Рішення № 71892969, 18.01.2018, Новомиргородський районний суд Кіровоградської області

Справа № 395/1208/16-ц Провадження № 2/395/7/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2018 року м. Новомиргород

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді – Орендовського В.А.,

при секретарі – Данільченко В.В.,

за участю: позивача – ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_2, відповідача – ОСОБА_3, представників відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомиргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, ОСОБА_7 районної державної адміністрації Кіровоградської області про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними, а також визнання недійсною реєстрацію з внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вказаним вище позовом, вказавши, що 11 лютого 1950 року позивач зареєстрував в Мартоніській сільській раді Новомирородського району Кіровоградської області шлюб з громадянином ОСОБА_8 Пантелеєвичем. Чоловік помер 13 січня 2004 року. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої ввійшли: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, присадибна ділянка площею 0,61 га, що знаходиться по вул. Шевченка (Леніна), 12 в с. Мартоноша Новомиргородського району Кіровоградської області, а також земельна ділянка площею 3,5 га на території с. Мартоноша, ОСОБА_6 сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області. Спадкоємцями за законом є:

1. ОСОБА_1 - дружина померлого;

2. ОСОБА_9 - донька померлого;

3. ОСОБА_10 - донька померлого;

4. ОСОБА_3 - син померлого;

5. ОСОБА_11 - син померлого.

Дружина померлого, позивач, постійно проживала і на теперішній час проживає в будинку, який збудований на земельній ділянці площею 0,61 га за адресою: вул. Шевченка (Леніна), 12 в с. Мартоноша Новомиргородського району Кіровоградської області. Позивач надавала в оренду фермерському господарству земельні ділянки загальною площею 7 га (спадкодавця 3,5 га та свою - 3,5 га). Наприкінці 2013 року позивач довідалась від працівників Мартоніської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області про існування правочину на спадщину, складеного від імені ОСОБА_8 Пантелеєвича (спадкодавець) на користь ОСОБА_3. Після ознайомлення з правочином про спадщину, складеного від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3, позивач з’ясувала наступне: 02 грудня 2003 року був складений заповіт № 305 від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 та посвідчений секретарем Мартоніської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області. За змістом вказаного заповіту: будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по вул. Леніна, 12 в с. Мартоноша Новомиргородського району Кіровоградської області, присадибна ділянка площею 0,61 га та майновий пай члена колективного сільськогосподарського товариства, земельну ділянку, яка належала йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії КР №113122 спадкодавець заповідає сину - ОСОБА_3 Після смерті 13 січня 2004 року ОСОБА_8, у ОСОБА_7 районній нотаріальній конторі було заведено спадкову справу № 264/04. 18 жовтня 2004 року ОСОБА_3 отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме: земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,61 га та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,5 га, що розташована на території с. Мартоноша, Мартоніської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області. Право на спадщину зареєстроване в Мартоніській сільській раді Новомиргородського району Кіровоградської області та внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором ОСОБА_7 районної державної адміністрації Кіровоградської області (земельна ділянка площею 0,53 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться по вул. Шевченка (Леніна), 12 в с. Мартоноша Новомиргородського району Кіровоградської області), реєстраційний номер № 958174735238. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по вул. Шевченка (Леніна), 12 в с. Мартоноша Новомиргородського району Кіровоградської області, ОСОБА_3 не отримував, з причин відсутності у спадкоємця правовстановлюючого документу на вищезазначену нерухомість. На момент складання та посвідчення правочину про спадщину, тобто 02 грудня 2003 року ОСОБА_8 був інвалідом 1-ї групи з причин 100-відсоткової втрати зору (сліпий). Група та пенсія по інвалідності призначені з 13 травня 1998 року довічно. Крім того, у вересні 2002 року з ОСОБА_8 стався інсульт, тобто хронічна недостатність кровообігу ІІ-го ступеню; атеросклеротичний кардіосклероз. Внаслідок цього - параліч усієї правої сторони тіла. В листопаді 2003 року з ОСОБА_8 вдруге стався інсульт. Наслідки: параліч усього тіла і мови. Таким чином, спадкодавець на час вчинення правочину про спадщину не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, не міг висловити своє внутрішнє волевиявлення будь-якими діями. Внаслідок перенесених інсультів ОСОБА_8 був абсолютно нерухомим (параліч усього тіла і мови). Перебуваючи в такому стані, заповідач був позбавлений можливості виконувати будь-які рухи та висловлювати свою внутрішню волю. Внаслідок хвороби спадкодавець не міг власноручно підписати правочин про спадщину.

