Рішення № 71906603, 23.01.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/688/18

Справа №754/5253/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

представника позивача Щербак Н.В.

відповідача ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ "Державний ощадний банк України" звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи свої вимоги тим, що 03.08.2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" (правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України") та ОСОБА_5 був укладений Кредитний договір № 431, відповідно до умов якого третя особа отримав у тимчасове користування грошові кошти на споживчі цілі в розмірі 60 000, 00 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 14, 00 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 02.08.2017 року. 03.08.2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2 в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту № 431 укладено Іпотечний договір № 923, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Меліховою О.В., відповідно до якого в іпотеку Банку передано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,80 кв.м, житловою площею 16,80 кв.м, яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_2 Банк свої зобов'язання за Договором кредиту виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит у розмірі та строки, передбачені кредитним договором, а позичальник умови укладеного кредитного договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24.09.2010 року, позовні вимоги Банку до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 434 434, 38 були задоволенні. 12.11.2010 року Деснянським районним судом видано виконавчі листи по справі 2-2284/2010, які пред'явлені Банком до ВДВС Деснянського районного управління юстиції в м. Києві для виконання. 01.07.2013 року Деснянського районного суду м. Києва було винесено ухвалу про розстрочку виконання рішення від 24.09.2010 року. Однак, боржниками було порушено графік погашення заборгованості, який визначався ухвалою від 01.07.2013 року й на даний час рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24.09.2010 року фактично не виконане. Разом з тим, станом на 05.04.2017 року заборгованість за Кредитним договором від 03.08.2007 року становить 11 214, 38 доларів США. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд звернути стягнення на нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,80 кв.м, житловою площею 16,80 кв.м, яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_2, шляхом продажу предмету іпотеки Банком від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі Договору купівлі-продажу за початковою ціною предмета іпотеки, яка визначена суб'єктом оціночної діяльності ПП «Інформаційно-консультаційний центр» станом на 09.11.2016 року в сумі 528 696, 00 грн. в порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку", з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право подавати та отримувати в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах, підприємствах та організаціях незалежно від підпорядкування та форм власності, комунальних підприємствах, органах нотаріату України - будь-які документи, що стосуються подальшої реєстрації квартири, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за Кредитним договором № 431 від 03.08.2007 року в розмірі 11 214, 38 доларів США; у порядку ст. 34 Закону України «Про іпотеку» та п. 6.3 Іпотечного договору № 923 від 03.08.2007 року, передати в управління Банку предмет іпотеки на період його реалізації; виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, із зняттям їх з реєстраційного обліку, а також стягнути з відповідача ОСОБА_2 судові витрати по справі.

У судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив звернути стягнення на нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,80 кв.м, житловою площею 16,80 кв.м, яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_2, шляхом продажу предмету іпотеки Банком від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі Договору купівлі-продажу за початковою ціною предмета іпотеки, яка визначена суб'єктом оціночної діяльності ПП «Інформаційно-консультаційний центр» станом на 09.11.2016 року в сумі 528 696, 00 грн. в порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку", з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право подавати та отримувати в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах, підприємствах та організаціях незалежно від підпорядкування та форм власності, комунальних підприємствах, органах нотаріату України - будь-які документи, що стосуються подальшої реєстрації квартири, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за Кредитним договором № 431 від 03.08.2007 року в розмірі 11 609, 76 доларів США; у порядку ст. 34 Закону України «Про іпотеку» та п. 6.3 Іпотечного договору № 923 від 03.08.2007 року, передати в управління Банку предмет іпотеки на період його реалізації; виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, із зняттям їх з реєстраційного обліку.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволені позову, оскільки відсутня заборгованість за Кредитним договором № 431, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24.09.2010 року є виконаним, що підтверджується постановами державного виконавця від 23.01.2018 року про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням виконавчого листа № 2-2284, виданого 12.11.2010 року Деснянським районним судом м. Києва.

Відповідачка ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволені позову, оскільки він є необгрунтованим та безпідставним.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідачів, представника відповідача та третьої особи, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03.08.2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" (правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України") та ОСОБА_5 був укладений Кредитний договір № 431, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримав у тимчасове користування грошові кошти на споживчі цілі в розмірі 60 000, 00 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 14, 00 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 02.08.2017 року.

