Постанова № 718980, 14.06.2007, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.07 р. Справа № 22/27пд

м. Донецьк, вул. Артема, 157 к. 223

Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Возневій Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Мар’їнської об’єднаної державної податкової інспекції

до відповідача 1: Приватного науково-виробничого підприємства „Технологія”, м. Мар’їнка

до відповідача 2: Приватного підприємства „Донецьк-Укрконтракт”, м. Донецьк

про визнання недійсним договору від 31.07.2002 р., стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 суму коштів в розмірі 6272,40 грн., стягнення з відповідача-1 на користь держави вартість отриманого ним по договору в розмірі 6272,40 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 10.03.2005р. по справі № 22/27пд були частково задоволені позовні вимоги Мар’їнської об’єднаної державної податкової інспекції до Приватного науково-виробничого підприємства „Технологія” та Приватного підприємства „Донецьк-Укрконтракт” про визнання недійсним договору від 31.07.2002 року б/н на підставі ст.. 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.06.2005р. вищевказане рішення господарського суду Донецької області було залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.03.2007р. рішення господарського суду Донецької області від 10.03.2005р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.06.2005р. скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до господарського суду Донецької області.

Ухвалою суду від 11.05.2007 року відкрито провадження в адміністративній справі № 22/27пд та провадження у справі відбувалось за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між відповідачами був укладений договір про надання послуг від 31.07.2002 року, укладання якого підтверджується податковою накладною № 13 від 31.08.2002 року на загальну суму 6272,40 грн. Зазначене зобов’язання, на думку позивача, укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки рішенням Київського місцевого районного суду м. Донецька від 16.08.2002 року по справі № 2-6305/2002 визнані недійсними установчі документи Приватного підприємства „Донецьк-Укрконтракт”.

Також, позивачем пояснено, що відповідач-2 не звітував податковому органу про отримані доходи та не нараховував податки до сплати. Як зазначив позивач, метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, є приховування підприємствами, установами, організаціями, які набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, доходів від оподаткування.

Відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву від 21.02.2005 року пояснено, що зобов’язання між відповідачами на суму 6272,40 грн. виконані, тобто відповідачу-1 були поставлені матеріали для проведення будівельно-монтажних робіт, та відповідачем-1, відповідно, було сплачено постачальнику згідно договору.

Відповідачі про день та час нового розгляду справи були повідомлені належним чином, проте представника в засідання суду не направили. Враховуючи викладене, а також те, що наявних в матеріалах справи документів та пояснень достатньо для прийняття постанови, суд вважає необхідним вирішити спір по суті.

У судовому засіданні судом досліджені надані сторонами документи: акт перевірки від 23.11.2004 року № 254/23-41/24811878, договір від 31.07.2002 року, акт Ф№2, податкова накладна від 31.07.2002 року, рішення Київського місцевого районного суду м. Донецька від 16.08.2002 року по справі № 2-6305/2002, лист ДПІ в Київському районі м. Донецька про ненадання відповідачем-2 звітності, видаткові касові ордери № 20, 22, 23, акт від 05.06.2003 року № 457, акт приймання виконаних робіт за вересень 2002 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

Між відповідачами 31.07.2002 року був укладений договір б/н, відповідно до якого відповідач-2 приймає на себе зобов’язання здійснити роботи з демонтажу та монтажу водопроводу, що підводить до Раєвського елеватору, а відповідач-1 зобов’язується прийняти ці роботи та сплатити їх вартість.

Вартість виконаних робіт згідно з актом Ф№2 складає 6272,40 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 1045,40 грн.

Факт виконання відповідачем-2 визначених у договорі від 31.07.2002 року № б/н робіт підтверджується актом Ф № 2, податковою накладною від 31.07.2002 року № 13 на суму 6272,40 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 1045,40 грн.

Факт сплати відповідачем-1 вартості виконаних робіт підтверджується видатковими касовими ордерами від 24.09.2002 року № 20 на суму 3000,00 грн., від 25.09.2002 року № 22 на суму 2900,00 грн. та від 26.09.2002 року № 23 на суму 372,40 грн.

