Рішення № 71886604, 29.01.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/11448/17

провадження № 2/243/529/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2018 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Мірошниченко Л.Є.

при секретарі Мирошниченко А.О.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 7 м. Слов’янська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, обґрунтувавши свої вимоги тим, що вона працювала без перерв у відповідача з 01.05.1976 року по 18.04.2000 року на різних посадах робітником. При її звільненні з підприємства відповідач повністю не розрахувався з нею, мотивуючи це скрутним фінансовим становищем. Рішенням від 29.03.1999 року по справі № 2-12321-99 з відповідача стягнуто на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 1 400,00 грн., до тепер вказане рішення не виконане. У зв’язку з викладеним просить стягнути з ВАТ «Содовий завод» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.03.1999 року по 18.12.2017 року в розмірі 16 898,41 грн. (розрахунок додала) та моральну шкоду, у зв’язку з незаконними діями відповідача, порушенням її трудових прав, які привели до втрати налагоджених і нормальних життєвих зв’язків, в розмірі 3 000 грн.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі, наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Содовий завод» в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи у суді повідомлявся належним чином (а.с.26), причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 дійсно працювала у ВАТ «Содовий завод» в період часу з 01.05.1976 року по 18.04.2000 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача від 20.10.1966 року (а.с.5-8).

При звільненні з підприємства остаточний розрахунок по заробітній платі з позивачем проведений не був.

Відповідно до довідки ВАТ «Содовий завод» № 01-23/571а від 12.12.2017 року, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 становить 1 400,00 грн. та 469,97 грн. На теперішній час підприємство не має можливості виконати рішення суду № 2-1231-99 від 29.03.1999 року та № 2-2355-2000 від 28.04.2000 року про стягнення вказаних сум (а.с.10).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 115 КЗпП України, заробітна плата повинна виплачуватися робітнику регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективною угодою, але не ріже двох разів на місяць через проміжок часу, не перевищуючий шістнадцяти календарних днів.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Зі змісту ч. 7 ст. 43 Конституції України, ч. 1 ст. 115 КЗпП України, відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з вимогами ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

Зазначені норми трудового права структурно віднесені до розділу VІІ "Оплата праці" указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Про неможливість здійснити розрахунок з позивачем ОСОБА_1 підприємство вказує на відсутність коштів та відкриття Ліквідаційної процедури по справі з приводу банкрутства підприємства на підставі Постанови Донецького Господарського суду від 04.09.2003 року.

За положеннями ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що дія мораторію не поширюється на вимоги колишніх працівників про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач ОСОБА_1 просить стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки з 30.03.1999 року по 18.12.2017 року.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 р. "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановлено, що закінчення строку виплати заробітної плати (ст. 115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 р. "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому з підприємства - ВАТ «Содовий завод» на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку.

Позивач ОСОБА_1 в своїй позовній заяві просить стягнути середній заробіток за період з 30.03.1999 року по 18.12.2017 року, що за 5-ти денним робочим тижнем складає 4 681 днів.

Відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348) середньоденний заробіток позивача складає 3,61 грн., зазначена сума визначена з урахуванням довідки відповідача № 01-23/571 від 12.12.2017 року, в якій зазначено, що її середньомісячна заробітна плата за останні два місяці роботи складала 79,35 грн. (а.с.9).

Відповідно до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин).

Відповідно до довідки ВАТ «Содовий завод» № 01-23/571 від 12.12.2017 року позивачем на даному підприємстві відпрацьовано за два останніх місяця роботи у березень 2000 року 192,0 годин, у лютому 2000 року 168,0 годин. Отже, середньоденний заробіток позивача склав: 79,35 / 180,0 = 0,44 х 8,2 = 3,61 грн.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про норму тривалості робочого часу на 1999 рік” № 13-1825 від 26.05.99 року, кількість робочих днів у 1999 році починаючи з 30.03.1999 року складала 189 днів.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про норму тривалості робочого часу на 2000 рік” № 13-1735 від 12.05.2000 року, кількість робочих днів у 2000 році складала 250 днів.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про норму тривалості робочого часу на 2001 рік” № 13-4796 від 20.11.2000 року кількість робочих днів у 2001 році складала 251 днів.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про норму тривалості робочого часу на 2002 рік” № 010-1201 від 23.11.2001 року, кількість робочих днів у 2002 році складає 251 день.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про норму тривалості робочого часу на 2003 рік” № 010-1135 від 06.11.2002 року, кількість робочих днів у 2003 році складає 251 день.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про норму тривалості робочого часу на 2004 рік” від 18.11.2003 року № 03-3/7221-013-15, кількість робочих днів у 2004 році складає 253 дні.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про норму тривалості робочого часу на 2005 рік” від 12.10.2004 року № 03-3/10426-036-15, кількість робочих днів у 2005 році складає 251 день.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про норму тривалості робочого часу на 2006 рік” від 04.10.2005 року № 7881/0/14-05/036-15, кількість робочих днів у 2006 році складає 250 днів.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про норму тривалості робочого часу на 2007 рік” від 09.10.2006 року № 6540/0/14-06/13, кількість робочих днів у 2007 році складає 251 день.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про норму тривалості робочого часу на 2008 рік” від 18.09.2007 року № 6884/0/14-07/13, кількість робочих днів у 2008 році складає 252 дні.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2009 рік” від 30.09.2008 року № 10338/0/14-08/13, кількість робочих днів у 2009 році складає 251 день.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2010 рік” від 25.08.2009 № 9681/0/14-07/13, кількість робочих днів у 2010 році складає 251 день.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2011 рік“ від 25.08.2010 року № 9111/0/14-10/13, кількість робочих днів у 2011 році складає 250 днів.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік“ від 23.08.2011 року № 8515/о/14-11/13, кількість робочих днів у 2012 році складає 251 день.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік“ від 21.08.2012 року № 9050/0/14-12/13, кількість робочих днів у 2013 році складає – 251 днів.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік“ від 04.09.2013 року № 9884/0/14-13/13, кількість робочих днів у 2014 році складає – 251 днів.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік“ від 09.09.2014 року № 10196/0/14-14/13, кількість робочих днів у 2015 році складає – 251 днів.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік“ від 20.07.2015 року № 10846/0/14-15/13, кількість робочих днів у 2016 році складає – 251 днів.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік“ від 05.08.2016 року № 11535/0/14-16/13, кількість робочих днів у 2017 році до 18.12.2017 року (в межах заявлених вимог) складає – 240 днів.

Отже, сума середнього заробітку за весь час затримки виплати складає 16 952,56 грн., з розрахунку: 3,61 грн. (середньоденна заробітна плата) х 4 696 (робочих днів) = 16 952,56 грн.

Разом з тим, частиною першою ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи, що в позовній заяві позивач просив суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 16 898 грн. 41 коп., суд вважає за необхідне стягнути в межах заявлених вимог саме цю суму.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахунку підлягають задоволенню повністю.

При вирішенні питання про стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн., суд виходить з наступного.

В своїх позовній заяві позивач зазначає, що порушення відповідачем трудових прав позивача привели до втрати її налагоджених і нормальних життєвих зв'язків, через що вона була вимушена докладати додаткових зусиль для організації своєї життєдіяльності. Через провину відповідача вона не могла своєчасно і в повному обсязі оплачувати необхідні платежі, податки і збори, передбачені законодавством, нести витрати по утриманню житлового будинку, в якому вона мешкає, а також належним чином харчуватись і вдягатись, утримувати свою сім'ю тощо. Внаслідок чого вона стала нервовою, роздратованою та пригніченою, стан її здоров'я погіршився, в тому числі через тривалий час порушення відповідачем його законних прав і інтересів.

На підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, суд повинен керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості, тому враховуючи вищевказані обставини по справі, суд вважає, що зазначені обставини дають підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 500 грн. При цьому, суд керується засадами розумності, виваженості та справедливості та враховує зазначені позивачем обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

В зв'язку з викладеним з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати по сплаті нею судового збору у розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 117, 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, Законом України "Про оплату праці", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 Акціонерного Товариства «Содовий завод», яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Чубаря, б. 91, код ЄДРПОУ 00204895 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.1999 року по 18.12.2017 року в розмірі 16 898,41 грн., моральну шкоду в розмірі 500 грн., а всього 17 398 (сімнадцять тисяч триста дев’яносто вісім) грн. 41 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 Акціонерного Товариства «Содовий завод», яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Чубаря, б. 91, код ЄДРПОУ 00204895, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, сплачений нею судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, у зв’язку з відсутністю підстав.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області протягом п’ятнадцяти днів з дня її складання, або відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - до Апеляційного суду Донецької області через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_3