Постанова № 71917844, 25.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2018 р. Справа№ 910/19198/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар судового засідання: Іванов О.О.

за участю представників за первісним позовом:

позивач: не з'явився;

відповідач-1: не з'явився;

відповідач-2: не з'явився;

третя особа: Щоголев О.Б.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика"

та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нагваль-Фіш"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.02.2017

у справі № 910/19198/16 (суддя - Турчин С.О. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-

логістичний комплекс "Арктика"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нагваль-Фіш"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю

"Укрлогістика"

про визнання договору недійсним

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет

спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-

логістичний комплекс "Арктика"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нагваль-Фіш"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика"

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Біпродукт"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БІПРОДУКТ" (далі - позивач за первісним позовом) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (далі - відповідач-1 за первісним позовом), Товариства з обмеженою відповідальністю "Нагваль-Фіш" (далі - відповідач-2 за первісним позовом) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 26.07.2016, укладеного між відповідачами за первісним позовом.

Вимоги первісного позову обґрунтовані тим, що спірний договір укладений між відповідачами за попередньо зловмисною домовленістю виконавчих органів сторін договору та в порушення вимог ст. 92 Цивільного кодексу України, що згідно із ст. ст. 215, 232 названого Кодексу є підставою для визнання вказаного договору недійсним. За оспорюваним договором відповідач-1 за первісним позовом в особі колишнього керівництва товариства, за зловмисної змови, було відчужено на користь відповідача-2 за первісним позовом право вимоги до третьої особи за первісним позовом орендних платежів у розмірі 1 465 303,45 грн.

Відповідач-1 письмового відзиву на первісний позов не надав.

Відповідач-2 проти позову заперечував, просив суд в задоволенні первісного позову відмовити, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача належними і допустимими доказами. Зокрема, відповідач-2 наголошував на наступному:

- спірний договір відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України та укладений відповідно до вимог законодавства;

- лише перевищення виконавчим органом товариства своїх повноважень не може бути підставою для визнання недійсним договору;

- визначена в ст. 232 Цивільного кодексу України підстава для визнання договору недійсним стосується правочинів, які вчиняються юридичною особою через представника;

- законом не передбачено право акціонера товариства звертатись до суду за захистом прав чи інтересів товариства поза відносинами представництва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2016 до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів (за первісним позовом) було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" (далі - третя особа за первісним позовом).

Третя особа заперечувала проти первісного позову, просила в позові відмовити.

Відповідач-1 за первісним позовом звернувся до суду з позовом як третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, в якому просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 26.07.2016, обґрунтовуючи свої вимоги наступним:

- внаслідок укладення оспорюваного правочину було порушено приписи ст. ст. 84, 92, 237, 238 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 42-44 Господарського кодексу України, що свідчить про наявність правових підстав для визнання вказаного договору недійсним;

- укладення договору колишнім директором ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" призвело до втрати товариством власного активу (права на отримання прибутку), що свідчить про порушення приписів ст. 92 Цивільного кодексу України;

- згідно з відомостями ЄДРПОУ учасником ТОВ "Нагваль-Фіш (відповідач-2 за первісним позовом та відповідач за позовом третьої особи із самостійними вимогами), яким підписано спірний договір, є ОСОБА_4, який був заступником директора ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика";

- в даному випадку мала місце змова колишнього керівництва товариства ОСОБА_5 та ОСОБА_4 При чому ОСОБА_4 за рахунок майнових прав товариства та неправомірної відмови від них ОСОБА_5 за наслідком зловживання своїми службовими повноваженнями, отримав фактичний прибуток у вигляді коштів за оренду майна, належного ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика";

- 07.08.2016 групою невстановлених осіб з товариства були вивезені всі фінансові та бухгалтерські документи, у зв'язку з чим позивач просив витребувати необхідні документи у сторін.

Відповідач за позовом третьої особи із самостійними вимогами проти позову заперечував, зазначаючи про те, що в даному випадку відсутні докази зловмисної домовленості. Визначена в ст. 232 Цивільного кодексу України підстава для визнання договору недійсним стосується правочинів, які вчиняються юридичною особою через представника. Натомість перевищення виконавчим органом товариства своїх повноважень не може бути підставою для визнання недійсним договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 до участі у справі як третю особу 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" (третя особа за первісним позовом) та третю особу-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "БІПРОДУКТ" (позивач за первісним позовом).

Третя особа-1 за позовом третьої особи із самостійними вимогами заперечувала проти позову третьої особи, просила в позові відмовити, зазначаючи про те, що згідно зі ст. 518 Цивільного кодексу України третьою особою-1 (ТОВ "Укрлогістика") не було висунуто заперечень щодо нового кредитора та здійснено сплату орендної плати на користь нового кредитора.

Третя особа-2 за позовом третьої особи із самостійними вимогами письмових пояснень по суті спору не надала.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 в задоволенні первісного позову та позову третьої особи із самостійними вимогами було відмовлено. При цьому суд у своєму рішенні зазначив наступне:

- відповідач-1 за первісним позовом є власником об'єктів нерухомості, а саме: рибного ярмарку та комплексу по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", які знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а, та складається з: адміністративного корпусу "А" площею 1 237,2 кв. м.; рибного ярмарку "Б" площею 2 983,0 кв. м.; комплексу по зберіганню продуктів харчування "В" площею 16 522,2 кв. м.; насосної підстанції "Г" площею 37,5 кв. м. та механічної майстерні "Д" площею 128,7 кв. м.;

- за твердженням учасників спору, 25.12.2014 між відповідачем-1 за первісним позовом, як розпорядником, та третьою особою за первісним позовом, як користувачем, було укладено договір користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 (далі - Договір користування), за умовами якого розпорядник передав, а користувач прийняв в строкове платне користування холодильні камери, що розташовані у виробничому корпусі (літера "В") за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46А;

- станом на 26.07.2016 заборгованість третьої особи за первісним позовом перед ТОВ відповідачем-1 за первісним позовом за Договором користування становила 1 465 303,45 грн.;

- листом від 26.07.2016 відповідач-2 за первісним позовом звернувся до третьої особи за первісним позовом з повідомленням про те, що внаслідок укладення між відповідачами за первісним позовом договору про відступлення права вимоги від 26.07.2016 (далі - Договір відступлення) майнові права грошової вимоги відповідача-1 до третьої особи за первісним позовом з оплати орендної плати на суму 1 465 303,45 грн. відповідно до Договору користування були відступлені на користь відповідача-2, у зв'язку з чим останній просив здійснити виконання обов'язку із сплати орендної плати на його користь;

- до поданих позовів та пояснень (заперечень) учасниками судового процесу було додано копії Договору відступлення, однак низька якість та нечіткість доданих копій унеможливлює встановлення всіх його умов та ознайомлення з його текстом в цілому;

- з метою встановлення дійсного існування Договору відступлення та його змісту Господарський суд міста Києва зобов'язував учасників судового процесу надати суду якісну, придатну для читання, належним чином засвідчену копію договору про відступлення права вимоги від 26.07.2016, його оригінал для огляду в судовому засіданні. Однак, ні якісних копій, ні оригіналів Договору відступлення на підтвердження його реального існування учасниками судового процесу, з посиланнями на його втрату, надано не було, як і не було надано належних доказів його виконання;

- посилання відповідачами на платіжні доручення №3679, №3680 від 03.08.2016, №3704, №3711 від 04.08.2016 та №3979 від 15.08.2016 як на підтвердження виконання спірного договору не може свідчити про реальне його існування, адже призначенням таких платежів було визначено саме лист відповідача-2 за первісним позовом від 26.07.2016, а не Договір відступлення;

- позивачем та третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору належними та допустимими засобами доказування не було доведено факту існування Договору відступлення;

- подане відповідачем-2 за первісним позовом платіжне доручення №2550 від 31.01.2017 про перерахування на рахунок відповідача-1 за первісним позовом грошових коштів у розмірі 7 326,52 грн. з призначенням платежу: сплата винагороди 0,5% згідно з п.3.2 по Договору про відступлення прав вимоги б/н від 26.07.2016, здійснене під час вирішення даного спору, не спростовує факту недоведеності існування спірного Договору відступлення, адже за відсутності його оригіналу, у розумінні ст. ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, проведена оплата не може бути підтвердженням існування вищевказаного договору;

- оскільки матеріали справи не містять доказів реального існування укладеного між відповідачами за первісним позовом Договору відступлення, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнання такого договору недійсним;

