Рішення № 71891168, 22.12.2017, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

22.12.2017 Єдиний унікальний номер 205/6837/16-ц

Єдиний унікальний номер судової справи 205/6837/16-ц

Номер провадження 2/205/964/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2017 року

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., при секретарі Шевцовій М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про захист прав споживачів, ?

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 13 вересня 2016 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про захист прав споживачів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Соул-Україна» укладено договір фінансового лізингу № 00484 з додатком № 1, за умовами якого ТОВ «Соул-Україна» зобов'язалося придбати в свою власність предмет лізингу автомобіль Лада Ларіус Норма, 1,6 л., 16 кл., Евро, та передати цей автомобіль у користування позивача. Позивач зобов'язався сплачувати передбачені договором періодичні лізингові платежі.

Умовами договору встановлено, що до отримання автомобіля ОСОБА_1 має сплатити ТОВ «Соул-Україна» обов'язкові платежі, а саме: платіж за оформлення договору у розмірі 10 % вартості предмета лізингу, авансовий платіж у розмірі 50 % предмета лізингу.

Відповідно до квитанції № 0.0.577756121.1 позивачем було здійснено перший платіж за Договором фінансового лізингу у розмірі 27 200 грн.

Умовами договору фінансового лізингу визначено вартість предмета лізингу на момент його укладення у 271 000 грн. без податку на додану вартість.

Вважає, що умови договору фінансового лізингу № 00484 з додатками від 04 липня 2016 року не відповідають діючому законодавству та порушують його права як споживача.

На підставі вищезазначеного просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00484 з додатками від 04 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Соул-Україна», стягнути з ТОВ «Соул-Україна» на користь ОСОБА_1 платіж згідно договору № 00484 від 04 липня 2016 року у розмірі 27 200 грн. та понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 грн.

Від представника позивача ОСОБА_5 надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника позивача, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.

В судове засідання відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» не з'явився, про день, місце та час проведення судового засідання сповіщені належним чином. Причини неявки суду невідомі, заяв про розгляд справи за відсутності представника не надходило.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що 04 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Соул-Україна» укладено договір фінансового лізингу № 00484 з додатком № 1, за умовами якого ТОВ «Соул-Україна» зобов'язалося придбати в свою власність предмет лізингу автомобіль Лада Ларіус Норма, 1,6 л., 16 кл., Евро, та передати цей автомобіль у користування позивача. Позивач зобов'язався сплачувати передбачені договором періодичні лізингові платежі.

Умовами договору встановлено, що до отримання автомобіля ОСОБА_1 має сплатити ТОВ «СОУЛ-Україна» обов'язкові платежі: платіж за оформлення договору у розмірі 10 % вартості предмета лізингу, авансовий платіж у розмірі 50 % предмета лізингу.

Відповідно до квитанції № 0.0.577756121.1 позивачем було здійснено перший платіж за Договором фінансового лізингу у розмірі 27 200 грн. (а.с. 23)

Умовами договору фінансового лізингу визначено вартість предмета лізингу на момент його укладення у 271 000 грн. без податку на додану вартість.

Відповідно до чч. 1-2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строку лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

За змістом ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Норми ч. 1 ст. 220 ЦК України передбачають нікчемність договору у разі недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення.

Всупереч викладеним вимогам оскаржуваний Договір фінансового лізингу не було посвідчено нотаріально, що є підставою для його недійсності.

Крім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

За правилами п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою, а відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності як надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Частина 1 ст. 227 ЦК України передбачає, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

З огляду на ненадання суду доказів наявності ліцензії у відповідача на господарську діяльність з надання фінансових послуг суд доходить висновку, що Договір фінансового лізингу був укладений без відповідної ліцензії, що є підставою для його недійсності.

Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2, 6, 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до розділу «Визначення термінів» Договору фінансового лізингу перший платіж - платіж, що складається з Платежу за оформлення договору, та Авансового платежу, які сплачуються у відповідності до умов договору; платіж за оформлення договору - першочерговий одноразовий платіж, розмір якого погоджений між сторонами та який входить до складу Першого платежу, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок Лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладанням Договору, а також за здійснення необхідних дій Лізингодавця, які пов'язані з передачею Предмета лізингу Лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції про сплату. Розмір Платежу за оформлення договору становить 10 відсотків від Погодженої вартості Предмета лізингу. Авансовий платіж - це обов'язковий платіж, що складає частину від погодженої вартості Предмета лізингу, розмір якого погоджено сторонами та визначено у даному договорі, який сплачується Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця на умовах Договору до моменту купівлі Предмета лізингу Лізингодавцем.

За таких обставин суд доходить висновку, що вказані умови Договору фінансового лізингу є несправедливими у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 00484 з додатками від 04 липня 2016 року та стягнення з ТОВ «Соул-Україна» на користь ОСОБА_1 27 200 грн., сплачених на виконання вказаного договору.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.04.2017 у справі № 567/752/16-ц.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.

Право на правову допомогу гарантовано ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також докази, що підтверджують факт надання такої допомоги.

Оплата позивачем витрат на правову допомогу підтверджується - оригіналом відповідної квитанції від 07 вересня 2016 року про сплату позивачем послуг за надання правової допомоги в розмірі 4 000,00 грн. на підставі договору про надання правової допомоги від 07 вересня 2016 року, у зв'язку з чим судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 215, 220, 227, 799, 806 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст. 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 12,13, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України, суд, ?

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про захист прав споживачів - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00484 з додатками від 04 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАІНА».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на користь ОСОБА_1 платіж згідно договору № 00484 від 04 липня 2016 року у розмірі 27 200,00 грн. (двадцять сім тисяч двісті гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 копійок).

Повний текст судового рішення складено 27 грудня 2017 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Суддя Н.Г. Остапенко