Рішення № 71917865, 24.01.2018, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року Справа № 925/1217/17

Господарський суд Черкаської області у складі колегії суддів:

головуючий суддя Васянович А.В.,

судді: Довгань К.І.,

ОСОБА_1

секретар судового засідання – Козоріз О.І.,

за участі представників сторін:

від позивача – ОСОБА_2 – представник за довіреністю,

від першого відповідача – ОСОБА_3 - представник за довіреністю,

від другого відповідача – ОСОБА_4 – представник за довіреністю,

від третіх осіб:

від державного підприємства “Енергоринок” – ОСОБА_5 – представник за довіреністю,

від ОСОБА_6 державного майна України – представник не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Національного антикорупційного бюро України, м. Київ

до 1. публічного акціонерного товариства “Азот”, м. Черкаси;

2. публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго”,

м. Черкаси

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

державного підприємства “Енергоринок”, м. Київ

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні другого відповідача:

ОСОБА_6 державного майна України, м. Київ

про визнання недійсною угоди.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося Національне антикорупційне бюро України до публічного акціонерного товариства “Азот” та публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго” про визнання недійсною угоди у формі заяви публічного акціонерного товариства “Азот” про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/201 від 30 листопада 2015 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 05 вересня 2017 року прийнято позовну заяву про визнання недійсною угоди у формі заяви публічного акціонерного товариства “Азот” про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30 листопада 2015 року № 202-09/201 до розгляду в межах справи №17-14-01/1494 про банкрутство публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго”, призначено розгляд заяви на 25 вересня 2017 року, а також судом було залучено до участі у справі як третю особу, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – державне підприємство “Енергоринок”.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 25 вересня 2017 року суддею Боровиком С.С. заявлено самовідвід від розгляду даного позову в межах справи про банкрутство.

Позовну заяву від 17 серпня 2017 року про визнання недійсною угоди в порядку, встановленому частиною 3 статті 21 Господарського процесуального кодексу України, 26 вересня 2017 року передано до автоматизованої системи документообігу господарського суду Черкаської області для визначення нового складу суду та присвоєно новий №925/1217/17.

Відповідно до ст.21 ГПК України справу №925/1217/17 передано на розгляд судді Васяновичу А.В.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2017 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 02 листопада 2017 року.

Ухвалою суду від 02 листопада 2017 року вирішено справу розглядати колегіально у складі трьох суддів.

Ухвалою суду від 06 листопада 2017 року справу прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий – суддя Васянович А.В., судді – Дорошенко М.В., Пащенко А.Д. та призначено розгляд справи на 23 листопада 2017 року.

Після повторного авторозподілу відповідно до вимог ст.21 ГПК України (в зв’язку із звільненням судді Пащенко А.Д. у відставку) справу №925/1217/17 передано для колегіального розгляду у складі: головуючий – суддя Васянович А.В., судді – Довгань К.І., Дорошенко М.В.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 23 листопада 2017 року справу прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий – суддя Васянович А.В., судді – Довгань К.І., Дорошенко М.В. та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 13 грудня 2017 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 13 грудня 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача ОСОБА_6 державного майна України та відкладено розгляд справи на 10 січня 2018 року.

Проте судове засідання призначене на 10 січня 2018 року не відбулося, у зв’язку з перебуванням судді Довганя К.І. у відпустці.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 січня 2018 року розгляд справи призначено на 24 січня 2018 року.

Викликаний в судове засідання представник ОСОБА_6 державного майна України не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

ОСОБА_6 державного майна України був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується реєстром поштових відправлень господарського суду Черкаської області.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник першого відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 12 грудня 2017 року та зазначав, що нормами Закону України “Про Національне антикорупційне бюро України” не передбачено права Національного антикорупційного бюро України на звернення до суду з позовом в інтересах держави про визнання угод недійсними.

Водночас нормами ст.2 ГПК України визначено, що повноваженнями для захисту інтересів держави в господарському процесі наділений виключно прокурор.

Спірний правочин не порушує права чи законні інтереси саме позивача.

Крім того перший відповідач вказував, що норми Закону України “Про електроенергетику” не містять заборони на припинення зобов’язань шляхом проведення заліків зустрічних однорідних вимог.

При цьому, товариство вказує на те, що Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року №3-255гс15 дійшов висновку, що зобов'язання з оплати заборгованості за договором, який передбачає сплату коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання, може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

В зв’язку з чим перший відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник другого відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав та вказав, що оскаржувана угода суперечить положенням ч.2 ст. 151 Закону України “Про електроенергетику”, а дії колишнього керівництва публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго” та керівництва публічного акціонерного товариства “Азот” є такими, що завідомо суперечать інтересам держави (пояснення від 02 листопада 2017 року).