- підстави для припинення провадження у справі відсутні, оскільки припинення провадження у справі на підставі ст. 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, в той час як в даній справі, сторонами не доведено факту існування оспорюваного договору на момент порушення провадження.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, відповідач-2 за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд змінити мотивувальну частину рішення шляхом виключення висновків суду щодо відсутності факту реального існування договору про відступлення прав вимоги від 26.07.2016, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі №910/19198/16 залишити без змін. При цьому відповідач-2 за первісним позовом зазначав про те, що місцевий господарський суд вирішив встановити преюдиціальні факти, які мають наслідки схожі з визнанням договору недійсним, попри визнання його сторонами. Суд визнав факт передачі холодильних камер за договором користування, який не заперечувався сторонами, хоча копії цього договору надано не було і його зміст встановити неможливо. При цьому укладення Договору відступлення сторонами не заперечується, але місцевий господарський суд не визнав його існування.

Третя особа за первісним позовом також подала апеляційну скаргу, в якій просила суд рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі №910/19198/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити первісний позов і позов третьої особи із самостійними вимогами без розгляду.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого невірно застосовано норми процесуального права. Зокрема, третя особа звертала увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- суд в своєму рішенні не зазначив про проведення досудового розслідування щодо крадіжки документів третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору;

- позивач не надав на вимогу суду необхідні документи, що є підставою для застосування положень ст. 81 Господарського процесуального кодексу України;

- в процесі судового розгляду суд почав встановлювати дійсність існування Договору відступлення та його змісту, а також дійсність передачі і користування спірними холодильними камерами, що є виходом за межі позовних вимог за обома позовами, хоча відповідне клопотання з цього приводу у справі відсутнє;

- судом було порушено норми ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не було прийнято рішення про зміну процесуального статусу третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ТОВ «Укрлогістика», оскільки остання за поданими позовами є третьою особою як на стороні позивача, так і на стороні відповідачів;

- суд порушив провадження за первісним позовом, хоча його оформлення не відповідало вимогам Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 апеляційні скарги третьої особи за первісним позовом та відповідача-2 за первісним позовом було залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі №910/19198/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного позову та позову третьої особи із самостійними вимогами відмовлено. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про те, що позивачі не навели та не довели належними і допустимими доказами порушення спірним договором їх прав або охоронюваних законом інтересів. Окрім того, щодо неподання спірного договору, то колегія суддів зазначила, що з матеріалів справи вбачається, що 07.08.2016 в приміщенні відповідача-1 за первісним позовом було здійснено проникнення, внаслідок чого зникли бухгалтерські та фінансові документи, що підтверджується довідкою Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НП в Київській області.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2017 було скасовано вищевказану постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 у справі №910/19198/16, а справу №910/19198/16 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому суд касаційної інстанції в своїй постанові зазначив наступне:

- договір може бути визнаний недійсним, зокрема, у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства;

- Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (ст. 12 Цивільного кодексу України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді;

- в даному випадку підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до, та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно;

- здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції спір, виходячи з приписів, зокрема, ст. 92 Цивільного кодексу України, а саме ч.3 вказаної норми, розглянутий не був, фактичні обставини справи, від яких залежить правильне застосування відповідних норм і вирішення спору щодо дефекту повноважень сторін на час укладення спірного договору про відступлення права вимоги, а також обставини стосовно того чи діяли сторони за спірним договором добросовісно і розумно та чи не була участь відповідача-2 за первісним позовом в укладенні договору формальною, спрямованою на протиправне позбавлення відповідача-1 за первісним позовом нерухомого майна, у зв'язку з можливим перебуванням учасників цього товариства в корпоративному конфлікті;

- здійснюючи судовий розгляд справи в частині вимог позивача за первісним позовом, судом апеляційної інстанції було залишено поза увагою питання щодо правомірності обраного позивачем способу захисту, виходячи з обґрунтування позивачем його вимог.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду апеляційних скарг третьої особи за первісним позовом та відповідача-2 за первісним позовом було сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.) апеляційні скарги було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.11.2017.

28.11.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 за первісним позовом надійшла заява про уточнення вимог апеляційної скарги, в якій він просив змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі №910/19198/16 шляхом виключення висновків суду, а саме:

- "Однак, ні якісних копій, ні оригіналів Договору відступлення на підтвердження його реального існування учасниками судового процесу, з посиланням на нібито його втрату, надано не було, як і не було надано належних доказів його виконання.

При цьому, посилання ТОВ "Нагваль-Фіш" та ТОВ "Укрлогістика" на додані до матеріалів справи платіжні доручення №3679, №3680 від 03.08.2016, №3704, №3711 від 04.08.2016 та №3979 від 15.08.2016 як підтвердження виконання спірного договору не може свідчити про реальне його існування, адже призначенням таких платежів було визначено саме лист ТОВ "Нагваль-Фіш" від 26.07.2016, а не Договір відступлення.

Таким чином, позивачем та третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору належними та допустимими засобами доказування не було доведено факту існування Договору відступлення.";

- "Оскільки матеріали справи не містять доказів реального існування укладеного між ТОВ "ТЛК "Арктика" та ТОВ "Нагваль-Фіш" Договору відступлення, то у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнання такого договору недійсним.

Підстави для припинення провадження у суду відсутні, оскільки за приписами абз. 3 п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, в той час як в даній справі, сторонами не доведено факту існування оспорюваного договору на момент порушення провадження.";

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі №910/19198/16 відповідач-2 за первісним позовом просив залишити без змін.

30.11.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача-1 за первісним позовом надійшло клопотання про продовження строку розгляду спору у справі №910/19198/16 та відкладення розгляду справи, призначеного на 30.11.2017, у зв'язку із зайнятістю повноважного представника в інших судових засіданнях.

В судове засідання 30.11.2017 з'явилися представники відповідача-2 за первісним позовом та третьої особи за первісним позовом.

Представники позивача за первісним позовом та відповідача-1 за первісним позовом в судове засідання 30.11.2017р. не з'явилися. Позивач за первісним позовом про причини нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи було задоволено. Розгляд справи відкладено на 14.12.2017.

13.12.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 за первісним позовом надійшли додаткові письмові пояснення.

13.12.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-1 за первісним позовом надійшло клопотання про здійснення розгляду справи без участі представника відповідача-1 за первісним позовом.

Вказане клопотання було задоволено судом.

В судове засідання 14.12.2017 з'явилися представники відповідачів за первісним позовом та третьої особи за первісним позовом. Представник відповідача-1 за первісним позовом не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017, на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), було задоволено клопотання відповідача-1 за первісним позовом про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів. Розгляд справи відкладено на 25.01.2018.

В судовому засіданні 25.01.2018 представник третьої особи за первісним позовом підтримав апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика", просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі №910/19198/16 скасувати та залишити первісний позов і позов третьої особи із самостійними вимогами без розгляду.

Представники решти учасників провадження у справі в судове засідання 25.01.2018 не з'явилися. Позивач та відповідач-2 за первісним позовом про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило. Як уже зазначалося вище, відповідач-2 за первісним позовом подав клопотання про розгляд справи у відсутності його повноважного представника і вказане клопотання було задоволено судом.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судових засіданнях не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за первісним позовом за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 25.01.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, надані у попередньому судовому засіданні, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідач-1 за первісним позовом є власником об'єктів нерухомості, а саме: рибного ярмарку та комплексу по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", які знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а, та складається з: адміністративного корпусу "А" площею 1 237,2 кв. м.; рибного ярмарку "Б" площею 2 983,0 кв. м.; комплексу по зберіганню продуктів харчування "В" площею 16 522,2 кв. м.; насосної підстанції "Г" площею 37,5 кв. м. та механічної майстерні "Д" площею 128,7 кв. м.

Одним з видів діяльності відповідача-1 за первісним позовом є здача в оренду вищезгаданого майна та надання супроводжуючих послуг.

В первісному позові зазначено про те, що 25.12.2014 між відповідачем-1 за первісним позовом, як розпорядником, та третьою особою за первісним позовом, як користувачем, було укладено договір користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 (далі - Договір користування).

За умовами Договору користування розпорядник передав, а користувач прийняв в строкове платне користування холодильні камери, що розташовані у виробничому корпусі (літера "В") за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46-А.

До матеріалів справи надано Акт звірки взаєморозрахунків між сторонами Договору користування за період з 01.07.2016 по 26.07.2016 (том справи - 2, аркуш справи - 75), з якого вбачається, що заборгованість третьої особи за первісним позовом перед відповідачем-1 за первісним позовом за названим Договором становила 1 465 303,45 грн.

26.07.2016 між відповідачем-1 за первісним позовом, як первісним кредитором, та відповідачем-2 за первісним позовом, як новим кредитором, було укладено договір про відступлення права вимоги (далі - Договір відступлення) (том справи - 3, аркуші справи - 148-150), за умовами якого (розділ 1) первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги до боржника. Під терміном «боржник» сторони розуміють ТОВ «Укрлогістика» (третю особу за первісним позовом). Під «правом вимоги до боржника» сторони розуміють права грошових вимог первісного кредитора до боржника з оплати орендної плати на суму сукупно 1 465 303,45 грн. (далі - зобов'язання) відповідно до Договору користування та всіх додаткових угод до нього, укладених між первісним кредитором та боржником (далі - основний договір).

В п.п.2.1, 2.5 Договору відступлення передбачено, що з моменту його укладення новий кредитор вважається таким, що набув права вимоги до боржника у повному обсязі та на умовах, чинних станом на момент укладення цього договору. Первісний кредитор зобов'язаний повідомити боржника про відступлення права вимоги за цим договором протягом 5-ти календарних днів з моменту укладення цього договору.

Відповідач-2 за первісним позовом направив третій особі за первісним позовом лист від 26.07.2016, в якому повідомив про те, що внаслідок укладення між відповідачами Договору відступлення майнові права грошової вимоги відповідача-1 за первісним позовом до третьої особи за первісним позовом по сплаті орендних платежів на загальну суму 1 465 303,45 грн. за Договором користування були відступлені на користь відповідача-2 за первісним позовом. З урахуванням наведеного, відповідач-2 за первісним позовом просив здійснити виконання обов'язку по сплаті орендних платежів на користь відповідача-2.

Третя особа за первісним позовом у період з 03.08.2016 по 15.08.2016 перерахувала на користь відповідача-2 за первісним позовом грошові кошти у загальному розмірі 1 465 303,45 грн. з призначенням платежу «сплата орендної плати згідно листа б/н від 26.07.2016», на підтвердження чого суду надано платіжні доручення №3679, №3680 від 03.08.2016, №3704, №3711 від 04.08.2016 та №3979 від 15.08.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 171-175).

Як у первісному позові, так і у позові третьої особи із самостійними вимогами заявлено вимоги про визнання недійсним Договору відступлення з посиланням на те, що вказаний правочин укладений за існування зловмисної домовленості та з порушенням мети здійснення підприємницької діяльності, внаслідок чого відповідача-1 за первісним позовом (третя особа із самостійними вимогами) було позбавлено можливості отримати прибуток. При цьому позивач за первісним позовом не є стороною спірного правочину, він є учасником відповідача-1 (третьої особи із самостійними вимогами), який є первісним кредитором за Договором відступлення.

Місцевий господарський відмовив в задоволенні як первісного позову, так і позову третьої особи із самостійними вимогами, пославшись, зокрема, на те, що в матеріалах справи відсутні докази реального існування укладеного між відповідачами за первісним позовом Договору відступлення.

За результатами перегляду даної справи, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду було встановлено наступне.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічна правова позиція наведена в п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису наведеної статті правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Як уже зазначалося вище, як за первісним позовом, так і за позовом третьої особи підставами недійсності оспорюваного Договору відступлення визначено те, що названий правочин укладений за існування зловмисної домовленості та з порушенням мети здійснення підприємницької діяльності, внаслідок чого відповідача-1 за первісним позовом (третя особа із самостійними вимогами) було позбавлено можливості отримати прибуток.

В ст. 232 Цивільного кодексу України наведено правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, згідно з якою правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

При цьому, зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 Цивільного кодексу України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Таким чином, підстава для визнання правочину недійсним, передбачена у ст. 232 Цивільного кодексу України, може застосовуватися лише щодо тих правочинів, які вчиняються особою (фізичною чи юридичною) самостійно, а не через представника. В даному випадку спірний Договір відступлення було укладено від імені відповідача-1 за первісним позовом безпосередньо директором товариства (тобто виконавчим органом), а не представником.

В своєму рішенні місцевий господарський суд зазначав про те, що учасниками судового процесу не було надано на вимогу суду ані якісної копії, ані оригіналу Договору відступлення, з посиланнями на його втрату. Також суд зазначав про відсутність доказів виконання спірного правочину.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 у справі №910/19198/16, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 10.10.2017, серед іншого, зазначив про те, що в даному випадку підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до, та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно. Здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції спір, виходячи з приписів, зокрема, ст. 92 Цивільного кодексу України, а саме ч.3 вказаної норми, розглянутий не був, фактичні обставини справи, від яких залежить правильне застосування відповідних норм і вирішення спору щодо дефекту повноважень сторін на час укладення спірного договору про відступлення права вимоги, а також обставини стосовно того чи діяли сторони за спірним договором добросовісно і розумно та чи не була участь відповідача-2 за первісним позовом в укладенні договору формальною, спрямованою на протиправне позбавлення відповідача-1 за первісним позовом нерухомого майна, у зв'язку з можливим перебуванням учасників цього товариства в корпоративному конфлікті.

Виконуючи вказівки, викладені у вищевказаній постанові суду касаційної інстанції, під час нового розгляду даної справи Київським апеляційним господарським судом було встановлено наступне.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Таким чином, договір може бути визнаний недійсним, зокрема, у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. Водночас законодавство не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою, у зв'язку з чим, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (ст. 12 Цивільного кодексу України), висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді.

Передусім необхідно зазначити про те, що Договір відступлення був укладений від імені відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами) директором товариства ОСОБА_5

Відповідно до п.9.6.4 Статуту відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами) (том справи - 1, аркуш справи - 234) директор, зокрема, має право: без довіреності здійснювати дії від імені товариства; вчиняти правочини та чинити юридичні дії від імені товариства, видавати довіреності на здійснення таких дій, давати доручення, відкривати/закривати та використовувати рахунки товариства в установах банків; укладати угоди, контракти, в тому числі зовнішньоекономічні, тощо.

Тобто, в даному випадку установчими документами відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами) не встановлено обмежень щодо суми правочинів та необхідності попереднього погодження можливості укладення правочинів з учасниками товариства.

Наведене свідчить про відсутність обмеженість у повноваженнях директора відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами) на час укладення спірного Договору відступлення з відповідачем-2 за первісним позовом, у зв'язку з чим не приймаються до уваги посилання у позові третьої особи із самостійними вимогами на невідповідність Договору відступлення вимогам ст. ст. 237, 238 Цивільного кодексу України.

Окрім того, з наданих до матеріалів справи пояснень та доказів вбачається, що після укладення між відповідачами за первісним позовом Договору відступлення відповідач-2 за первісним позовом перерахував відповідачу-1 грошові кошти у сумі 7 326,52 грн. згідно з платіжним дорученням №2550 від 31.01.2017 (том справи - 2, аркуш справи - 144), що є сплатою винагороди у розмірі 0,5% згідно з п.3.2 Договору відступлення.

Також відповідач-2 за первісним позовом повідомив третю особу за первісним позовом, як боржника, про зміну кредитора за Договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014.

Згідно з наданими суду поясненнями та доказами третьою особою за первісним позовом не було висунуто заперечень щодо нового кредитора та сплата орендних платежів здійснювалась на користь нового кредитора, тобто відповідача-2 за первісним позовом. При цьому колегією суддів приймаються як належні та допустимі докази надані платіжні доручення №3679, №3680 від 03.08.2016, №3704, №3711 від 04.08.2016 та №3979 від 15.08.2016 як підтвердження виконання спірного Договору. Дійсно у вказаних платіжних дорученнях призначенням таких платежів було визначено лист відповідача-2 за первісним позовом від 26.07.2016, а не Договір відступлення. Водночас названий лист є повідомленням про зміну кредитора третьої особи за первісним позовом, тобто про укладення Договору відступлення, а відтак відповідні платежі здійснювалися третьою особою за первісним позовом на користь відповідача-2, як нового кредитора, що набув відповідного права вимоги згідно з Договором відступлення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку відбулося виконання спірного правочину відповідачем-2 за первісним позовом, що в свою чергу свідчить про добросовісність його поведінки, а також те, що укладення Договору відступлення відповідало внутрішній волі відповідача-2 за первісним позовом і останній бажав реального настання правових наслідків, що обумовлені Договором відступлення, і такі наслідки насправді настали.

Відносно посилання позивача за первісним позовом та третьої особи із самостійними вимогами на те, що укладення спірного правочину ТОВ «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» (відповідач-1 за первісним позовом та третя особа із самостійними вимогами) призвело до втрати власного активу (права на отримання коштів за Договором користування №25/12/14-1 від 25.12.2014), колегією суддів було встановлено наступне.

За твердженням позивачів, внаслідок укладення Договору відступлення було фактично виведено з товариства відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами) грошові кошти у сумі 1 457 976,93 грн. При цьому, на час звернення до суду товариство відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами) має великі боргові зобов'язання перед кредиторами, які могли бути погашені за рахунок незаконно виведених активів товариства (грошових коштів), про які зазначалося вище.

Насамперед, необхідно зазначити, що підприємницька діяльність здійснюється з метою одержання прибутку.

В позовах, які розглядаються у даній справі, вказано про те, що основним видом діяльності відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами) є здача в оренду належних йому на праві власності об'єктів нерухомості, переданих в оренду третій особі за первісним позовом за Договором користування, права кредитора за яким було передано відповідачу-2 за первісним позовом на підставі оспорюваного Договору відступлення, а також надання супроводжуючих послуг.

Натомість з матеріалів справи, зокрема, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та зі Статуту відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами) вбачається, що видами діяльності вказаного товариства є: перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах; складське господарство; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна (основний); будівництво житлових і нежитлових будівель (том справи - 1, аркуші справи - 12-15).

В п.4.2 розділу 4 Статуту відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами) вказано, що відноситься до предмету діяльності товариства, зокрема,: організація оптової, роздрібної торгівлі та посередницької діяльності, у тому числі організація об'єктів торгівлі: магазинів, маркетів, кіосків, лотків, складів, тощо; реалізація продукції, товарів і послуг юридичним та фізичним особам, торгівельно-закупівельна діяльність; проведення складських операцій, в тому числі на консигнаційних засадах; організація та проведення тендерів; закупівля, переробка та продаж зернових; операції по імпорту та експорту товарів, робіт, послуг, здійснення зовнішньоекономічної діяльності, товарно-бартерні операції у відповідності з чинним законодавством; формування програм комплексного капітального ремонту, реставрації та побудови житлового фонду шляхом реалізації широкомасштабних інвестиційних проектів на базі єдиного будівельного промислового та фінансового комплексу; проектні роботи; інжинірингові роботи та послуги у будівництві; виробництво будівельних матеріалів та будівельних конструкцій, та інше (том справи - 1, аркуші справи - 227-229).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що у власності відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами) було відсутнє інше майно, ані ж те, що передано в оренду третій особі за первісним позовом за Договором користування, а також відсутні інші джерела доходу, внаслідок чого укладення оспорюваного правочину могло призвести до збільшення боргових зобов'язань відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами).

При цьому, колегією суддів враховано, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України у справі №902/841/15 від 21.09.2016).

Відносно вказівки, викладеної в постанові Вищого господарського суду України від 10.10.2017 у справі №910/19198/16, щодо питання правомірності обраного позивачем за первісним позовом способу захисту, виходячи з обґрунтування його вимог, колегією суддів було з'ясовано наступне.

В обґрунтування своїх вимог, позивач за первісним позовом зазначав про те, що внаслідок укладення спірного Договору відступлення було позбавлено товариство відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами) права на отримання грошових коштів, тобто отримання прибутку від Договору користування. Позивач за первісним позовом, який є учасником товариства відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами), зазначав про те, що спірні правовідносини стосуються фактичного розпорядження коштами названого товариства, що безпосередньо впливає на його права щодо управління товариством і отримання доходу від його діяльності, як учасника.

Відповідач-2 за первісним позовом наголошував на тому, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.

Водночас, колегією суддів враховано, що спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на дату подання позовів та винесення оскаржуваного рішення місцевим господарським судом), якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (аналогічна правова позиція наведена в п.51 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).

Таким чином, з огляду на обґрунтування позивачем за первісним позовом своїх вимог саме з посиланням на порушення його корпоративних прав, колегія суддів дійшла висновку про те, що ним обрано належний спосіб захисту своїх прав.

Відносно посилання в апеляційній скарзі третьої особи за первісним позовом про те, що місцевий господарський суд в своєму рішенні не зазначив про проведення досудового розслідування щодо крадіжки документів третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, а також те, що позивач не надав на вимогу суду необхідні документи, що є підставою для застосування положень ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити наступне.

Дійсно, нормами п.5 ч.1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Водночас, відповідно до ст. 75 названого Кодексу у разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Наведене свідчить про те, що у разі неподання документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог ст. ст. 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Тобто, в даному конкретному випадку, з урахуванням таких принципів судочинства, як рівність та змагальність сторін, місцевий господарський суд скористався своїм правом на розгляд справи за наявними у ній матеріалами, а відтак суд не порушив норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

З аналогічних підстав не приймається до уваги посилання в апеляційній скарзі третьої особи за первісним позовом про те, що суд порушив провадження за первісним позовом, хоча його оформлення не відповідало вимогам Господарського процесуального кодексу України.

Доводи апеляційної скарги третьої особи за первісним позовом про те, що в процесі судового розгляду місцевий господарський суд почав встановлювати дійсність існування Договору відступлення та його змісту, а також дійсність передачі і користування спірними холодильними камерами, що є виходом за межі позовних вимог за обома позовами, хоча відповідне клопотання з цього приводу у справі відсутнє, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги. Вказані обставини досліджувалися судом, оскільки сторони зазначали про неможливість надання примірника спірного правочину, але водночас стверджували про його виконання, а тому судом з'ясовувалося питання щодо наявності у відповідача-1 за первісним позовом права вимоги, яке він передав на підставі оспорюваного Договору відступлення відповідачу-2 за первісним позовом (дійсність вимоги).

Третя особа за первісним позовом в своїй апеляційній скарзі стверджувала про те, що місцевим господарським судом було порушено норми ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не було прийнято рішення про зміну процесуального статусу третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - ТОВ «Укрлогістика». Назване товариство за поданими у даній справі позовами є третьою особою як на стороні позивача, так і на стороні відповідачів.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що предметом розгляду у даній справі за обома позовами є вимоги про визнання недійсним Договору відступлення, за яким було змінено кредитора третьої особи за первісним позовом (ТОВ «Укрлогістика») з відповідача-1 за первісним позовом (третьої особи із самостійними вимогами) на відповідача-2 за первісним позовом. Від відповідача-1 на користь відповідача-2 було передано вимогу за укладеним між відповідачем-1 та третьої особою за первісним позовом Договором користування.

Тобто, первісно правовідносини існували саме між ТОВ «Укрлогістика» (боржник) та ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (кредитор) за Договором користування. В подальшому було укладено Договір відступлення, за яким новим кредитором стало ТОВ "Нагваль-Фіш".

Оскільки первісний кредитор оспорив Договір відступлення, логічним є залучення ТОВ «Укрлогістика» третьою особою на стороні його первісного кредитора - ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика".

Враховуючи, що у межах даної справи розглядаються два окремі позови, які частково збігаються за суб'єктним складом, колегія суддів погоджується з тим, що місцевим господарським судом було правильно визначено процесуальний статус ТОВ «Укрлогістика» за первісним позовом як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів (зокрема, ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" - первісного кредитора) та за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"). Таким чином, місцевим господарським судом не було порушено вимоги ст. 27 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вимоги апеляційної скарги відповідача-2 за первісним позовом зводяться до виключення з тексту оскаржуваного рішення висновків, побудованих на відсутності в матеріалах справи примірника оскаржуваного Договору відступлення. Водночас, копію названого договору було надано вже на стадії нового апеляційного розгляду (після скасування попереднього рішення суду апеляційної інстанції), що підтверджує відсутність копії цього правочину у розпорядженні місцевого господарського суду, що й вплинуло на відповідні висновки суду.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази і пояснення учасників судового розгляду підтверджують висновок місцевого господарського суду по суті вимог поданих позовів щодо відмови у їх задоволенні.

Згідно зі ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення як первісного позову, так і позову третьої особи із самостійними вимогами, у зв'язку з чим апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за їх подання покладаються на апелянтів (скаржників).

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 269, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нагваль-Фіш" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі №910/19198/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 у справі №910/19198/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/19198/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова

Дата складання повного тексту постанови - 30.01.2018