміни оскаржуваного вироку та відмови у задоволенні позовних вимог потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7. про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, колегія суддів не знаходить їх обґрунтованими, оскільки як вбачається із відомостей, що зафіксовані на звукозаписі судового засідання від 2 серпня 2016 року (Т.4 арк. 25) потерпілий ОСОБА_7 надав пояснення про те, що йому особисто не відома інформація, щодо наявності страхових полісів на автомобілі, які були пошкоджені ОСОБА_2, а відповідні відомості є у його представників. В період з 2 серпня 2016 року та до ухвалення вироку судом першої інстанції, жодних документів на підтвердження здійснення страхового відшкодування потерпілим ОСОБА_6 і ОСОБА_7 страховою компанією до суду не надходило. Під час апеляційного розгляду в суді апеляційної інстанції представник потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_4 повідомив, що будь яких страхових відшкодувань з приводу пошкодження автомобілів потерпілих не здійснювалося.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних заяв потерпілих до обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 внаслідок чого апеляційні вимоги захисника в цій частині також належить залишити без задоволення.

Крім того, обвинуваченими ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та їх захисником було заявлено клопотання про застосування до обвинувачених положень ст. 6 Закону України «Про амністію в 2014 році» та скорочення наполовину невідбутої частини покарання.

Колегія суддів не може погодитись з обґрунтованістю вказаного клопотання, оскільки відповідно до п. «в» ст. 4 Закону України «Про застосування амністії» амністія не може бути застосовна до осіб які мають дві або більше судимості за вчинення умисних тяжких та/або особливо тяжких злочинів – в даному випадку ОСОБА_2 раніше був засуджений 28 листопада 2001 року вироком Овідіопольського районного суду Одеської області за ст. 185 ч. 3 КК України і 06 лютого 2003 року вироком Овідіопольського районного суду Одеської області за ст. 185 ч. 3 КК України – обидва злочини відносяться до категорії тяжких, що унеможливлює застосування амністії.

Що стосується обвинуваченого ОСОБА_1, та можливості застосування до нього положень Закону України «Про амністію в 2014 році», колегія суддів зазначає, що статтею 6 вказаного закону передбачено можливість скорочення наполовину невідбутої частини покарання лише засудженим, тобто особам які відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк, та інші покарання, неп пов’язані з позбавленням волі, які не підлягають звільненню від відбування покарання на підставі ст.ст. 1-5 цього закону.

Згідно з положеннями ст. 43 КПК України, обвинувачений набуває процесуального статусу засудженого з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Відповідно до ч.2 ст. 532 КПК України у разі подання апеляційної скарги судове рішення набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Отже, оскільки ОСОБА_1, під час апеляційного розгляду перебував у статусі обвинуваченого, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості застосувати до нього положення ст. 6 Закону України «Про амністію в 2014 році».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наявність обмежень відповідно до Закону України «Про амністію в 2014 році» та Закону України «Про застосування амністії» унеможливлює застосування амністії до обвинуваченого ОСОБА_1 на стадії апеляційного розгляду.

Разом з цим, з відомостей кримінального провадження та довідки за підписом начальника Харківської установи виконання покарань № 27 ОСОБА_15 вбачається, що обвинувачений ОСОБА_2 тримався під вартою в Державній установі « Харківська установа виконання покарань №27» по вказаному кримінальному провадженню з 02.06.2014 до 16.08.2017 року, а обвинувачений ОСОБА_1 тримається під вартою з 29.11.2014 року по теперішній час.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України ( в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015, який на підставі Закону України № 2046- VІІІ від 18.05.2017 втратив чинність з 21.06.2017), зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Суд вважає за необхідне, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України ( в редакції Закону України № 838-VІІІ від 26.11.2015, який на підставі Закону України № 2046- VІІІ від 18.05.2017 втратив чинність з 21.06.2017), зарахувати обвинуваченому ОСОБА_2 у строк відбуття покарання термін попереднього ув’язнення з 2 червня 2014 року по 20 червня 2017 року включно, із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі, а ОСОБА_1, зарахувати у строк відбуття покарання термін попереднього ув’язнення з 29 листопада 2014 року по 20 червня 2017 року включно, із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 належить затримати в порядку виконання вироку для подальшого відбуття покарання в місцях позбавлення волі, тобто при виконанні вироку судом першої інстанції.

Поряд з цим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.

На підставі викладеного та керуючись статтями : 404, 405, 407 ч.1 п. 2, 408 ч.1 п. 1, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 – задоволити частково.

Вирок Червонозаводського районного суду міста Харкова від 24 жовтня 2016 року ухвалений стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 – в частині призначеного покарання ОСОБА_2- змінити.

Пом’якшити покарання, призначене обвинуваченому ОСОБА_2 за ч.2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 7 (сім) місяців.

Строк відбування покарання ОСОБА_2, обчислювати з моменту взяття його під варту в порядку виконання вироку.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зарахувати у строк відбуття покарання термін попереднього ув’язнення з 2 червня 2014 року по 20 червня 2017 року включно, із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, зарахувати у строк відбуття покарання термін попереднього ув’язнення з 29 листопада 2014 року по 20 червня 2017 року включно, із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі.

В решті вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - в той самий строк з дня отримання ними копії повного тексту судового рішення.

Судді

______ ____ _____

ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18