Рішення № 71921176, 31.01.2018, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1319/17

Провадження № 2/344/654/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Татарінової О.А.,

секретаря Бухвак І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з зазначеним позовом, на обґрунтування якого вказав, що відповідно до кредитного договору №322К від 23.10.2007 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 52000.00 доларів США на термін до 22.10.2012 року, та зобов'язалась повертати кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строки, порядку, встановлених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов’язання за договором 322К між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки, за умовами якого поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед банком за невиконання умов кредитного договору 322К від 23.10.2007року. ОСОБА_4 свої зобов’язання за договором та угодою виконав в повному обсязі. Однак відповідач ОСОБА_2 в порушення умов кредитного договору свої зобов’язання не виконала, в зв’язку з чим станом на 11.10.2016 року утворилась заборгованість в розмірі 105994,54 доларів США, з яких: 22786,55 доларів США – заборгованість за кредитом, 30052,97 доларів США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 702,21 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом, 52452,81 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором. Позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов’язань , однак дана вимога боржниками була залишена без задоволення. Позивач зазначає, що законодавець не передбачає вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Виходячи з наведеного, ПАТ КБ «Приватбанк» просить суд ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів на їх користь суму заборгованості за кредитним договором – 22786,55 доларів США - заборгованість за кредитом, що за курсом 25,82 відповідно до службового розпорядження НБУ від 11.10.2016 року складає 588348,72 грн., а також понесені при зверненні до суду з позовом судові витрати по сплаті судового збору.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, подавши до суду заяву, за змістом якої, заявлені вимоги підтримав з мотивів, викладених в позовній заяві, просив розглядати даний спір у відсутності представника та не заперечив проти прийняття заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, однак подала письмове заперечення проти позову (а.с.45-46), в якому просила в позові відмовити у зв’язку з спливом строку позовної давності. Зазначила, що банк у 2009 році вже скористався своїм правом пред’явити до неї позов за даним кредитним договором, який рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01.02.2010 року задоволено – звернуто стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки № 2353 від 23.10.2007 року. Таким чином в лютому 2009 року позивачу було відомо про порушення його права, однак позов ним пред’явлено після спливу більше 7 років з початком перебігу позовної давності.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, однак подав письмове заперечення проти позову (а.с.43-44), в якому просив в позові відмовити у зв’язку з припиненням договору поруки, оскільки кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред’явив вимогу до нього як до поручителя.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа / кредитор/ зобов’язується надати грошові кошти / кредит / позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

23.10.2007року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитну угоду № 322 К, відповідно до умов якої ОСОБА_1 надав Позичальнику строковий кредит у сумі 52000 доларів США на термін до 22.10.2012 року (а.с.11-12,13).

Частиною 1 ст. 553 ЦК України, передбачено, що за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №322 К від 23.10.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №322 К від 23.10.2007 року (а.с.14), відповідно до умов якого поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У зв'язку з наведеним, поручитель повинен нести солідарну відповідальність з боржником.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок договору, в даному випадку – кредитного договору.

Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 611 ЦК України встановлено правові наслідки порушення зобов'язання, за змістом якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема неустойка.

У відповідності із ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Як вбачається з копії позовної заяви 14.07.2009 року ЗАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про звернення стягнення на заставне майно.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01.02.2010 року (а.с.51-52), яким позов ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про звернення стягнення задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 322 К від 23.10.2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 23.10.2007 року.

Суд вважає, що посилання представника позивача на те, що обчислення строку позовної давності слід рахувати з часу закінчення дії договору не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Суд вважає, що позивачем було змінено строк виконання основного зобов”язання за договором, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення повної заборгованості за кредитом та строк позовної давності переривався, а тому з 14.07.2009 року слід обчислювати встановлений сторонами в договорі строк для пред”явлення вимоги до суду у разі неналежного виконання зобов”язання.

Згідно із правовою позицією ВСУ у справі № 6-16цс15 позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Відповідно до п.6.8 кредитної угоди № 322 К від 23.10.2007 року сторони визначили термін позовної давності тривалістю 5 років.

Також, відповідно до п.11 договору поруки №322 К від 23.10.2007 року сторони визначили термін позовної давності тривалістю 5 років.

Відповідно статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно розрахунку заборгованості у відповідача виникла заборгованість станом на 11.10.2016 року в розмірі 105994,54 доларів США, з яких: 22786,55 доларів США – заборгованість за кредитом, 30052,97 доларів США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 702,21 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом, 52452,81 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Однак, позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості 30.01.2017 року, відповідачем заявлено про сплив позовної давності, межами позовної давності для стягнення суми заборгованості в даному спорі слід рахувати з 14.07.2009 року (зміна строку щодо виконання зобов”язання шляхом звернення до суду) по 14.07.2014 року ( строк позовної давності, встановлений договором), суд приходить до висновку,що перебіг строку на звернення до суду за захистом порушеного права у позивача закінчився 14.07.2014 року, а тому у задоволенні позовної заяви слід відмовити у зв'язку із спливом строків для звернення до суду за захистом порушеного права.

Також в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №322 К від 23.10.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №322 К від 23.10.2007 року (а.с.14), відповідно до умов якого поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Позивачем 12.10.2016 року було направлено на адресу відповідачів письмові повідомлення про виконання зобов'язань за кредитним договором та договором поруки (а.с.8-9,10).

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦПК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Відповідно до абз. 3 п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», - пред’явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред’явлення до нього позову. При цьому в разі пред’явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Як вбачається з п. 1.3 кредитної угоди № 322 від 23.10.2007р. (а.с.11) сторонами погоджено термін виконання основного зобов’язання – 22.10.2012р. (закінчення дії договору). Таке ж положення закріплено в п. 1 договору поруки.

В той же час, з позовом до поручителя ОСОБА_4 звернувся лише 30.01.2017р. (а.с.1), тобто більше 4 років з моменту закінчення терміну дії кредитного договору, за виконання позичальником якого ОСОБА_3 поручався.

Відтак, враховуючи наведене, та те, що позивач протягом шести місяців від дня настання цього строку не звернувся до суду з позовом до поручителя – відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, то суд вважає, що порука за договором №322 К від 23.10.2007р. припинилася.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 141, 263, 265, 268, 273, 282, 284, 289, 430 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Татарінова О.А.