Постанова № 71910439, 25.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/3476/16 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військової частини А2152, треті особи: Міністерство оборони України, Військова частина А3438 про визнання дій протиправними, скасування наказу та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням зміни позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті позивачу підйомної допомоги та відмови у наданні другої частини щорічної основної і додаткової відпусток; скасувати наказ відповідача №161 від 28.07.2016 в частині звільнення і виключення позивача зі списків військової частини; стягнути з військової частини А2152, яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини А3438 на його користь: суму підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення, що складає 5885 грн 70 грн.; суму добових за час перебування у відрядженні, що складає 1710 грн; суму утриману від оподаткування військовим збором за час виконання завдань в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, що складає 543 грн 16 коп.; суму матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі 7256 грн 85 коп.; суму грошової компенсації за додаткову відпустку терміном 14 діб у розмірі 5950 грн; суму моральної (немайнової) шкоди в розмірі 20000 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є офіцером мобілізованим за призовом, військовослужбовцем військової частини А2152. При його демобілізації військова частина не у повній мірі виплатила суму грошового забезпечення, а саме: підйомну допомогу, добові за час перебування у відрядженні на курсах англійської мови, не компенсували суму утриманого військового збору, які були утримані з його грошового забезпечення від оподаткування військовим збором за час його безпосередньої участі в АТО. Крім того, командиром військової частини А2152 було відмовлено у наданні йому додаткової відпустки і другої частини щорічної відпустки. При цьому, при звільненні з військової служби він не отримав матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, тому свою незгоду з рішенням командира військової частини А2152 з викладеними причинами, передчасність звільнення його і виключення зі списків частини та не можливість здати посаду виклав у рапорті, який подав на його ім'я 28.07.2016.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини А2152, яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини А3438, на користь ОСОБА_3 суму добових за час перебування у відрядженні у сумі 1710 грн та суму утриману від оподаткування військовим збором за час виконання завдань в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей у сумі 543 грн 16 коп.

У решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2152 щодо відмови у наданні ОСОБА_3 другої частини щорічної основної і додаткової відпусток як учаснику бойових дій.

Стягнути з військової частини А2152, яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини А3438 на користь ОСОБА_3: суму матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі 7256 грн 85 коп.

Стягнути з військової частини А2152, яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини А3438 на користь ОСОБА_3: суму підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення, що складає 5885 грн 70 грн.

Скасувати наказ військової частини А2152 №161 від 28.07.2016 в частині звільнення і виключення ОСОБА_3 зі списків військової частини.

Стягнути з військової частини А2152, яка перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини А3438 на користь ОСОБА_3: суму моральної (немайнової) шкоди в розмірі 20000 грн.

Зокрема, апелянт посилався на те, що 20.07.2016 позивачем надано рапорт командиру військової частини А2152 про надання додаткової відпустки строком 14 календарних днів та другої частини щорічної основної відпустки за 2016 рік строком 3 календарні дні, однак отримав відмову, що суперечить вимогам статті 10 Закону України «Про відпустки».

Крім того, 08.06.2016 позивач звернувся до командира військової частини А2152 з рапортом про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік, та отримав резолюцію на вказаному рапорті. Однак, доводи суду першої інстанції про безпідставність будь-яких віз до видачі окремого рішення Міністерства оборони України від 22.07.2016 є передчасними, оскільки з 22.07.2016 позивач має право на отримання матеріальної допомоги.

Також апелянт зазначив, що позивач у зв'язку з призначенням на посаду та переїздом до нового місця військової служби, яке знаходиться в іншому населеному пункті має право на одержання підйомної допомоги, однак суд першої інстанції на це уваги не звернув.

Судом першої інстанції також помилково не задоволено позову вимогу про скасування наказу військової частини А2152 №161 від 28.07.2016, оскільки сам наказ виданий з грубими порушеннями і елементами фальсифікації, так як твердження, що позивач станом на 28.07.2016 здав справи і посаду та підставою для виключення зі списків частини є відповідний рапорт позивача не відповідає дійсним обставинам справи.

При цьому, враховуючи, що бездіяльність та протиправні дії відповідача змусили позивача звернутись до суду, щоб захистити свої права на працю та відпочинок, гідну оплату праці, тому позивачу була завдана моральна (немайнова) шкода, у стягненні якої судом першої інстанції було також відмовлено.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач виходив з того, що позивач не має законного права на отримання додаткової відпустки за 2016 рік строком на 3 календарні дні з 26.07.2016. Крім того, оскільки на рапорті позивача про виплату йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань до 22.07.2016 відсутні будь-які резолюції командира військової частини А2152, тому підстави для стягнення з відповідача такої допомоги відсутні. Також, відповідачем зазначено, що підйомна допомога не є грошовим забезпеченням, та не виплачується військовослужбовцям направленим у тому числі безпосередньо після зарахування на військову службу із запасу, на навчання у військовий навчальний заклад, термін навчання в якому півроку і менше, тому підстави для її виплати позивачу відсутні. При цьому, оскільки позивачем не надано до суду доказів, в чому полягає моральна шкода та чи є причинний зв'язок між діями відповідача і моральною шкодою, тому судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу в частині таких позовних вимог.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» №15 від 14.01.2015 ОСОБА_3, був призваний Вишгородським РВК Київської області під час мобілізації.

06 червня 2015 року позивач прийняв офіцерську посаду оперативного чергового військової частини А2152 (с.Красносілка, Комінтернівський район, Одеська область) і приступив до виконання службових обов'язків, прибувши з військової частини В0565 (м.Одеса) (а.с. 13 Том I).

Відповідно до вимог наказу Міністра оборони України від 12.11.2010 №590 «Про затвердження Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України», спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України №322/1/12 від 21.04.2015 та рішення Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №1088 від 13.05.2015 військова частина А2152 була зарахована на фінансове забезпечення військової частини А3438.

На підставі Указу Президента України від 24.06.2016 №271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу президента України від 14 січня 2015 року №15», наказу №102 командувача військ оперативного командування «Південь» від 06.07.2016, наказу №161 командира військової частин А2152 від 28.07.2016, позивач 28.07.2016 був звільнений зі Збройних Сил України (відповідно до підпункту «є» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу») та виключений із списків особового складу частини, знятий з усіх видів забезпечення і направлений на військовий облік до Вишгородського РВК Київської області (а.с. 22-23 Том I).

При цьому, 29.07.2016 ОСОБА_3 був знятий з продовольчого забезпечення при військовій частині А3438. При звільнені вислуга у Збройних Силах України позивача становила 12 років 03 місяців 26 днів. Щорічна основна відпустка за 2016 рік тривалістю 15 діб використана у період з 24 по 29 березня 2016 р., залишок відпустки 3 дні.

Так, при звільнені позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 21886 грн 69 коп., що складалось з посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби відповідно до наказу Міністра оборони України від 27.01.2016 №44 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» в розмірі 450% місячного грошового забезпечення, щомісячної грошової винагороди у розмірі 60% від основних та додаткових видів грошового забезпечення, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу.

За невикористану відпустку за 2016 рік тривалістю три доби позивачу було нараховано та виплачено компенсацію в розмірі 702 грн 28 коп (а.с. 113-120 Том I).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що військовослужбовці, звільнені з військової служби, мають право на виплату одноразової грошової допомоги, а суми утриманого військового збору спрямовуються виключно на виплату компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Оскільки з позивача було утримано військовий збір на суму 543 грн 16 коп., при цьому компенсація вказаного податку позивачу здійснена не була, тому позовні вимоги про компенсацію утриманого військового збору підлягають задоволенню. Крім того, для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюється виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад. Оскільки ОСОБА_3, який вибув у відрядження згідно наказу по частині №96 від 09.10.2015 у вч А0105 м.Київ у період з 12.10.2015 по 07.12.2015 не була виплачена сума добових на відрядження, яка становить 1710 грн, тому вказані вимоги є такими, що підлягають задоволенню. Разом з тим, інші вимоги, виходячи з норм чинного законодавства є необґрунтованими, тому у задоволенні слід відмовити.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Згідно доводів позивача, останній має право на отримання підйомної допомоги виходячи з положень ст. 9, п.3 ст.9-1 Закону №2011-XII, п.1, 2 Наказу Міністерства оборони України №370 від 22.10.2001 «Про затвердження інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги» та Постанови Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період» від 09.04.2014 №111.

Проте, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо помилкових тверджень позивача, який вважає, що має право на отримання підйомної допомоги, оскільки він прирівняний до військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, посилаючись при цьому на Постанову Кабінету Міністрів України від 09.04.2014 №111 «Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період», виходячи з наступних обставин справи.

За правилами частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 призваний на військову службу під час мобілізації та відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до п.3 ст. 9-1 Закону №2011-XII при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служб.

При цьому, Порядок та умови виплати військовослужбовцям підйомної допомоги визначений Інструкцією про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 22.10.2001 № 370 (далі Наказ № 370).

Згідно з пунктом 1 Наказу №370 особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці, які проходять службу за контрактом), що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.

Таким чином, тільки військовослужбовці за контрактом при переїзді мають право на виплату їм та членам їх сімей підйомної допомоги.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно пункту 18.2 Наказу №370 підйомна допомога не виплачується військовослужбовцям, направленим, у тому числі безпосередньо після зарахування на військову службу із запасу, на навчання у військовий навчальний заклад, термін навчання в якому півроку і менше, або зі збереженням посади за місцем служби незалежно від строку навчання.

Таким чином, підйомна допомога не є грошовим забезпеченням, та враховуючи, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, яка є окремим видом військової служби, тому у позивача відсутнє право на її виплату, у зв'язку з чим вимоги в цій частині є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач був мобілізований на військову службу на підставі Указу Президента України №15 від 14.01.2015 та звільнений на підставі Указу Президента України від 24.06.2016 №271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15».

На думку позивача, він як військовослужбовець та учасник бойових дій має право на додаткову відпустку строком 14 днів відповідно п.4 частини третьої ст.10-1 Закону №2011-XII, п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.16-2 Закону України «Про відпустки». Зазначив, що 21.07.2016 він звернувся до командира ВЧ А2152 з відповідним рапортом та надіслав його поштовим відправленням на ім'я командира військової частини А2152. Вказаний рапорт надійшов до відповідача 28.07.2016 і був зареєстрований за вх.№1620 (а.с. 21 Том I).

В рапорті позивач просив надати йому додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів та другу частину чергової відпустки за 2016 рік строком 3 календарних дні з 26.07.2016.

Командир вч А2152 ОСОБА_5 листом від 05.08.2016 №551 відмовив позивачу у задоволенні вказаного рапорту, оскільки в особливий період згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» додаткова відпустка припиняється та зазначено, що при звільненні 28.07.2016 йому була нарахована та виплачена компенсація за 3 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2016 рік (а.с. 18 Том I).

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до посвідчення від 22.04.2016 серії УБД №071314 позивач є учасником бойових дій (а.с. 57 Том I).

Згідно ст.12 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Відтак, право на одержання винагороди за працю захищається законом, зокрема Конституцією України.

Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», п.12 частини першої ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено право учасників бойових дій на отримання додаткової відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За правилами п.20 ст.101 Закону №2011-XII військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості щорічної основної відпустки.

Інших відпусток для військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією не передбачено.

У відповідності до абзацу третього п.14 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовці мають право у разі звільнення на отримання компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Разом з тим, п.14 ст.10-1 Закону №2011-XII, не стосується військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією.

Питання відпусток зазначеної категорії військовослужбовців регулюється п.20 ст. 10-1 Закону №2011-XII, який не передбачає ні права на додаткову відпустку, ні права на компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Крім того, згідно п.17, 18 ст.10-1 Закону №2011-XII, для всіх категорій військовослужбовців встановлені обмеження на отримання відпусток під час особливого періоду. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки: 1) щорічні основні відпустки (за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу); 2) щорічні канікулярні відпустки курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, 3) відпустки військовослужбовцям строкової військової служби (не раніш як через 3 місяці проходження ними строкової військової служби на 10 календарних днів); 4) відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин без збереження грошового забезпечення.

Таким чином, під час проходження військової служби за мобілізацією, у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки учасникам бойових дій (ст.161 Закону України «Про відпустки», п.12 частини першої ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), а також право на отримання компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки.

Твердження позивача про те, що на даний час в Україні особливого періоду не існує, тому повинні застосовуватись норми законодавства у мирний час є помилковими з огляду на таке.

Поняття особливого періоду наведене у частині першій ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ), згідно з якою особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію. Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014, затвердженим Законом України від 17.03.2014 р. №1126-VI, в Україні оголошено часткову мобілізацію. Після цього Президент України своїми указами оголошував часткову мобілізацію (чергові хвилі мобілізації).

Разом з тим, особливий період закінчується не з моменту демобілізації (часткової демобілізації) осіб призваних на військову службу, а лише з моменту закінчення воєнного часу і частково відбудовного періоду після закінчення воєнних дій.

Закінчення періодів мобілізацій не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в постанові від 16.02.2015 (справа №800/582/14) та Верховний суд України в постанові від 30.05.2015 (справа №21-112а15).

За правилами частини п'ятої статті 242 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Щодо ненадання позивачу 3 днів основної відпустки, колегія суддів звертає увагу на наступні обставини справи.

Відповідно до п.17 ст.19 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.

На момент надходження рапорту позивача до військової частини А2152 28.07.2016 позивача було вже звільнено з військової служби.

За правилами абз.2 та 3 п.20 ст.10-1 Закону №2011-XII, у разі звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за мобілізацією передбачена виплата компенсації щодо всіх невикористаних днів щорічної основної відпустки.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, за невикористану відпустку за 2016 рік тривалістю три доби позивачу було нарахована та виплачена компенсація в розмірі 702 грн 28 коп.

Таким чином, вимога позивача визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови позивачу у наданні другої частини щорічної основної і додаткової відпусток задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про стягнення суми добових за час перебування у відрядженні, що складає 1710 грн, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до наказу командира військової частини А2152 від 09.10.2015 №96 на підставі розпорядження ТВО начальника штабу - першого заступника командира військової частини А2393 №2/7369 від 08.10.2015 позивач був відряджений у військову частину А0105 (м.Київ, Командування Сухопутних Військ Збройних Сил України) на 64 доби з 11.10.2015 по 13.12.2015 для навчання на інтенсивному курсі англійської мови середнього рівня при Британській раді в Україні (а.с. 19 Том I).

Згідно посвідчення про відрядження від 09.10.2015 №47 за підписом командира ВЧ А2152, позивач відряджається до вч А0105 (м.Київ) на 64 дні з 11.10.2015 для навчання на інтенсивних курсах англійської мови середнього рівня при Британській раді в Україні. Підстава відрядження: розпорядження ТВО начальника штабу - першого заступника командира військової частини А2293 №2/7369 від 08.10.2015 (а.с. 26 Том I).

Відповідно до листа Фінансово-економічного управління командування Сухопутних військ ЗСУ України від 21.09.2017 №116/14/1/3426 та листа ТВО першого заступника начальника Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу Збройних сил України від 06.10.2015 №315/3/5910, курси англійської мови при Британській раді в Україні проводились за повної фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Міністерством оборони України кошти на оплату витрат на відрядження військовослужбовцям залученим до проходження курсів англійської мови при Британській раді в Україні не виділялись. Кошти на відрядження ОСОБА_3 не виплачувались (а.с. 115 Том II).

Частиною шостою ст.14 Закону №2011-XII передбачено, що при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами п.13 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 (особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, а працівників дипломатичної служби України, направленим у довготермінове відрядження, - Міністерством закордонних справ.

Так, на час виникнення спірних правовідносин порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України регламентувався Інструкцією про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України затвердженою Наказом Міністра оборони України №530 від 29.08.2011 (далі - Інструкція №530).

Відповідно до п.п.1.1 п.1 Інструкції №530 службовим відрядженням (далі - відрядження) вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.

Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на винаймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Як встановлено судом першої інстанції, вч А2152 (так само і вч А3438) позивачу аванс на відрядження не виплачувався.

Згідно довідки вч А3438 від 01.03.2017 №281/ФЕС ОСОБА_3, який вибув у відрядження згідно наказу по частині №96 від 09.10.2015 у вч А0105 м.Київ у період з 12.10.2015 по 07.12.2015 сума добових на відрядження становить 1710 грн (а.с. 37 Том II).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога про стягнення з відповідача на його користь суми добових у розмірі 1710 грн за час перебування у відрядженні є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про компенсацію утриманого військового збору, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач безпосередньо перебував у зоні проведення антитерористичної операції у складі військової частини А2152 у період з 01.02.2016 по 30.04.2016

Як вбачається з довідки ВЧ А3438 від 01.03.2017 №278/ФЕС у період з 01.02.2016 по 30.04.2016 з позивача було утримано військовий збір в сумі 543 грн 16 коп. (а.с. 39 Том II), при цьому компенсація вказаного податку позивачу здійснена не була.

Згідно зі ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до п.п. 1.4 ст.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

У відповідності до пункту 168.5. статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

При цьому, Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу визначений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44).

Згідно з п.2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця або є особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції.

Пунктами 3-5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, військовослужбовці, звільнені з військової служби, мають право на виплату одноразової грошової допомоги, при цьому суми утриманого військового збору спрямовується виключно на виплату компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Розрахунок з даними особами на день їх звільнення зі списків особового складу військової частини повинен бути здійснений в повному обсязі.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем свого обов'язку з виплати позивачу грошової компенсації суми військового збору, утриманого з грошового забезпечення в сумі 543 грн 16 коп., що свідчить про обгрунтованість позовних вимог в цій частині.

Крім того, позовні вимоги про стягнення коштів невиплаченої матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік задоволенню не підлягають, зважаючи на наступні обставини справи.

Так, своє право на отримання матеріальної допомоги за 2016 рік позивач мотивує виходячи з положення п.33.1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України грошової допомоги, затвердженої Наказом Міністра оборони України №260 від 11.06.2008 згідно якого особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

На підставі викладеного, позивачем 08.06.2016 командиру вч А2152 подано рапорт (зареєстровано 08.06.2016 за №1219), в якому він просив виплатити йому матеріальну допомогу за 2016 рік на вирішення соціально-побутових питань на підставі п.2 ст.9 Закону №2011-XII, п.1.10, п.1.2, п.33.1-33.3 Наказу Міністерства оборони України №260 від 11.06.2008 (а.с. 129 Том I).

У відповідності до вказаного рапорту наявна резолюція від 08.06.2016 командира частини про створення відповідного наказу по частині (а.с. 129 Том I).

Пунктом 3 Наказу Міністра оборони України «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» №44 від 27.01.2016 визначено, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань виплачується за окремим рішенням Міністра оборони України (а.с. 131-133 Том I).

Наказом Міністерства оборони України від 22.07.2016 №375 внесено зміни до Наказу №44, яким визначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачують в межах фонду грошового забезпечення виключно за наявності залишків коштів на рахунках (а.с. 138-140 Том I).

Таким чином, лише 22.07.2016 Міністром оборони України прийнято рішення про порядок виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у зв'язку із чим станом на 08.06.2016 вказаний рапорт позивача з резолюцією командира частини про створення відповідного наказу, не підлягав виконанню, оскільки діяв інший порядок передбачений Наказом Міністра оборони України «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» №44 від 27.01.2016, згідно з яким матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань виплачується за окремим рішенням Міністра оборони України.

Згідно з п.п. 33.3 Інструкції №260 розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право на виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань виникло після прийняття Міністром оборони України Наказу від 22.07.2016 №375, однак позивача, відповідно до витягу з наказу командира вч А2152 від 28.07.2016 №161 Наказом Командувача військ оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.07.2016 №102 звільнено з військової служби в запас (а.с. 22-23 Том I).

З матеріалів справи вбачається, що наказом командира вч А 2152 від 28.07.2016 №161 капітана ОСОБА_3, призваного під час мобілізації, звільнено з військової служби відповідно до підпункту «є» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі рапорту капітана ОСОБА_3 та витягу з наказу Командування військ оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України (а.с. 22-23 Том I).

У відповідності до Акту відмови від здачі справ та посади заступника начальника відділення обробки інформації-начальника напрямку військової частини А2152 від 28.07.2016 за підписом ТВО: начальника штабу - першого заступника командира вчА2152 майора ОСОБА_6, ТВО старшого помічника начальника штабу з кадрів і стройової частини вчА2152 капітана ОСОБА_7, діловода штабу військової частини працівника ЗСУ ОСОБА_4 згідно Указу Президента України від 24.06.2016 №271/261 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу президента України від 14 січня 2015 року №15» заступнику начальника відділення обробки інформації-начальника напрямку військової частини А2152 капітану ОСОБА_3 було запропоновано 28.07.2016 здати справу та посаду заступника начальника відділення обробки інформації-начальника напрямку вч А2152 (а.с. 112 Том I).

Однак, капітан ОСОБА_3 відмовився здавати справи та посаду та складати відповідний рапорт.

При цьому, позивач вважає, що підставою для скасування наказу про його звільнення є відсутність його рапорту на звільнення та відсутність здачі справ, і наявне у нього право на отримання не виплачених на його користь сум матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, та інші невиплачені суми, про задоволення яких він просить у позовній заяві.

Проте, колегія суддів вважає, що вказана вимога не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно пункту 1 Указу Президента України від 24.06.2016 №271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15» постановлено провести у червні - липні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 «Про часткову мобілізацію».

Таким чином, наказ від 28.07.2016 №161 про звільнення позивача виданий на виконання вимог пункту 1 Указу Президента України від 24.06.2016 №271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15».

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рапорт на звільнення позивача з військової служби у зв'язку з набранням чинності Указом Президента від 24.06.2016 №271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15» не вимагався, у зв'язку із чим відповідчем оспорюваний наказ прийнятий в межах діючого законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування, виходячи з доводів, наведених позивачем в апеляційній скарзі та обставин, встановлених в ході розгляду справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявний рапорт позивача від 20.07.2016 в якому позивач також підтвердив закінчення терміну його служби за призовом під час мобілізації на особливий період (а.с. 41 Том I), при цьому в судовому засіданні пояснив, що не подавав рапорт про продовження військової служби.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог про стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного.

Згідно із ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У відповідності до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Обґрунтовуючи вказану вимогу позивач стверджує, що відповідач здійснює на нього тиск, що проявляється в роздратованості, підвищеній емоційності, прихованій агресії і має загальні шкідливі наслідки на стан його психологічного здоров'я у вигляді періодичного стресового стану.

При цьому, на думку позивача, час витрачений на підготовку до судових засідань та їх відвідань нічим не компенсується. Позивач послався на те, що він жертвує час зі свого особистого життя та своєї родини і який міг був би направлений для підвищення особистого розвитку, укріплення здоров'я, активного громадського життя, суспільно корисної діяльності та відпочинок.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач під час розгляду справи не довів своїх фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей або позбавлення його можливості їх реалізації, порушення нормальних життєвих зв'язків, які стались внаслідок дій відповідачів та не надано доказів спричинення відповідачами йому моральної шкоди.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

За правилами частини першої статті 315 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Повний текст виготовлено: 31 січня 2018 року.