03.08.2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" (правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України") та ОСОБА_2 в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту № 431 укладено Іпотечний договір № 923, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Меліховою О.В., відповідно до якого в іпотеку Банку передано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,80 кв.м, житловою площею 16,80 кв.м, яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_2

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24.09.2010 року позовні вимоги Банку до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 434 434, 38 були задоволенні.

12.11.2010 року Деснянським районним судом видано виконавчі листи по справі 2-2284/2010, які пред'явлені Банком до ВДВС Деснянського районного управління юстиції в м. Києві для виконання.

01.07.2013 року Деснянського районного суду м. Києва було винесено ухвалу про розстрочку виконання рішення від 24.09.2010 року.

Представник позивача в позовній заяві вказує, що боржниками було порушено графік погашення заборгованості, який визначався ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01.07.2013 року й на даний час рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24.09.2010 року фактично не виконане.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Як вбачається з наданого представником позивача розрахунку заборгованості, станом на 27.09.2017 року заборгованість за Кредитним договором від 03.08.2007 року становить 11 609, 76 доларів США (9 412, 13 доларів США - загальна сума простроченого кредиту; 1 809, 14 доларів США - загальна сума пені за несвоєчасну сплату боргу за період з 26.06.2015 року по 26.09.2017 року; 388, 49 доларів США - 3% річних від прострочених сум заборгованості по основному боргу за період з 26.09.2014 року по 26.09.2017 року, що еквівалентно 10 279, 725 гривень).

Банк свої зобов'язання за Договором кредиту виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит у розмірі та строки, передбачені кредитним договором, а позичальник умови укладеного кредитного договору на час звернення позивача до суду належним чином не виконував, у зв'язку з чим і виникла заборгованість.

Однак, як вбачається з постанови старшого державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Танащук О.М. про закінчення виконавчого провадження від 26.07.2017 року виконавче провадження № 46674073, яке було відкрите при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-2284/10, виданого 12.11.2010 року Деснянським районним судом м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_8 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Подільського відділення № 5393 в м. Києві заборгованість в розмірі 422 192, 87 грн. - закрите у зв'язку з фактичним виконанням виконавчого документу в повному обсязі.

Крім того, відповідно до постанови старшого державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Черухи О.М. про закінчення виконавчого провадження від 23.01.2018 року виконавче провадження № 31425166, яке було відкрите при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-2284, виданого 12.11.2010 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_8 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Подільського відділення № 5393 в м. Києві заборгованість в розмірі 436 254, 38 грн. (разом з судовими витратами в розмірі 1 820, 00 грн.) - закрите у зв'язку з фактичним виконанням виконавчого документу. Крім того, виконавчий збір сплачено в повному обсязі по ВН № 46674073 та 4 000, 00 грн. по ВП № 31425166, витрати виконавчого провадження сплачені в повному обсязі.

Тобто, враховуючи вищевикладене, суд може зробити переконливий висновок, що заборгованість за Кредитним договором № 431 від 03.08.2007 року, яка була стягнута за рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24.09.2010 року погашена в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником основного зобов'язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 36 вказаного Закону передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Згідно із ст. 37 вказаного Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає письмову вимогу про усунення порушення. Положення цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором № 923 від 03.08.2007 року, оскільки було виконане основне зобов'язання за Кредитним договором від 03.08.2007 року. А тому стягнення на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,80 кв.м, житловою площею 16,80 кв.м, яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_2 буде порушенням ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та права власника.

Зважаючи на викладене вище, вимоги діючого законодавства, суд вважає, що законних підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки немає, оскільки дані вимоги є безпідставними та необґрунтованими з підстав, зазначених вище.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З наведених вище обґрунтувань вбачається, що позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх позовних вимог.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З вищезазначених норм слідує, що суди повинні належним чином обґрунтовувати свої рішення.

Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.

Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач в позові, як на підставу для його задоволення, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог Банку про виселення відповідачів з квартири та зняття їх з реєстраційного обліку, то слід зазначити, що у зв'язку з тим, що судом не задовольняються позовні вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, то і зазначені вище вимоги також не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, Конституцією України, ст. 509, 514, 516, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054, 1057 ЦК України, Законом України "Про іпотеку", -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Повний текст рішення був виготовлений 31 січня 2018 року

Головуючий: