Рішення № 71920189, 30.01.2018, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/7261/17

Провадження № 2/0182/730/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30.01.2018 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

секретар Скоробогатова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колонна № 2» про визнання права власності на майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про визнання права власності на майно, посилаючись на наступне.

12 січня 2001 року він уклав з Акціонерним товариством закритого типу «Пересувна механізована колонна № 2», що в подальшому перейменоване у Приватне акціонерне товариство «Пересувна механізована колонна № 2», договір купівлі - продажу № 13. За цим договором він набув право власності на нежитлові будівлі: побутову будівлю - сауну, загальною площею 121,1 кв.м; диспетчерський пункт, загальною площею 65,4 кв.м; та трансформатор ТМ 250/6, заводський № 682059, які знаходяться за адресою: с.Камянське, вул.60 років Жовтня, буд.15. Договір було укладено у простій письмовій формі, у відповідності до вимог ст.44 п.1 ЦК УРСР, що діяв на час укладення договору, згідно якої «повинні укладатись у письмовій формі: угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР». Диспетчерський пункт був введений в експлуатацію відповідачем у січні 1981 року, побутова будівля - сауна - у грудні 1981 року, трансформатор - у грудні 1991 року, знаходились на його балансі, що підтверджується довідкою про балансову належність від 12 січня 2001 року. Продаж майна було здійснено за договірною вартістю, що склала 5 000,00 грн. Розрахунок за придбані об’єкти здійснено шляхом внесення готівки до каси підприємства, що оформлено квитанцією № 267 до прибуткового касового ордеру від 12.01.2001 р. на суму 5 000,00 грн. Придбане майно було передано йому за актом приймання – передачі від 12.01.2001 року. Відповідно до ч.1 ст.128 ЦК УРСР, що діяв на час укладення договору, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Тобто, після укладення договору та передання йому майна за актом приймання - передачі він став повноправним власником набутого нерухомого майна та обладнання. З часу придбання майна і до теперішнього часу він відкрито та добросовісно користується належним йому майном. Таким чином, сплативши відповідачеві повну договірну вартість належного йому майна та прийнявши вказане майно, він виконав у повному обсязі умови договору купівлі -продажу майна № 13 від 12.01.2001 року. Продавець майна, передавши майно йому як покупцеві, також виконав усі умови договору. Відповідно до приписів ч.2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Нещодавно у нього виникла необхідність в переукладенні договору на постачання електроенергії до належного йому нерухомого майна, що знаходиться за адресою: с.Камянське Нікопольського району, вул.60 років Жовтня, буд.15. Але наданий ним договір купівлі - продажу майна № 13 від 12.01.2001 року не був прийнятий як правовстановлюючий документ, оскільки він не зареєстрований відповідно до вимог чинного законодавства. Для реєстрації свого права власності на нерухоме майно, набуте ним у 2001 році, відповідно до вимог чинного на той час законодавства, він звернувся до Центру надання адміністративних послуг Нікопольської міської ради. Але державним реєстратором було прийнято рішення № 38294907 від 23.11.2017 року, яким йому відмовили у реєстрації права власності на майно, що знаходиться по вул.Калиновій (до перейменування вулиць – вул.60 років Жовтня), буд.15, мотивуючи це тим, що вказаний договір купівлі – продажу не посвідчений нотаріально, як того вимагає ст.657 ЦК України. Тобто його право власності на набуте ним за договором купівлі - продажу майна № 13 від 12 січня 2001 року майно не визнається. У відповідності до ст.392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Таким чином, набувши право власності на майно, відповідно до вимог чинного на час укладення договорів законодавства, він не має змоги розпорядитися ним, що порушує його право власності. У зв’язку з цим він змушений звернутися до суду.

В судове засідання сторони не прибули, надали заяви про розгляд справи у свою відсутність. Позивач на задоволенні позовних вимог наполягав, відповідач проти задоволення позову не заперечував.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов”язків цивільного характеру.

Згідно зі ст.44 п.1 ЦК УРСР (що діяв на час укладення договору), повинні укладатись у письмовій формі: угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ч.1 ст.128 ЦК УРСР (що діяв на час укладення договору), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як встановлено в судовому засіданні, 12.01.2001 року позивач уклав з Акціонерним товариством закритого типу «Пересувна механізована колонна № 2», що в подальшому перейменоване у Приватне акціонерне товариство «Пересувна механізована колонна № 2», договір купівлі - продажу № 13 (а.с.6). За цим договором позивач набув право власності на нежитлові будівлі: побутову будівлю - сауну, загальною площею 121,1 кв.м; диспетчерський пункт, загальною площею 65,4 кв.м; та трансформатор ТМ 250/6, заводський № 682059, які знаходяться за адресою: с.Камянське, вул.60 років Жовтня, буд.15. Договір було укладено у простій письмовій формі, у відповідності до вимог ст.44 п.1 ЦК УРСР, що діяв на час укладення договору. Диспетчерський пункт був введений в експлуатацію відповідачем у січні 1981 року, побутова будівля - сауна - у грудні 1981 року, трансформатор - у грудні 1991 року, та знаходились на балансі відповідача (а.с.7зв.). Продаж майна було здійснено за договірною вартістю в 5 000,00 грн. Розрахунок за придбані об’єкти здійснено шляхом внесення готівки до каси підприємства, що оформлено квитанцією № 267 до прибуткового касового ордеру від 12.01.2001 року на суму 5 000,00 грн. (а.с.7). Придбане майно було передано позивачу за актом приймання – передачі від 12.01.2001 року. Після укладення договору та передання позивачу майна за актом приймання – передачі, позивач став повноправним власником набутого нерухомого майна та обладнання. З часу придбання майна і до теперішнього часу позивач відкрито та добросовісно користується належним йому майном. Таким чином, сплативши відповідачеві повну договірну вартість належного майна та прийнявши вказане майно, позивач виконав у повному обсязі умови договору купівлі -продажу майна № 13 від 12.01.2001 року. Продавець майна, передавши майно позивачу як покупцеві, також виконав усі умови договору. Нещодавно позивач вирішив переукласти договір на постачання електроенергії до належного йому нерухомого майна, що знаходиться за адресою: с.Камянське Нікопольського району, вул.60 років Жовтня, буд.15. Але наданий позивачем договір купівлі - продажу майна № 13 від 12.01.2001 року не був прийнятий як правовстановлюючий документ, оскільки він не зареєстрований відповідно до вимог чинного законодавства. Для реєстрації свого права власності на нерухоме майно позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг Нікопольської міської ради. Але державним реєстратором рішенням № 38294907 від 23.11.2017 року, позивачу відмовлено у реєстрації права власності на майно, що знаходиться по вул.Калиновій (до перейменування вулиць – вул.60 років Жовтня), буд.15. Тобто право власності позивача на набуте ним за договором купівлі - продажу майна № 13 від 12.01.2001 року майно не визнається.

За таких обставин суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Враховуючи викладене та керуючись ст.2-5, 9-10, 12, 28, 131, 223, 258-259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Визнати за ОСОБА_2 право власності на побутову будівлю – сауну (літ.«Б»), загальною площею 121,1 кв.м.; диспетчерський пункт (літ.«А»), загальною площею 65,4 кв.м.; трансформатор ТМ 250/6, заводський номер 682059, які знаходяться за адресою: село Кам’янське Нікопольського району Дніпропетровської області, вулиця Калинова, будинок 15.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Дніпропетровської області (м.Кривий Ріг) до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_3