Постанова № 71886778, 22.01.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 302/425/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 січня 2018 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і Мацунича М.В.,

при секретарі: Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Міжгірського районного суду від 21 червня 2017 року (під головуванням судді Цімботи В.І.) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом у травні 2017 р.

Просив розірвати укладений між ним і ОСОБА_3 шлюб, який зареєстрований виконавчим комітетом Річківської сільської ради Міжгірського району 21.10.2004 р.

На обґрунтування позовних вимог указав, що подружнє життя із відповідачем не склалося через систематичні сварки. Останнім часом сімейні відносини подружжя не підтримує, а шлюб носить формальний характер. У зв'язку з цим вважає, що подальше подружнє життя і збереження шлюбу є неможливим.

Заочним рішення Міжгірського районного суду від 21 червня 2017 р. позов задоволено: шлюб, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3, розірвано.

Представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати це рішення і постановити ухвалу про зупинення провадження у справі та надати подружжю строк для примирення протягом шести місяців. У разі якщо подружжя не примириться, визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, із матір'ю - ОСОБА_3, за адресою: АДРЕСА_1 та визначити порядок і розмір виплати коштів на утримання неповнолітнього сина, що підлягатимуть стягненню із позивача. Доводить про порушення норм матеріального та процесуального права. Указує, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. Зазначає, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву про перегляд заочного рішення, не врахував вимоги постанови пленуму ВСУ та не взяв до уваги клопотання відповідачки про надання строку для примирення подружжя. Указує, що суд першої інстанції мав визначити місце проживання дитини та розмір і порядок виплати аліментів.

Суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції через його відповідність повно з'ясованим обставинам справи, нормам матеріального права та належно оціненим доказам.

При цьому встановлено,що 21 жовтня 2004 р. між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 (відповідач) було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.5). У подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_5 (а.с.8,9).

Згідно положеннями ст.ст. 105 ч.3, 110ч.1, 111, 112 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства; з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя; постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_3 просила суд зупинити провадження по справі та надати подружжю строк для примирення.

Ухвалою колегії суддів апеляційного суду Закарпатської області від 30 листопада 2017 р. (а.с.92-93) подружжю було надано двомісячний строк для примирення- до 22 січня 2018 р.

Під час строку, який був наданий судом для примирення подружжя, позивач і відповідач не примирилися.

Законом закріплено право подружжя на припинення шлюбу шляхом його розірвання у будь-який момент існування шлюбу. Існують випадки, коли рішення щодо розірвання шлюбу позитивно сприймається лише одним із подружжя у той час, як інший прагне зберегти шлюбні відносини та сім'ю. Відсутність вільної згоди на розірвання шлюбу іншим з подружжя не є перепоною. В Україні регулювання шлюбно-сімейних правовідносин здійснюється на принципах добровільності, взаємоповаги, взаєморозуміння. Встановивши право одного з подружжя на пред'явлення позову про розірвання шлюбу, держава забезпечує принцип свободи шлюбу та принцип свободи розірвання шлюбу.

За приписами п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті.

Апеляційний суд вважає, що підстав, передбачених ст.376 ЦПК України для скасування судового рішення, не має. Відповідач належними та допустимими доказами не довела суду наявність можливостей для збереження шлюбних відносин, своє бажання зберегти повноцінну родину та докласти максимум зусиль для збереження сім'ї.

Доводи апеляційної скарги зводяться не стільки до можливості примирення подружжя, збереження сім'ї і шлюбу, як до визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів із позивача.

Однак, такі не заслуговують на увагу як суперечні положенням цивільного процесу.

Так, відповідно до ч.ч.1,6 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, вимоги про визначення місця проживання малолітнього сина подружжя і про визначення порядку та розміру виплати коштів, які підлягатимуть стягненню із позивача на утримання їхнього спільного сина, не були підставою і предметом позову, а тому не можуть розглядатися судом апеляційної інстанції.

Відповідач наділена правом звернутися до суду за захистом свого порушеного права в порядку ст.16 ЦК Українив самостійному провадженні.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права. Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИЛА :

1. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Заочне рішення Міжгірського районного суду від 21 червня 2017 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

4. Повне судове рішення складено 30 січня 2018 р.

Судді: