Постанова № 71918043, 24.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2018 р. Справа№ 910/13756/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання: Цукарєвій Г.В.

за участю представників:

Представники сторін:

від позивача Тодосієнко В.М. довіреність № 8494/15/1 від 27.12.2017, Погодічева Н.В. довіреність № 8497/15/1 від 27.12.2017

від відповідача не з'явився;

від третьої особи 1 Башаров В.Є. № ордер КС № 320754 від 09.01.2018

від третьої особи 2 Гузієнко Я.М. довіреність № 18-0011/49843 від 18.07.2017

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної іпотечної установи

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017

у справі № 910/13756/17 (суддя А.І. Привалов)

за позовом Державної іпотечної установи

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

2) Національного Банку України

про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 від 27.03.2014 недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі №910/13756/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Державна іпотечна установа звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі №910/13756/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Державної іпотечної установи задовольнити.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів апеляційну скаргу Державної іпотечної установи у справі №910/13756/17 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 апеляційну скаргу Державної іпотечної установи було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.12.2017.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити рішення першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли пояснення до апеляційної скарги.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника третьої особи 1 надійшли пояснення на апеляційну скаргу.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.12.2017 у зв'язку з перебуванням судді Пономаренка Є.Ю. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Руденко М.А., Дідиченко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 апеляційну скаргу Державної іпотечної установи було прийнято до провадження у визначеному складі суду.

В судовому засіданні 06.12.2017 суддя Дідиченко М.А. заявила самовідвід у справі № 910/13756/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 задоволено заяву судді Дідиченко М.А. про самовідвід, матеріали справи №910/13756/17 передано на повторний автоматизований розподіл.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з задоволенням самовідводу судді Дідиченко М.А., визначено новий склад колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Пономаренка Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 апеляційну скаргу Державної іпотечної установи було прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено до розгляду на 24.01.2018.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Розглянувши клопотання Державної іпотечної установи про витребування доказів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже заявляючи клопотання про витребування доказів, стороною, якою заявлено таке клопотання має бути обґрунтовано те, що заявленим до витребування доказом може бути підтверджено обставини, що входять до предмету доказування та підтверджують, у даному випадку, заявлені вимоги.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставини дійсності або недійсності укладеного та виконаного сторонами договору.

Позивач просив витребувати:

- у НБУ належним чином завірені копії звітів про інспектування відповідача, складених за результатами планових та позапланових перевірок, проведених в період з 2012 до 2016р.;

- у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб належним чином засвідчену копію висновку результатів Комплексного аналізу неплатоспроможного банку АТ "Дельта Банк", за 2012-2015 року, проведеного ТОВ "Ernst and Young Аудиторські послуги" на замовлення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вказані документи, на думку позивача, можуть містити докази наявності умислу відповідача у поданні перекрученої інформації з метою введення позивача в оману щодо відповідності фінансових показників відповідача вимогам стандартів позивача.

З наявної у матеріалах справи роздруківки стислих результатів аналізу ПАТ "Дельта Банк" міжнародною аудиторською компанією "Ernst and Young" неможливо встановити, що вказаним документом може бути підтверджено обставини реального недотримання відповідачем законодавства та встановлених щодо нього обмежень в частині укладання саме оспорюваного правочину, чи того факту, що оспорюваний правочин укладено саме на підставі викривленої саме відповідачем інформації, яка надавалась заявнику в межах договору №103 від 10.01.2011. Більш того, аудиторська перевірка є результатом висловлення незалежної думки аудитора та не може бути остаточним доказом наявності умислу у діях відповідної особи, оскільки таким доказом може бути лише вирок суду.

Відповідно до п.п. 3 п. 2 Положення про організацію та проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою правління НБУ від 17.07.2001 р. №276 (далі - положення), звіт про інспекційну перевірку - документ установленої форми про результати проведеної інспекційної перевірки об'єкта перевірки, що формується керівником інспекційної групи з урахуванням довідок про перевірку та іншої інформації.

Пунктом 3 цього положення визначено, що інспекційна перевірка здійснюється з метою: оцінки фінансового стану об'єкта перевірки або окремих видів діяльності (операцій), у т.ч. визначення рівня безпеки та стабільності його операцій; оцінки рівня, характеру й особливостей ризиків об'єкта перевірки, управління цими ризиками; перевірки достовірності звітності об'єкта перевірки; виявлення фактів здійснення та запобігання ризиковій діяльності, що загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів банку; оцінки якості корпоративного управління та внутрішнього контролю об'єкта перевірки з урахуванням характеру його діяльності; виявлення недоліків або вразливих компонентів діяльності об'єкта перевірки; контролю за дотриманням об'єктом перевірки вимог банківського законодавства України, у т.ч. нормативно-правових актів Національного банку.

Отже документом такого характеру не може бути підтверджено наявність умислу відповідача щодо введення в оману позивача щодо обставин укладання оспорюваного правочину з урахуванням стандартів позивача.

Більш того, п. 46 Положення визначено, що Звіт про інспекційну перевірку, довідки про перевірку та інші матеріали щодо інспекційної перевірки є інформацією з обмеженим доступом і власністю Національного банку та не підлягають розголошенню.

При цьому колегія суддів зазначає, що подання інформації щодо фінансових показників відповідача, умовами оспорюваного правочину не передбачено.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів необхідно відмовити.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного Господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про здійснення розгляду апеляційної скарги у закритому судовому засіданні.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 24.01.2018 задоволенно клопотання Державної іпотечної установи про розгляд справи №910/13756/17 у закритому судовому засіданні.

