Ухвала суду № 71910752, 30.01.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/7719/17

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Бойчук А.Ю.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: ОСОБА_1

суддів: Потапчука В.О. , Шляхтицького О.І.

при секретаріОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_4, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, 3-тя особа: Одеського обласного військового комісаріату, Головного управління Національної поліції України в Одеській області про визнання протиправними дій, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_4, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за участю третьої сторони Одеський обласний військовий комісаріат, Головне управління національної поліції України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити певні дії, а саме: визнати протиправними дії першого заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_4 з невиконання постанови Приморського районного суду міста ОСОБА_5 від 14 червня 2006 року по справі № 2а - 1071/06 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, на виконання постанови Приморського районного суду міста ОСОБА_5 від 14 червня 2006 року по справі № 2а- 1071/06, призначити ОСОБА_3 пенсію за вислугу років.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 року в задоволені позову відмовлено повністю.

ОСОБА_3 не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 10 жовтня 2017 року по справі № 522/7211/17 та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що Постанова Приморського районного суду міста ОСОБА_5 від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06, набула законної сили на підставі ухвали Вищого адміністративного суду України від 07 жовтня 2008 року та було зобов'язано Одеський обласний військовий комісаріат призначити позивачу пенсію по вислузі років з 11 листопада 2005 року та сплатити суму недоотриманої пенсії з 11 листопада 2004 року до фактичного призначення військової пенсії за вислугу років. В свою чергу було замінено сторону виконавчого провадження відповідно до ухвали Приморського районного суд м. Одеси від 29.06.2010 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17.11.2011 року. А тому не виконання рішення суду суперечить чинному законодавству України та нормам Європейського права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Приморського районного суду міста ОСОБА_5 від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06, яка набула законної сили на підставі ухвали Вищого адміністративного суду України від 07 жовтня 2008 року, зобов'язано Одеський обласний військовий комісаріат призначити позивачу пенсію по вислузі років з 11 листопада 2005 року та сплатити суму недоотриманої пенсії з 11 листопада 2004 року до фактичного призначення військової пенсії за вислугу років.

За виконавчим листом № 2а-107/06, виданим Приморським районним судом міста ОСОБА_5 від 16 квітня 2009 року, постановою від 30 квітня 2009 року заступника начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_6 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеної постанови Приморського районного суду міста ОСОБА_5 від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06.

З моменту набуття законної сили постанови Приморського районного суду міста ОСОБА_5 від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06 пройшло більше восьми років, однак досі зазначена постанова суду не виконана - позивачу не призначено пенсію за вислугу років з 11 листопада 2005 року та не сплачено суму недоотриманої пенсії з 11 листопада 2004 року до фактичного призначення військової пенсії за вислугу років.

На неодноразові заяви позивача, остання з яких від 20.03.2017 року, з проханням виконати постанову Приморського районного суду міста ОСОБА_5 від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06 та призначити йому пенсію за вислугу років, ГУПФУ, листами від 09.03.2017 року та остаточно листом від 07.04.2016 року за підписом першого заступника начальника ГУ ПФУ ОСОБА_4 було відмовлено позивачу в призначенні пенсії з посиланням на те, що йому не вистачає на це необхідного стажу військової служби.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги та які можуть бути використані судом, зокрема відомостей про хід виконавчого провадження, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України:

1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

2. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

3. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

4. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.

Відповідно до ст. 160 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивач обрав свій захист шляхом подання позову про визнання протиправними дій та бездіяльності, вчинених на виконання рішення суду, та в його обґрунтування посилається на неналежне виконання відповідачем постанови Приморського районного суду м. Одеси від 14.06.2006 року по справі № 2а-1071/06, яка набрала законної сили на підставі Ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.08.2008 року.

Тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Крім того, позивачем було отримано виконавчий лист № 2а-107/06, виданий Приморським районним судом міста ОСОБА_5 від 16 квітня 2009 року, та постановою від 30 квітня 2009 року заступника начальника підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_6 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання зазначеної постанови Приморського районного суду міста ОСОБА_5 від 14 червня 2006 року по справі № 2а-1071/06.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.06.2010 року, яка набула чинності 17.11.2011 року, проведено заміну сторони виконавчому провадженні з Одеського обласного військового комісаріату на ГУ ПФУ в Одеській області.

Як зазначає позивач в апеляційній скарзі, в примусовому порядку постанову суду не виконано, виконавче провадження та виконавчий лист втрачено, а справу знищено за строком давності.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається та покладається на державну виконавчу службу у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 287 КАС України (редакції, яка діє на цей час) – учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно із вимогами ст. 370 КАС України - судове рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Як зазначив суд першої інстанції, постанови суду, у разі невиконання їх у добровільному порядку підлягають примусовому виконанню у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до положень ч.9 ст.267 КАС України (редакції КАС України, яка діяла на час розгляду справи), особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

В новій редакції КАС України, яка діє на даний час, в ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Норма ст. 267 КАС України (яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) , закріплена в ст. 383 КАС України (редакція, яка діє на даний час), особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: найменування адміністративного суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; номер адміністративної справи; відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження; документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.

Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Тобто, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаних судових рішень порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.

Отже, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Суд вважає за необхідне наголосити, що обов'язковість судових рішень гарантується практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У справі "ОСОБА_7 проти Італії" наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (рішення Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України, nо.38773/05, від 26.07.2012 року).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України").

У зв'язку з вказаним, колегія суддів приходить до аналогічного, що і суд першої інстанції висновку про те, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) постанови Приморського районного суд м. Одеси від 14.06.2006 р. та ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.10.2008 р., то відповідно, позивачем невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, - залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2017 року по справі № 522/7719/17, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст Постанови складено – 31 січня 2018 року.

суддя-доповідач ОСОБА_1 суддя ОСОБА_8 суддя ОСОБА_5