Постанова № 71910315, 25.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/24815/15 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фім-Транс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фім-Транс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 30 жовтня 2015 року №70226552206 та №70126552206.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що висновки Акту перевірки від 16.10.2015 № 439/26-55-22-06/38522323 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фім-Транс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» та ТОВ «Мікас Плюс» за період діяльності з 01.03.2013 по 31.12.2013» є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами.

Так, на думку позивача, останній правомірно і правильно визначив податкові зобов'язання за операціями з контрагентами ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» і ТОВ «Мікас Плюс», оскільки відповідно до укладених з контрагентами договорів здійснювалися господарські операції, які мали реальний характер, що підтверджується відповідними документами, що оформлені згідно з вимогами чинного законодавства України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року відмовлено у задоволенні позову (а.с. 138-142 Том V).

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.

Зокрема, апелянт посилався на те, що згідно первинних документів по господарських операціях з ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» і ТОВ «Мікас Плюс» було сформовано податковий кредит, який нараховується лише на підставі податкової накладної, яка є єдиною та достатньою підставою для нарахування такого податкового кредиту за умови її відповідності вимогам чинного законодавства.

При цьому, взаємовідносини з вказаними контрагентами підтверджуються іншими первинними документами, зокрема Актами виконаних робіт, банківськими виписками, платіжними документами.

Крім того, судом першої інстанції не було досліджено, що договір від 15.03.2013 №20/03, укладений між позивачем та ТОВ «Мікас Плюс» був предметом дослідження у справі №818/32/36/14, за результатами якої ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2015 було встановлено реальний характер взаємовідносин з вказаним контрагентом.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року та прийнято нову постанову, якою позов задоволено (а.с. 241-245 Том V).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2016 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року залишено без змін (а.с. 60-64 Том VI).

Постановою Верховного Суду України від 18 липня 2017 року заяву Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задоволено частково, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2016 року скасовано, а справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с. 233-236 Том VI).

Направляючи справу до суду апеляційної інстанції, Верховний суд України виходив з того, що рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій не містять мотивів, з яких суди виходили, вважаючи належно оформленими документи, видані і підписані від імені ОСОБА_3, яка засуджена за пособництво у фіктивному підприємництві, зокрема за те, що з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності невстановлених осіб вона за грошову винагороду перереєструвала на своє ім'я ТОВ «Мікас Плюс».

При цьому, на думку Верховного Суду України, поза увагою судів залишились і визнані доведеними у кримінальній справі обставини, відповідно до яких документи, складені від імені директора ТОВ «Мікас Плюс» ОСОБА_3, дали невстановленим особам можливість перераховувати кошти без фактичного проведення господарських операцій та відображати у податковій та бухгалтерській звітностях підприємства та його контрагентів такі операції. Крім того, суди мали встановити, чи викликали господарські операції зміни в структурі активів та зобов'язань Товариства, його власному капіталі та чи спричинили вони реальні зміни майнового стану цього платника податків.

Також, суди повинні були дослідити і питання щодо наявності у ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» можливостей для здійснення господарських операцій з Товариством з урахуванням обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт та надання послуг відповідно до укладеного договору.

04 серпня 2017 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду справу № 826/24815/15 прийнято до провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Фім-Транс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» та ТОВ «Мікас Плюс» за період діяльності з 01.03.2013 по 31.12.2013, за результатом якої складно Акт від 16.10.2015 № 439/26-55-22-06/38522323 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акта перевірки встановлено порушення позивачем норм пп. 4 п. 5 ст. 135, пп. 14.1.23, пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 1 595 453 грн за 2013 рік та порушення п. 14.1.36, пп. 14.1.23, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст.44, ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 193.1 ст. 193, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет у розмірі 1 679 424 грн за березень-грудень 2013 року.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.10.2015:

- № 70226552206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 519 137 грн (за основним платежем 1 679 425 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 839 712 грн);

- №70126552206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 994 316 грн (за основним платежем 1 595 453 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 398 863 грн.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження реального виконання ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» послуг відповідно до умов спірних договорів та не надано жодного доказу на підтвердження факту реального виконання договорів з контрагентами, тому податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими та такими, що не підлягають скасуванню.

З урахуванням висновків Верховного Суду України, на думку колегії суддів, позиція суду першої інстанції є вірною, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

За змістом пункту 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Водночас, згідно до частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (Закон №996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення № 88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.

У результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем (Клієнт) та ТОВ «Мікас Плюс» (Експедитор) укладено договір від 15.03.2013 №20/03, предметом якого є надання послуг по організації виконання транспортно-експедиційних послуг (далі - ТЕП), пов'язаних з перевозкою вантажів «Клієнтом» по лініям залізничних доріг України (а.с. 39-40 Том I).

Відповідно до п.1.2 зазначеного Договору Експедитор зобов'язується по письмовому запиту Клієнта здійснювати діяльність по забезпеченню залізничних перевезень вантажів у відповідності з умовами та вимогами внутрішніх та міжнародних правил залізничних перевезень, включаючи Угоду про міжнародне вантажне залізнично-дорожнє сполучення, Уставу залізничних доріг України.

Експедитор також зобов'язується здійснювати виконання додаткових ТЕП, зв'язаних з цим перевезенням за додатковою угодою (п.1.3 Договору).

Вартість ціни послуг по договору визначається сторонами на договірній основі згідно протоколів узгодження договірної ціни, які є невід'ємною частиною договору. Оплата послуг здійснюється у гривні шляхом перерахування коштів на безготівковий рахунок ТОВ «Мікас Плюс».

Відповідно до зазначеного вище договору ТОВ «Мікас Плюс» за період з 01.03.2013 по 31.12.2013 надавало ТОВ «Фім-Транс» наступні послуги:

- подача та прибирання вагонів;

- організація відбору зразків для виконання експертизи та оформлення сертифікатів карантинних, хлібних, ветеринарних);

- тарування та брутування вагонів;

- контроль якості та маси зернових культур при завантаженні;

- опломбування вагонів запірно-пломбувальними пристроями);

- оформлення сертифікатів.

На виконання вказаного договору ТОВ «Мікас Плюс» виписано на адресу ТОВ «Фім-Транс» податкові накладні, які підписані директором ТОВ «Мікас Плюс» ОСОБА_3.

Однак, згідно вироку Печерського районного суду міста Києва від 31.08.2015 у справі №757/15070/15-к визнано винною засновника та керівника ТОВ «Мікас Плюс» ОСОБА_3 у вчиненні злочину передбаченого частиною п'ятою ст. 27, частиною першою та другою ст. 205 КК України, оскільки ОСОБА_3 з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності невстановлених осіб за грошову винагороду перереєструвала на своє ім'я ТОВ «Мікас Плюс» (а.с. 108-112 Том V).

01 жовтня 2015 року вказаний вирок набрав законної сили.

Разом з тим, на підставі п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання.

Згідно частини шостої ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У відповідності до листа Верховного Суду України від 01.02.2004 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ» звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Закриття справ щодо таких осіб є проявом загальної тенденції розвитку кримінального законодавства у напрямі пом'якшення відповідальності за злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені вперше, законодавчим втіленням державного гуманізму, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.

У випадку, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком, вона має бути розглянута у судовому засіданні в загальному порядку, із проведенням судового слідства. Повинні бути з'ясовані всі визначені законом питання; зокрема, необхідно роз'яснити обвинуваченому підставу звільнення його від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави (частина друга ст.7-1 КПК); з'ясувати, чи відшкодовано завдану злочином шкоду; заслухати думку учасників процесу з цього приводу тощо. Тільки після цього, в разі наявності законних підстав та за відсутності заперечень з боку зазначених осіб, справу може бути судом закрито, а особу - звільнено від кримінальної відповідальності.

При цьому, згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 14.03.2017 у справі №826/757/13-а статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд в рішенні від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, та зокрема зазначає, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

У відповідності до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно наданих до суду апеляційної інстанції представником відповідача висновків експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 29.12.2016 №16390?16409/16-32 за яким вбачається, що підписи на рахунках на оплату, актах виконаних робіт виписаних ТОВ «Мікас Плюс» для ТОВ «Фім-Транс», договорі від 15.03.2013 №20/03 виконані не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3 (а.с. 146-164 Том XXVI).

Таким чином, з урахуванням наведених обстави справи, відсутнє реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Мікас Плюс».

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Востокторгсервіс-групп» (Експедитор) укладено договір про організацію перевезення вантажів від 24.09.2013 №24/09-13, предметом якого є надання послуг по організації виконання ТЕП, пов'язаних з перевозкою вантажів Клієнтом по лініям залізничних доріг України (а.с. 142-143 Том I).

При цьому, між сторонами укладено додаток до договору №1 від 26.09.2013 відповідно до якого винагорода та інші витрати експедитора визначаються у кожному акті виконаних робіт окремо, відповідно до наданого звіту експедитора (а.с. 144 Том I).

На виконання укладеного договору ТОВ «Востокторгсервіс-групп» за період з 01.03.2013 по 31.12.2013 надало позивачу наступні послуги:

- подача та прибирання вагонів;

- організація відбору зразків для виконання експертизи та оформлення сертифікатів( карантинних, хлібних, ветеринарних);

- тарування та брутування вагонів;

- контроль якості та маси зернових культур при завантаженні;

- опломбування вагонів запірно - пломбувальними пристроями;

- оформлення сертифікатів;

- виїзд на станцію призначення, у випадку понаднормового розходження ваги та здійснення комісійного зважування.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань між ТОВ «Востокторгсервіс-групп» та позивачем, останнім надано акти здачі-приймання робіт (послуг), складання яких передбачено п.3.3 Договору від 24.09.2013 №24/09-13 про організацію перевезень вантажів на підставі звітів експедитора, протокол узгодження ціни, податкові накладні та банківські виписки.

Дослідивши первинні документи, надані позивачем, колегія суддів вважає, що вони не є належними та достатніми доказами на підтвердження реальності господарських операцій згідно договору від 24.09.2013 №24/09-13 з огляду на наступне.

Як вже зазначалось вище, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), відповідно до п.3.3 Договору від 24.09.2013 №24/09-13, складаються на підставі звітів експедиторів.

При цьому, звіти експедитора за відвантаження вагонів підписані директором ТОВ «Востокторгсервіс-групп» ОСОБА_4 (а.с. 145-167 Том I), в той час як в накладних на відправлення ТОВ «Фім-Транс» значаться експедиторами інші особи (а.с. 1-100 Том V).

Крім того, зі змісту актів здачі-приймання робіт (надання послуг), неможливо встановити об'єм та вид виконаних робіт, період часу їх виконання, а також вартість транспортних та експедиційних послуг (а.с. 168-187 Том I).

Інших доказів на підтвердження реальності операцій з ТОВ «Востокторгсервіс-групп» позивачем не надано.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що надані документи мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактично господарські операції здійснені не були, то відповідні документи не можуть вважатись первинними для цілей ведення податкового обліку, навіть при наявності всіх формальних реквізитів, передбачених Законом № 996-XIV та Положенням № 88.

Слід відзначити, що ТОВ «Востокторгсервіс-групп» за період з 01.03.2013 по 31.12.2013 декларації з податку на прибуток не подавало, основні фонди на підприємстві відсутні, середньооблікова кількість штатних працівників за грудень 2013 року складає 1 особа.

З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що ТОВ «Востокторгсервіс-групп» не мало відповідних матеріальних ресурсів, кваліфікованого персоналу у достатній кількості для виконання послуг відповідно до вищевказаного договору.

Також, з матеріалів справи вбачається, що слідчим відділом фінансових розслідувань Ленінської ОДПІ у м.Луганську ГУ ДФС у Луганській області 04.04.2014 відкрите кримінальне провадження №32014130110000036 за фактом створення невстановленими особами ТОВ «Востокторгсервіс-групп» з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками складу злочину передбаченого частиною першою ст.205 КК України (а.с. 25 Том II).

Відповідно до висновків експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 27.09.2016 №8497/14608/16-45, наданих до суду апеляційної інстанції представником відповідача, висновок Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, викладений в Акті від 16.10.2015 № 439/26-55-22-06/38522323 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фім-Транс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» та ТОВ «Мікас Плюс» за період діяльності з 01.03.2013 по 31.12.2013», відповідно до якого службові особи ТОВ «Фім-Транс» в період 2013 року занизили податок на прибуток у сумі 1595 453 грн, податок на додану вартість у сумі 1 679 424 грн, підтверджується (а.с. 165-180 Том XXVI).

Доводи представника позивача про те, що вказані висновки експертів не є допустимими доказами у справі, оскільки отримані незаконно, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

За правилами статті 108 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.

Статтею 90 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відтак, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність реального виконання ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» послуг відповідно до умов спірних договорів, укладених з позивачем.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Таким чином, аналізуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає, що наявність у позивача документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкові накладні, рахунки, акти виконаних робіт тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Аналогічні позиції викладені в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 за позовом приватного підприємства «Толеран» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Грандбізнес», ТОВ «Хербал Голд», ТОВ «Єврокард», ТОВ «СКМ-Альфа-Груп», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Доводи представника позивача, викладені у запереченнях на відзив до апеляційної скарги, додаткових запереченнях на відзив до апеляційної скарги від 22 січня 2018 року, від 23 січня 2018 року та від 24 січня 2018 року, наданих до суду апеляційної інстанції після перегляду даної справи Верховним Судом України, про те, що контролюючим органом не було дотримано умов та порядку проведення документальної позапланової перевірки позивача, що свідчить про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень, колегія суддів не бере до уваги, оскільки за правилами частини першої статті 307 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вказаними доводами позивач не обґрунтовує позовні вимоги, такі доводи не були викладені в його апеляційній скарзі від 13.01.2016.

Твердження представника позивача про те, що питання взаємовідносин з ТОВ «Мікас Плюс» по тому ж самому договору вже було предметом перевірки ДПІ в м. Сумах ГУ Міндоходів в Сумській області, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у відповідності до Акту ДПІ в м. Сумах ГУ Міндоходів в Сумській області від 21.07.2014 №2640/2204/38522323/263 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фім Транс» з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарських операціям з ТОВ «Мікас плюс» за період з 01.01.2014 по 31.01.2014» вбачається, що перевірка проводилась за період з 01.01.2014 по 31.01.2014, у той час як у справі, що розглядається перевірка вказаного контрагента проводилась за період з 01.03.2013 по 31.12.2013.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що надані до суду апеляційної інстанції після перегляду справи Верховним Судом України представником позивача документи, які містяться з VII по XXVI томах справи, колегія суддів оцінює критично, оскільки представник позивача не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції, до суду апеляційної інстанції, до суду касаційної інстанції, до Верховного Суду України з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Крім того, надані документи представником позивача жодним чином не доказують реальність господарських операцій виконаних ТОВ «Мікас Плюс» та ТОВ «Востокторгсервіс-Групп» для позивача.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

За правилами частини першої статті 315 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фім-Транс» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Повний текст виготовлено: 31 січня 2018 року.