Постанова № 71892605, 23.01.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1011/16-ц

Провадження № 22-ц/779/85/2018

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

суддів Максюти І.О., Василишин Л.В., Мелінишин Г.П.,

секретаря Турів О.В.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Липівської сільської ради, ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання, скасування свідоцтва про право на спадщину, усунення від спадкування та визнання права власності на майно, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 ОСОБА_6 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Струтинським Р.Р. 10 листопада 2017 року в м. Івано-Франківськ,

в с т а н о в и л а :

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що з 1992 року з ОСОБА_7 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в будинку, побудованому ними, за адресою АДРЕСА_1, де були зареєстровані, а також вели спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Покійний чоловік мав дочку, ОСОБА_4, яка виїхала на постійне місце проживання до США в 1999 році та не брала участі у матеріальному утриманні батька, догляді за ним як хворою людиною, ігнорувала його прохання про допомогу щодо лікування, не цікавилася станом здоров'я, не відвідувала його, а також не надавала жодної матеріальної підтримки під час проведення організації поховання. Зазначені обставини є підставою для усунення її від права на спадкування після смерті ОСОБА_7 Позивач, збільшивши в процесі розгляду справи розмір позовних вимог, остаточно просила встановити факт проживання її (ОСОБА_3) та ОСОБА_7 однією сім'єю з 2004 року по 25.12.2015 року, визнати за нею право власності на будинок АДРЕСА_1, усунути ОСОБА_4 від права на спадкування після смерті ОСОБА_7 (а.с.2-5, 100 т.1)

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2017 року позов задоволено.

Судом встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_7 однією сім»єю з 2004 року по 25 грудня 2015 року.

Скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом НОМЕР_1, видане ОСОБА_4 18 жовтня 2016 року державним нотаріусом Тисменицької районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області ОСОБА_8.

Усунуто ОСОБА_4 від права на спадкування після смерті ОСОБА_7.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 ОСОБА_6 посилається на незаконність неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для справи.

Апелянт вказує, що позивачка не проживала останні 5 років із спадкодавцем, відповідно не може бути спадкоємцем четвертої черги, оскільки у 2006 році виїхала на сезонні роботи в Італію та не поверталась, так як не мала необхідних документів і до часу її виїзду ОСОБА_7 перебував у Сполучених Штатах Америки, що також спростовує факт будь-якого спільного проживання останнього з відповідачкою. При тому в матеріалах справи відсутні належні докази для підтвердження факту проживання позивачки та покійного ОСОБА_7

Щодо усунення від права на спадкування, то апелянт зазначив, що позивачкою не надано доказів про умисне ухилення відповідачки від надання допомоги спадкодавцю, як і доказів про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідачки, а також про те, що вона мала можливість її надати, але ухилялась від її надання. Не надано доказів і про те, що ОСОБА_7 перебував у безпорадному стані через похилий вік та хворобу. Будь-яких медичних документів на підтвердження тяжкого стану здоров'я спадкодавця позивачем не надано. В основу рішення покладено покази свідків, твердження яких ґрунтуються на суб'єктивних поглядах та не свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо надання допомоги своєму батькові.

Крім того судом у рішенні взагалі не зазначено та необґрунтовано з яких підстав скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4 у встановленому законом порядку. Суд не повністю визначився з характером спірних відносин, не вирішив питання, в якому порядку державним нотаріусом вирішувалось питання про оформлення спадщини ОСОБА_4 на час виникнення спірних правовідносин.

Просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Вислухавши пояснення представника апелянта та представника позивача, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обгрунтованою, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст.1224, 1259, 1264 ЦК України, ст.ст.3,202,203,386,392 СК України, встановивши факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_7 однією сім'єю з 2004 року по 25 грудня 2015 року та обставини про те, що спадкодавець протягом останніх років потребував допомоги через тяжку хворобу, дійшов висновку про ухилення ОСОБА_4 від виконання обов'язку щодо утримання ОСОБА_7.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Аналогічні положення норм цивільного процесуального законодавства діяли в редакції ЦПК України, яка була чинною до 15 грудня 2017 року.

Судом правильно встановлено, що спір між сторонами виник з приводу набуття права на спадкове майно після смерті ОСОБА_7

Із матеріалів спадкової справи №198/2016, оформленої після смерті ОСОБА_7 встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 від 23.12.2015 року (а.с. 222, 228 т.1).

З довідки Липівської сільської ради від 23.12.2015 року, виданої ОСОБА_4, померлий ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 А/З №33 від 23.12.2015 року) до дня смерті проживав за адресою АДРЕСА_1 (а.с.230 т.1).

ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_7, про що свідчать відомості, наявні у свідоцтві про народження НОМЕР_3, виданому відділом ЗАГС Івано-Франківського міськвиконкому 21 травня 1993 року (а.с.229 т.1).

І змісту довідки виконавчого комітету Липівської сільської ради від 18.05.2016 року, виданої ОСОБА_3, виходить, що за померлим ОСОБА_7, смерть якого настала ІНФОРМАЦІЯ_1 (А/З про смерть №33 від 23.12.2015 року), значиться житловий будинок , що знаходиться в АДРЕСА_1, який розташований на приватизованій земельній ділянці. Померлий ОСОБА_7 на день смерті був постійним жителем с.Липівка, за вищевказаною адресою із померлим на час смерті була і є зареєстрована ОСОБА_3. Заповіт від імені ОСОБА_7 в Липівській сільській раді не посвідчувався (а.с.223 т.1).

Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 з 24.03.2008 року є АДРЕСА_1, про що свідчать відомості у її паспорті громадянина України (а.с.11-12 т.1).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_7 за життя належало домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності від 25 грудня 2012 року, право власності на яке зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25 грудня 2012 року (а.с.238-240 т.1).

Свідоцтво про право власності від 25 грудня 2012 року за життя ОСОБА_7 в установленому законом порядку не оспорювалось.

На домоволодіння по АДРЕСА_1 на ім»я ОСОБА_7 оформлений технічний паспорт, відповідно до якого до складу домоволодіння входить житловий будинок літ. «А» площею забудови 91,8 кв.м; житловий будинок літ «Б»-незакінчене будівництво 62% площею забудови 132 кв.м., гараж літ «В» площею 25,9 кв.м.; сарай літ «Г» площею 29,8 кв.м.; огорожа №1 площею 18 кв.м.; колодязь №2, площею 4 кв.м (а.с.158-162 т.1).

20 травня 2016 року, тобто у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини, ОСОБА_3 звернулась до Тисменицької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_7 (а.с.216 т.1).

10 червня 2016 року, тобто також у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини, ОСОБА_4 подала до Тисменицької районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_7 (а.с.227 т.1), а 18 жовтня 2016 року - заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно як спадкоємцю першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_7 (а.с.231 т.1) і того ж дня, 18 жовтня 2016 року, державним нотаріусом Тисменицької районної державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_4 Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з: житлового будинку житловою площею 27,0 кв.м., загальною площею 63,3 кв.м., зазначений в плані літерою «А», гаражу «В», сараю «Г», огорожі №1, криниці«2», який знаходиться в АДРЕСА_1, розташований на приватизованій земельній ділянці (а.с.87, 237 т.1).

Право власності на спадкове майно за ОСОБА_4 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно за №73642817 від 22.11.2016 року (а.с.51-52 т. 1).

Вирішуючи даний спір, слід виходити з наступного.

Спадкування після смерті ОСОБА_7 здійснюється за законом у зв»язку із відсутністю заповіту, що не оспорюється сторонами у судовому засіданні, тому право на спадкування за законом в силу положень частини 2 статті 1223 ЦК України одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України, а також спадкоємці за правом представлення (за їх наявності) відповідно до ст. 1266 ЦК України.

За змістом частин 2 та 4 ст.3 Сімейного кодексу України (далі за текстом СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Про утворення особами сім'ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім'ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчить положення ст. 74 СК України. Встановлення такого факту передбачено в судовому порядку (ст. 256 ЦПК України).

В силу ч.1, ч.2 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до вимог ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Вказані положення ст.74 СК України набрали чинності з 1 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Відповідно до вимог ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга отримує право спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Згідно зі ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають право діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги можуть належати жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.

На підтвердження факту спільного проживання та ведення спільного побуту позивачкою надано суду письмові докази: спільну фотографію біля будинку, яка, виходячи з доводів позивача, виготовлена в середині 1990-х років на фоні будинку по АДРЕСА_1, в якому вона та ОСОБА_7 проживали, копію доручення від 17 грудня 2004 року, відповідно до якого ОСОБА_7 довірив їй розпорядження усім його майном строком на 5 років, відомості про її реєстрацію у будинку, належному ОСОБА_7, копію виписки з історії хвороби № 7128, відповідно до якої ОСОБА_7 знаходився на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні лікарні з 01 по 19 листопада 2012р. з клінічним діагнозом «інфікована рана правої стопи. Флегмона правої стопи», роздруківку відомостей про переказ коштів від 30.03.2011р. з Італійської Республіки ОСОБА_9 в Україну на ім»я ОСОБА_11, роздруківку відомостей про переказ коштів від 01.08.2011р. з Італійської Республіки в Україну на ім»я ОСОБА_12 (а.с.10,7,6,8,9).

Надані позивачем фотознімок та доручення не є належними та допустимими доказами, які свідчать про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки і між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю, упродовж п»яти років до смерті спадкодавця.

Так, позивач сама стверджує, що фотознімок не відноситься до періоду, у який вона просить встановити факт спільного проживання (з 2004 року), а до 01 січня 2004 року діяли норми Кодексу законів про шлюб та сім»ю Української СРСР, які не містили положень, аналогічних ст. 74 СК України. Доручення свідчить лише про наділення ОСОБА_3 певними повноваженнями, зазначеними у довіреності, і жодним чином не свідчить про наявність відносин між позивачем та ОСОБА_7, притаманних подружжю, тому зазначені докази є неналежними.

Не свідчить про такий факт і наявність реєстрації місця проживання позивача у будинку, належному ОСОБА_7, оскільки позивачем не представлено суду жодних доказів про те, що вона була зареєстрована у будинку у якості члена сім»ї ОСОБА_7, хоча під час розгляду справи апеляційним судом з»ясовувалася необхідність витребування таких доказів, однак представник позивача ОСОБА_2 висловила свої заперечення.

Надані роздруківки про переказ коштів також не містять відомостей про те, що отримувачем коштів був ОСОБА_7

Враховуючи показання свідка ОСОБА_13, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач здійснила 30.03.2011р. переказ коштів у розмірі 400 євро, які призначалися на оплату стоматологічних послуг, наданих ОСОБА_7, однак цей факт свідчить лише про переказ коштів, а не про факт постійного, безперервного проживання позивача з померлим не менше п»яти років до його смерті. І, навпаки, підтверджує те, що позивач знаходилася за межами України і фактично спільно зі спадкодавцем не проживала.

Показаннями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_10 та ОСОБА_15, як і показаннями свідка ОСОБА_13, підтверджується факт підтримання, в якійсь мірі, особистих відносин ОСОБА_3 з ОСОБА_7, а не факт постійного проживання зі спадкодавцем.

Крім того, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 з 2006 року перебувала за кордоном і нею не представлено суду беззаперечних доказів того, що впродовж останніх п»яти років до смерті спадкодавця вона проживала постійно разом з ним.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

В силу ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Свідоцтво про право на спадщину, видане відповідачу ОСОБА_4, позивачем взагалі не оспорюється, тому суд першої інстанції під час вирішення даного спору вийшов за межі позовних вимог.

Правовідносини в частині спору про усунення відповідача ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_7 регулюються положеннями ч. 5 ст. 1224 ЦК України.

Статтями 202, 203 СК України встановлено обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги, мають тяжкі хвороби, інвалідність або є безпомічними.

За змістом частини 5 статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих судам у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Отже, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Позивач у своєму позові посилається на те, що померлий ОСОБА_7 страждав алкоголізмом, у зв»язку з чим перебував у безпорадному стані, потребував допомоги спадкоємця, яка її не надавала. На підтвердження цих обставин, які б свідчили про безпорадний стан спадкодавця, не представлено належних та допустимих доказів.

Так, доказів того, що спадкодавець страждав таким захворюванням як алкоголізм, суду не представлено. Також не представлено і доказів про те, що його безпорадний стан був зумовлений захворюваннями зубів.

Матеріали справи містять докази про те, що спадкодавець перебував на стаціонарному лікуванні лише один раз у зв»язку із травмою стопи 01 по 19 листопада 2012р., надалі відомостей про лікування суду не надано.

Таким чином, подані суду докази безспірно не підтверджують факт перебування спадкодавця в безпорадному стані, оскільки не містять відомостей про такий стан і у чому він виражався, потреби спадкодавця в допомозі саме відповідача ОСОБА_4, а також умисного ухилення відповідача ОСОБА_4 від обов'язку надання спадкодавцеві допомоги.

Враховуючи ті обставини, що після смерті ОСОБА_7, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина і єдиним спадкоємцем першої черги є його дочка ОСОБА_4, яка прийняла спадщину в установлений законом строк з дотриманням встановленого порядку, відсутні підстави для її усунення від права на спадкування, тому суд першої інстанції помилково визнав право власності на спадкове майно за позивачем.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права щодо неповного з»ясування обставин справи. По справі слід ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до Липівської сільської ради, ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання, скасування свідоцтва про право на спадщину, усунення від спадкування та визнання права власності на майно відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 січня 2018 року.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

Г.П. Мелінишин