Рішення № 71908998, 24.01.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/2030/17

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

12.12.2017 ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3В.) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі – ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, відповідач) та просить:

- визнати протиправною відмову відповідача, що викладена в листі від 19.07.2017 № Л-18510/0-9222/6-17 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою;

- зобов’язати відповідача розглянути її заяву та винести наказ про надання їй дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Ніжинської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач неодноразово зверталась до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації, що передбачено ст. 121 Земельного кодексу України орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ніжинської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області. Зазначила, що відповідач, в порушення вимог Конституції України та Земельного кодексу України, протиправно відмовив їй в наданні вищевказаного дозволу з підстав включення даної земельної ділянки до державного акту на право колективної власності колишнього КСП «Дружба». Однак, згідно планово-картографічного матеріалу земельна ділянка, яку має намір отримати позивач у власність, не включена до складу земель колективної власності колишнього КСП «Дружба».

Ухвалою суду від 14.12.2017 відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду.

Ухвалою суду від 26.12.2017, постановлено без виходу до нарадчої кімнати, оголошено перерву в розгляді справи для надання додаткових доказів по справі.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив у їх задоволенні відмовити, та зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області діяло виключно в межах чинного законодавства і не здійснювало жодних порушень інтересів позивача. Пояснив, що рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається щодо земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, а спірна земельна ділянка знаходиться у колективній власності, а саме: колишнього КСП «Дружба». Зважаючи на вищевикладене, та оскільки на сьогодні законодавством не врегульовано питання щодо повноважень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в частині розпорядження землями колективної власності, надання земельних ділянок із земель колективної власності не входить до компетенції ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, свідка, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити, враховуючи таке.

Судом встановлено, що 24.04.2017 ОСОБА_4 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації, що передбачено ст. 121 Земельного кодексу України, орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ніжинської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області.

Листом від 23.05.2017 за № Л-9805/0-4598/6-17 відповідач повідомив, що земельна ділянка, яку має намір отримати у власність ОСОБА_4, включена до державного акту на право колективної власності колишнього КСП «Дружба» серії ІІ-ЧН № 000040 від 17.08.1995. Оскільки на сьогодні законодавством не врегульовано питання щодо повноважень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в частині розпорядження землями колективної власності, надання земельних ділянок із земель колективної власності не входить до компетенції ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області (а.с. 12).

Перевіривши самостійно вищевказану інформацію, 20.06.2017 позивач повторно звернулась до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на вищевказану ділянку, до якої було додано планово-картографічні матеріали (а.с. 13-15, 16-17, 43-45).

Листом від 19.07.2017 № Л-18510/0-9222/6-17 відповідач повторно повідомив, що земельна ділянка, яку має намір отримати у власність ОСОБА_4, включена до державного акту на право колективної власності колишнього КСП «Дружба» серії ІІ-ЧН № 000040 від 17.08.1995, який на сьогоднішній день не скасований, право колективної власності не припинено. У зв’язку з наведеним, надання земельних ділянок із земель колективної власності згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України не входить до компетенції ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Також, ОСОБА_4 роз’яснено, що оскільки діючим законодавством України не встановлено конкретної форми відмови, відповідач відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою оформив у вигляді листа (а.с. 11).

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, ОСОБА_4 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом

Частиною 2 статті 19 Конституції України та статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовано Земельним кодексом України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_5 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_5 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови.

Підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Зазначений перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпним.

Стаття 80 Земельного кодексу України встановлює суб’єктивний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб’єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб’єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб’єктом права власності на землі державної власності.

В свою чергу, статтею 122 Земельного кодексу України визначено розподіл повноважень щодо надання у власність або у користування земельних ділянок державної та комунальної власності.

Згідно з частиною 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно Положення про ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, затвердженого наказом Держгеокадастру № 308 від 17.11.2016, повноваження, передбачені частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України, покладені на ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, тобто повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на території Чернігівської області належать ГУ Дергеокадастру у Чернігівській області.

З вищенаведеного вбачається, що чинне законодавство України чітко визначає орган, який розпоряджається землями сільськогосподарського призначення державної власності та обсяг його повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено показами свідка, - ОСОБА_6 (а.с. 51-53), яка є спеціалістом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_4, перебуває у колективній власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба», що підтверджується Державним актом на право колективної власності на землю Серії ІІ-ЧН № 000040 від 17.08.1995 та листом Міськрайонного управління у Ніжинському районі та м. Ніжині ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 06.07.2017 № 751/419-17-0.171 (а.с. 16-17, 50).

Також встановлено, що земельні ділянки, які зазначені на картографічному матеріалі, копія якого знаходиться в матеріалах справи, та на які претендує позивач, належать до земель колективної власності, які не були розпайованими та не були повернуті до земель державної чи комунальної власності, і право власності на них підтверджено вищезазначеним Державним актом на право колективної власності на землю.

Згідно із частиною 1 статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 статті 3 Закону передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Виходячи з положень Закону, набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно виникає з моменту їх державної реєстрації шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В матеріалах справи відсутні докази щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права колективної власності КСП «Дружба» на оскаржувану земельну ділянку. Державний акт КСП «Дружба» на право колективної власності на землю Серії ІІ-ЧН № 000040 від 17.08.1995 не скасований та є чинним.

Тобто, оскаржувана земельна ділянка продовжує перебувати у колективній власності.

Суд звертає увагу, що Земельним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами правовий статус не розпайованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення колективної власності колишніх КСП на даний час не визначено. Земельним кодексом України передбачено, що рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно щодо земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності.

Відповідно до Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 № 720 землі сільськогосподарського призначення (несільськогосподарські угіддя) паюванню не підлягали.

Частиною першою статті 30 Земельного кодексу України передбачено, що при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку.

Згідно із статтею 7 Закону України від 14.02.1992 № 2114-ХІІ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Відповідно до частини 2 статті 8 вищевказаного Закону право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

Разом з тим, статтею 5 Земельного кодексу України (в редакції Закону від 18.12.1990 № 561-ХІІ, який втратив чинність з 01.01.2002 на підставі Кодексу № 2768-ІІІ від 25.10.2001) передбачалося, що землі загального користування (внутрігосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші грунтозахисні насадження, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутілі, передаються у відання відповідних місцевих ОСОБА_5 народних депутатів.

Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VІ (далі - Закон) встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

У державній власності залишаються усі землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 цього розділу.

Згідно із частиною 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

З набранням чинності Закону України від 06.09.2012 № 5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» повноваженнями щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, для всіх потреб, відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу наділені центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у разі відсутності рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про припинення права колективної власності на земельні ділянки (несільськогосподарські угіддя) реформованих колективних сільськогосподарських підприємств, при розпорядженні земельними ділянками сільськогосподарського призначення під господарськими будівлями та дворами, необхідно керуватися статтею 30 Земельного кодексу України, а право колективної власності, яке не припинено у встановленому законом порядку, вважається дійсним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності у відповідача законних підстав для надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_4 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ніжинської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, а тому в задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправною відмови ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області в наданні вищевказаного дозволу позивачу необхідно відмовити.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_4 та винести наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, суд вважає, що в її задоволенні слід відмовити, оскільки вона є похідною від вищевказаної вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, відмовляючи ОСОБА_4 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність позивача земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ніжинської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 31 січня 2018 року.

Суддя С.В. Бородавкіна