Рішення № 71920325, 24.01.2018, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/5753/17

Провадження № 2/185/291/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2018 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Гордиченко Р.С.,

представника позивача: ОСОБА_1,

відповідача: ОСОБА_2,

третьої особи: ОСОБА_3,

представника третьої особи

ОСОБА_3: ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_3, про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини та одержання права на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_3, про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини та одержання права на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, в якій просила суд встановити факт її проживання зі спадкодавцем ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а також надати їй право на спадкування разом із спадкодавцями другої черги, які мають право на спадкування.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9. Після його смерті відкрилася спадщина. У встановлений законом строк вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_9, оскільки не встановлено факту родинних відносин між нею та померлим ОСОБА_9 Вважає, що вона має право на спадкування за законом після померлого ОСОБА_9, як спадкоємець четвертої черги згідно зі ст. 1264 Цивільного кодексу України з наступних підстав. Вони з 1962 року та по день смерті проживали однією сім'єю, вели спільне господарство. Від спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4. Спадкоємці першої черги відсутні. Право на спадкування у другу чергу за законом мають рідні сестри померлого ОСОБА_6, ОСОБА_7, та брати ОСОБА_12, ОСОБА_2. Після смерті ОСОБА_9 він є спадкоємцем тільки четвертої черги, але згідно ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. На протязі 55 років вона проживала спільно із нині померлим ОСОБА_9, який з 2005 року постійно знаходився у важкому фізичному стані у зв'язку з проблемами зі здоров'ям і потребував стороннього догляду. Проживаючи разом, вони мали спільний побут, спільний бюджет. Вона є пенсіонером, отримує пенсію, і за ці кошти вона купувала ліки та інші необхідні засоби для покрашення стану здоров'я її цивільного чоловіка ОСОБА_9 Також, вона сплачувала комунальні послуги, оскільки пенсії спадкодавця не вистачало на покриття всіх необхідних витрат. Взагалі вона весь час знаходилася поряд, турбувалася про чоловіка як його дружина. Такий догляд за ОСОБА_9 вона здійснювала до моменту його смерті. Поховання чоловіка здійснювала вона за власні кошти. Тому, вважає, що ч. 2 ст. 1259 ЦК України розповсюджується і на неї.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити їх у повному обсязі на доводах та підставах, зазначених у позові.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав частково, а саме не заперечував проти задоволення позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Однак, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 щодо зміни черговості у спадкуванні, просив відмовити, у зв'язку з тим, що ОСОБА_9 не був у безпорадному стані, так як самостійно себе обслуговував, пересувався.

Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_8 у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає та не заперечує проти їх задоволення.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду.

У судовому засіданні третя особа ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 позовні вимоги визнали частково, а саме не заперечували проти задоволення позовних вимог щодо встановлення факту проживання позивача однією сім'єю з ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Однак, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 щодо зміни черговості у спадкуванні, просили відмовити за недоведеністю, у зв'язку з тим, що відсутні умови, передбачені ст. 1259 ЦК України.

Представник третьої особи Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду.

Суд, вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1, виданим ІНФОРМАЦІЯ_1 Павлоградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Після смерті ОСОБА_9 у Першій Павлоградській державній нотаріальній конторі Дніпропетровської області відкрито спадкову справу № 239/2017.

17 березня 2017 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті дідуся ОСОБА_9 звернулася ОСОБА_3, яка є спадкоємицею за законом по праву представлення відповідно до ст. ст. 1261, 1266 ЦК України, як онучка спадкодавця замість свого батька - сина спадкодавця - ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, тобто є спадкоємцем першої черги.

З копії інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №47216016 від 25.03.2017 року вбачається, що інформація щодо наявних заповітів та спадкових договорів після смерті ОСОБА_9 відсутня.

Факт відсутності заповітів після смерті ОСОБА_9 підтверджено сторонами в ході судового розгляду.

16 травня 2017 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 звернулася ОСОБА_5, але їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_9, оскільки не встановлено факту родинних відносин між нею та померлим ОСОБА_9

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 із заявами про прийняття спадщини після смерті рідного брата ОСОБА_9 до нотаріальної контори не зверталися.

Частиною 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до роз'яснень, даних у п. 1 постанови № 5 Пленуму Верховного суду від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються у судовому порядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

З урахуванням роз'яснень, які містяться в п. 21 постанови № 7 від 30 травня 2008 року Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про спадкування" при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємця за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

Статтею 3 Сімейного кодексу України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що з 1962 року ОСОБА_5 та ОСОБА_9 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки як чоловік та жінка.

На підтвердження факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_9 позивачем надано акт Квартального комітету № 90 м. Павлограда від 19.03.2017 року, з якого вбачається, що ОСОБА_5 дійсно проживала з ОСОБА_9 з 1962 року та на момент смерті останнього у будинку АДРЕСА_1, вели спільне господарство.

Крім того, згідно копії паспорта громадянина України та довідки Квартального комітету № 90 м. Павлограда від 14.03.2017 року ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 також підтвердили той факт, що ОСОБА_5 дійсно проживала однією сім'єю з ОСОБА_9 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, були пов'язані спільним побутом.

Доказів того, що у період спільного проживання без реєстрації шлюбу позивач або ОСОБА_9 перебували у будь-якому іншому шлюбі не надано.

Законодавцем встановлено, що "сім'я" на відміну від "шлюбу" є проживання осіб, пов'язаних спільним побутом та у яких є взаємні права та обов'язки один до одного. При цьому, необхідно звернути увагу, що для існування сім'ї не існує спеціального порядку реєстрації.

Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. При цьому органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Також ст.12 Конвенції встановлено і право на шлюб.

Статтею 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім'єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч. 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням пояснень представника позивача, письмових доказів, що містяться в матеріалах справи та досліджених судом під час розгляду справи, пояснень відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3, суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини належним чином обґрунтована і доведена належними і допустимими доказами, тому підлягає задоволенню.

Разом із тим, у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_5 щодо зміни черговості у спадкуванні, суд вважає за необхідне відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За правилами ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Отже, зміна черговості одержання права на спадкування у судовому порядку можлива за наявності таких обставин: спадкодавцю надавалася матеріальна або інша допомога з боку спадкоємця; така допомога надавалася протягом тривалого часу; безпорадний стан самого спадкодавця; фізична особа відноситься до кола спадкоємців за законом.

У Законі міститься вичерпний перелік обставин, за наявності яких можлива зміна черговості, що не потребує розширеного тлумачення. Відсутність хоча б однієї із таких обставин зумовить застосування загального порядку черговості спадкування, визначеного у ст. 1258 ЦК. При цьому факт проживання із спадкодавцем протягом певного часу і відповідна взаємна турбота осіб, які проживають разом, не є підставою для зміни черговості спадкування.

За змістом ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до Постанови ВСУ від 30.05.2008р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК.

Відповідно п.5.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» N 24-753/0/4-13 від 16.05.2013р. черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину (ч. 1 ст. 1259 ЦК), або на підставі рішення суду (ч. 2 ст. 1259 ЦК). Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом. Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1 - 3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин. В зазначеній категорії справ підлягає встановленню судом також факт належності сторін до спадкоємців за законом різних черг. Слід зазначити, що зміна черговості спадкування лише надає право спадкоємцю наступної черги на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, а не визнає його спадкоємцем цієї черги. Отримавши право на спадкування разом із спадкоємцями іншої черги, такий спадкоємець вважається спадкоємцем тієї черги, до якої він належить відповідно до статей 1261 - 1265 ЦК.

Таким чином, згідно змісту вказаної норми закону, при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року роз'яснено, що безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

При цьому, суд враховує, що поняття «тривалий час» належить до оціночних категорій і саме суд повинен визначитися з його змістом, ураховуючи конкретні обставини справи та виходячи із засад розумності, добросовісності і справедливості.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_9 дійсно періодично перебував на стаціонарному лікуванні з приводу гіпертонічної хвороби, що підтверджується виписними епікризами, однак наведене не дає підстави вважати, що спадкодавець ОСОБА_9 тривалий час перебував у безпорадному стані, через який потребував опікування з боку ОСОБА_5

Також, у судовому засіданні з'ясовано, що за життя ОСОБА_9 отримував пенсію, розмір якої був більшим за розмір пенсію, яку отримує позивач, що не заперечувалося учасниками процесу. Вказане дає підстав вважати, що позивач матеріально не забезпечувала спадкодавця.

Отже, посилання позивача на те, що вона на протязі тривалого часу матеріально забезпечувала спадкодавця, який перебував у безпорадному стані і який не міг самостійно забезпечити умови свого життя та потребував стороннього догляду та піклування не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а доводи про те, що позивач має право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, є на думку суду безпідставними, тому у задоволенні позовних вимог про зміну черговості отримання права на спадкування та надання права на спадкування разом із спадкоємцями другої черги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_3, про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини та одержання права на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування - задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, зі спадкодавцем ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 понесені судові витрати по справі, а саме суму сплаченого судового збору в розмірі по 160 (сто шістдесят) грн. 00 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.М. Бондаренко