Постанова № 71892117, 24.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1150/18 Справа № 209/538/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Байбара Г.А. Доповідач - Городнича В.С.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11387633000 від 27 серпня 2008 року. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 липня 2015 року до участі у даній цивільній справі було залучено правонаступника ПАТ «УкрСиббанк» - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11387633000 від 27 серпня 2008 року, ОСОБА_2 отримав грошові кошти в розмірі 18880,00 доларів США, зі сплатою 13,00% річних за користування кредитом відповідно до графіку погашення терміном до 26 серпня 2015 року. З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 27 серпня 2008 року було укладено договір поруки №225577, відповідно до умов якого остання зобов'язалась перед банком нести солідарну відповідальність з ОСОБА_2 за порушення виконання зобов'язань про кредитному договору. 20 квітня 2015 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір факторингу №17, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №11387633000 від 27 серпня 2008 року, що був укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Внаслідок неналежного виконання взятих на себе кредитних зобов'язань, станом на 20 квітня 2015 року в ОСОБА_2 утворилась заборгованість, яка в національній валюті становить 304104,95 грн.

У зв'язку з чим, ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11387633000 від 27 серпня 2008 року у гривневому еквіваленті, розмір якої станом на 20 квітня 2015 року (на дату передачі кредитної справи) становить 304101,95 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було задоволено частково:

- стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», код ЄДПОУ 38750239, заборгованість за кредитним договором №11387633000 від 27 серпня 2008 року в розмірі 301673,95 грн., яка складається з: 187694,66 грн. - заборгованість за кредитом, 113981,29 грн. - прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом;

- стягнуто з відповідачів на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 501,55 грн. з кожного, а також, стягнуто судовий збір по 1761,00 грн. з кожного відповідача в дохід держави.

В іншій частині позовних вимог ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» - було відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в повному обсязі.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно ч. 3 ст. 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 серпня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11387633000, за умовами якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредитні кошти у сумі 18880,00 доларів США, що еквівалентно 91486,82 грн. за курсом НБУ на день укладання договору, зі строком повернення кредиту не пізніше 26 серпня 2015 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00% на рік.

Пунктом 2.1 кредитного договору було передбачено, що у забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань в повному обсязі позичальника за договором надається порука ОСОБА_3, а також позичальник передає в заставу, а банк приймає транспортний засіб - автомобіль Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, вартість якого за домовленістю сторін складає 124611,00 грн.

Згідно п. 2.4 кредитного договору предмет застави є власністю позичальника.

На виконання умов кредитного договору на забезпечення виконання грошових зобов'язань відповідач ОСОБА_2 передав ПАТ «УкрСиббанк» у заставу транспортний засіб Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, чорного кольору, двигун 1998, кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1, вартість якого, за домовленістю сторін складала 124611,00 грн.

Крім того, 27 серпня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_3 було укладено договір поруки №225577, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язалася солідарно з відповідачем ОСОБА_2 відповідати за всіма його зобов'язаннями по кредитному договору №11387633000 від 27 серпня 2008 року.

Також, на виконання умов кредитного договору, 31 березня 2010 року ОСОБА_2 уклав з АТ «СК «АХА Україна» договір страхування наземного транспортного засобу №3021799/05АВ, вигодонабувачем за яким був ПАТ «УкрСиббанк».

30 вересня 2010 року, з вини відповідача ОСОБА_2, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено належний йому автомобіль Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

Пунктом 20.8 Договору страхування було передбачено, що при повній загибелі транспортного засобу страхувальник має право звернутися до страховика з заявою про відмову від своїх прав на застрахований транспортний засіб на користь страховика з метою отримання страхового відшкодування в повному обсязі. Страховик в кожному конкретному випадку залишає на власний розгляд вирішення питання про прийняття відмови страхувальника від застрахованого транспортного засобу.

Як вбачається із листа АТ «СК «АХА Україна» від 04 листопада 2010 року №6976/12/ЦВ, що був направлений ОСОБА_2, вартість відновлення пошкодженого автомобіля Mitsubishi Lancer, згідно звіту судового експерта, становила 92617,78 грн., що перевищувала 70% від його дійсної вартості на момент укладення договору (124611,00 грн.), тому страхова компанія прийшла до висновку про повну загибель транспортного засобу.

Одночасно страховиком було прийняте рішення про недоцільність прийняття залишків транспортного засобу на свою користь, у зв'язку з чим розмір страхового відшкодування, з врахуванням п. 20.8.2 договору, був визначений в сумі 32371,16 грн.

Цим же листом відповідач ОСОБА_2 був повідомлений про те, що він може скористатися зобов'язуючою пропозицією для реалізації залишків пошкодженого автомобіля переможцю аукціону, що надав найвищу пропозицію, яку було враховано при здійсненні розрахунку суми страхового відшкодування.

Одночасно з листом відповідачу ОСОБА_2 було направлено звіт про результати визначення залишкової вартості транспортного засобу компанії «Автоонлайн-Україна». Про прийняте рішення щодо згоди із сумою страхового відшкодування та готовність скористатися зобов'язуючою пропозицією ОСОБА_2 повинний був повідомити страхову компанію шляхом відмітки та підпису на розрахунку суми страхового відшкодування, який належало передати до офісу врегулювання збитків за місцем проживання відповідача.

Проте, в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 пояснив, що він нікуди не звертався з приводу повернення йому пошкодженого автомобіля і де він зараз знаходиться, йому невідомо. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 не скористався зобов'язуючою пропозицією, тому на користь ПАТ «УкрСиббанк», як вигодонабувача за договором страхування, було перераховано страхове відшкодування в сумі 32371,16 грн., яке не забезпечувало повернення кредитних коштів та сплату процентів у повному обсязі.

Згідно довідки - розрахунку заборгованості за кредитом станом на 21 квітня 2014 року та виписки по кредитному договору за період з 27 серпня 2008 року по 22 квітня 2015 року, які перевірені судом, 21 грудня 2010 року страхове відшкодування було зараховано ПАТ «УкрСиббанк» в рахунок погашення чергових платежів за кредитом та відсотками, згідно графіку повернення відповідачем ОСОБА_2 кредитних коштів.

Як вбачається із графіку погашення кредиту, позичальник згідно умов кредитного договору зобов'язався повернути кредит банку у таких розмірах, щоб станом на вказану у графіку дату сума заборгованості за кредитом не перевищувала визначений у графіку розмір.

20 квітня 2015 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ПАТ «УкрСиббанк» уклали договір факторингу №17, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №11387633000 від 27 серпня 2008 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Як вбачається із Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №17 від 20 квітня 2015 року, розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором, станом на 20 квітня 2015 року, складає: 8913,37 доларів США, що за курсом НБУ станом на 20 квітня 2015 року (1 долар США = 21,0577 грн.) становить 187694,66 грн. - заборгованість за кредитом; та 5412,82 доларів США, що за курсом НБУ, станом на 20 квітня 2015 року, становить 113981,29 грн. - прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом.

Всього розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором у гривневому еквіваленті становить 301673,95 грн. і саме у зазначеному розмірі до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги за кредитним договором.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» суд першої інстанції керувався положеннями Цивільного кодексу України, враховував умови кредитного договору та договору поруки і дійшов висновку про обґрунтованість, доведеність та законність позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 301673,95 грн., з яких: 187694,66 грн. - заборгованість за кредитом та 113981,29 грн. - прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, вважає його незаконним та необґрунтованим.

Так, апелянт зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було усунуто недоліки зазначені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року, якою були скасовані рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 жовтня 2015 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2016 року, зокрема, щодо з'ясування пропуску строку позовної давності у вимогах про стягнення заборгованості, погашення якої передбачено щомісячними платежами.

Однак, колегія суддів відхиляє такий довід апелянта, оскільки вважає, що судом першої інстанції було належним чином з'ясовано всі обставини справи та не встановлено наявності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Як вбачається із графіку погашення кредиту, позичальник згідно умов кредитного договору зобов'язався повернути кредит банку у таких розмірах, щоб станом на вказану у графіку дату сума заборгованості за кредитом не перевищувала визначений у графіку розмір.

Станом на вказану у графіку дату - 10 травня 2012 року, розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором (8913, 37 доларів США) перевищив вказану у графіку суму заборгованості (8764,00 грн.).

Отже, з травня 2012 року у банка виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості та на дострокове повернення кредитних коштів, так як ОСОБА_2, в порушення умов договору, не сплатив черговий платіж у строк, передбачений графіком погашення кредиту, що підтверджується зазначеною вище довідкою - розрахунком заборгованості за кредитом.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Враховуючи, що кредитним договором передбачені самостійні щомісячні платежі згідно графіку погашення кредиту, і у травні 2012 року відповідач ОСОБА_2 не здійснив черговий платіж згідно графіку погашення кредиту, ПАТ «УкрСиббанк» з травня 2012 року почав нараховувати заборгованість за кредитним договором.

Тож, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ПАТ «УкрСиббанк» не пропустив строк позовної давності, так як звернувся до суду з цим позовом 04 лютого 2014 року, тобто в межах трьох років загальної позовної давності.

А тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова