Постанова № 71909989, 30.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/7118/16 Суддя (судді) першої інстанції:

Федорчук А.Б., Качур І.А., Мазур А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Сорочко Є.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2017 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ МЕНЕДЖМЕНТ" до Департаменту державної служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови, зобов'язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІПІ МЕНЕДЖМЕНТ" звернулося до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної служби Міністерства юстиції України ( Відповідач 1), Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (Відповідач 2) про:

визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Т.В. від 19.08.2014 про накладення арешту на все майно боржника по виконавчому провадженню по примусовому стягненню боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віпкар" на користь ПАТ "ВТБ Банк" в частині накладення арешту на автомобіль марки Ferrari 458 Italia;

визнання протиправним та скасування акту від 12.01.2016 опису й арешту майна транспортного засобу - автомобіля марки Ferrari 458 Italia, складеного державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчуком Т.В.;

зобов'язання Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України до складу якого входить відділ примусового виконання рішень винести постанову про зняття арешту з майна транспортного засобу - автомобіль марки Ferrari 458 Italia.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2017 позов задоволено частково.

Зобов'язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України до складу якого входить відділ примусового виконання рішень винести постанову про зняття арешту з майна транспортного засобу - автомобіль марш Ferrari 458 Italia.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову, та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, з огляду на неприбуття 23.01.2018 жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Т.В. від 19.08.2014 відкрито виконавче провадження №44435261 по примусовому стягненню боргу з ТОВ «Віпкар» на користь ПАТ "ВТБ Банк" на підставі Наказу Господарського суду міста Києва №910/14860/13 від 14.07.2014.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчуком Т.В. 19.08.2014 накладено арешт на все майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Віпкар».

На підставі викладеного, зокрема постанови від 19.08.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, Управлінням ДАІ ГУ МВС України в м. Києві до АІС "Арешт" внесено інформацію про арешт транспортних засобів, що належать боржнику ТОВ "ВІПКАР", в тому числі FERRARI 458 ITALIA, 2013 pоку випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

12.01.2016 державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України складено акт опису й арешту майна, транспортного засобу - автомобіля марки Ferrari 458 Italia, (двигун №212201, кузов № НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3).

Позивачем - ТОВ "ДІПІ МЕНЕДЖМЕНТ" подано до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 2 заяви вх. № 12084-0-33-16 від 19.04.2016 та № 12085-0-33-16 від 19.04.2016 про скасування арештів з вказаного транспортного засобу, які обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 19.02.2016 у справі № 910/180/16 за позовом ТОВ "ДІПІ Менеджмент" до ТОВ "Віпкар" про визнання права власності, визнано за ТОВ "ДІПІ МЕНЕДЖМЕНТ" право власності на вищевказаний - автомобіль марки Ferrari 458 Italia.

Листом від 26.04.2016 №12084-0-33-16/20.1 відповідач-2 повідомив ТОВ "ДІПІ МЕНЕДЖМЕНТ", що на момент винесення державним виконавцем відповідної постанови та складання акту, майно було зареєстровано за ТОВ "ВІПКАР", а відповідні рішення про накладення арешту прийнято відповідно до закону, а тому скасуванню не підлягають.

Не погоджуючись з висновками відповідача, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що постанова про накладення арешту на все майно боржника від 19.08.2014 та акт опису й арешту майна транспортного засобу - автомобіля марки Ferrari 458 Italia від 12.01.2016 є правомірними, оскільки прийняті до ухвалення рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2016 по справі №910/180/16, яким визнано право власності за позивачем. А також з огляду на те, що оскільки право власності на вказане авто зазначеним рішенням Господарського суду міста Києва визнано за ТОВ "ДІПІ МЕНЕДЖМЕНТ", то позовна вимога про зняття арешту з автомобіля марки Ferrari 458 Italia є обгрунтованою. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ч.1 ст.6 Закону №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

У відповідності до ч.1 ст.11 Закону №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч.1 ст.32 Закону №606-XIV заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

У відповідності до частини першої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Частина третя статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі наказу Господарського суду міста Києва №910/14860/13 від 14.07.2014, при відкритті виконавчого провадження №44435261 на виконання повноважень накладено арешт на майно боржника - ТОВ "Віпкар".

Позиція позивача обґрунтована тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2016 визнано за позивачем право власності на транспортний засіб - автомобіль марки Ferrari 458 Italia, що є підставою для скасування постанови про накладення арешту на майно боржника.

Між тим, арешт на спірне майно накладено 19.08.2014, а рішення Господарського суду м. Києва про визнання за позивачем права власності на спірне майно прийнято значно пізніше - 19.02.2016, що не могло бути враховано державним виконавцем при накладенні арешту та оголошенні заборони на його відчуження.

Щодо визнання протиправним та скасування акту від 12.01.2016 опису й арешту майна транспортного засобу - автомобіля марки Ferrari 458 Italia, то на час складання даного акту доказів про те, що позивач є власником даного автомобіля у відповідача 2 не було, а тому дії державного виконавця були вчиненні з дотриманням положень Закону України "Про виконавче провадження".

З огляду на вказане, суд першої інстанції вірно вказав, що оскаржувані постанова від 19.08.2014 та акт опису й арешту майна від 12.01.2016 прийняті у відповідності до законодавства, а отже не підлягають скасуванню.

Стосовно доводів апелянта про те, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовну вимогу щодо зобов'язання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень винести постанову про зняття арешту з майна транспортного засобу - автомобіль марки Ferrari 458 Italia, оскільки нормами чинного законодавства пов'язано звернення особи до суду з вимогою про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту, то колегія суддів критично оцінює такі, виходячи з наступного.

Приписами ч. 1 ст. 181 КАС України (в редакції на момент звернення позивача до суду з вказаним позовом) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14), крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Справи за позовами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) належать до справ адміністративної юрисдикції незалежно від суб'єкта звернення до суду (частина п'ята статті 82 Закону України "Про виконавче провадження") (606-14).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач звернувся з вказаним позовом до належного суду в порядку адміністративного судочинства.

Приписами ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час подачі позову) передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2016 у справі №910/180/16 визнано за ТОВ «ДІПІ МЕНЕДЖМЕНТ» право власності на автомобіль марки Ferrari 458 Italia. Вказане рішення згідно довідки, виданої Господарським судом міста Києва від 07.04.2016 набрало законної сили 09.03.2016.

З огляду на встановлені обставини справи, положення закону та рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2016, колегія суддів погоджується з тим, що вказаний вище автомобіль марки Ferrari 458 Italia належить на праві власності ТОВ «ДІПІ МЕНЕДЖМЕНТ», а відтак суд першої інстанції правомірно задовольнив позовну вимогу про зняття арешту з вказаного транспортного засобу.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення безпосередньо до Верховного Суду.

(Постанову у повному обсязі складено 30.01.2018)

Суддя-доповідач Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко