Постанова № 71910490, 23.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12751/17 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Федотова І.В.,

суддів: Ганечко О.М. та Літвіної Н.М.,

за участю секретаря Часник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суддівської винагороди,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суддівської винагороди, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджету України на 2017 рік».

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (01601, м.Київ, вул. Жилянська, 58-Б, код ЄДРПОУ 26268119) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 18400,00 грн. з відрахуванням відповідних податків та платежів передбачених законодавством.

- постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за січень 2017 року в сумі 18 400,00 грн., з відрахуванням відповідних податків та платежів, передбачених законодавством відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 256 КАС України допустити до негайного виконання.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ставить питання про скасування зазначеної постанови місцевого адміністративного суду та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідачем при здійснення розрахунку суддівської винагороди за січень 2017 року безпідставно застосовано п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. № 1774-VIII, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч.4 ст.229, ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 згідно Указу Президента України від 12.03.2012 року № 193/2012 призначений на посаду судді Шаргородського районного суду Вінницької області.

Указом Президента України від 06.11.2014 р. № 853/2014 був переведений в межах п'ятирічного строку повноважень на посаду судді Миронівського районного суду Київської області.

Наказом Голови Миронівського районного суду Київської області від 14.11.2014 року №11-ОС ОСОБА_3 зараховано до штату суддів Миронівського районного суду Київської області.

Наказом Миронівського міського суду Київської області від 06.04.2015 року № 2/к позивачу встановлено щомісячну доплату у розмірі 15 % від посадового окладу за вислугу років.

Згідно штатного розпису на 2017 рік посадовий оклад суддів Миронівського районного суду складає 16 000,00 гривень.

Відповідно до розрахункового листа за січень 2017 року позивачу було нараховано суддівську винагороду в сумі 18 400,00 грн., з яких оклад судді - 16 000,00 грн.; вислуга років судді - 2 400,00 грн. Утримано: податок з доходів - 3 312,00 грн., військовий збір - 276,00 грн.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.

За правилами частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди суддів встановлюється законом про судоустрій.

Згідно ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п.1 ч.3 ст.135 наведеного Закону базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлено в розмірі 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, в розмірі прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.

Відповідно до п.24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 01 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 п.22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, частиною 3 ст.133 якого передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого ч.3 ст.133 Закону №2453-VI.

З матеріалів справи вбачається, що позивач призначений на посаду до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII та він не пройшов кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), а тому її посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, визначений ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, який становить 10 мінімальних заробітних плат.

Згідно п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Відтак, положення абз.2 п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід тлумачити так, що ним встановлено розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір «розрахункової величини». Це положення не змінює ч.3 ст.133 Закону «Про судоустрій і статус суддів» у частині визначення саме мінімальної заробітної плати як величини, на основі якої обчислюється суддівська винагорода. У зв'язку із цим, відсутні ознаки невідповідності цього положення ч.2 ст.130 Конституції України.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону №1774-VIII не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

Згідно ч. 1, 2 ст.148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Відповідно до ст.149 наведеного Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 грн.

Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені положення, з урахуванням вимог п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, колегія суддів вважає, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати та інших виплат у 2017 році у порівнянні із груднем 2016 року не зменшився, отже, втручання у розмір суддівської винагороди як гарантію незалежності суддів не відбулося.

Також суд вважає, що оскільки розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не ст.133 Закону №2453-VI, а законом про державний бюджет на відповідний рік, тому положення п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII слід вважати запровадженням змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат) по відношенню до загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік». Відсутність змін до норм ч.3 ст.133 Закону №2453-VI не є перешкодою для застосування п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII.

Згідно з ст.147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

На час розгляду справи судом положення п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII не визнані неконституційними, є чинними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Згідно статті 6 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 р.) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27 травня 1996 року суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що кваліфікаційне оцінювання судді - це встановлена законом процедура визначення Комісією професійного рівня знань судді та відповідності його займаній посаді, поетапне проведення якої породжує різні правові наслідки у осіб, що пройшли таке оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, та осіб, які таке оцінювання не пройшли. Метою проведення кваліфікаційного оцінювання є виявлення та заохочення суддів, які змогли підтвердити достатній рівень знань та відповідність займаній посаді.

Крім того, згідно ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 119 Бюджетного кодексу України встановлено, що нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн., не передбачені, тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права у зв'язку з чим, колегія суддів залишає його без змін.

Керуючись ст.ст.229, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: