Рішення № 71922700, 31.01.2018, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/3408/15-ц

Номер провадження 2/570/29/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2018 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.

при секретарі судового засідання Бардабуш В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області (м.Рівне вул.П.Могили 24) цивільну справу за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення звернення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ "Дельта Банк",

в с т а н о в и в:

покликаючись на те, що внаслідок порушення позичальником ОСОБА_1 строку та порядку погашення кредиту відповідно до кредитного договору № 1701/0608/88-066, укладеного 04 червня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1, утворилася заборгованість у розмірі 1 140 273 грн. 74 коп., із яких: 1 029 779 грн. 77 коп. - тіло кредиту, 92 684 грн. 75 коп. - відсотки, 16 917 грн. 64 коп. - пеня, 891 грн. 59 коп. - 3% від простороченої заборгованості, представник позивача ОСОБА_3 як представник нового кредитора у поданій до суду 25 серпня 2015 року заяві, яка була уточнена, просить в рахунок погашення вказаного боргу звернути стягнення на предмет іпотеки - належне відповідачам майно: житловий будинок з надвірними будівлями №7 по вул.Садова в с.Біла Криниця Рівненського району Рівненської області та земельну ділянку площею 0,25 га для його будівництва та обслуговування, яка належить ОСОБА_1, шляхом визнання за банком права власності.

У поданих до суду заявах учасники справи просять справу слухати у їх відсутність, представник позивача ОСОБА_3 позов підтримує повністю, відповідачі його не визнають. Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, дійшов висновку про можливість розглянути справу у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У відзиві відповідач вказує, що

1.можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст.335 та 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів.

2.Іпотека забезпечує дві вимоги іпотекодержателя, разом з тим позивачу від первісного кредитора переданий лише один договір.

3.Одночасне звернення до суду із позовом до поручителя про стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не відповідає загальним засадам цивільного законодавства /справедливості, добросовісності й розумності/.

4.Позивачем не доведений дійсний розмір заборгованості.

5.Неспіврозмірна сума заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна, оскільки на вказаній земельній ділянці знаходиться незавершене будівництво житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, готовність якого складає 92 % і вартість цього майна вдесятеро перевищує суму позовних вимог.

6.Існує мораторій на стягнення майна наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті, якщо таке майно використовується постійно як житлове та іншого нерухомого житлового майна немає.

7.Відчуження житлового приміщення призведе до втрати місця проживання неповнолітніх дітей.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Розглядаючи справу, суд забезпечив особам, які беруть участь у справі, рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони у справі скористались правовою допомогою, їм відомі права та обов'язки, регламентовані ЦПК України.

Як встановлено, 04 червня 2008 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та ОСОБА_1В укладено кредитний договір № 1701/0608/88-066, згідно якого позичальнику надано кредит у сумі 65 000 дол.США з розрахунку 11,9 % річних з кінцевим строком погашення до 03 червня 2024 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитом відповідачі в цей же день передали в іпотеку, уклавши іпотечний договір №1701/0608/88-066-Z-1, банку належну ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності разом з ОСОБА_4 відповідно до Договору купівлі-продажу р№59, 24.01.2003 посвідченої приватним нотаріусом Рівненського районного нотокругу ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями №7 по вул.Садова в с.Біла Криниця Рівненського району Рівненської області та земельну ділянку площею 0,25 га для його будівництва та обслуговування.

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

У відповідності до розрахунку заборгованості станом на 07 серпня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 1 140 273 грн. 74 коп., із яких: 1 029 779 грн. 77 коп. - тіло кредиту, 92 684 грн. 75 коп. - відсотки, 16 917 грн. 64 коп. - пеня, 891 грн. 59 коп. - 3% від простороченої заборгованості.

18 серпня 2015 року відповідачу направлено лист-вимогу про сплату простроченої (поточної) заборгованості в тридцятиденний строк та повідомлено про можливість передачі іпотекодеожателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у позасудовому порядку.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Згідно зі ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

П.1 ч.1 ст.512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва, при цьому відбувається заміна кредитора. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України). За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.

Саме по собі рішення суду про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, теж не припиняє наявні між сторонами договірні правовідносини, оскільки в силу вимог ЦК України зобов'язання припиняється на підставах встановлених договором або законом (ст.598) та виконанням, проведеним належним чином (ст.599), не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання боргу, а за наявності для того підстав, і для застосування штрафних санкцій. Будь-які інші підстави припинення зобов'язання ні кредитним, ні іпотечним договорами сторонами не встановлені, а тому правовідносини, що склалися між сторонами на їх підставі, продовжуються.

В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Згідно ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Ст.589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання. Згідно ч.ч.1, 2 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк, (термін), якщо інше не встановлено договором, законом.

Аналогічні положення перебачені Законом України “Про іпотеку”. Відповідно до ст.1 Закону іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (навіть у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна). Даним законом передбачено, що іпотекодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до ст.7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно ст.33 Закону іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Згідно із ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечені іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно роз'яснення даного в п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачу.

Не заперечуючи наявність боргу відповідача перед позивачем, суд вважає, що ч.2 ст.16 ЦК України передбачає визнання судом права, зокрема, права власності на майно, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно із ч.3 ст.36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст.37 Закону України "Про іпотеку". Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст.39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст.335 та 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України). Ст.392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Це також підтверджується правовою позицією Верховного Суду України у справі за № 6-1851цс15, яка є обов'язковою для усіх судів України. Окрім того, вказаний договір передбачає прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання лише за згодою іпотекодавця, зазначений іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки, на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Матеріали справи свідчать, що, оформлюючи відступлення права вимоги, сторони не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, а тому до останнього перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Новий кредитор, набувши відповідне право вимоги, реалізував його шляхом пред'явлення до позичальника даного позову.

Суд дійшов висновку, що боржник зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, оскільки належні докази про це відсутні, чим порушив умови договору та норми чинного законодавства, якими встановлено обов"язок боржника виконати зобов"язання належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов договору. Матеріали справи свідчать, що у боржника виникла заборгованість, а його дії та наміри не свідчать про виконання договірних зобов'язань та повернення кредиту за графіком, визначеним кредитором. Позивач надав до суду копії зазначених договорів, розрахунок заборгованості по кредиту, виданий посадовою особою позивача, який в силу ст.ст.78, 89ЦПК України являється допустимим доказом у справі.

У зв'язку з невиконанням умов договору у банку на підставі ч.2 ст.590 ЦК України як заставодержателя виникло право на звернення предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, виходячи з договірних зобов'язань, умов укладеного договору іпотеки та норм матеріального права, що регулюють дані правовідносини.

За таких обставин судом не заперечується, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим реалізація цього права має відповідати умовам укладеного договору іпотеки та положенням ст.37 Закону України „Про іпотеку". Суд, вирішуючи даний спір, враховує, що відсутня згода іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, що передбачено умовами договору іпотеки як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя.

Щодо розподілу судових витрат, то судовий збір позивачем не сплачувався, оскільки у відповідності до Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від оплати судового збору. Як визначено ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Аналогічні вимоги містяться і в п.35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014р.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.263-265ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

відмовити у цивільному позові ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення звернення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ "Дельта Банк".

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: Кушнір Н.В.