Рішення № 71893924, 23.01.2018, Троїцький районний суд Луганської області

Троїцький районний суд Луганської області

Справа № 433/1574/17

Провадження №2/433/41/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2018 року, Троїцький районний суд Луганської області у складі:

головуючого - судді Певної О.С.,

при секретарі судового засідання - Нехаєві В.В.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1,

відповідача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в смт. Троїцьке цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_4 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

14 вересня 2017 року ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_4 «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»), від імені якого діє представник за довіреністю, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, вказуючи на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 02.02.2011 року останній отримав кредит у розмірі 8 500 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак, у порушення умов кредитного договору відповідач взятих на себе зобов’язань належним чином не виконав, у зв’язку з чим станом на 31.07.2017 року у нього утворилася заборгованість у загальному розмірі 107 239,34 грн., яка складається з: 8 282,30 грн. - заборгованість за кредитом; 89 824,21 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3550,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 5082,83 грн. - штраф (процентна складова), яка разом з витратами, пов’язаними зі сплатою судового збору, підлягає стягненню з останнього в примусовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволенні позову.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі, просили відмовити у їх задоволенні у зв’язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності та взаємозв’язку суд, керуючись принципом верховенства права, приходить до наступних висновків.

Судовим розглядом встановлено, що 02.02.2011 року ОСОБА_2 підписав у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» анкету-заяву про приєднання до Умов і правил банківських послуг, яка разом з Правилами надання банківських послуг, Тарифами, розташованими на офіційному веб-сайті банку, складають Договір про надання банківських послуг (а.с.5).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №б/н, укладеного між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2, станом на 31.07.2017 року у зв’язку із невиконанням останнім заборгованості за кредитним договором утворилась заборгованість в сумі 107 239,34 грн, яка складається з: 8 282,30 грн – заборгованість за кредитом; 89 824,21 грн – заборгованість за процентами; 500,00 грн – штраф (фіксована частина; 3550,00 грн - - заборгованість за пенею та комісією (а.с.3-4).

Відповідач зобов'язався відповідно до умов надання кредиту за п. 2.1.1.12.7.2 Умов та правил надання банківських послуг використовувати і повернути банку кредит належним чином, сплативши проценти та інші платежі до 25 числа місяця, наступного за звітним, в якому здійснено платіж на користь відповідача, що він мав виконати згідно з ст. 526 ЦК України.

Зобов’язання відповідача за укладеним договором щодо дотримання строків виконання відповідно до ст.ст. 548, 551 ЦК України забезпечені в п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг штрафом в розмірі 500грн. + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій (а.с. 26).

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За змістом ст.ст.610,612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 31 липня 2017 року відповідачу ОСОБА_2 була нарахована заборгованість в сумі 107 239,34 грн, яка складається з: 8 282,30 грн – заборгованість за кредитом; 89 824,21 грн – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3550,00 грн – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн – штраф (фіксована частина); 50 82,83 грн – штраф (процента складова) (а.с. 3-4).

Відповідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Отже, зобов’язання за своїм значенням поділяються на: основні зобов’язання які можуть існувати самостійно, та додаткові (акцесорні) зобов’язання які забезпечують належне виконання основних зобов’язань і виникають та існують виключно за умови існування основного зобов’язання.

Відповідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, основним зобов’язанням позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором є погашення кредитних коштів та сплата процентів за користування ними, додатковим зобов’язанням є сплата неустойки (штрафа, пені).

Відповідно ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року, зокрема, громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Згідно правового висновку Верховного Суду України від 13.03.2017 року у справі за № 6-2879цс16 при обчисленні розміру стягуваної заборгованості за кредитними договорами з громадян України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, суди повинні враховувати вимоги статті 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 року було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Отже, антитерористична операція на території Луганської області була запроваджена з 14.04.2014 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 року затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористичная операція, в якому міститься смт Троїцьке Троїцького району Луганської області.

Як вбачається зі справи, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: пр.Перемоги, б. 40, кв. 5, смт Троїцьке Троїцького району Луганської області, а тому він є суб'єктом Закону України №1669-VII від 02.09.2014 року, відносно якого, відповідно до ст. 2 вищезазначеного Закону, встановлено мораторій щодо нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання кредитних зобов'язань.

Крім того, комерційним банкам Національним Банком України у листі за № 18-112/62138 від 27.10.2014 року були надані роз'яснення, згідно з якими банки зобов'язані у період проведення антитерористичної операції скасувати штрафні санкції за кредитами громадянам України, які проживають або переселилися з населених пунктів у зоні АТО, а також юридичним особам та підприємцям в зоні АТО. Національний банк України наголошує на необхідності суворого і неухильного дотримання банками положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» і повідомляє, що невиконання законних вимог є підставою для застосування для порушників адекватних заходів впливу.

З наданої представником позивача виписки за період з 01.01.1999 по 31.12.2017 року по картці на ім’я ОСОБА_2 вбачається, що позивачем всупереч вимогам про встановлення мораторію на нарахування штрафних санкцій з 01.06.2014 року періодично нараховувались відповідачу штраф за прострочення погашення кредиту та пеня.

Таким чином, основна заборгованість за кредитним договором складає 98 106,51 грн та складається з: 8282,30 грн – заборгованість за кредитом та 89824,21 грн – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Заперечуючи обставини позову, відповідач та його представник в судовому засіданні просили суд застосувати до позовних вимог банку строк позовної давності.

З розрахунку заборгованості за договором №б/н від 02.02.2011 року та поточної виписки за рахунком, наданих позивачем, вбачається, що перед зверненням (14.09.2017 року) позивача до суду, з 06.11.2012 року по 14.09.2017 року на погашення заборгованості за кредитом останній платіж був здійснений відповідачем 24.04.2014 року. Зазначене також підтверджується випискою по основній карті за період з 01.01.1999 по 31.12.2017 року, згідно якої 24.04.2014 року у терміналі самообслуговування для погашення суми заборгованості за кредитом був здійснений платіж в сумі 410,00 грн (а.с. 4, 172-177).

Тобто, в межах встановленого законом строку звернення до суду протягом трьох років з дня останнього платежу позивач мав право пред’явити позов про стягнення заборгованості до 24 квітня 2017 року.

Вирішуючи заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання - вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Відповідно до вимог ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Враховуючи, що кредитним договором, укладеним у вигляді заяви клієнта, передбачені самостійні щомісячні платежі, то сплив строку позовної давності слід відраховувати окремо з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позивач звернувся до суду 14 вересня 2017 року, тобто з пропуском загального трьох річного строку позовної давності, про що свідчить поштовий штамп.

Суд вирішуючи питання чи мало місце переривання строку позовної давності виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

При цьому вчинення боржником дій з виконання зобов'язання, вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Так, як було встановлено судом, відповідачем 24.04.2014 року з метою погашення заборгованості був здійснений платіж в сумі 410,00 грн.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні "Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " суди застосовують при розгляді справ як джерело права, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії").

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року №6-2891цс16, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

У Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року №6-2891цс16 зазначено, якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Відповідно до п. 1.1.7.31 вищевказаних Умов строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 50 років.

Встановлено, що вказані Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, водночас заява позичальника не містить умови щодо збільшення позовної давності за цими кредитними зобов’язаннями.

Тому суд, не приймає до уваги п. 1.1.7.31 Умов і правил надання банківських послуг, щодо збільшення строку позовної давності, враховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 11.03.2015 року по справі № 6-16цс15, в якій зазначено, що дійсно позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної даності укладається в письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України), в якій зазначено згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умов і правил надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ятдесят років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

Відповідно до вимог ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України визначено, що докази це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч. 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи із вищевикладеного та оцінюючи докази в їх сукупності, оскільки позивачем не надано жодного доказу щодо зміни тривалості позовної давності, зупинення перебігу позовної давності чи переривання перебігу позовної давності, тому суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, а в задоволенні позову належить відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачу відмовлено в позові, то судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 77, 78, 141, 259, 263-265, 273ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «Приватбанк» (вул Грушевського, б. 1Д, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, р/р 29092829003111, МФО №305299) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення із урахуванням п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України ( в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року)

Повний текст рішення складено 30 січня 2018 року.

Суддя О.С. Певна

23.01.18