Позивач, як на доказ наявності умислу у відповідача-2 на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, посилається на рішення Київського місцевого районного суду м. Донецька від 16.08.2002 року по справі № 2-6305/2002, яким визнані недійсними рішення засновника від 05.06.2002 року про створення Приватного підприємства „Донецьк-Укрконтракт” з моменту державної реєстрації з 06.06.2002 року, статут Приватного підприємства „Донецьк-Укрконтракт”, зареєстрований виконавчим комітетом Донецької міської ради 06.06.2006 року за № 04052844ю0080220 з моменту державної реєстрації з 06.06.2002 року, а також свідоцтво платника податку на додану вартість, видане Приватному підприємству „Донецьк-Укрконтракт” ДПІ в Київському районі м. Донецька № 07768176 від 12.06.2002 року з момента його видачі.

У зазначеному рішенні місцевий суд робить висновки про те, що ПП „Донецьк-Укрконтракт” в порушення ст.. 5 Закону України „Про підприємства України” створено без відповідного рішення особи, яке зазначено засновником підприємства, установчі документи підписані Єгоровим Г.В. без мети створення підприємства, а за обіцяну винагороду. Також, судом встановлено, що ПП „Донецьк-Укрконтракт” з моменту реєстрації не надає звітність в ДПІ в Київському районі м. Донецька, не знаходиться за місцем знаходження, вказаному в статуті, не повідомляє про зміну адреси. В діях Єгорова Г.В. як засновника не було наміру займатись підприємницькою діяльністю в якості засновника та директора.

Позивач наполягає на визнанні угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного Кодексу Української РСР.

Відповідно до ст. 49 Цивільного Кодексу Української РСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, то при наявності умислу в обох сторін – у разі виконання угоди обома сторонами – у дохід держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною, з другою сторони стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в дохід держави.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49 Цивільного Кодексу Української РСР є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави та суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленим.

Позивач стверджує, що договір був укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави. В обґрунтування такого висновку позивач посилався на рішення Київського районного суду м. Донецька від 16.08.2002 року, яким, як зазначалось, визнані недійсними установчі документи ПП „Донецьк-Укрконракт”.

Проте, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів однієї сторони договору недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладанні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.

Сам факт визнання недійсними установчих документів підприємства та свідоцтва платника податку на додану вартість підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію” юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин.

Визнання недійсними установчих документів контрагента та свідоцтва про реєстрацію платника податку не можуть бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким контрагентом на час здійснення господарської операції та висновку про неправомірність включення до складу податкового кредиту ПНВП „Технологія” сум податку на додану вартість, сплачених у межах виконання спірного договору. На час вирішення даного спору запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації відповідача-2 не внесено, отже, виходячи із вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України, ця юридична особа не є такою, що припинилася.

Окрім того, з 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України. Згідно із п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу, Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 року втратив чинність.

За змістом ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України, кодекс має зворотну дію у часі у випадках, воли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Чинний Цивільний кодекс України не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 Цивільного Кодексу Української РСР в редакції 1963 року. цим кодексом скасована відповідальність у вигляді публічно-правової санкції – стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Посилання позивача на публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угод, але відсутніх в Цивільному кодексі України на момент прийняття рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Разом з тим, слід мати на увазі, що з 01.01.2004 року публічно-правові санкції за вчинення правочину (господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, із сфери цивільно-правового регулювання перенесені у сферу господарсько-правового регулювання. Санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України, і їх застосування при вирішенні спору можливо лише у разі звернення до суду з позовом про стягнення в доход держави коштів, одержаних за право чинами, які вчинені з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави та суспільства, із посиланням, як на матеріально-правову підставу, на ст.. 208 Господарського кодексу України.

Позивач в даній справі не посилався на ст. 208 Господарського кодексу України як на матеріально-правову підставу недійсності спірних угод та не просив суд про застосування зазначеної норми.

За таких обставин позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 49 ЦК Української РСР, п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 пунктами 6,7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Мар’їнської об’єднаної державної податкової інспекції до Приватного науково-виробничого підприємства „Технологія” та Приватного підприємства „Донецьк-Укрконтракт” про визнання недійсним договору від 31.07.2002 р., стягнення з відповідача-1 на користь держави вартість отриманого ним по договору в розмірі 6272,40 грн. – відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя