Постанова № 71889444, 24.01.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/8078/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М. Провадження № 22-ц/789/14/18 Доповідач - Сташків Б.І.Категорія - 19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2018 року м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Сташківа Б.І.

суддів - Хома М. В., Костів О. З.,

За участю секретаря - Романюк Х.Ю.

та сторін- представника позивача ТзОВ "Авто Просто" - Онищенка О.А., представника позивача- відповідача ОСОБА_3, - ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5- ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року, ухваленого суддею Грицак Р.М., о 15 год. 57 хв., в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/8078/15-ц, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" про визнання договорів недійсними,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року представник ТзОВ "Авто Просто" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 110 223,06 грн., за договором на придбання товарів у групі укладеним 25 травня 2011 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_5, посилаючись на невиконання останнім умов договору, забезпеченого порукою ОСОБА_3 щодо сплати в повному обсязі сум за отриманий згідно договору автомобіль.

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Авто Просто" про визнання недійсними Договору поруки від 09 липня 2011 року, Договору застави транспортного засобу від 23 липня 2011 року та Угоди від 25 травня 2011 року за № 365967 , обґрунтувавши позовні вимоги тим, що Угода про надання послуг від 25 травня 2011 року укладена з порушенням норм матеріального права, зокрема ч.ч.1 та 3 ст.203 ЦК України та вимог ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" від 12 липня 2001 року, так як при укладенні спірної угоди ні боржнику ні поручителю не було доведено до відома реальні умови надання даної фінансової послуги. Зазначив, що на момент укладення угоди відповідач не володів ліцензією на право укладення даної угоди. Окрім того, шляхом укладення Угоди, відповідач ввів ОСОБА_5 в оману та допустив нечесну підприємницьку діяльність.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 8 грудня 2016 року позов ТзОВ «Авто Просто» задоволено.

Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в користь ТОВ «Авто Просто» заборгованість за Угодою №365967 від 25 травня 2011 року в розмірі 110223,06 грн. та 1102,23 грн. судового збору в рівних частках по 551, 11 грн. з кожного.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, вважаючи його ухваленим з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з неповним встановленням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та ухвалити нове, яким його зустрічний позов задовольнити, а у задоволенні позову ТОВ "Авто Просто" відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не сприяв всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, безпідставно послався на недоведеність позивачем ОСОБА_3 у діях ТзОВ "Авто Просто" пірамідальної схеми. Вказує на те, що його як поручителя ніхто не повідомляв про зміни угоди, а саме вартості автомобіля. Вважає, що саме внаслідок введення в оману споживача ОСОБА_5 шляхом не надання йому інформації щодо остаточної вартості фінансової послуги, а тому його право як поручителя було порушено, оскільки зобов'язання за яке він поручився не відповідає тим умовам з якими він був ознайомлений і вважає за необхідне визнати всі правочини недійсними.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 06 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 8 грудня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ТзОВ "Авто Просто" ОСОБА_3 про стягнення коштів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТзОВ "Авто Просто" до ОСОБА_3 про стягнення коштів як поручителя відмовлено.

В решті рішення суду залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_5, подану його представником ОСОБА_6 та касаційну скаргу ТзОВ «Авто-Просто» задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 6 квітня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити з мотивів, викладених в ній.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити в повному обсязі.

Представник ТзОВ «Авто-Просто» - Онищенко О.А. апеляційної скарги не визнав та пояснив , що ОСОБА_3 знав та погодився з умовами та способом визначення грошових зобов'язань боржника ОСОБА_5 та зобов'язався відповідати перед кредиторами за їх виконання, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, оскаржуване рішення суду цим вимогам не відповідає з таких підстав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Статтею ст.806 ЦК України визначено, що договір лізингу, це домовленість сторін де одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

З аналізу вказаної норми можна дійти висновку, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу, а тому до відносин пов'язаних з виконанням такого договору застосовуються положення цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю продаж та Закон України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено самостійні підстави визнання угоди недійсною, в якій закріплено одну з підстав недійсності правочину несправедливість умов договору.

З аналізу вказаної статті вбачається, що несправедливість умов договору полягає в порушенні принципу добросовісності та порушенні істотного дисбалансу договірних прав, обов'язків сторін, які спрямовані на завдання шкоди споживачу.

