Постанова № 71892163, 24.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/349/18 Справа № 199/2717/17 Головуючий у 1 й інстанції - Руденко В. В. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 30

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України по відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 гривень. В обґрунтування позову зазначив, що він проходив військову службу у Збройних Силах СРСР з 21 квітня 1985 року по 07 травня 1987 року. В період з 03 листопада 1985 року по 16 серпня 1986 року приймав участь у бойових діях у Республіці Афганістан. Під час виконання свого військового обов'язку на території Афганістану, ним було отримано мінно-підривне множинне осколкове поранення голови, правого передпліччя, правого стегна, ЗЧМТ. На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців було встановлено, що отримані ним поранення (контузія), пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

У 1999 році позивачу було первинно встановлено 2 групу інвалідності за загальним захворюванням. І вже у 2013 році встановлено 3 групу інвалідності, причиною якої є поранення, контузія, пов'язана з участю у бойових діях та перебуванні на території іншої держави. У 2015 році 3 група інвалідності була залишена без змін. Окрім того, позивачу було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями. Рекомендовано лікування у невропатолога, психіатра, стаціонарне лікування у 16-ому відділенні ОКПБ, ендокринолога, терапевта, санатрон-курортне лікування. Після звільнення з військової служби позивача періодично турбували головні болі, запаморочення, підвищений артеріальний тиск, порушення сну, дратівливість, погіршення пам'яті, загальна слабкість, тому він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні

У зв'язку з інвалідністю позивач відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров'я. Звичні життєві зв'язки позивача порушені, адже, він вимушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування. Негативні наслідки травми (контузії) та пов'язаних з ним захворювань позивач буде відчувати усе своє подальше життя.

Позивач постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, він вимушений займатися реабілітацією тоді як бажав би приділяти свій час близьким людям, як наслідок, рівень взаєморозуміння між членами його сім'ї значно знизився.

Через свою інвалідність позивач вже не може вести активне громадське життя, підтримувати бажаний рівень стосунків з оточуючими і забезпечувати себе та свою сім'ю матеріальними та нематеріальними благами на гідному рівні.

Враховуючи зазначене, позивач оцінює моральну шкоду, що йому спричинено, у розмірі 100 000,00 грн. та вважає зазначену суму справедливою та адекватною глибині його душевних страждань, та просить суд стягнути її з відповідача на його користь.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах СРСР з 21 квітня 1985 року по 07 травня 1987 року, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2. В період з 03 листопада 1985 року по 16 серпня 1986 року приймав участь у бойових діях у Республіці Афганістан, про що свідчить видана йому довідка Амур-Нижньодніпровського районного військового комісаріату від 28.02.2013 р. № 92.

Під час виконання свого військового обов'язку на території Афганістану, позивач отримав мінно-підривне множинне осколкове поранення голови, правого передпліччя, правого стегна, ЗЧМТ.

На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців, протокол № 21 від 11.01.2012 року, було встановлено, що отримані позивачем поранення (контузія), пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

У 1999 році позивачу було первинно встановлено 2 групу інвалідності за загальним захворюванням, що підтверджується довідкою МСЕК №129266 від 11.03.1999 року. У 2013 році встановлено 3 групу інвалідності, та у 2015 році 3 група інвалідності була залишена без змін, що підтверджується довідкою МСЕК №005436 від 09.02.2015 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суду виходив з того, що позивачем у порушення вищевказаних положень закону не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні. Сам факт отримання поранення під час проходження військової служби не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень осіб, відповідальність за які несе держава Україна в особі Міністерства оборони України.

Крім того, 15 квітня 1994 року державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав укладена Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців. Укладення цієї Угоди викликане необхідністю міжнародного правового врегулювання питань соціального захисту учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, членів сімей загиблих військовослужбовців та прирівняних до них осіб, збереження за ними встановлених пільг і гарантій незалежно від місця проживання. Даною угодою також передбачено ряд пільг для учасників бойових дій, які брали участь у бойових діях на території іншої держави, в тому числі і на території Афганістану. Також відповідно до ст.5 Угоди фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг і гарантій категоріям осіб, що зазначені у статті 1 цієї Угоди, здійснюється Сторонами згідно з їх національним законодавством.

На позивача, як на учасника бойових дій, який брав участь у бойових діях на території іншої держави, розповсюджується Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким передбачено захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції вважав позов таким, що не підлягає задоволенню.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, статтею 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року із змінами та доповненнями визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Згідно з вимогами ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я . Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичні або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Статтею 170 Цивільного кодексу України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, у даному випадку, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається саме на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

На підставі п.9 вищезазначеної постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) і з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та, враховуючи вимоги розумності і справедливості, глибину фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення для відшкодування моральної шкоди Міністерством оборони України суд дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_2 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.10.2014 року у справі №3-86гс14.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково та стягнути з Міністерства оброни України моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Керуючись ст.147, п.3 розділом ХІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2017 року - скасувати.

Позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України по відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України (КОД ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

М.Ю. Петешенкова