Постанова № 71899720, 25.01.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/15939/17 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Провадження № 22-ц/773/164/18 Категорія: 59 Доповідач: Данилюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2018 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

з участю:

секретаря Черняк О. В.,

представника відповідача Відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради Волинської області Панасюк Н. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради Волинської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулась в суд позовною заявою до Відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради Волинської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Позов мотивовано тим, що 23.02.2006р. на базі гуртожитку по АДРЕСА_1 було створено будинковий комітет «Відродження». 24.04.2008р. Рішенням виконкому Луцької міської ради було зареєстровано об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (надалі ОСББ) «Відродження», всі житлові приміщення, в яких проживали мешканці гуртожитку, були приватизовані. На першому поверсі будинку АДРЕСА_1 знаходиться приміщення адміністрації ОСББ «Відродження», яке є загальним майном об'єднання, належить до нежитлового і ніколи в житлове не переводилось. В січні 2016 року їй стало відомо, що приміщення №1 на першому поверсі будинку АДРЕСА_1, де знаходиться адміністрація ОСББ «Відродження», було приватизовано та відповідно до свідоцтва, виданого згідно з розпорядженням (наказом) № 790-р і зареєстрованого у відділі реєстру житлового фонду 04.12.2007р. було включено в об'єкти приватизації та передано на праві спільної часткової власності відповідачам. Позивач вказує, що приміщення не могло бути відчуженим без згоди усіх співвласників, в тому числі її, оскільки є допоміжним приміщенням будинку. З моменту створення будинкового комітету, будь-яких рішень про зміну цільового призначення спірного приміщення з нежитлового в житлове та про вселення відповідачів не приймалося. Позивач вважає, що приватизація приміщення АДРЕСА_1 відбулася з порушенням вимог закону, та порушує її права як співвласника допоміжних приміщень будинку, а тому просить суд визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло від 04.12.2007р., видане відділом реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства і будівництва Луцької міської ради на приміщення АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_4 1/3, ОСОБА_5 1/3 та ОСОБА_6 1/3.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що спірне приміщення є допоміжним приміщенням, а не житловим, а тому не підлягає приватизації.

Таким чином, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, позивач просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача Відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради Волинської області Панасюк Н. М. апеляційну скаргу не визнала та просила відхилити. Інші особи в судове засідання не з»явилися, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не доведено невідповідності дій органу приватизації вимогам законодавства, чинного на момент приватизації, незаконності набуття відповідачами права власності на квартиру АДРЕСА_1, а також, порушення прав позивача, у зв'язку з приватизацією відповідачами спірної квартири.

Судом першої інстанції встановлено, що будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 належала Українській кооперативно-державній корпорації по агропромисловому будівництву. 23.02.2006 року на базі гуртожитку по АДРЕСА_1 було створено будинковий комітет «Відродження». В засіданні мешканців гуртожитку брала участь відповідач ОСОБА_4, що підтверджується її підписом в протоколі № 1 загальних зборів мешканців гуртожитку від 23.02.2006 року (а.с. 20/зворот-21).

Рішенням Луцької міської ради № 3/87 від 30.06.2006 року за зверненням Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву було дано згоду на прийняття до комунальної власності будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1, передано будівлю на баланс БК «Відродження».

25.07.2006 року будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 було передано корпорацією «Украгропромбуд» у власність територіальній громаді Луцької міської ради (а.с. 31), а територіальною громадою Луцької міської ради було передано на баланс для обслуговування БК «Відродження» (а.с. 30). Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 271-2 від 19.04.2007 року будинок по АДРЕСА_1 було виведено зі статусу гуртожитку та надано статус житлового будинку (а.с. 38-40).

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено, зокрема, затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності.

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакції, що діяла на момент приватизації, передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, що діяла на момент приватизації) приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації.

З ухвали Апеляційного суду Волинської області від 22 грудня 2016 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до Відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради Волинської області, ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с. 69-72) встановлено, що 12 листопада 2007 року ОСОБА_4 звернулася з заявою до органу приватизації про передачу в приватну спільну часткову власність квартири, яку займає разом з членами сім'ї на умовах найму. Вказувала на те, що згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» її сім'ї встановлена пільга по безоплатній передачі житла. При оформленні квартири у спільну часткову власність просила передбачити розподіл долі власності між членами сім'ї у слідуючому співвідношенні: 1/3 частки - ОСОБА_4, 1/3 частки - ОСОБА_5, 1/3 частки - ОСОБА_6

До заяви ОСОБА_4 було надано довідку про склад сім'ї наймача ізольованої квартири за адресою: АДРЕСА_1, в якій зазначено, що в квартирі проживають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»: ОСОБА_4 - квартиронаймач (дата прописки у квартирі (будинку) 24.05.1991), ОСОБА_5 - донька (дата прописки у квартирі (будинку) 24.05.1991), ОСОБА_6 - донька (дата прописки у квартирі (будинку) 14.09.1992). Довідка видана будинковим комітетом «Відродження» і підписана головою БК Сабатюк Ю. В.

Крім того, відповідач ОСОБА_4 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 24.04.2007 року (а.с. 10-11).

Розпорядженням відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства і будівництва № 790-р від 04.12.2007 «Про приватизацію квартир державного житлового фонду» було задоволено прохання наймачів квартир (всього 49 квартир), в тому числі і ОСОБА_4 про передачу квартир у власність наймачам та членам їх сімей. Відповідно до Додатку № 1 до вказаного розпорядження відповідачам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 було передано квартиру АДРЕСА_1 в спільну часткову власність по 1/3 частині кожній.

Вищевказане розпорядження відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства і будівництва № 790-р від 04.12.2007 «Про приватизацію квартир державного житлового фонду» є чинним і стороною позивача не оспорюється.

Разом з тим, з Додатку до цього розпорядження вбачається, що цим же розпорядженням позивачу ОСОБА_3 та членам її сім'ї було передно у власність квартиру АДРЕСА_2.

На підставі Розпорядження відділу реєстру житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства і будівництва № 790-р від 04.12.2007, відповідачам ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6 було видане Свідоцтво про право власності на житло 04.12.2007 (а.с. 41). Право власності зареєстроване 13.12.2007 року у встановленому законом порядку, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 42).

Відповідно до ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем не доведено невідповідності дій органу приватизації вимогам чинного на момент приватизації законодавства, незаконності набуття відповідачами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_1, а також, порушення її прав в зв'язку з приватизацією відповідачами спірної квартири, а тому обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірне приміщення з початку введення будинку в експлуатацію і по сьогодні являється не житловим і використовується як допоміжне та являється спільною власністю всіх мешканців, а відповідачі у справі ніколи не проживали у спірному приміщенні не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

На підставі ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію Державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України, в редакції чинній на момент приватизації, власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У Рішенні Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п.1.1).

Разом з тим, як зазначено в ухвалі Конституційного Суду України від 12.05.2004 № 46-у/2004 у справі № 2-40/2004 про відмову у задоволенні клопотання народного депутата України про роз'яснення Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 наведений у підпункті 1.1 резолютивної частини рішення перелік допоміжних приміщень (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) не є офіційним тлумаченням терміна «допоміжні приміщення» та інших термінів, що вживаються у законах.

Жодних доказів того, що приміщення квартири АДРЕСА_1 було визначене як допоміжне (адміністративне) приміщення багатоквартирного будинку, стороною позивача не надано.

Крім того, будинковим комітетом було надано згоду на приватизацію даного приміщення, що свідчить про визнання його житловим, оскільки лише такі приміщення підлягали приватизації у багатоквартирному будинку.

Так, з протоколу загальних зборів БК «Відродження» від 01.02.2007 року, вбачається, що на зборах вирішувалося питання про приватизацію ОСОБА_4 приміщення АДРЕСА_1. Збори вирішили записати дане приміщення на ОСОБА_4 Підписати з нею договір, де зобов'язати ОСОБА_4 віддати (подарувати) дане приміщення на користь мешканців будинку.

Однак, як встановлено судом, жодних угод про відчуження приватизованої квартири АДРЕСА_1 в користь ОСББ чи інших осіб не укладалося, з моменту приватизації квартири, квартирою за згодою ОСОБА_4 користувалася адміністрація ОСББ «Відродження».

Разом з тим сам факт не проживання відповідачів в спірному житлі не свідчить про порушення вимог чинного законодавства під час приватизації спірного житла та видачі свідоцтва про право власності на це житло на ім'я відповідачів по справі.

Крім того, права позивача, як власника квартири в багатоквартирному будинку, ніяким чином не порушені, оскільки спірне приміщення не належить до допоміжних приміщень, які передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

На підставі викладеного, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції, їм дана правильна правова оцінка, вони не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни рішення, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 31 січня 2018 року.