У зв’язку з викладеним позивач просить суд визнати недійсним правочини: заповіт від імені ОСОБА_8, який складений, посвідчений, 02 грудня 2003 року та зареєстрований в реєстрі за № 305 секретарем Мартоніської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області - ОСОБА_12; Свідоцтво про право на спадщину за заповітом земельної ділянки площею 0,61 га; Свідоцтво про право на спадщину за заповітом земельної ділянки площею 3,5 га у спадковій справі № 264, виданих 18 жовтня 2004 року в.о. державного нотаріуса ОСОБА_7 державної нотаріальної контори Кіровоградської області - ОСОБА_13 та визнати недійсною реєстрацію з внесенням до Державного реєстру речових прав не нерухоме майно земельної ділянки площею 0,53 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: вул. Шевченка (Леніна), 12 в с. Мартоноша Новомиргородського району Кіровоградської області, реєстраційний № 958174735238 за рішенням Мартоніської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області від 30 грудня 2014 року № 335 та земельної ділянки площею 3,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території с. Мартоноша, ОСОБА_6 сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, ділянка № 620 на ім’я власника - ОСОБА_3.

Позивач, представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з викладених в позові підстав.

Відповідач ОСОБА_3, представники відповідних відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнали та просили суд відмовити в задоволенні позову, надавши заперечення на позов, при цьому просили застосувати строки позовної давності як самостійну підставу для відмови у позові.

Відповідач ОСОБА_7 РДА повідомлена у встановленому законом порядку про час та місце розгляду справи в судове засідання не з’явилася, проте направила до суду заяву з проханням розглядати справу без участі представника, позов визнає повністю та не заперечує проти його задоволення.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив, що був знайомим із ОСОБА_8 та є сусідом позивача, являючись медичним працівником за освітою, був викликаний для надання першої медичної допомоги ОСОБА_8 Прийшовши до будинку побачив, що у ОСОБА_8 був інсульт правої сторони. Це був середньої тяжкості інсульт, права рука та права нога не працювали, повторний приступ стався приблизно через рік у 2004 році. Розмовляти ОСОБА_8 не міг, оскільки була паралізована права сторона тіла.

Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що працюючи на посаді головного бухгалтера сільської ради, сільський голова дала доручення піти із секретарем сільської ради як свідок для того щоб засвідчити підпис ОСОБА_8, на заповіті. В будинку ОСОБА_8 були присутні син ОСОБА_11, донька ОСОБА_10 та дружина. Секретар Доброван Олександр Іванович, попередньо підготувавши зміст заповіту, прочитав зміст всього заповіту, згідно надрукованого, ОСОБА_8 дав згоду, донька підвела його руку до заповіту, так як він був сліпий, а останній підписав заповіт у двох екземплярах. Після цього вона з секретарем повернулися до сільської ради. Заповіт був попередньо підготовлений за вказівкою позивача. Зайшовши до будинку, побачила що ОСОБА_8 сидів та розмовляв, заповіт підписував правою рукою.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що є сином позивача та братом відповідача, з обома має хороші стосунки. На початку грудня 2003 року перебував у батьків. Напередодні, як скласти заповіт, з батьками було вирішено питання про спадщину. На другий день батько попросив матір піти до сільської ради та викликати представників для складення заповіту. Прийшли представники сільської ради, зачитали заповіт, батько підписав. До того як мав статися інсульт батько був незрячий (сліпий).

Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що неприязних відносин з позивачем та відповідачем немає. На той час, у 2003 році, працював секретарем сільської ради. Прийшовши до сільської ради, позивач звернулася до нього з проханням оформити заповіт чоловіка на сина ОСОБА_3, залишивши необхідні документи. Підготувавши попередньо заповіт, разом з головним бухгалтером сільської ради ОСОБА_15, яка була в якості свідка, пішли до будинку, де проживав ОСОБА_8 оформити заповіт. Зайшовши до будинку, він побачив, що ОСОБА_8 сидів на стільці за столом. Також в будинку перебували його дружина, донька ОСОБА_10 та син ОСОБА_11. Зачитав заповіт, ОСОБА_8 погодив його та з допомогою доньки ОСОБА_10, підвівши його руку, останній підписав власноручно заповіт. Після чого, разом з ОСОБА_15 та ОСОБА_10 повернулися до сільської ради. Зареєструвавши даний заповіт в сільській раді, повернув другий екземпляр ОСОБА_10, про що вона у реєстраційній книзі поставила підпис про його отримання.

Заслухавши сторони, допитавши свідків ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_12, дослідивши письмові докази, суд прийшов до висновку про необхідність відмови у позові за наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 80 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 11 лютого 1950 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 Пантелеєвичем, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, актовий запис № 2, вчиненого в Мартоніській сільській раді Новомирородського району Кіровоградської області.

На випадок своєї смерті ОСОБА_8 02 грудня 2003 року склав заповіт № 305 на користь ОСОБА_3, який був посвідчений секретарем Мартоніської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області ОСОБА_12 За змістом вказаного заповіту спадкодавець заповів своєму сину - ОСОБА_3: будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по вул. Леніна, 12 в с. Мартоноша Новомиргородського району Кіровоградської області, присадибну ділянку площею 0,61 га, майновий пай члена колективного сільськогосподарського товариства, земельну ділянку розміром 3,50 га, яка належала йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КР №113122. Заповіт був складений поза межами приміщення сільради, зокрема у будинку заповідача ОСОБА_8 так як останній за станом здоров’я (незрячий) не мав можливості дістатися самостійно до приміщення сільської ради.

На час складення та посвідчення заповіту, тобто 02 грудня 2003 року, ОСОБА_8 був інвалідом 1-ї групи з причин 100-відсоткової втрати зору (сліпий). Група та пенсія по інвалідності призначені з 13 травня 1998 року довічно, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № 115903. Вказані обставини визнані як стороною позивача, так і відповідачем ОСОБА_3, представником відповідача ОСОБА_6 сільської ради Новомиргородського району, а тому згідно до ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

13 січня 2004 року ОСОБА_8 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, актовий запис 4.

Після його смерті відкрилась спадщина, до переліку якої ввійшло вище вказано майно, у зв’язку з чим у ОСОБА_7 державній нотаріальній конторі було заведено спадкову справу № 264/04.

Позивач постійно проживала і на теперішній час проживає в будинку, який збудований на земельній ділянці площею 0,61 га за адресою: вул. Шевченка (Леніна), 12 в с. Мартоноша Новомиргородського району Кіровоградської області.

ОСОБА_1 9 липня 2004 року подала заяву про відмову від спадщини після смерті чоловіка; ОСОБА_3 (син померлого) 9 липня 2004 року подав заяву про прийняття спадщини після смерті батька.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 24 травня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 сільської ради Новомиргородського району про визнання недійсним правочину про відмову від спадщини у зв’язку з тим, що позивач не надала доказів щодо відсутності її волевиявлення при підписанні заяви про відмову від спадщини.

Згідно до ст.541 ЦК УРСР (нотаріальна форма заповіту) заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст.543 ЦК УРСР (підписання заповіту іншою особою) якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених, заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно.

Пунктом 8 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25 серпня 1994 року, передбачено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним

приміщенням.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням виконавчого комітету, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстри нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії (на дому, в лікарні, на підприємстві, установі, організації та ін.) із зазначенням адреси, а також причини цього.

Пунктом 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25 серпня 1994 року, передбачено, що якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, посадова особа виконавчого комітету зобов'язана прочитати йому текст документа і зробити про це на документі відмітку. Якщо сліпий громадянин письменний, він сам підписує документ.

З урахування зазначених обставин та вимог закону, судом встановлено, що оспорюваний заповіт від 02 грудня 2003 року не відповідає загальним вимогам як щодо його форми, так і щодо порядку його посвідчення, оскільки у заповіті не вказано: точне місце його складення (відсутня назва вулиці, № будинку; те, що він складений на дому у заповідача), причини складення заповіту на дому, відсутня відмітка на заповіті про те, що посадова особа виконавчого комітету прочитала текст заповіту ОСОБА_8 і причину у зв’язку з якою було зачитано заповіт (незрячий заповідач).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що спірний заповіт був складений з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення, тобто з порушенням норм діючого на час складення заповіту цивільного законодавства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову у зв’язку з пропущенням строку позовної давності для пред’явлення позову до суду.

Так, згідно п.2 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю 3 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно із п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які мають повноваження звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалась або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10 червня 2015 року у справі №6-267цс15 зазначено, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об’єктивні (сам факт порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналась або повинна була дізнатись про це порушення) моменти.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Аналогічна позиція міститься й у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року (справа № 6-2407цс15) та від 14 вересня 2016 року (справа № 6-2165цс15).

Під час розгляду справи представник відповідача ОСОБА_3, представник відповідача ОСОБА_6 сільської ради Новомиргородського району подали до суду письмові заяви та просили застосувати строки позовної давності як підставу для відмови у позові.

Суд враховує, що позивач об’єктивно знав про стан своїх майнових і немайнових прав, а факт того, що вона не знала і не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, позивач та її представник не довели, оскільки безпосередньо позивач ще 9 липня 2004 року заяву про відмову від спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_8 (а.с.68), при цьому у судовому засіданні не встановлено даних, які б свідчили, що позивач на час відкриття спадщини або на момент подачі заяви про відмову від спадщини була недієздатною чи обмежено дієздатною.

Оскільки позивач або представник позивача не надали суду доказів поважності пропуску строку позовної давності, будь-яких належних доказів чинення перешкод для звернення з позовом до суду, то суд вважає, що у зв’язку з закінченням строку позовної давності у задоволенні всіх позовних вимог необхідно відмовити, так як вимоги про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання недійсною реєстрації з внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є похідними від вимоги про про визнання заповіту недійсним.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв’язку з відмовою у позові судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, ОСОБА_7 районної державної адміністрації Кіровоградської області про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними, а також визнання недійсною реєстрацію з внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно – відмовити.

Судові витрати покладаються на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя /підпис/

Згідно з оригіналом:

Суддя Новомиргородського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_16