Постанова № 71918027, 29.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р. Справа№ 910/8249/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Головатенко А.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 29.01.2018

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 (повний текст рішення складено та підписано 20.09.2017)

у справі № 910/8249/17 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "М.Т.К."

про стягнення 1 588 283, 67 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" (далі - ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації", позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" (далі - ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія", відповідач) про стягнення 1588283, 67 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач, як новий кредитор, на підставі договору про надання послуг факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017, укладеного з первісним кредитором - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (далі - ТОВ "Фрам Ко", третя особа-1), посилається на порушення відповідачем (боржником) умов договору поставки №1101 від 24.11.2014 в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару. Так, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1 588 283,67 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі № 910/8249/17 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що станом на 24.04.2017 відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за договором поставки товару, оскільки матеріали справи містять документи відповідача, які виключають можливість зарахування зобов'язань, що виникли за договором поставки товару № 1101 від 24.11.2014, як зустрічні з зобов'язанням, які виникли за договором постачання від 02.01.2017 № 4/17в силу виконання сторонами договору поруки своїх зобов'язань. Апелянт стверджує, що факт зарахування зустрічних однорідних вимог між відповідачем та третьою особою-1 відсутній.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своїх письмових поясненнях та відзиві вказує, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без порушень вказаних норм, отже апеляційна скарга задоволенню не підлягаю, а рішення слід залишити без змін. Крім того зазначає, доводи апелянта суперечать вимогам ст.ст. 516, 603, 1082, 1085 ЦК України, які є спеціальними нормами, що регулюють правовідносини, які склались між сторонами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи № 910/8249/17 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 01.12.2017, у зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В. на лікарняному, для розгляду справи № 910/8249/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Коротун О.М., Гаврилюк О.М.

Вказана судова колегія прийняла апеляційну скаргу до свого провадження та ухвалила постанову у даній справі.

В судовому засіданні 29.01.2018 представник відповідача та представники третьої особи-2 заперечували проти апеляційної скарги та вважали, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник позивача та третьої особи-1, в судовому засіданні 29.01.2018, підтримували доводи, що викладені в апеляційній скарзі, просили рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 по справі №910/8249/17 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду міста Києва - слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 24.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (клієнт) був укладений договір про надання послуги факторингу № Ф210317/2 (далі - договір факторингу). Відповідно до якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 1588283,67 грн. у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові своє право вимоги за договором поставки № 1101 від 24.11.2014 до ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" (боржник) в розмірі 1588283,67 грн.

За умовами п. 2.1 договору факторингу винагорода фактора дорівнює 5 % від суми відступленої грошової вимоги, визначеної у п. 1.1 договору. Фактор сплачує клієнтові у строк до 01.07.2017 грошові кошти в сумі 1 508 869,48 грн. шляхом перерахування на його банківський рахунок.

Фактор має право вимагати від клієнта відступлення йому вимоги в передбачені додатком № 1 до цього договору порядку і строки та не перераховувати клієнту кошти до виконання останнім обов'язку щодо віступлення фактору вимоги (п.п. 3.1.1, 3.1.2 договору факторингу).

Договір факторингу вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (у разі наявності). Строк цього договору складає 1 рік на починає свій перебіг з моменту, визначеного у п. 6.1 договору і закінчується 24.03.2018 (п. п. 6.1, 6.2).

У додатку № 1 до договору факторингу сторони (ТОВ "Фрам Ко" та ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації") погодили перелік вимог, які передаються фактору за договором, а у додатку № 2 - визначили, що вимоги за договором факторингу передаються фактору у строк в три робочі дні з дати підписання договору.

Статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Отже, укладений позивачем та третьою особою - ТОВ "Фрам Ко" правочин за своєю правовою природою є договором факторингу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною першою статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведені норми, судом першої інстанції вірно зазначено, що до позивача, як нового кредитора, на підставі договору факторингу №Ф240317/2 від 24.03.2017 перейшло право вимагати від боржника - ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" належного виконання всіх зобов'язань за договором поставки № 1101 від 24.11.2014 (основним зобов'язанням) щодо оплати вартості поставленого товару.

У зв'язку з чим, позивач стверджує, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару не виконав та поставлений первісним кредитором - ТОВ "Фрам Ко" (третьою особою-1) товар не оплатив, отже, у ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" виникла заборгованість за основним договором поставки у сумі 1 588 283,67 грн.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (постачальник, третя особа-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" (покупець, відповідач) був укладений договір поставки товару №1101 (далі - основний договір поставки), відповідно до якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення (медичні вироби), та інше (товар), а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору (п. 1.1 основного договору поставки).

Даний договір набирає сили з моменту його підписання та діє до 31.12.2014 якщо протягом 10 днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не виявила бажання його розірвати, то він вважається пролонгованим на наступний та кожний наступний рік (п. 8.1 основного договору поставки).

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладений третьою особою-2 та відповідачем договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору поставки ТОВ "Фрам Ко", як постачальник, у період з 15.02.2017 по 21.03.2017 передало відповідачу, як покупцю, товар загальною вартістю 1 588 283,67 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними за вказаний період, наявними у матеріалах справи. В свою чергу, відповідач (як покупець) свої зобов'язання з оплати поставленого товару виконав належно, вартість товару за договором поставки третій особі-1 (постачальнику) сплатив наступним чином.

Так, 24.04.2017 ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" звернулось до ТОВ "Фрам Ко" із заявою № 1882 про припинення зобов'язань за договором поставки №1101 від 24.11.2014 на суму 1 550 000,00 грн. шляхом часткового зарахування зустрічних однорідних вимог за зобов'язаннями, які виникли у ТОВ "Фрам Ко" перед ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" за іншим договором поставки - № 4/17 від 02.01.2017 на суму 1 550 000,00 грн. Вказана заява була отримана ТОВ "Фрам Ко" 27.04.2017, про що свідчить копія інформаційної довідки щодо руху поштового відправлення.

При цьому місцевим господарським судом встановлено, що зустрічні грошові вимоги у відповідача виникли в силу договору поруки від 27.03.2017, яким забезпечувалось виконання зазначеного договору постачання № 4/17 від 02.01.2017, укладеного між ТОВ "Фрам Ко" (покупець) та ТОВ "МЦ "М.Т.К." (постачальник) (далі - договір поставки). Відповідно до цього договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення, харчові продукти для спеціального дієтичного призначення, косметичні засоби (товар) у кількості, асортименті і по цінах згідно накладних, а покупець (ТОВ "Фрам Ко") зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору постачання.

27.03.2015 з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором поставки № 4/17 від 02.01.2017, між ТОВ "МЦ "М.Т.К." (постачальник, кредитор) та ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" (поручитель) був укладений договір поруки (далі - договір поруки), відповідно до якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання ТОВ "Фрам Ко" (покупець) своїх зобов'язань за договором поставки № 4/17 від 02.01.2017, у сумі 1 550 000,00 грн.

Проте, ТОВ "Фрам Ко" взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару за договором № 4/17 від 02.01.2017 не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у вказаній сумі.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки на підставі п. 2 ст. 554 ЦК України.

Враховуючи наведені норми та укладений договір поруки, ТОВ "Медичний центр "М.Т.К." (кредитор) мало право вимагати виконання обов'язку з оплати боргу за вказаним договором поставки безпосередньо від поручителя - ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія".

На підставі вимоги кредитора, 24.04.2017 відповідач - ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія", як поручитель, погасив заборгованість боржника - ТОВ "Фрам Ко" за договором поставки на користь ТОВ "Медичний Центр "М.Т.К." на суму 1 550 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № Р1227 від 24.04.2017 та банківською випискою з рахунку ТОВ "Медичний Центр "М.Т.К.".

Відповідно до ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Згідно з п. 3.4 договору поруки до поручителя, який виконав зобов'язання забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, в тому числі і ті, що забезпечували його виконання. Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Відповідно до п. 4.1 договору поруки у разі виконання поручителем зобов'язань боржника перед кредитором останній зобов'язується передати поручителю всі документи, які засвідчують вимоги до боржника, і передати права, які забезпечують цю вимогу, в 3-денний термін з дня виконання зобов'язання.

Також матеріалам справи підтверджено, що 24.04.2017 ТОВ "Медичний Центр "М.Т.К." передало, а ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" отримало документи, які підтверджують вимогу до боржника - ТОВ "Фрам Ко" та її виконання поручителем, про що свідчить акт приймання-передачі документів від 24.04.2017. Враховуючи оплату ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" (поручителем) заборгованості ТОВ "Фрам Ко" за договором поставки № 4/17 від 02.01.2017 у сумі 1500000,00 грн., відповідач набув зустрічне право вимоги за цим договором до ТОВ "Фрам Ко" на вказану суму.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що за основним договором поставки № 1101 від 24.11.2014 ТОВ "Фрам Ко" є кредитором, а ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" - боржником, і навпаки, за договором поставки № 4/17 від 02.01.2017 ТОВ "Фрам Ко" - боржником, а ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" є кредитором.

Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги, які виникли між сторонами правочинів на підставі ідентичних договорів, а саме - на підставі договорів поставки № 1101 від 24.11.2014 та №4/17 від 02.01.2017, є зустрічними та однорідними (грошовими), строк виконання яких вже настав по обох договорах.

Частиною 3 ст. 203 ГК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 601 ЦК України, встановлено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Аналогічні положення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить ст. 601 Цивільного кодексу України.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що достатньо заяви однієї сторони для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому випадку є момент вчинення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог та її направлення кредитору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.07.2017 у справі №910/25488/15.

Місцевий суд вірно відхилив доводи позивача та третьої особи-1 - ТОВ "Фрам Ко" про те, що пунктом 8.2 договору поставки № 4/17 від 02.01.2017 р. було передбачено заборону передавати сторонами свої права за цим договором третім особам без письмової згоди іншої особи (ТОВ "Медичний центр "М.Т.К." або ТОВ "Фрам Ко"), а тому ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" не набуло прав поручителя за договором поруки.

Так, згідно з п. 8.2 договору поставки жодна із сторін не має права передавати свої права за договором третій особі без письмової згоди іншої сторони.

За умовами договору поставки попередня письмова згода покупця (ТОВ "Фрам Ко") необхідна лише у випадку передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Разом з тим, договір поставки не забороняє заміну кредитора у зобов'язанні шляхом виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) без попередньої згоди покупця. Не містить таких умов і зміст договору поруки.

Крім того, законодавством не передбачено обов'язку повідомляти боржника про укладення договору поруки.

Відповідно до ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Тобто, саме по собі не повідомлення поручителем боржника про виконання ним обов'язків за договором поруки не спричиняє недійсність виконаного поручителем зобов'язання, а лише надає право боржнику заперечувати проти вимоги поручителя з тих підстав, з яких боржник міг би заперечувати проти вимоги кредитора.

Також, з указаного пункту вбачається, що сторони погодились на заборону передачі права вимоги, а не на заборону поручительства за боржника. Указані договори (передача права вимоги та порука) не є тотожними за своєю правовою природою, а породжують різні правові відносини між сторонами та мають для останніх різні правові наслідки в силу закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Отже, договір поруки передбачає саме забезпечення виконання зобов'язань боржника, а не передачу прав боржника третій особі, як це визначено пунктом 8.2 договору поставки-2.

Приписами ст.ст. 553, 554, 626 ЦК України договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Порука створює права для кредитора та обов'язок для поручителя, при цьому безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.02.2012 р. по справі № 6-51цс11). Отже, договір поруки не є правочином про передачу права вимоги третім особам або заміну кредитора у зобов'язанні (правова позиція також викладена Вищим господарським судом України у постановах від 19.11.2015 у справі № 904/2224/15 та від 15.05.2017 у справі № 904/10695/15).

Крім того, враховуючи умови договорів поставки № 1101 від 24.11.2014 та №4/17 від 02.01.2017, стан їх виконання сторонами, судом вірно встановлено, що відповідач є боржником ТОВ "Фрам Ко" (третьої особи-1) на суму 1 588 283,67 грн. за договором поставки № 1101 від 24.11.2014 і одночасно - кредитором ТОВ "Фрам Ко" на суму 1 500 000,00 грн. за договором поставки № 4/17 від 02.01.2017.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що умови заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог сторонами були схвалені, зокрема, відповідачем при зверненні з даною заявою до ТОВ "Фрам Ко", а останнім - шляхом мовчазної згоди (конклюдентних дій), дії щодо оскарження такого одностороннього правочину ним не здійснювались. Отже, сторони своїми діями (бездіяльністю) засвідчили факт прийняття до виконання спірного правочину (заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог) та про його схвалення юридичною особою.

