Рішення № 71886475, 29.01.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/9715/17

2-а/243/30/2018

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

29 січня 2018 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

Головуючий – суддя Пронін С.Г.,

за участю: - секретаря судового засідання Хміль О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними та дискримінаційними дій відповідача, зобов’язання виплату пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області з адміністративною позовною заявою до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що він є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в ОСОБА_2 об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, куди він звернувся із заявою про запит його пенсійної справи. З березня 2016 року відповідач припинив йому виплачувати пенсію. Вважає такі дії відповідача протиправними.

Просить суд визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати йому пенсії, зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити йому нарахування та виплату пенсії за віком та сплатити заборгованість за період, починаючи з березня 2016 року, визначити причину пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом поважною. 14 січня 2018 року позивач надав до суду уточнений адміністративний позов, а заявою від 17.01.2018 року просив уточнений адміністративний позов залишити без розгляду та розглядати справу за первісним позовом.

Позивач ОСОБА_1 в своїх позовних вимогах просив справу розглядати без його участі.

Представник відповідача ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області ОСОБА_3, яка діє на підставі Довіреності № 12398/12 від 10.04.2017 року, в судове засідання не звилася надала заяву в якій просила суд розглядати справу за її відсутності. До суду надала заперечення в яких не визнала заявлені позовні вимоги, зазначила що ОСОБА_1, 16.10.1953 року звернувся до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про запит пенсійної справи та прийняття її на облік по матеріалам пенсійної справи.

Розпорядженням ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 16.12.2015 року ОСОБА_1 взято на облік та одночасно нараховано суму заборгованості з 01.08.2014 року.

30.03.2017 року на адресу управління надійшло рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО № 38 від 28.03.2017 року відповідно до якого Довідка ВПО видана на ім’я ОСОБА_1 скасована.

Так, Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року затверджено «Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування». Пунктом 14 цього порядку визначено, що структурний підрозділ з питань соціального захисту населення та орган що здійснює соціальні виплати, на

підставі рішення комісії припиняє соціальні виплати з місяця, що настає за тим, у якому прийняте відповідне рішення, а у випадках передбачених підпунктом 4 пункту 12 цього Порядку - з дня скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Разом із тим, п. 1 постанови КМУ від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509.

Таким чином Постановою КМУ чітко визначений порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам - такі виплати здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується Довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року №509.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною 1 ст. 4 зазначеного Закону визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.

Так щодо вимог позивача стосовно визнання причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Позивач посилався на те, що він не знав особливостей пенсійного законодавства, у зв’язку з чим не мав знати, що його права порушуються, вказав на те, що відповідач жодним чином його не інформував про причини припинення виплати пенсії.

Враховуючи викладене, суд визнає поважною причину пропуску позивачем для звернення до суду та вважає можливим поновити цей строк.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком, що підтверджено Пенсійним посвідченням серія АБ №542663

Відповідно до Довідки від 25.09.2015 року ОСОБА_1 взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 16.12.2015 року пенсійну справу ОСОБА_1 взято на облік та одночасно нараховано суму заборгованості з 01.08.2014 року.

Таким чином, судом з достовірністю встановлено, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером, з 16.12.2015 року перебуває на обліку у ОСОБА_2 об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком. З 30.03.2017 року відповідачем припинено виплату пенсії ОСОБА_4, що підтверджується запереченнями, наданими відповідачем до суду.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1

Згідно зі статтею 49 ОСОБА_5 України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму,встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»,право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як до з’ясування певних обставин, на що посилався відповідач у своєму запереченні.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, який набрав чинності 14 квітня 2014 року, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Є загальновідомим факт, що антитерористична операція в Україні не завершилась на теперішній час.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Згідно з п. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»,виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному КМУ.

07 листопада 2014 року КМУ прийнято Постанову № 595 «ОСОБА_3 питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області.

Пунктом 2 Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

ОСОБА_6, Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2015 року, яка залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року і Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015 року, визнаний незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою ОСОБА_7 Міністрів України від 07.11.2014 року № 595.

Зокрема, в мотивувальній частини Ухвали Вищого спеціалізованого суду у справі № К/800/19498, К/800/19418, зазначено: «Системний аналіз вказаних норм ОСОБА_5 України та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності постанови № 595 в частині затвердження пункту 2 Тимчасового порядку, дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, ОСОБА_7 Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію

та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи,затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів(установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 24 ОСОБА_5 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 ОСОБА_5 України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_5 України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 ОСОБА_5 України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 ОСОБА_5 України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених ОСОБА_5 України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися ОСОБА_5 України як актом прямої дії.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров’я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов’язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов’язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов’язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від

06.10.2015 року № 816/4505/14, та в силу ст. 244-2КАС України є обов’язковоюдля всіх судів України.

Описане свідчить про те, що пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, не сприяє виконанню державою позитивного зобов’язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає цьому.

З огляду на вищевикладене, а також Постанови КМУ, на які посилається відповідач, а саме: № 506 від 01.10.2014 року «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 595 від 07.11.2014 року «ОСОБА_3 питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів КМУ, Верховною радою України не надано.

Також, Постанова КМУ від 18.02.2016 року № 136, якою затверджено «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового соціального страхування», та на яку посилається відповідач, як на підставу припинення виплати пенсії позивачу не є законом і не може змінювати (звужувати) встановлене Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» право позивача на отримання пенсії за віком.

Крім того, в Порядку, затвердженому Постановою ОСОБА_7 Міністрів від 18.02.2016 року № 136, зазначено, що порядок отримання, обробки та захисту інформації визначає Мінфін. Верифікація та моніторинг державних виплат здійснюються структурними підрозділами Мінфіну.

У пункті 9 цього Порядку зазначено, що у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

У рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат зазначається виявлена Мінфіном інформація, яка не узгоджується з нормативно-правовими актами, які регулюють державні виплати. (пункт 10 Порядку)

Пунктом 12 Порядку верифікації та моніторингу державних виплат, передбачено, що розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфін протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

Судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу було пов’язано саме з перевіркою інформації щодо його фактичного місця мешкання, оскільки Довідка переселенця скасовано.

21 травня 2015року Постановою Верховної Ради України № 462-VIIIсхвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов’язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями5,6,8та13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до

повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Отже, на теперішній час Україна від зобов’язань, визначених статтями1,14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областейУкраїни відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених ОСОБА_5, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого реченнястатті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-1У «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.

З огляду на таке, та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд приходить до висновку, що припинення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії за віком є безпідставним, а тому дії ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з березня 2017 року слід визнати протиправними.

Крім того підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року№ 1058-VI

Згідно з ч.1ст.49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог ч. 1ст. 49 Закону № 1058, оскільки з квітня 2017 року позивачеві припинено виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідно до ч. 2ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За пунктом 13 та 14 Порядку комісія не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття рішення щодо припинення соціальної виплати надсилає копію такого рішення органам, що здійснюють соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення. Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення та орган, що

здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії припиняє соціальні виплати з місяця, що настає за тим, у якому прийнято відповідне рішення, а у випадках, передбачених підпунктом 3 пункту 4 та підпунктом 4 пункту 12 цього Порядку, - з дня припинення виплати ПАТ «Державний ощадний банк України» або з дня скасування Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Тобто, припинення виплати пенсії здійснюється після отримання відповідачем рішення структурного підрозділу з питань соціального захисту населення про скасування Довідки до прийняття остаточного рішення комісією, а остаточне рішення про припинення виплати пенсії приймається на підставі рішення комісії відповідача.

В Запереченнях відповідач посилається на Рішення комісії про призначення соціальних виплат ВПО від 28.03.2017 року № 38, відповідно до якого Довідку ВПО ОСОБА_1 скасовано.

Однак, суд, вважає належним зазначити, що наведені вище Постанови ОСОБА_7 Міністрів України не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Право на обмеження конституційних прав громадян ОСОБА_7 Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов ОСОБА_7 Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття пенсійним органом відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину ОСОБА_5 України.

Таким чином, аналізуючи всі докази у їх сукупності та обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та заперечення відповідача, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, і вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком з березня 2017 року, зобов’язати відповідача відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з березня 2017 року.

Частиною другою статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України передбачено, щорішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів у межах суми стягнення за один місяць, виконуються негайно.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок відповідача добровільно і негайно виконати рішення суду про присудження виплатити пенсію і цей обов'язок полягає у тому, що у відповідача обов'язок видати пенсію у межах стягнення за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Таким чином суд приходить до переконання, що вимоги позивача про звернення рішення до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць також підлягають задоволенню.

Позивачу судом було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по цій справі. За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Таким чином, на користь держави підлягає відшкодуванню сума судового збору в розмірі 640 грн. (на день подачі позовної заяви) за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області.

На підставі викладеного, керуючись ОСОБА_5 України, Законом України '' Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ",Постановою ОСОБА_7 Міністрів «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05 листопада 2014 року, Постановою ОСОБА_7 Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Постановою ОСОБА_7 Міністрів України від 18 лютого 2016 року №136, ст. ст. 2-15, 35, 72, 77, 90, 159-161, 168, 192-196, 211, 371,372,382 Кодексу адміністративного судочинства України,суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними та дискримінаційними дій відповідача, зобов’язання виплату пенсії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, з 30 березня 2016 року.

Зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 починаючи з 30 березня 2017 року .

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Зобов'язати Слов'янське об'єднане управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області в місячний термін після набуття законної сили Рішення подати до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області звіт про виконання цього рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції до апеляційного адміністративного суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий загальний суд як адміністративний суд.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду,який розглянув справу.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_6