У судове засідання 24.01.2018 з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи 1,2.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі №910/13756/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Державної іпотечної установи задовольнити.

Представники третьої особи 1,2 у судовому засіданні заперечили проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просили рішення першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

27.03.2014 між Державною іпотечною установою (емітент) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (продавець) було укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 (надалі - Договір).

Пунктом 1.1 Договору визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, емітент зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цінні папери (далі - ЦП).

Відповідно до п. 2.1 Договору загальна вартість ЦП за цим Договором (сума цього Договору) становить 306231339,58 58 гривень, без ПДВ, (далі - Загальна вартість ЦП).

Згідно із п. 2.4 Договору Покупець зобов'язується оплатити загальну вартість ЦП, що передаються за цим Договором у власність Покупцю, у сумі зазначеній у п. 1.1 даного Договору в безготівковій формі не пізніше 27 березня 2014 р. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Емітента №26502000000995 в АТ "Дельта Банк", код установи банку 380236, код за ЄДРПОУ 33304730 до кінця операційного дня.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що Емітент за умови виконання покупцем п. 2.4, зобов'язаний забезпечити надання розпорядження про списання ЦП, що зазначені у п. 1.1 цього Договору, з емітентського рахунку у цінних паперах №100024- UA70000001 у Національному депозитарії України на рахунок у цінних паперах Покупця №301465- UA30001231 у депозитарній установі АТ "Дельта Банк", код МДО 301465, не пізніше 27 березня 2014 р. з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Право власності на продані за цим Договором ЦП переходить до покупця з моменту зарахування ЦП на рахунок у цінних паперах Покупця №301465- UA30001231 у депозитарній установі АТ "Дельта Банк", код МДО 301465 (п. 2.5 Договору).

В пункті 7.1 Договору визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на виконання умов укладеного між сторонами Договору, 27.03.2014 надав розпорядження депозитарній установі АТ "Дельта Банк" на виконання облікової операції за вих. №164/2014 щодо зарахування цінних паперів та відповідно до меморіального ордеру №25996130 від 27.03.2014 р. сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 306 231 339,58 грн., а позивач в свою чергу надав розпорядження про списання цінних паперів з емітентського рахунку у цінних паперах №100024- UA70000001 у Національному депозитарії України на рахунок у цінних паперах відповідача №301465- UA30001231 у депозитарній установі АТ "Дельта Банк", код МДО 301465.

Разом з тим, звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що при укладенні спірного Договору відповідач навмисно та цілеспрямовано ввів позивача в оману та не повідомив фактів, які впливають на укладення правочину, а саме щодо стану ліквідності та загального фінансового стану банку. Крім того, позивач вказує на те, що Договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 від 27.03.2014 укладений з порушенням господарської компетенції.

Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частинами 1 та 2 ст. 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи зі змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 29.04.2014 у справі № 26/071-12).

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що АТ "Дельта Банк", на виконання п. 5.3.1 Генерального договору про фінансування та обслуговування іпотечних кредитів №103 від 10.01.2011 з метою введення в оману ДІУ надавав останньому недостовірну інформацію та звітність щодо відповідності фінансових показників АТ "Дельта Банк" вимогам Стандарту ДІУ.

Проте, суд зауважує, що Генеральний договір про фінансування та обслуговування іпотечних кредитів №103 від 10.01.2011 регулює зовсім іншу сферу діяльності та ніяким чином не стосується спірних правовідносин, а умови Договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 від 27.03.2014 не містять будь-яких застережень з приводу необхідності інформування позивача про фінансово-господарський стан Банку.

Більш того, будь-яких застережень з приводу необхідності інформування позивача про фінансово-господарський стан Банку у випадку укладення будь-якого роду договорів між цими ж сторонами, не містять і умови самого Генерального договору про фінансування та обслуговування іпотечних кредитів №103 від 10.01.2011.

Позивач маючи сумніви щодо фінансового стану відповідача на час укладення спірного Договору, не був позбавлений можливості звернутися до останнього з метою отримання такої інформації.

Доводи позивача про те, що Договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 від 27.03.2014 укладено з порушенням господарської компетенції, також відхиляються, оскільки судом не встановлено, а позивачем не доведено, наявності у АТ "Дельта Банк" саном на 27.03.2014 (момент вчинення спірного правочину) будь-яких обмежень, які б забороняли Банку укладати спірний Договір.

При цьому, суд звертає увагу заявника на те, що відповідно до абз. 6 п. 12 Постанови Правління Національного Банку України №91 від 24.02.2014 р. "Про затвердження Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності" визначено, що банку на період користування кредитом для збереження ліквідності забороняється здійснення окремих видів операцій, а саме: придбання цінних паперів (крім державних облігацій України, депозитних сертифікатів Національного банку, облігацій Державної іпотечної установи з додатковим забезпеченням у формі державної гарантії за зобов'язаннями емітента, яка видана Кабінетом Міністрів України, та облігацій підприємств (крім цільових), розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України).

Отже, з огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, щодо недоведеності позивачем факту невідповідності Договору купівлі-продажу цінних паперів №ДД-230/2014 від 27.03.2014 нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Також, судом не встановлено, а позивачем не доведено як наявності умислу в діях відповідача, так і самого факту обману Банком Державної іпотечної установи на момент укладення спірного Договору.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заявленого усного клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до правовідносин сторін з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Аналогічна позиція міститься також в постанові від 08.12.2017 р. Верховного Суду України у справі № 401/6656/12-ц.

Отже, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Отже, враховуючи недоведеність позивачем наявності у нього порушено відповідачем права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про застосування позовної давності.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі №910/13756/17.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі №910/13756/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі №910/13756/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/13756/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко