Ухвала суду № 71910003, 29.01.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 року справа №408/5215/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:головуючого ОСОБА_1, суддів Арабей Т.Г., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Біловодського районного суду Луганської області від 13 листопада 2017 року у справі № 408/5215/17-а (головуючий І інстанції Карягін В.А.), складену в повному обсязі 13 листопада 2017 року в м. Біловодськ Луганської області за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

25.10.2017 до Біловодського районного суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Станично-Луганського управління пенсійного фонду України в Луганської області (далі – Управління) про визнання протиправним та скасування рішення з зобов’язанням вчинити певні дії, в якій заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 30 жовтня 2017 року позовна заява залишена без руху у зв’язку із відмовою в задоволенні клопотання, позивачу надано строк для усунення недоліків, а саме: для сплати судового збору в сумі 640 грн. з наданням доказу правомірності звернення саме до даного відповідача, оскільки із змісту позовної заяви слідує, що позивач не звертався взагалі до відповідача, оскаржує дії управління ПФ з квітня 2016 року, тоді як довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи видана позивачу лише 25 квітня 2017 року.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 13 листопада 2017 року у справі №408/521517-а у задоволенні клопотання відмовлено, внаслідок чого адміністративний позов було повернуто позивачу, у зв’язку з тим, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи та виніс ухвалу з порушенням процесуального права. Просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що до матеріалів позову апелянтом було надано копію довідки податкової, яка підтверджує, що вже майже 2 роки позивачу не сплачують пенсію, яка є єдиним джерелом його існування. Що стосується зауважень суду першої інстанції щодо не надання жодного підтвердження звернення до відповідача, апелянт зауважує, що для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недосяжні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. До того ж, ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції не дочекавшись спливу строку на апеляційне оскарження повернув позов зі всіма додатками, що також є процесуальним порушенням.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, вважає за необхідне вимоги апеляційної скарги задовольнити, а ухвалу суду скасувати з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 30 жовтня 2017 року позовна заява ОСОБА_2 залишена без руху, як така, що не відповідає вимогам встановлених приписами ст. 106 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення), а саме: не сплачений судовий збір у розмірі 640 грн. та не надано жодного доказу, що позивач взагалі звертався до Управління з заявою про призначення (відновлення) виплати пенсії.

Як встановлено з матеріалів справи, на виконання ухвали суду 9 листопада 2017 року позивачем надано відповідь, з посиланням на те, що суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності доказів скрутного фінансового становища, оскільки до позову було додано копію довідки податкової, яка підтверджує, що вже майже два роки позивачу не сплачують пенсію, яка є єдиним джерелом його існування. Крім того, ОСОБА_2 наголошує, що ним було подано позов, сам характер якого підтверджує, що держава у особі Управління безпідставно не виплачує пенсію з квітня 2016 року, що ніяк не сприяє покращенню становища позивача.

Також ОСОБА_2 посилається на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободі та практику Європейського суду з прав людини, з вказівкою про те, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до суду, внаслідок чого просить суд відстрочити сплату судових витрат до прийняття рішення у справі.

Між тим, судом першої інстанції в ухвалі від 13.11.2017 зазначено, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 25.10.2017, довідка про взяття його на облік як внутрішньо переміщену особу видана 25.04.2017, в відомостях з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України указуються суми виплачених доходів поквартально, а тому доказів відсутності доходів у позивача на час звернення до суду не надано. А тому заявлене повторно клопотання про відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає. Тому ухвала суду від 30 жовтня 2017 року залишилася не виконаною, оскільки позивачем, крім вищевказаного, не надано до суду жодного підтвердження звернення до відповідача, що також важливо для визначення територіальної підсудності справи.

Таким чином, ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 13 листопада 2017 року у справі № 408/5215/17-а адміністративний позов було повернуто позивачу, у зв’язку з тим, що ОСОБА_2 не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

З наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, з огляду на наступне.

По-перше, щодо сплати судового збору колегія суддів зазначає, що відповідно до положень частини третьої статті 106 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати; у разі необхідності - клопотання про звільнення або відстрочення сплати судового збору.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, разом з позовною заявою позивачем заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору, в обґрунтування якого посилається на те, що позивач є пенсіонером, та пенсія для нього є єдиним джерелом доходу, отже, він не в змозі сплатити судовий збір, у зв'язку з недостатністю коштів на такі потреби.

Крім того, для підтвердження такого стану позивачем разом з позовною заявою було надано копію відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків ДФС України про суми виплачених доходів, де зазначено, що ОСОБА_2 (НОМЕР_1, адреса проживання: Луганська область, 34801, Олександрівськ, вул. Луганська, б.19) за вказаним реєстраційним номером за період з 01.07.2016 по 30.06.2017 інформації про доходи ф/о в ЦБД ДРФО немає (а.с. 10).

Частиною першою статті 88 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Приписами ст. 8 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) також встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, зазначені документи свідчать про скрутний матеріальний стан позивача. Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що судом першої інстанції в ухвалі про без руху, в оскаржуваній ухвалі вказано, що позивачем не надано доказів, що його майновий стан унеможливлює сплату судового збору. Натомість, з цим колегія суддів апеляційної інстанції погодитися не може. Також колегія суддів бере до уваги, що в ухвалі суду першої інстанції про без руху не зазначено, який саме доказ слід надати позивачу для підтвердження його майнового стану.

Колегія суддів вважає, що позивачем надано докази на підтвердження скрутного матеріального становища, які надають можливість дійти висновку, що на даний час у позивача відсутній дохід, позивач позбавлений можливості сплатити судовий збір в сумі 640,00 грн., що дає підстави для звільнення позивача від сплати судового збору.

По-друге, щодо ненадання підтвердження звернення позивача до Управління, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 106 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

Частиною 4 статті 11 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення), судом вживаються передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 49 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) сторони мають право надавати докази та брати участь у їх досліджені.

Згідно з ч. 2 ст. 110 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення), суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може: 1) прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів; навести необхідні довідки; провести огляд письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду; призначити експертизу, вирішити питання про необхідність залучення свідків, спеціаліста, перекладача; 2) прийняти рішення про обов'язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні, про залучення третіх осіб до справи; 3) викликати на судовий розгляд адміністративної справи свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів; 4) прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання.

Статтею 111 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення), суду надано можливість у попередньому судовому засіданні з'ясувати докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Крім того, приписами частини шостої статті 71 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення), передбачено, що в разі, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

З огляду на приписи вказаних статей, колегія суддів вважає, що незазначення у позовній заяві позивачем доказів (щодо не надання доказів звернення до Управління), не може бути перешкодою для відкриття провадження у справі, оскільки суд не позбавлений права на витребування таких доказів і у разі їх ненадання повинен вирішити справу на основі наявних доказів.

Отже, вказана підстава для залишення позову без руху не перешкоджає суду вчинити дії, необхідні для відкриття провадження у справі, та розглянути спір по суті заявленого позову, а виявлені недоліки є незначним та може бути усунутий судом шляхом опитування позивача в судовому засіданні, витребування доказів тощо.

Враховуючи вимоги законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, залишаючи позов без рух, не звернув уваги на вказані норми процесуального права та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

За таких обставин ухвала місцевого суду про повернення позовної заяви не можу бути визнана такою, що постановлена у відповідності до вимог процесуального законодавства.

Отже, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу, оскільки підставою для повернення було невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, а тому оскаржувана ухвала та ухвала про залишення позовної заяви без руху суду першої інстанції прийнята передчасно та є такою, що постановлена без з'ясування обставин справи і законодавчих підстав.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що згідно п. 12 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка набрала чинності 15.12.2017, заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, згідно п. 5 ч. 1 ст. 315 КАС України (в редакції, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року) за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

За даними матеріалами позовної заяви, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ч. 2 ст. 20 КАС України (в редакції, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року) направити адміністративну справу до суду першої інстанції, яким є Луганський окружний адміністративний суд для вирішення питання про відкриття провадження у справі та розгляд справи по суті.

Крім того, колегія суддів зазначає, що при відкритті провадження у справі позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення.

Частиною 1 статті 133 КАС України (в редакції, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року) встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Враховуючи, що позивач отримує пенсію за віком, виплата пенсії відповідачем припинена, колегія суддів вважає можливим звільнити позивача від сплати судового збору.

Керуючись статтями 311, 315, 315, 320, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвали Біловодського районного суду Луганської області від 30 жовтня 2017 року та від 13 листопада 2017 року у справі № 408/5215/17-а – скасувати.

Матеріали адміністративної справи № 408/5215/17-а направити до Луганського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Звільнити ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Повне судове рішення виготовлено 29 січня 2018 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: Г.М. Міронова

Судді: Т.Г. Арабей

ОСОБА_3