З матеріалів справи вбачається , що 25 травня 2011 року між ТзОВ "Авто Просто" та ОСОБА_5 укладено угоду №365967 (далі Угода) з Додатками № № 1, 2, які є невід'ємними частинами Угоди.

Предметом фінансового лізингу за даною Угодою є надання учаснику послуг системи Авто Так, спрямованих на придбання автомобіля марки "ЗАЗ", модель "ДЕО", вартістю 71 680грн., із сплатою 120 внесків.

Відповідно до Додатків №1, №2 до вказаної угоди, сторони погодили, що учасник системи сплачує: плату за послуги, пов'язані зі вступом до Системи-2580,48 грн.; щомісячний цілий чистий внесок (частина щомісячного повного внеску, який використовується для оплати автомобіля) - 0,8333 %; щомісячний внесок в оплату послуг, що включає також формування груп клієнтів системи та здійснення організаційних дій для придбання автомобіля - 0,5% + ПДВ; щомісячний страховий платіж - 0,065%; плату за отримання автомобіля (одноразовий платіж, що підлягає сплаті учасником, якому було надано право на отримання автомобіля) - 3%о + ПДВ.

Згідно з вимогами п.п. 2.2, 2.1.,2.3 ст. 2 Додатку №2 до Угоди, поточна ціна автомобіля зазначена у Додатку №1 до угоди - це остання поточна ціна автомобіля, повідомлена АВТО ПРОСТО виробником на день укладення угоди. Поточна ціна автомобіля є критерієм для розрахунку складових Повних внесків та інших платежів. АВТО ПРОСТО щомісяця надсилає рахунки на сплати.

Положеннями п. 2.6 ст. 2 Додатку № 2 до Угоди, чисті внески, сплачені учасником у встановлені строки та відповідно до поточної ціни автомобіля дійсної на момент сплати, зараховуються як відсоток від вартості автомобіля, що у свою чергу є оплатою за товар - автомобіль.

Як вбачається з додатку №1 до Угоди (графа графік внесків) ОСОБА_5 зобов'язався оплатити стовідсоткову вартість автомобіля та вартість наданих йому послуг шляхом сплати 120 щомісячних повних внесків.

На виконання умов указаної Угоди у період з 25 травня 2011 року по 16 січня 2014 року ОСОБА_5 сплатив на користь відповідача 103 741 грн., що підтверджується копіями квитанцій та сторонами не оспорюється.

22 липня 2011 року за ОСОБА_5 був зареєстрований автомобіль марки ДЕО Ланос, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_3, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, виданим ВРЕР УДАІ УМВСУ в Тернопільській області від 22.07.2011 року та листом Управління ДАІ за №13/407 від 22.01.2015 року.

23 липня 2011 року між ОСОБА_5 та ТОВ «АВТО ПРОСТО», з метою забезпечення подальшого виконання умов Угоди від 25.05.2011 року та Додатків до неї ( п. 8.2.1.4 ст. 8 Додатку №2) було укладено договір застави автомобіля марки ДЕО Ланос, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_3, що підтверджується договором застави посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Денисюком Л.І. від 23 липня 2011 року та зареєстрованим в реєстрі за № 1377.

Аналізуючи пункти оскаржуваної Угоди можна дійти висновку, що даний правочин по своїй суті спрямований на захист інтересів лише лізингодавця і на звуження його відповідальності, що свідчить про суттєву диспозицію між правами та обов'язками сторін, а наявність механізму зміни вартості платежів та розміру предмета лізингу тільки лізингодавцем слугує лише цьому підтвердженням, оскільки позбавляє лізингоодержувача будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору, що свідчить про недійсність укладеного правочину.

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно дост. 1, 4, 5, 7 Закону України«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладання угоди №365967 від 25 травня 2011 року, адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах не було зазначено у Законі як фінансову послуга, однак згідно із п.4 ч.1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 року №2664-ІІІ, діяльність ТзОВ "Авто Просто" була пов'язана з надання фінансових послуг, що передбачали пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, яке могли здійснюватись фінансовими установами лише після отримання відповідної ліцензії.

Отже, станом на момент укладення Угодт ТзОВ "Авто Просто" належала до фінансової установи, яка в даному випадку здійснювала діяльність спрямовану на залучення фінансових активів та їх адміністрування для придбання товарів у групах, тобто надавала фінансові послуги, а тому потребувала наявність відповідної ліцензії.

25 грудня 2012 року відповідачем ТзОВ "Авто Просто" одержано ліцензію серії АЕ №198421 від 15 січня 2013 року на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, що підтверджується копією Ліцензії від 15 січня 2013 року, виданою Національною комісією державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

На момент укладання оскаржуваної Угоди ТзОВ "Авто Просто" ліцензією не володіло. а відповідно мало права укладати угоду з надання фінансових послуг.

Доводи представника ТзОВ "Авто Просто" стосовно відсутності необхідності отримання відповідної ліцензії є безпідставними та не ґрунтуються на законі, оскільки послуга, яку надавало ТзОВ "Авто просто" за спірною Угодою передбачало залучення коштів від фізичних осіб, а тому відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 року надання даного виду послуг передбачає наявність відповідної ліцензії.

Відповідно до частини першої ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15 , від 19 жовтня 2016 року №6-1551цс16.

Оскаржувана Угода №365967 від 25 травня 2011 року була забезпечена порукою. Так, 08 липня 2011р. між ТОВ «Авто Просто» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким він зобов'язався відповідати як боржник перед кредитором у разі невиконання зобов'язань ОСОБА_5, взятих на себе згідно Угоди №365967 від 25 травня 2011 року.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 555 ЦК України, у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Згідно ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Так, відповідно до вищезазначених норм оскаржувана Угода між Тзов "Авто Просто" та ОСОБА_5 порушує права ОСОБА_3, оскільки останній є поручителем і згідно ст. 556 ЦК України, в разі повного виконання зобов'язання, забезпеченого порукою набуває всіх прав кредитора до ОСОБА_5

Окрім того, як зазначив суд касаційної інстанції в ухвалі від 18 жовтня 2017 року по даній справі, відповідно до приписів ст 554 ЦК України ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є солідарними боржниками, що надає право поручителю оскаржувати правочин, оскільки він впливає на його права та обов'язки.

У оскаржуваному Договорі поруки передбачено, що поручитель ознайомлений та йому відомо про зміст зобов'язань боржника, що виникають з вищевказаної угоди, погоджується відповідати перед кредитором за їх виконання боржником.

На момент підписання договору поруки розмір забезпечених порукою вимог складає 78 619 грн 05 коп. Розмір такої заборгованості може бути змінений у порядку передбаченому ст. 2 додатку № 2 до угоди від 25 травня 2011 року, якою грошові зобов'язання учасника визначені у відсотках, які розраховуються відповідно до поточної ціни автомобіля, що кожного місяця надається виробником або імпортером, дистриб'ютором.

ТзОВ "Авто Просто" було надано розрахунок заборгованості ОСОБА_5 Та ОСОБА_3 на підставі поточної ціни предмета лізингу, яка становила 186 120 грн.

Зміни щодо відсоткової ставки в укладеній між сторонами угоді не вносилось, а поточна ціна автомобіля є лише критерієм для розрахунку щомісячних внесків та не залежить від волі сторін правочину, а тому не збільшує обсяг відповідальності поручителя.

Згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається з матеріалів справи з лютого 2014 року ОСОБА_5 припинив сплачувати щомісячні внески та станом на квітень 2015 року має 42 несплачених внески, що становить 34,0215 % вартості автомобіля, а саме 110223,06 грн. з яких: 63320,82 грн. чисті внески та 46902,24 грн. внески на оплату послуг, а позов ТзОВ "Авто Просто" пред'явлено у травні 2015 року, тобто пропустивши строк для звернення із вимогами до поручителя.

Отже, порука це строкове зобов'язання і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб'єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов'язок боржника за договором.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-170цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, заслуговують до уваги доводи в апеляційній скарзі про те, що спірна Угода укладена на несправедливих умовах для споживача, з огляду на наступне.

Статтею 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" передбачено самостійні підстави визнання угоди недійсною.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено у ч.2 с. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів". Умови договору є несправедливим,якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Таким чином, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності( п.6 ч.1 ст.3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

Посилання представника ТзОВ "Авто Просто" що ОСОБА_5 під час підписання договору був обізнаний з усіма його умовами та питань пов'язаних з їх нечесністю в останнього не виникало, не заслуговує на увагу, оскільки матеріальне право України забороняє укладання договорів, за якими одна із сторін знаходиться в суттєвій перевазі над іншою.

За змістом ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 за період з 25 липня 2017 року по 16 січня 2014 року оплатив на користь відповідача ТзОВ "Авто Просто" 121 061 грн., при цьому вартість автомобіля у довідці -рахунок встановлювалася у розмірі 80 000 грн.

Колегія суддів вважає, що саме умови Угоди щодо здійснення розрахунку щомісячного внеску, виходячи із так званої поточної вартості автомобіля, яка на даний час становить 222 284 грн. є несправедливими та неприйнятними, виходячи з норм ЗУ "Про захист прав споживача", оскільки порушують права ОСОБА_5 як споживача послуг.

Визнаючи недійсним Угоду про надання послуг спрямованих на придбання автомобіля та договір поруки, судова колегія вважає за необхідне з тих же підстав визнати і недійсним договір застави транспортного засобу від 23 липня 2011 року.

Підсумовуючи вищенаведені обставини, враховуючи позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року по даній справі та норми законодавства які регулюють відповідні правовідносини, колегія суддів вбачає ряд підстав, за якими зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними заслуговують до задоволення, а позов ТзОВ "Авто просто" про стягнення коштів до відмови.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування.

Окрім того, в судовому засіданні представником ОСОБА_3 заявлено клопотання про стягнення з ТзОВ "Авто Просто" понесених витрат на правову допомогу у розмірі 7800 грн.

Відповідно до статті 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Витрати на правову допомогу це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у зв'язку з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, котрі беруть участь у справі.

Правова допомога у цивільному судочинстві включає в себе юридичні консультації, участь у позасудовому врегулюванні спору, підготовка проектів юридичних документів (заяв, пояснень, клопотань, скарг), представництво в суді та інші фактичні та юридичні дії, які вчиняє особа, що надає правову допомогу.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною і особою, яка надає правову допомогу.

Стаття 33 Правил адвокатської етики передбачає, що єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги.

До складу витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, включаються витрати на оплату праці адвоката або іншого фахівця в галузі права (гонорар), а також відшкодування витрат, зумовлених наданням правової допомоги. Усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правої допомоги, входить до предмету доказування по справі.

В матеріалах справи знаходиться договір № 25 про адвокатські послуги від 06 серпня 2015 року за умовами якого, адвокат ОСОБА_4 надає правову допомогу ОСОБА_3

Із врахуванням тривалого розгляду даної справи (травень 2015р.-січень 2018р.),вивчення адвокатом ОСОБА_4 правової ситуації, зібрання доказів, систематизація та підготовка необхідних процесуальних документів, участь у судових засіданнях, колегія суддів вважає що загальний розмір понесених витрат на правову допомогу складає 5000 грн.

Окрім того, враховуючи норми ст.141 ЦПК України, з ТзОВ "Авто Просто" слід стягнути в користь ОСОБА_3." 1480 грн.41 коп. понесених судових витрат за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити .

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто”до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення коштів - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" про визнання договорів недійсними -задовольнити.

Визнати недійсною Угоду № 365967 від 25 травня 2011 року, укладену між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю"Авто Просто".

Визнати недійсним Договір поруки від 08 липня 2011 року , укладеного між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Просто".

Визнати недійсним Договір застави транспортного засобу від 23 липня 2011 року, укладеного між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Просто".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю"Авто Просто"(01601,м.Київ, вул. Воровського 24, код ЄДРПОУ 35509011) в користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) понесені судові витрати у розмірі 1480 грн.41 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто"(01601,м.Київ, вул.Воровського 24, код ЄДРПОУ 35509011) в користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Постанова Апеляційного суду Тернопільської області набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту даної постанови.

Повний текст постанови виготовлений 29 січня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Б.І. Сташків