Рішення № 71917324, 15.01.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2018 р. м. Київ Справа № 911/3871/16

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С., за участю секретаря судового засідання Пономаренко В.В. розглянув у судовому засіданні

позовну заяву Київської обласної спілки споживчих товариств, м.Київ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал», м.Київ

2. Броварської районної спілки споживчих товариств, м. Бровари Київської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:

1. Споживче товариство «Крокус», м.Бровари Київської області

2. Споживче товариство «Транзит-2008», м.Бровари Київської області

3. Споживче товариство «Лелека», м. Бердянськ Запорізької області

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

та позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Споживчого товариства «Крокус», м.Бровари Київської області

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал», м.Київ

2. Броварської районної спілки споживчих товариств, м. Бровари Київської області

3. Київської обласної спілки споживчих товариств, м.Київ

4. Споживчого товариства «Транзит-2008», м.Бровари Київської області

про визнання права власності

У засіданні суду приймали участь:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №01-01 від 02.01.2018);

від відповідача (ТОВ «Сонячний квартал»): ОСОБА_2 (довіреність б/н від 18.07.2017);

від відповідача (Броварська райспоживспілка): ОСОБА_3 (довіреність б/н від 01.09.2017);

від третьої особи (СТ «Транзит-2008»): ОСОБА_4 (довіреність б/н від 10.07.2017);

від третьої особи (СТ «Крокус»): не з’явився;

від третьої особи (СТ «Лелека»): не з’явився

ВСТАНОВИВ:

29.11.2016 Київська обласна спілка споживчих товариств (далі-позивач, Київська облспоживспілка) звернулась до Господарського суду Київської області (далі-суд) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний квартал» (відповідач-1, ТОВ «Сонячний квартал») та Броварської районної спілки споживчих товариств (далі-відповідач-2, Броварська райспоживспілка) про визнання права власності та витребування з чужого незаконного володіння об’єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, 22, а саме: нежилого приміщення - бойня нова (загальна площа: 415,9 кв.м), нежилого приміщення - ангар (загальна площа: 538,0 кв.м.), нежилого приміщення - склад будівельних матеріалів (загальна площа: 674,4 кв.м.), нежилого приміщення - бокси АТП (загальна площа: 1068,3 кв.м.). В обґрунтування своїх вимог позивач, посилаючись на ст.ст. 328, 331, 392 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) зазначив, що він є власником зазначених споруд, оскільки здійснював фінансування їх будівництва та приймав їх в експлуатацію. Спірне майно вибуло з володіння позивача, за його твердженнями, не з його волі, а тому на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України, підлягає витребуванню з незаконного володіння ТОВ «Сонячний квартал», яке є останнім його володільцем.

Ухвалою суду від 22.12.2016 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Споживче товариство «Крокус» (далі – третя особа-1, СТ «Крокус») та Споживче товариство «Транзит-2008» (далі - третя особа-2, СТ «Транзит-2008»).

09.03.2017 від СТ «Крокус», в порядку ст.26 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, у редакції, чинній до 15.12.2017), до суду надійшла позовна заява до ТОВ «Сонячний квартал», Броварської райспоживспілки, Київської облспоживспілки та СТ «Транзит-2008» про визнання права власності на 75% частки в майні за адресою: Київська область, м.Бровари, вул. Богунська, 22, а саме: нежиле приміщення – ангар загальною площею 538 кв.м. та нежиле приміщення – склад будівельних матеріалів загальною площею 674,4 кв.м. Зазначений позов прийнятий судом до розгляду з первісним позовом, про що було винесено відповідну ухвалу від 10.03.2017.

Рішенням суду від 27.04.2017 у задоволені позовів Київської облспоживспілці та СТ «Крокус» відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 зазначене рішення суду було скасовано, позов Київської облспоживспілки задоволено повністю, у позові СТ «Крокус» відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2017 скасовано рішення суду від 27.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017, справу передано на новий розгляд до суду. Підставою для скасування стало не повне дослідження обставин, а саме:

на яких підставах об'єкти нерухомого майна, розташовані у м. Бровари по вул. Богунській, 22 від початку використовувались Броварською райспоживспілкою, яка використовувала це майно з часів введення його в експлуатацію;

чи передавалось, а якщо передавалось, то на яких умовах, спірне майно на баланс відповідача-2;

чи було при виході Броварської райспоживспілки зі складу Київської облспоживспілки у березні 2002 року вирішено питання стосовно спірного майна;

чи здійснювався Київською облспоживспілкою контроль за використанням та станом цього майна;

початку перебігу строку позовної давності (дати, коли позивач дізнався або міг дізнатися про своє право).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2017 зазначена справа була розподілена судді Янюк О.С., яка ухвалою суду від 27.10.2017 прийняла її до свого провадження та призначила до розгляду на 13.11.2017.

Ухвалою суду від 04.12.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Споживче товариство «Лелека» (далі – СТ «Лелека», третя особа-3).

Разом з цим, 15.12.2017 набрали чинності зміни до ГПК України, внесені Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147–VIII від 13.10.2017, відповідно до пп. 9 п. 1 Перехідних положень якого, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, судом розпочато розгляд справи по суті 04.12.2017, про що зазначено у протоколі судового засідання від 04.12.2017, у зв’язку із чим судом постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження на стадії – розгляд справи по суті, про що винесено відповідну ухвалу від 18.12.2017.

На підставі ст. 202 ГПК України (ст.77 ГПК України, у редакції до 15.12.2017) розгляд справи відкладався та у судовому засіданні неодноразово оголошувалась перерва.

У судове засідання представник третьої особи-1 до суду не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно (т.7 а.с.152). Крім того, явка обов'язковою судом не визнавалась, а тому ураховуючи, що явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутність представника третьої особи-1 за наявними у справі матеріалами.

Представник третьої особи-3 у судове засідання також не з’явився, проте надіслав на адресу суду клопотання (т.7 а.с.162, 190) у якому просить, зокрема, здійснити розгляд справи без його участі, яке суд визнав за можливе задовольнити.

Під час судового засідання представник позивача підтримав позовні вимоги та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та письмових поясненнях (т. 5 а.с.210-212, т.7 а.с.191-193), у яких, зокрема, зазначив, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Вважає, що оскільки позови про визнання права власності, що пред’явлені на підставі ст.392 ЦК України пов’язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність. Крім того, зазначає, що про своє порушене право він довідався із листа СТ «Крокус» від 27.05.2016. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у своїх письмових поясненнях (т.5 а.с.228-233), зокрема, зазначив, що позивачем не надано суду жодного документу, що підтверджувало би наявне в нього право власності, чи документів, що підтверджували б фінансування будівництва особисто позивачем; не надано документів, що підтверджують право власності або право користування земельної ділянкою, на якій знаходяться спірні об’єкти. Вважає, спірне майно не могло вибути з володіння позивача на підставі рішення по справі №5009/4223/12, оскільки, він не був стороною в цьому спорі, він не надав жодного доказу який би підтверджував, що до розгляду вказаної справи у будь-якому часовому періоді, починаючи з моменту вводу спірного майна в експлуатацію, останнє перебувало у його володінні і вибуло лише після винесення рішення по вказаній справі. Тож вважати рішення по справі №5009/4223/12 підставою вибуття спірного майна з володіння позивача категорично не можна, оскільки відсутні докази перебування майна у володінні позивача з моменту введення в експлуатацію і до листопада 2012 року. Просить у задоволені позову відмовити повністю. Щодо позовної заяви третьої особи-1, то просить у її задоволенні також відмовити, у зв’язку із пропущеним строком позовної давності. Зазначає, що СТ «Крокус» просить визнати право власності на майно, яке з 2011 року орендувало у інших осіб, а тому він знав, що інші особи являються власниками спірних приміщень (т.2 а.с.162-163).

Представник відповідача-2 проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях (т.5 а.с.234-247, т.6 а.с.172-174, т.7 а.с.1-9), зокрема, зазначив, що підтримує подану ним заяву про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, оскільки позивач мав об’єктивну можливість після введення об’єкту в експлуатацію довідатись про те, що його право як власника порушується. Крім того, надані позивачем документи, на підставі, яких позивач просить визнати за ним право власності, не є тими документами, на підставі яких виникає відповідне право. Зазначені документи, виходячи з їх змісту, є лише документами, які відображають загальний стан будівництва в системі споживчої кооперації, що розташована на території Київської області, а не такими, що підтверджують право власності позивача на спірні об’єкти нерухомості. Щодо фінансування будівництва спірних об’єктів, то надані позивачем документи не підтверджують факт фінансування саме ним спірних об’єктів нерухомості, а свідчать лише про виконання позивачем своїх повноважень як вищестоящої організації в системі споживчої кооперації щодо централізації коштів та здійснення координації та контролю за споживчими товариствами, які входили до його складу. Щодо вимог позивача про повернення спірного майна, то відповідач-2 зазначає, що оскільки позивачем не доведено, що він є власником спірного майна, і що дане майно вибуло з їхнього володіння поза їх волею, то і право на задоволення даної вимоги немає. Просить у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Щодо позовної заяви СТ «Крокус», то відповідач-2 зазначає (т.6 а.с.193-196), що починаючи з 2001 і по 2009 роки та з 2011 і по 2014 роки СТ «Крокус» орендувало ангар та склад будівельних матеріалів у інших осіб. За зазначений період СТ «Крокус» не ставився до спірного майна як до своєї власності, оскільки орендував його в іншої юридичної особи, яку вважав власником спірних об’єктів. Тобто, право власності СТ «Крокус» на спірне майно не є очевидним та об’єктивним. У зв’язку із чим просить у задоволені позову третьої особи-1 відмовити.

Представник третьої особи-1 проти позову заперечив, та звернувся до суду із своїм позовом (т.2 а.с.131-135) про визнання права власності на ? (75%) частки в майні, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул.Богунська, 22, а саме: нежиле приміщення - ангар, загальна площа 538,0кв.м.; нежиле приміщення - склад будівельних матеріалів, загальна площа 674,4кв.м. Позов обґрунтовує тим, що останній, як пайовик, отримав право на користування майном у розмірі 75% вартості об’єкта, розташованого в м.Бровари по вулиці Богунській 22. Вказує, що відповідно до договору на внесення додаткового пайового внеску на отримання права користування та розпорядження часткою в майні райспоживспілки, СТ «Крокус» не надавало своєї згоди на відчуження спірного майна, а тому останнє вибуло у власника (СТ «Крокус») не з його волі, що є грубим порушенням законних прав та інтересів останнього.

Представник третьої особи-2 підтримав вимоги позовної заяви з підстав, викладених у своїх письмових поясненнях від 13.11.2017 (т.5 а.с.184-187 т.6 а.с.1-7), та зазначає, що право власності на спірне майно до моменту прийняття рішення Броварського міського суду Київської області від 12.10.2007 у справі №2-3496/2007 належало Київській облспоживспілці (фінансувала будівництво спірного майна та приймала його в експлуатацію), що підтверджено судовими рішеннями апеляційної та касаційної інстанцій у даній справі. Спірне майно вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, яким було визнано право власності на спірне майно за іншою особою (за відповідачем-2). Наведене дає підстави вважати про вибуття спірного майна з володіння позивача поза його волі. Таким чином, у період, коли спірне нерухоме майно вибуло з власності позивача останній був позбавлений можливості здійснювати контроль за використанням та станом цього майна. Вказує, що відповідач-2 документально не підтвердив правових підстав для включення до власного балансу спірного нерухомого майна, тоді як основним критерієм визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування, передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання. Вважає, що відповідно до наявної судової практики до заявлених позовних вимог не застосовується положення про позовну давність. Додатково зазначає, що під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №42015110000000553, відомості про яке внесено до єдиного реєстру досудових розслідувань прокуратурою Київської області за заявами СТ «Кроку»с та СТ «Транзит-2008» встановлено, що ОСОБА_5 як голова СТ «Лелека», за попередньою змовою з головою правління Броварської райспоживспілки ОСОБА_6 розробили та втілили у дію схему незаконного привласнення майна, яким користувалась Броварська райспоживспілка. Під час розслідування зібрано достатньо доказів, у зв’язку з чим 07.02.2017 винесено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.4 ст.190, ч.4 ст.358, ч.5 191 Кримінального кодексу України. Крім того, 14.02.2017 слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва задовольнив клопотання слідчого у вказаному кримінальному провадженні та застосував до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання його під вартою. Таким чином, першочергове набуття права власності на спірне майно Броварською райспоживспілкою так і подальші переходи права власності на нього до СТ «Лелека» та ТОВ «Сонячний квартал» відбувалось неправомірним шляхом. Просить позовні вимоги задовольнити.

Представник третьої особи-3 проти позову заперечив та просив у задоволені позову відмовити, про що зазначив у своєму клопотанні (т.7 а.с.162, 190).

На підставі ст.233 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як встановлено судом, позивач просить визнати право власності на нерухоме майно, будівництво якого було завершене та об'єкти введені в експлуатацію у 1966, 1988, 1992 роках, у зв’язку з чим даний спір підлягає вирішенню з урахуванням законодавства, що було чинним на той час.

Так, відповідно до ст.4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу PCP і Української PCP, а також з дій громадян і організацій, які хоч не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Одним із способів набуття права власності є створення майна для себе.

Обставини щодо створення для себе об'єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, 22, а саме: нежилого приміщення - бойня нова (загальна площа: 415,9 кв.м), нежилого приміщення - ангар (загальна площа: 538,0 кв.м.), нежилого приміщення - склад будівельних матеріалів (загальна площа: 674,4 кв.м.), нежилого приміщення - бокси АТП (загальна площа: 1068,3 кв.м.), Київська облспоживспілка підтверджує тим, що саме нею здійснювалося фінансування будівництва зазначених об'єктів з прийняттям в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів утвореною позивачем відомчою комісією.

На підтвердження своїх доводів позивач надав суду постанови правління Київської обласної спілки споживчих товариств про затвердження планів капітальних вкладень облспоживспілки, розпорядження правління Київської облспоживспілки про затвердження проектної документації на будівництво об`єктів, розпорядження правління Київської облспоживспілки про призначення державних комісій по прийманню в експлуатацію об'єктів, титульні списки будівель, плани капітальних вкладень, без яких згідно діючого на той час законодавства Державний банк СРСР не здійснював фінансування капітальних вкладень кооперативних організацій, а також акти державних приймальних комісій про приймання закінчених будівництвом об'єктів, де зазначено, що замовником їх є Київська облспоживспілка, та розпорядження правління Київської облспоживспілки про затвердження актів вводу в експлуатацію об'єктів, прийнятих держкомісіями.

У матеріалах справи наявні акт приймання закінченого будівництвом об'єкту складу СК-1, акт приймання-передачі складу типу «Ангар», розпорядження правління Київської облспоживспілки «Про затвердження проектно-кошторисної документації» від 12.09.1986 №92, розпорядження правління Київської облспоживспілки «Про створення державної комісії по прийманню в експлуатацію» від 16.12.1987 №187КС, розпорядження правління Київської облспоживспілки «Про затвердження актів вводу в експлуатацію» від 07.01.1988 №4КС, розпорядження правління Київської облспоживспілки «Об утверждении проектно-сметной документации» від 05.10.1989 №86КС, розпорядження правління Київської облспоживспілки «Про призначення робочої комісії для приймання в експлуатацію скотозабійного пункту в м.Бровари» від 19.12.1991 №71кс, акт про приймання в експлуатацію робочою комісією закінченого будівництвом скотозабійного пункту в м. Бровари, акт приймання закінченого будівництвом об'єкту гаражу (т.1 а.с.26-72).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про власність» (чинного на момент виникнення спірної власності) право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; утворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Статтею 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» передбачено, що власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, і спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов'язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок. Власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності. Власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.

Згідно з ст. 95 ЦК УРСР, власністю колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань є їх підприємства, культурно-побутові установи, будівлі, споруди, трактори, комбайни, інші машини, транспортні засоби, робоча та продуктивна худоба, вироблена цими організаціями продукція та інше майно, що відповідає діяльності цих організацій.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.11.2004 № 16-рп/2004 (справа про захист права власності організацій споживчої кооперації) право власності споживчої кооперації, набуте незалежно від часу і на не заборонених законом підставах, охороняється законом і підлягає державному захисту нарівні з правами інших суб'єктів права власності

Відповідно до ст. 94 ЦК УРСР, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання володіють, користуються та розпоряджаються належним їм на праві власності майном згідно їх статутами. Право розпорядження майном, що складає власність колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, належить виключно самим власникам. Вищестоящі кооперативні організації не вправі розпоряджатися майном нижчестоящих кооперативних організацій. Централізовані фонди оперативних систем утворюються і знаходяться у розпорядженні центрів кооперативних систем та використовуються в порядку, встановленому статутом кооперативних систем. Кредитори кооперативних організацій не можуть звертати стягнення на централізовані фонди кооперативних систем.

Таким чином, кооперативні організації самостійно набували, володіли, а також розпоряджалися майном, як правило, на підставі цивільно-правових угод на оплатних засадах. Лише у випадках, прямо передбачених законом, нижчестоящі кооперативні організації здійснювали відрахування своїх коштів на користь вищестоящих кооперативних організацій на рахунок централізованих фондів, які використовувалися в порядку, встановленому статутом кооперативної системи.

Постановою правління Центроспілки СРСР від 12.08.1982 на зміну раніше діючого Положення про фонд фінансування капітальних вкладень в споживчій кооперації, затверджене нове Положення, що діяло з 1982 року, проте порядок створення і використання коштів фонду фінансування капітальних вкладень, що централізувалися в облспоживспілках, не змінився.

Так, абз.4 п.10 зазначеного Положення передбачено, що у випадку, коли облспоживспілка є замовником та титулодержателем по усім будовам споживчої кооперації області або по будівництвам, що зводяться на території кількох райспоживспілок, амортизаційні відрахування на таке відновлення організацій, для яких здійснюється будівництво, централізуються в обласній споживспілці.

Зокрема, згідно з п.п.18, 19 зазначеного Положення, основні фонди передавалися безоплатно лише в межах системи райспоживспілки (райст), а також власного господарства облспоживспілок, крайових, республіканських споживспілок, Центрспоживспілки (підприємств та організацій їх системи). Передача основних фондів між райСТ, районними, обласними, крайовими та республіканськими споживчими товариствами і здійснювалась, як правило, за плату.

У свою чергу Броварська райспоживспілка документально не підтвердила правових підстав для включення до власного балансу спірного нерухомого майна, тоді як основним критерієм визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Крім того, норми ЦК УРСР так і норми Закону України «Про власність», на час створення відповідної нерухомості, не визнавали правовою підставою набуття права власності на об'єкт нерухомого майна саме після здійснення процедури державної реєстрації права власності.

Отже, здійснення фінансування Київською облспоживспілкою будівництва спірного майна, прийняття його в експлуатацію, що підтверджується актами приймання закінченого будівництва об'єкту, у сукупності із висновком експертного дослідження 539/1643 від 08.08.2016, проведеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, дає підстави для висновку, що саме Київська облспоживспілка є належним та законним власником спірного нерухомого майна з моменту введення їх в експлуатацію. Зазначена правова позиція викладена також у постанові Вищого господарського суду України від 11.10.2017 у даній справі.

Як зазначає Броварська райспоживспілка, частина спірного майна перебувала у нього на балансі, а саме з 1988 року – склади 600кв.м та 400кв.м, з 1992 року – скотобійний пункт (бойня нова). Зазначене підтверджує, відповідними книгами по рахунку №90 «основні засоби» (т.2 а.с.33-40, 53-54, 72-79). Проте, зазначені докази суд вважає неналежними, оскільки із змісту зазначених книг неможливо встановити, що зазначене у них майно, дійсно є майном, яке є предметом розгляду даного спору. Інших належних доказів того, що спірне майно з моменту введення в експлуатацію перебувало на балансі Київської облспоживспілки чи Броваській райспоживспілки, останніми та іншими учасниками судового процесу, суду надано не було. Наявні у матеріалах справи довідки спілок про облік спірного майна, судом до уваги не приймається, оскільки відомості, які містяться у них не підтверджуються жодним із наявних у справі доказом.

Водночас, із наявних матеріалів справи вбачається, що Броварська райспоживспілка до 01.03.2002 входила до складу Київської облспоживспілки. Проте, 06.03.2002 Броварська райспоживспілка своїм листом повідомила Київську облспоживспілку про вихід із складу останньої на підставі рішення позачергової конференції від 01.03.2002 (т.6 а.с.162-163), яке було оскаржено Київською райспоживспілкою у судовому порядку. У свою чергу рішенням Господарського суду Київської області від 19.02.2002 у справі №104/19-02 не встановлено підстав для визнання недійсним постанови позачергової конференції Броварської райспоживспілки (т.2 а.с.96-97). Доказів, того чи вирішувалось питання щодо передачі (виділення) будь-якого майна (коштів) Броварській райспоживспілці, у зв’язку із відокремленням останньої, сторонами суду надано не було.

Як встановлено судом та не спростовано сторонами, Броварська райспоживспілка починаючи з квітня 2001 року до червня 2014 року розпоряджалась відповідним нерухомим майном, що знаходилось за адресою м. Бровари, вул. Богунського, 22, зокрема, передавало його в оренду СТ «Крокус» на підставі відповідних договорів оренди (т.6 а.с.113-160).

Водночас, Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2005 визнано за Броварською райспоживспілкою право власності на нерухоме майно, зокрема, бойню нову, ангар, склад будівельних матеріалів, бокси АТП, проте вже ухвалою цього ж суду від 26.07.2007 зазначене рішення було скасовано у зв’язку із нововиявленими обставинами (т.1 а.с.159-161).

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007 повторно визнано за Броварською райспоживспілкою право власності, зокрема, на відповідне нерухоме майно (бойню нову, ангар, склад будівельних матеріалів, бокси АТП), яке рішенням Апеляційного суду Київської області від 08.10.2009, залишеного у силі Верховним Судом України, було скасовано (т.1 а.с. 171-172, т.6 а.с.12-15).

12.12.2011 на позачерговій конференції Броварської райспоживспілки прийнято постанову про відчуження об’єктів нерухомості СТ «Лелека» (т.7 а.с.139-140), у зв’язку з чим між СТ «Лелека» та Броварською райспоживспілкою були складені та підписані відповідні договори купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.04.2012 у справі №26/017-12, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 (т.1 а.с.173-183), та рішенням Господарського суду Київської області від 18.10.2012р. у справі № 4/017-12/7, відмовлено у задоволенні позовів СТ «Лелека» до Броварської райспоживспілки, Комунального підприємства Броварської міської ради «Броварське бюро технічної інвентаризації» про визнання дійсними договорів купівлі-продажу (у тому числі, договорів щодо купівлі-продажу спірного майна), визнання права власності та зобов'язання здійснити реєстрацію права власності.

У свою чергу, рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 по справі №5009/4223/12, зокрема, визнано право власності за СТ «Лелека» на спірне майно (бойня нова, ангар, склад будівельних матеріалів, бокси АТП), на підставі якого було проведено відповідну державну реєстрації.

07.06.2013 між СТ «Лелека» та ТОВ «Сонячний квартал» укладено договори купівлі-продажу, відповідно до яких СТ «Лелека» передало, а ТОВ «Сонячний квартал» прийняло у власність зокрема, нерухоме майно нежитлові приміщення: бойня нова 415,9 кв.м., ангар 538,0 кв.м., склад будівельних матеріалів 674,4 кв.м., бокси АТП 1068,3 кв.м. (т.1 а.с.201-204, 207-210, т.2 а.с.124-127).

Проте, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016 (т.1 а.с.108-117), залишеного без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.01.2017 (т.1 а.с.126-136), рішення Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 по справі №5009/4223/12 було скасовано. Під час перегляду зазначеного рішення в апеляційному порядку, 08.06.2016 Київська облспоживспілка звернулась до суду із заявою від 07.06.2016 №01-31 (т.5 а.с.248-253) про залучення його у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Вказує, що з цього часу йому стало відомо про його порушене право, проте суд не може погодитись із зазначеним твердженням з наступних підстав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п.570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Під час розгляду даного спору будь-яких доказів проведення Київської облспоживспілкою відповідних інвентаризацій чи вчинення інших дій з метою нагляду та контролю за спірним майном починаючи з березня 2002 року (відокремлення Броварської райспоживспілки), сторонами суду надано не було.

Водночас, як зазначає позивач, про своє порушене право останній дізнався під у червня 2016 року під час апеляційного перегляду відповідного рішення Господарського суду Запорізької області, проте в матеріалах справи наявні звернення позивача від:

19.02.2010 до прокуратури Київської області про злочин, у якій просить провести перевірку фактів, які викладені у даній заяві та притягнути ОСОБА_6 (керівника Броварської райспоживспілки) до передбаченої законодавством кримінальної відповідальності (т.6 а.с.189-192);

17.12.2010 до прокуратури Броварського району Київської області (т.6 а.с.177-181), у якому вказує, що Київська облспоживспілка неправомірно позбавлена права здійснювати правомочності засновника Броварської райспоживспілки, які передбачені ст.101 ЦК України, а саме: здійснювати нагляд за управлінням майном та додержанням завдань та мети Броварської райспоживспілки. Водночас, Броварською райспоживспілкою вчиняються спроби протиправно заволодіти нерухомим майном Київської облспоживспілки. Крім того, Київська райспоживспілка у своєму звернені посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 09.12.2009 у справі № К-25058/08, рішення апеляційного суду Київської області від 08.10.2009 у справі №22ц-2616/2008.

Отже, починаючи з лютого 2010 року, позивачу було відомо про своє порушене право, проте із захистом до суду останній звернувся лише у листопаді 2016 року (вх.штам суду, т.1 а.с.3).

Оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов'язку знати про стан своїх майнових прав, суд вважає що останній пропустив строк позовної давності.

Щодо вимоги позивача про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння на підставі ст.388 ЦК України, то зазначена вимога була заявлена позивачем також після спливу строку позовної давності (дата передачі спірного майна 07.06.2013 за договорами купівлі-продажу, звернення до суду - 29.11.2016).

Твердження позивача, що на зазначені правовідносини не поширюється загальний строк позовної давності, суд вважає помилковим, оскільки у даній справі наявні належні докази, на підставі яких можливо встановити коли саме позивач знав або міг дізнатися про своє порушене право. Крім того, ч.1 ст. 268 ЦК України визначає вимоги, на які не поширюється позовна давність. Проте, у зазначений перелік не включена вимога - визнання права власності (витребування майна), а тому суд вважає, що на зазначені вимоги поширюється загальна позовна давність тривалістю три роки.

Ураховуючи зазначене, положення ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України та наявну заяву представника відповідача-2 про застосування строків позовної давності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Позов СТ «Крокус» про визнання за ним права власності на 75% частки в майні за адресою Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, 22, а саме нежилі приміщення: ангар 538 кв.м. та склад будівельних матеріалів 674,4 кв.м., з тих підстав, що йому, як пайовику, на підставі укладеного з Броварською районною спілкою споживчих товариств 13.02.2003 договору належить право користування та розпорядження часткою у розмірі 75% ринкової вартості, не підлягає задоволенню, з огляду на те, що договір від 13.02.2003 між Броварською райспоживспілкою та членом Броварської районної спілки споживчих товариств СТ «Крокус» укладений особою, яка не мала повноважень на розпорядження чужою власністю.

Наявність відповідних рішень суду, які були винесені судами в межах кримінального провадження №42015110000000553 (т.6 а.с.16-22, 25-29), судом до уваги не приймаються, оскільки вони не є тими доказами, що підтверджують чи спростовують обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати, зокрема, судовий збір у разі відмови в позові покладаються на позивача та третю особу-1, якою заявлено самостійні вимоги.

Керуючись ст.ст. 13, 42, 74, 76, 86, 194-221, 232-234, 237, 240, пп. 9 п. 1 Перехідних положень ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову Київської обласної спілки споживчих товариство відмовити повністю.

2. У задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Споживчого товариства «Крокус» відмовити повністю.

Зазначене рішення може бути оскаржене у порядку визначеному ГПК України, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.С. Янюк

Рішення складено та підписано 31.01.2018.