Представник державного підприємства “Енергоринок” в судовому засіданні підтримав позов Національного антикорупційного бюро України та просив його задовольнити, посилаючись на те, що нормами чинного законодавства встановлено особливий механізм оплати електричної енергії коштами через рахунки зі спеціальним режимом використання, зміна якого не передбачена нормами Закону України “Про електроенергетику”.

В судовому засіданні, яке відбулося 24 січня 2018 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1217/17.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та державного підприємства “Енергоринок”, а також дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з відповідним позовом, в обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що оспорювана угода про зарахування зустрічних однорідних вимог укладена з порушенням вимог законодавства, а саме статей 151, 26 Закону України “Про електроенергетику”, пункту 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року №28, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Крім того позивач вказував, що зазначена угода суперечить інтересам держави (ст. 228 Цивільного кодексу України).

Водночас, позивач, з посиланням на приписи статей 1, 16, 17 Закону України “Про Національне антикорупційне бюро України”, статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, зазначав про наявність підстав для звернення з даним позовом про визнання угоди недійсною у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення.

При цьому вказував, що антикорупційним бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000459 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Крім того у клопотанні про роз’єднання вимог від 22 вересня 2017 року позивач зазначав, що виходячи з положень ст. ст. 41, 12, 16 ГПК України та ст. 10 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, повинні розглядатися господарським судом Черкаської області у порядку позовного провадження.

Також позивач зазначав, що згідно ч. 1 ст. 20 вищевказаного Закону правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з підстав, вказаних в цій статті. Однак Національне антикорупційне бюро України не є, а ні арбітражним керуючим, а ні конкурсним кредитором, а ні головою комітету кредиторів у справі №14-01/1494 про банкрутство публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго”.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час розгляду даного спору, 24 травня 2005 року між відкритим акціонерним товариством “Черкасиобленерго” (в подальшому найменування було змінено на публічне акціонерне товариство “Черкасиобленерго”) (постачальник) та відкритим акціонерним товариством “Азот” (найменування було змінено на публічне акціонерне товариство “Азот”) (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії за №524-213/24.

Згідно з п. 1 вищевказаного договору постачальник зобов’язався постачати електричну енергію споживачу, а останній – оплачувати постачальнику поставлену електроенергію згідно з умовами цього договору та додатками до нього.

Згідно п. 2.2.3 споживач зобов’язаний оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків “Порядок розрахунків” та “Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”.

Внаслідок несплати за поставлену у жовтні 2015 року другим відповідачем активної електроенергії для публічного акціонерного товариства “Азот”, за останнім утворилася заборгованість в розмірі 20 000 000 грн. 00 коп.

Платіжним дорученням від 30 жовтня 2015 року №6597 перший відповідач перерахував на користь другого відповідача за перетікання реактивної енергії за договором №524-213 від 25 травня 2005 року на розрахунковий рахунок №260063150692, який не є рахунком зі спеціальним режимом використання 20 000 000 грн. 00 коп.

Листом від 24 листопада 2015 року №202-09/199 публічне акціонерне товариство “Азот” звернулося до публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго” з вимогою повернути помилково сплачені кошти в розмірі 19 875 368 грн. 36 коп. за перетікання реактивної енергії.

Другий відповідач листом від 25 листопада 2015 року №7480/09-03 повідомило першого відповідача про неможливість повернення надлишково сплаченої суми в розмірі 19 875 368 грн. 36 коп., внаслідок скрутного фінансового становища та відсутності вільних обігових коштів.

В зв’язку з чим, публічне акціонерне товариство “Азот” направило публічному акціонерному товариству “Черкасиобленерго” заяву від 30 листопада 2015 року №202-09/201 про зарахування зустрічних однорідних вимог. В цій заяві перший відповідач заявив про припинення зобов’язання публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго” перед публічним акціонерним товариством “Азот” щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 19 875 368 грн. 36 коп. та припинення зобов’язання першого відповідача перед другим відповідачем за договором №524-213 від 24 травня 2005 року по оплаті активної електроенергії на розмірі 19 875 368 грн. 36 коп.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України “Про Національне антикорупційне бюро України”, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Пунктом 13 частини 1 статті 17 вищевказаного Закону Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до статті 2 ГПК України (в редакцій чинній на момент звернення позивача до суду та порушення провадження у справі) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Отже, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 ГПК України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/680/17 від 27 березня 2017 року “Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України “Про Національне антикорупційне бюро України”).

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно - наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України “Про Національне антикорупційне бюро України”.

Так, господарським судам слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

При цьому треба брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною п'ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.

Таким чином, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України “Про Національне антикорупційне бюро України” і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/680/17 від 27.03.2017 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України").

Національне антикорупційного бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивач вбачає у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000459 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Отже, враховуючи вищенаведене, Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі.

Розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини:

- наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;

- правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;

- відповідність або невідповідність змісту цієї угоди ЦК України та ГК України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року № 6-923цс15.

Стаття 601 ЦК України та ч. 3 ст. 203 ГК України передбачають можливість припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги і, що таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частин 1-3 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Виходячи із викладених обставин справи та норм Цивільного і Господарського кодексів України, слід дійти висновку, що зарахуванням між відповідачами зустрічних однорідних вимог за заявою публічного акціонерного товариства “Азот” від 30 листопада 2015 року №202-09/201, як дія цього товариства, внаслідок якої припиняються зобов'язання обох відповідачів, є одностороннім правочином в розумінні статті 202 ЦК України, для вчинення якого достатньо вказаної заяви.

Стаття 602 ЦК України містить невичерпний перелік випадків коли зарахування зустрічних вимог не допускається:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

41) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 5 ст. 203 ГК України не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України безпосередньо не забороняють зарахування вказаних у заяві публічного акціонерного товариства “Азот” від 30 листопада 2015 року № 202-09/201 зустрічних однорідних вимог, які є такими, проте передбачають можливість такої заборони у випадках, встановлених договором або законом.

Закон України “Про електроенергетику” (в редакції Закону на день прийняття оскаржуваного правочину) визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 1 вищевказаного Закону термін “поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії” визначає як рахунки суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, а термін “алгоритм оптового ринку електричної енергії” - як порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно з ч 1 ст. 15 Закону України “Про електроенергетику” купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.

Частина 2 статті 151 Закону України “Про електроенергетику” передбачає, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Вказані норми тотожні нормам, викладеним у пункті 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1996 року № 28 з урахуванням внесених до них у подальшому змін і доповнень.

Згідно частини 3 статті 151 Закону України “Про електроенергетику” кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії; поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; поточний рахунок енергопостачальника; поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії.

Аналогічний порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію із застосуванням поточних рахунків із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії стаття 151 Закону України “Про електроенергетику” передбачає і для енергопостачальників, підприємств, що здійснюють передачу електричної енергії, та всіх підприємствами, що здійснюють розподіл електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України “Про електроенергетику” встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Із змісту Закону України “Про електроенергетику” вбачається, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства.

Отже, порушення відповідачами встановленого Законом України “Про електроенергетику” і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, встановлено, що у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін (постанова пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів недійсними”).

Як вбачається з викладеного, завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог і його наслідки полягала у тому щоб обійти встановлений Законом України “Про електроенергетику” і Правилами користування електричною енергією порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії та залишити усю отриману публічним акціонерним товариством “Черкасиобленерго” суму коштів перерахованої платіжним дорученням №6597 від 30 жовтня 2015 року у своєму розпорядженні, що призвело до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом.

Наявність таких намірів у відповідачів є очевидною, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність зарахування зустрічних однорідних вимог у спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання вказаних вище протиправних наслідків.

За таких обставин слід дійти висновку, що угода у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог є такою, що вчинена з порушенням норм чинного законодавства, а саме частини 2 статті 151 Закону України “Про електроенергетику”, суперечить інтересам держави та підлягає визнанню недійсною.

Як вже зазначалося вище другий відповідач позов визнав повністю.

У відповідності до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Доводи першого відповідача, що наведені у відзиві на позов, зокрема, посилання на ту обставину, що зобов'язання з оплати заборгованості за договором, який передбачає сплату коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання, може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на думку суду є помилковими.

При цьому судом враховано відповідні висновки, що наведені у постанові Вищого господарського суду України від 12 грудня 2017 року зі справи №925/4/17, якою було залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2017 року про скасування рішення місцевого господарського суду з аналогічного спору зі справи №925/4/17.

У вказаній справі суд першої інстанції з урахуванням постанови ВСУ від 24 червня 2015 року №3-255гс15 відмовив Національному антикорупційному бюро України у позові, зокрема, з тих підстав, що зобов'язання з оплати заборгованості за договором, який передбачає сплату коштів на рахунок зі спеціальним режимом використання, може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним (ч.7 ст. 238 ГПК України).

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною угоду у формі заяви публічного акціонерного товариства “Азот” про зарахування зустрічних однорідних вимог №202-09/201 від 30 листопада 2015 року.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства “Азот”, вул. Героїв Холодного Яру,72, м. Черкаси, ідентифікаційний код 00203826 на користь Національного антикорупційного бюро України, вул. Василя Сурикова,3, м. Київ, ідентифікаційний код 39751280 – 800 грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства “Черкасиобленерго”, вул. Гоголя, 285, м. Черкаси, ідентифікаційний код 22800735 на користь Національного антикорупційного бюро України, вул. Василя Сурикова,3, м. Київ, ідентифікаційний код 39751280 – 800 грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 31 січня 2018 року.

Головуючий суддя А.В.Васянович

судді: К.І.Довгань

ОСОБА_1