Рішення № 71912880, 30.01.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2-а/243/99/2018

Справа № 243/11430/17

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2018 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

Головуючого - судді Кузнецова В.Р.,

при секретареві Малиновській І.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області з адміністративною позовною заявою до Слов’янського об’єднаного УПФУ Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що він є пенсіонером та перебуває на обліку в Слов’янському об’єднаному УПФУ Донецької області. До березня 2017 року включно він отримував пенсію, однак з квітня 2017 року виплату пенсії йому було припинено.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною і такою, що порушує його конституційні права.

В обґрунтування позовних вимог позивач керується нормами Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Конституцією України, тощо.

Просить суд визнати протиправною бездіяльність Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати йому пенсії з квітня 2017 року та зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити йому виплату пенсії та сплатити заборгованість за період, починаючи з квітня 2017 року.

Позивач ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з’явився, в позовній заяві розгляд справи просив проводити у його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_2 об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності № 47/07 від 02 січня 2018 року, у судове засідання не з’явилась, подала до суду заяву з проханням розгляд справи проводити у відсутності представника відповідача. В наданому до суду відзиві позовні вимоги ОСОБА_1, відповідач не визнав та зазначив, що ОСОБА_1, 13 січня 2016 року звернувся до Слов’янського ОУ ПФУ Донецької області із заявою про запит пенсійної справи з УПФУ м. Гуляйполе Запорізької області та прийняття його на облік по матеріалам пенсійної справи.

Розпорядженням Управління від 29 січня 2016 року за заявою позивача пенсійну справу взято на облік з особливістю переселенець зареєстрований (94 особливість), та одночасно нараховано суму заборгованості з 01 травня 2015 року.

30 березня 2017 року на адресу Управління надійшло рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО від 28 березня 2017 року, № 38, відповідно до якого, довідка ВПО видана на ім’я, ОСОБА_1 скасована.

У зв’язку із викладеним, 30 березня 2017 року Управлінням прийнято рішення припинити нарахування та виплату пенсії за особовим рахунком № 877248.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Як вбачається із наведеної норми, перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами.

Так, постановою Кабінету міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року затверджено “Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування”. Пунктом 14 цього порядку визначено, що структурний підрозділ з питань соціального захисту населення та орган що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії припиняє соціальні виплати з місяця, що настає за тим, у якому прийняте відповідне рішення, а у випадках передбачених підпунктом 4 пункту 12 цього Порядку - з дня скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Разом із тим, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.

Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 із даним позовом вищенаведеною постановою Кабінету Міністрів України чітко визначений порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам - такі виплати здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно із Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.

Згідно із рішенням наданим до Управління органом уповноваженим на дії щодо скасування та відновлення довідок ВПО, довідка видана на ім’я ОСОБА_1 - скасована.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною 1 ст. 4 зазначеного Закону визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 2 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України (далі - Міністерство), іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Таким чином, припиняючи виплату пенсії позивачеві, Управління діяло в межах чинного законодавства, а саме у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», № 365 від 08 червня 2016 року, «ОСОБА_3 питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а також Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, Управління виконувало свої функції в межах чинного законодавства, а позивачем не виконано певний порядок, встановлений для осіб, які перемістилися з тимчасово окупованої території.

Управління зазначає, що не відмовляється поновити нарахування та виплату пенсії позивачеві однак, вказані дії можливі лише за умови дотримання відповідного порядку передбаченого чинним законодавством, а саме: звернення до Управління із відповідною заявою про поновлення пенсійних виплат та наданням довідки ВПО, яка засвідчує місце проживання особи та підтверджує факт внутрішнього переміщення, а також після отримання Управлінням висновків комісії з питань призначення відновлення соціальних виплат ВПО.

Враховуючи наведене, керуючись Конституцією України, постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05 листопада 2014 року "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-VІ, ст.ст. 2-14,44,47,243,245 КАС України, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу Адміністративного Судочинства України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Таким чином, оскільки від учасників справи, надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, дану справу можливо розглянути і вирішити на підставі наявних матеріалів, та здійснювати судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного УПФУ Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку у відповідача, що не оспорюється відповідачем.

Згідно із довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, № НОМЕР_1 від 12 січня 2016 року, ОСОБА_1 було взято на облік як особу, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Його зареєстрованим місцем проживання зазначено: Донецька область, м. Макіївка, пр-т. Магістральний, 1а/6, зареєстроване фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).

13 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Слов’янського ОУ ПФУ Донецької області із заявою про запит пенсійної справи з УПФУ м. Гуляйполе Запорізької області та прийняття його на облік по матеріалам пенсійної справи.

Розпорядженням Управління від 29 січня 2016 року за заявою позивача пенсійну справу взято на облік з особливістю переселенець зареєстрований (94 особливість), та одночасно нараховано суму заборгованості з 01 травня 2015 року.

30 березня 2017 року на адресу Управління надійшло рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО від 28 березня 2017 року, № 38, відповідно до якого, довідка ВПО видана на ім’я, ОСОБА_1 скасована.

У зв’язку із викладеним, 30 березня 2017 року відповідачем прийнято рішення припинити нарахування та виплату пенсії за особовим рахунком № 877248.

Таким чином, судом з достовірністю встановлено, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії відповідно до розпорядження відповідача від 29 січня 2016 року. З 01 квітня 2017 року відповідачем не виплачується пенсія ОСОБА_1

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії позивачеві з 01 квітня 2017 року, оскільки відповідач не спростовує, що виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена саме з цього часу.

Згідно із статтею 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як до з’ясування певних обставин, чи не проживання особи за місцем зареєстрованого фактичного місця проживання, на що посилається відповідач.

Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, який набрав чинності 14 квітня 2014 року, введено в дію рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Є загальновідомим факт, що антитерористична операція в Україні не завершилась на теперішній час.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Згідно із п. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

07 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 «ОСОБА_3 питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі – Порядок).

Пунктом 2 Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження ( тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, визнаний незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595.

Зокрема, в мотивувальній частини ухвали Вищого спеціалізованого суду у справі № К/800/19498, К/800/19418, зазначено: «Системний аналіз вказаних норм Конституції України та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності постанови № 595 в частині затвердження пункту 2 Тимчасового порядку, дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, Кабінет Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

З приводу викладеного суд звертає увагу, що право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI.

Частиною 1 статті 47 вказаного Закону встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема в інших випадках, передбачених частиною 1 статті 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При цьому підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 вказаного закону та включають таки випадки для припинення пенсії:

- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

- у разі смерті пенсіонера;

- у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

- в інших випадках, передбачених законом.

Будь яких інших підстав для припинення виплати пенсії не передбачено.

До того ж, відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, його життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( стаття 3 Конституції України ).

За приписами ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі – Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції,якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров’я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов’язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов’язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов’язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року № 816/4505/14, та в силу ст. 2442 КАС України є обов’язковою для всіх судів України.

Описане свідчить про те, що пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, не сприяє виконанню державою позитивного зобов’язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає цьому.

Крім того, суд зазначає, що право вносити закони, вносити до них зміни належить виключно ОСОБА_4 України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати йому.

Верховна ОСОБА_4 України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною ОСОБА_4 України не надано.

Також, постанова Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136, якою затверджено «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового соціального страхування», не є законом і не може змінювати (звужувати) встановлене Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» право позивача на отримання пенсії.

Крім того, в Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 2016 року № 136, зазначено, що порядок отримання, обробки та захисту інформації визначає Мінфін. Верифікація та моніторинг державних виплат здійснюються структурними підрозділами Мінфіну.

У пункті 9 цього Порядку зазначено, що у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

У рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат зазначається виявлена Мінфіном інформація, яка не узгоджується з нормативно-правовими актами, які регулюють державні виплати. (пункт 10 Порядку).

Пунктом 12 Порядку верифікації та моніторингу державних виплат, передбачено, що розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфін протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

Як встановлено судом із заперечень відповідача, припинення невиплати пенсії позивачеві було пов’язано саме з перевіркою інформації щодо його фактичного місця проживання.

21 травня 2015 року постановою Верховної ОСОБА_4 України № 462-VIII схвалена Заява Верховної ОСОБА_4 України «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов’язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Отже, на теперішній час Україна від зобов’язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або його відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-1У «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за його межами.

У 2015-2016 роках Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.

З огляду на таке, та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд приходить до висновку, що припинення відповідачем з 01 квітня 2017 року виплати позивачеві раніше призначеної пенсії є безпідставним, а тому таку бездіяльність Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з квітня 2017 року слід визнати протиправною.

Суд приходить до висновку, що відповідач вчинив саме протиправну бездіяльність, оскільки жодного рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 ним прийнято не було. Доказів які б спростовували такий висновок суду відповідачем не надані.

З урахуванням чого, відповідача слід зобов’язати поновити виплату позивачеві пенсії починаючи з квітня 2017 року.

Таким чином, аналізуючи всі докази у їх сукупності та обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та заперечення відповідача, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню і вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві пенсії з квітня 2017 року та зобов’язати відповідача відновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2017 року та виплатити заборгованість за період починаючи з квітня 2017 року.

Частиною другою статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок відповідача добровільно і негайно виконати рішення суду про присудження виплатити пенсії і цей обов'язок полягає у тому, що у відповідача обов'язок видати пенсію у межах стягнення за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд виходить з ч. 5 ст. 139 КАС України, відповідно до якої, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, враховуючи, що особи які б понесли судові витрати по справі відсутні, судовий збір по даній справі має бути компенсований за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведеного, керуючись Конституцією України, Законом України '' Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ", Постановою Кабінету Міністрів «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05 листопада 2014 року, Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №136, ст.ст. 2-15, 19, 42-44, 46, 55, 57, 59, 72-77, 79, 90, 122, 124-126, 229, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 01 квітня 2017 року.

Зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, пр-т. МагістральнийАДРЕСА_1, та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 квітня 2017 року.

Судовий збір компенсувати за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати позивачеві пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Головуючий-суддя: Р.В. Кузнецов