Враховуючи проведений взаємозалік зустрічних однорідних вимог між ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" та ТОВ "Фрам Ко" на суму 1 550 000,00 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заборгованість на вказану суму з 24.04.2017 (заява про зарахування зустрічних однорідних вимог) у відповідача за основним зобов'язанням - договором поставки № 1101 від 24.11.2014 - відсутня.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач повністю виконав свій обов'язок з оплати поставленого товару за договором № 1101 від 24.11.2014 на загальну суму 1 588 283, 67 грн. (1550000,00 грн.+38283,67 грн.), враховуючи те, що 26.04.2017 відповідач сплатив ТОВ "Фрам Ко" іншу частину заборгованості за вказаним договором поставки у сумі 38 283,67 грн., що підтверджується платіжним дорученням №Р1241, тому заявлена у позові заборгованість у нього відсутня.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що, оскільки договір про надання послуги факторингу був укладений 24.03.2017, відтак на момент направлення відповідачем заяви про зарахування зустрічних вимог ТОВ «Фрам Ко» вже не мало зустрічних вимог до ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія». Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками апелянта, з огляду на наступне.

Слід зазначати, що такі доводи апелянта суперечать вимогам ст.ст. 516, 603, 1082, 1085 ЦК України, які є спеціальними нормами, що регулюють правовідносини, які склались між сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до частини другої ст. 603 ЦК України у разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник викопав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Згідно з частиною першою ст. 1085 ЦК України у разі, якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.

Таким чином, обов'язок у ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» здійснити платіж фактору виник лише після отримання третьою особою-2 повідомлень про факторинг, а саме з 16.06.2017. В свою чергу, ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія», до моменту отримання повідомлення про факторинг (тобто до 16.06.2017), мало право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.

Як зазначалось вище заява про зарахування зустрічних однорідних вимог була направлена первісному кредитору ТОВ «Фрам Ко» 24.04.2017, тобто до моменту одержання повідомлення, яке було направлено позивачем 11.05.2017 і отримано відповідачем 16.06.2017.

Приписами ст. 516 ЦК України встановлено, що саме новий кредитор несе ризики, пов'язані із несвоєчасним повідомленням боржника про відступлення права вимоги.

Оскільки ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» не було повідомлено своєчасно про укладення договору про надання послуги факторингу № Ф240317/2 від 24.03.2017, виконання ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» обов'язку за договором поставки товару № 1101 від 24.11.2014 ТОВ «ФРАМ Ко» є належним виконанням.

Таким чином, зобов'язання щодо сплати коштів в сумі 1 550 000 грн. за договором поставки товару № 1101 від 24.11.2014 ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» припинилось зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі заяви, направленої первісному кредитору ТОВ «Фарм Ко».

Крім того, апелянт посилається на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази виконання договору поруки.

Однак, на переконання колегії суддів, такі доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах ст.ст.517, 544, 545, 553, 556 ЦК України.

Так, 18.04.2017 ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» отримало вимогу ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.» про сплату коштів в сумі 1 550 000 грн. у відповідності до умов договору поруки. В свою чергу, 24.04.2017 пересвідчившись в наявності боргу ТОВ «ФРАМ Ко» перед ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.», поручителем ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» було сплачено ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.» 1 550 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №Р1227 та випискою з особового рахунку ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.».

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з відповіді ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.» №МТК/02-305/3 від 28.04.2017 останнім підтверджено, що зобов'язання ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» перед ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.» за договором поруки від 27.03.2017 виконані в повному обсязі. Крім того, на підтвердження виконання договору поруки між ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.» та ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» було підписано акт приймання-передачі документів від 24.04.2017, відповідно до якого ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.» передало ТОВ «Дніпродзержинська фармацевтична компанія» видаткові накладні про відвантаження товару, тобто документи, що підтверджують наявність боргу ТОВ «Фрам Ко» перед ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.».

Також, ТОВ «Медичний центр «М.Т.К.» було надано до матеріалів справи виписку з особового рахунку про надходження від відповідача коштів на виконання договору поруки.

Отже, виконання договору поруки від 27.03.2017 підтверджується зазначеними вище документами, які в даному випадку є належними та допустимими доказами, які не спростовані позивачем та третьою особою -ТОВ «Фрам Ко».

З огляду на викладене, враховуючи факт добросовісного (належного) виконання ТОВ "Дніпродзержинська фармацевтична компанія" (боржником) зобов'язання перед первісним кредитором (ТОВ "Фрам Ко") за договором поставки № 1101 від 24.11.2014, підстави для стягнення з відповідача заборгованості у сумі 1 588 283, 67 грн. за цим договором відсутні.

На підставі викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації".

Таким чином, на переконання колегії суддів, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача за захистом якого той звернувся до суду, відповідачем не порушено, то в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/8249/17 слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/8249/17 - без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/8249/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у справі №910/8249/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8249/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, встановленому главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 31.01.2017.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун