Рішення № 71885829, 26.01.2018, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/4468/17

Провадження № 2-а/242/88/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2018 року Селидівський міський суд Донецької області в складі головуючого судді Владимирської І.М., розглянувши у письмовому провадженні в м. Селидове адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 18.10.2017 року звернувся до суду з позовною заявою до Селидівського об’єднаного УПФУ Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання здійснити певні дії, в обґрунтування позову зазначив, що він звернувся до відповідача із заявою від 13.06.2017 року № 1118 про призначення пенсії у відповідності з вимогами п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Заява була розглянута відповідачем і було прийнято рішення № 1118 від 30.08.2017 року про відмову в призначенні пенсії через відсутність у нього необхідного страхового стажу. Це зокрема обумовлено тим, що до страхового стажу не було зараховано період його роботи з 01.11.2002 року по 07.11.2003 року на підприємстві КП «Міське житлово-експлуатаційне управління» м. Селидове згідно запису в трудовій книжці та копії наказу № 35/к від 15.11.2003 року з підприємства ДП «Жилищник-1». Крім того, до страхового стажу не зараховано період його роботи з 24.10.1995 року по 18.02.1997 року на підприємстві Донецьке шахтно-будівельне підприємство, оскільки відсутня дата наказу про прийняття на роботу в запису № 9 трудової книжки та не надана підтверджуюча довідка про роботу. Вважає дії відповідача неправомірними, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати протиправним та скасувати рішення № 1118 від 30.08.2017 року про відмову в призначені пенсії, зобов’язати відповідача повторно розглянути його заяву від 13.06.2017 року, зарахувавши до страхового стажу вищевказані періоди його роботи.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмову заяви в якій уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить слухати справу без їх участі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнала та зазначила, що 13.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Селидівського об’єднаного УПФУ Донецької області із заявою № 1118 про призначення пенсії у відповідності з вимогами п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпеченні» та п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Страховий стаж ОСОБА_1 на момент звернення склав 19 років 05 місяців 26 дні, пільговий стаж роботи – 14 років 08 місяців 07 днів, в пільговий стаж за Списком № 1 шахтарі – 09 рік 03 місяці 27 днів, навчання за спеціальністю – 03 роки 04 місяці 09 днів, військова служба – 02 роки 01 день. Рішенням від 30.08.2017 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах. До страхового стажу ОСОБА_1 не було зараховано період роботи з 01.11.2002 року по 07.11.2003 року на підприємстві КП «Міське житлово-експлуатаційне управління» м. Селидове згідно запису в трудовій книжці та копії наказу № 35/к від 15.11.2003 року з підприємства ДП «Жилищник-1». Крім того, до страхового стажу не зараховано період роботи з 24.10.1995 року по 18.02.1997 року на підприємстві Донецьке шахтно-будівельне підприємство, оскільки відсутня дата наказу про прийняття на роботу в запису № 9 трудової книжки та не надана підтверджуюча довідка про роботу. З огляду на те, що ОСОБА_1 відсутній необхідний страховий стаж – 21 рік 06 місяців, рішенням від 30.08.2017 року йому було відмовлено в призначенні пенсії відповідно до вимог п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпеченні», п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Просить відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов’язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Так зокрема статтею 113 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Судом встановлено, що 30.08.2017 року ОСОБА_1 надав до Селидівського об’єднаного УПФУ Донецької області документи для призначення пенсії відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та абзацу 2 пункту 16 розділу ХV Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Селидівського об’єднаного УПФУ Донецької області від 20.01.2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії, у зв’язку з відсутністю необхідного страхового стажу 21 рік 06 місяців. Це зокрема обумовлено тим, що до страхового стажу ОСОБА_1 не було зараховано період роботи з 01.11.2002 року по 07.11.2003 року на підприємстві КП «Міське житлово-експлуатаційне управління» м. Селидове згідно запису в трудовій книжці та копії наказу № 35/к від 15.11.2003 року з підприємства ДП «Жилищник-1». Крім того, до страхового стажу не зараховано період роботи з 24.10.1995 року по 18.02.1997 року на підприємстві Донецьке шахтно-будівельне підприємство, оскільки відсутня дата наказу про прийняття на роботу в запису № 9 трудової книжки та не надана підтверджуюча довідка про роботу.

Суд також звертає увагу, що згідно вищевказаного рішення Селидівського ОУ ПФУ Донецької області № 1118 від 30.08.2017 року, крім зазначених періодів роботи позивача, до його пільгового стажу не було зараховано період роботи на ВП «Шахта «Росія» ДП «Селидіввугілля» з 03.01.2006 року по 31.03.2006 року через відсутність запису про роботу в трудовій книжці та до страхового стажу період роботи на підприємстві ВП «Селидовтепломережа» з 23.12.2003 року по 31.12.2003 року, оскільки запис зроблено в дублікаті трудової книжки.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

В зв’язку з чим, суд розглядає позовну заяву ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог, а саме щодо неврахування відповідачем до страхового стажу періодів роботи з 01.11.2002 року по 07.11.2003 року на підприємстві КП «Міське житлово-експлуатаційне управління» м. Селидове та з 24.10.1995 року по 18.02.1997 року на підприємстві Донецьке шахтно-будівельне підприємство.

Згідно абзацу 2 пункту 15 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - з Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. У період звернення за призначенням пенсії з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року за відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 01 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи не менше 21 року 06 місяців.

Згідно ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до наданої позивачем копії трудової книжки серія БТ-ІІ № 2144434 ОСОБА_1 працював з 24.10.1995 року по 18.02.1997 року на підприємстві Донецьке шахтно-будівельне підприємство підземним електрослюсарем з повним робочим днем в шахті (записи № 9-10).

Суд звертає увагу, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у вищевказаний періоди на вищезазначеному підприємстві.

Тому не зарахування відповідачем періоду роботи позивача на підприємстві Донецьке шахтно-будівельне підприємство з 24.10.1995 року по 18.02.1997 року, суд вважає необґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача, періоду його роботи з 01.11.2002 року по 07.11.2003 року на підприємстві КП «Міське житлово-експлуатаційне управління» м. Селидове, суд встановив наступне.

Відповідно до запису № 27 трудової книжки серія БТ-ІІ № 2144434 ОСОБА_1 18.10.2002 року прийнято до КП «Міське житлово-експлуатаційне управління м. Селидове» у якості слюсаря-сантехніка 3 розряду.

Згідно запису № 28 трудової книжки серія БТ-ІІ № 2144434 – 30.04.2003 року звільнено у зв’язку із переведенням до ДП «Жилищник-1» м. Селидове.

Відповідно до запису № 29 трудової книжки серія БТ-ІІ № 2144434 – 01.05.2003 року прийнято у зв’язку із переведенням у якості слюсаря-сантехніка 3 розряду до ДП «Жилищник-1» м. Селидове.

Згідно запису № 30 трудової книжки серія БТ-ІІ № 2144434 – 05.06.2003 року звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Відповідно до запису № 31 трудової книжки серія БТ-ІІ № 2144434 – запис за № 30 вважати недійсним.

Відповідно до наказу № 35-к від 15.11.2003 року час відбуття покарання у вигляді виправних робіт ОСОБА_1 з 01.11.2002 року по 07.11.2003 року в ДП «Жилищник-1» м. Селидове не зараховувати до загального та безпреривного стажу роботи.

Згідно запису № 32 трудової книжки серія БТ-ІІ № 2144434 ОСОБА_1 19.11.2003 року звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Відповідно до п. 5.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників N 58 від 29.07.1993 року, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом «Дублікат» в правому верхньому кутку першої сторінки.

Як вбачається з дублікату трудової книжки серія АХ № 288654 ОСОБА_1 18.10.2002 року прийнято до КП «Міське житлово-експлуатаційне управління м. Селидове» у якості слюсаря-сантехніка 3 розряду, 30.04.2003 року звільнено у зв’язку із переведенням до ДП «Жилищник-1» м. Селидове, 01.05.2003 року прийнято у зв’язку із переведенням у якості слюсаря-сантехніка 3 розряду до ДП «Жилищник-1» м. Селидове та 19.11.2003 року звільнено із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Відповідно до п. 2.22 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, до трудових книжок осіб, які відбули виправні роботи без позбавлення волі, власник або уповноважений ним орган підприємства за місцем роботи вносить запис про те, що час роботи у цей період не зараховується до загального та безперервного стажу (розділ «Відомості про роботу» трудової книжки, графа 3).

У тому разі, коли судом в установленому законом порядку час відбування виправних робіт без позбавлення волі включено до загального трудового стажу, у трудових книжках робиться запис про те, що цей час не зараховується до безперервного трудового стажу.

Зазначені записи вносяться до трудової книжки по закінченні фактичного строку відбування покарання, що установлюється за довідками органів МВС України.

При звільненні засудженого з роботи у порядку, передбаченому чинним законодавством, і влаштуванні його на нове місце роботи відповідні записи вносяться до трудової книжки тим підприємством, на яке був прийнятий або направлений засуджений.

Підставою для внесення до трудових книжок передбачених цим пунктом записів є наказ (розпорядження) керівника підприємства, виданий згідно з вироком (ухвалою) суду.

У розділі трудової книжки «Відомості про роботу» робляться такі записи: У графі 1 зазначається порядковий номер запису; у графі 2 - дата внесення запису; у графі 3 пишеться: «Час роботи з такої-то дати (число, місяць, рік) по таку-то дату (число, місяць, рік) не зараховується у загальний стаж та безперервний трудовий стаж».

При включенні судом часу відбування виправних робіт до загального трудового стажу в графі 3 пишеться «Час роботи з такої-то дати (число, місяць, рік) не зараховується в безперервний трудовий стаж».

У графі 4 зазначається підстава для внесення запису до трудової книжки - наказ (розпорядження) керівника підприємства, дата його видачі і номер.

Згідно вироку Селидівського міського суду від 17.10.2002 року, ОСОБА_1 засуджено за ст. 164 ч. 1 КК України до одного року виправних робіт за місцем роботи з утриманням 10 відсотків від заробітку в дохід держави.

Суд звертає увагу, що на час відбуття позивачем покарання у вигляді виправних робіт за вироком Селидівського міського суду від 17.10.2002 року діяв Виправно-трудовий кодекс України від 23.12.1970 року.

Згідно ч. 3 ВТК України від 23.12.1970 року час відбування покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу засудженого.

В зв’язку з чим, суд приходить до висновку, що період роботи позивача з 01.11.2002 року по 07.11.2003 року на підприємстві КП «Міське житлово-експлуатаційне управління» м. Селидове підлягає зарахуванню до страхового стажу його роботи у повному обсязі, оскільки на час відбуття позивачем покарання за вироком суду, питання щодо включення чи то не виключення до загального стажу працівника періоду виправних робіт, належало до компетенції суду, а не роботодавця, тоді як, в резолютивній частині вироку від 17.10.2002 року таке виключення відсутнє.

Крім того, 01.01.2014 року набрав чинності Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 року.

Згідно ч. 3 ст. 42 КВК України час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

Конституційний суд України в своєму рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999 року зазначив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Рішенням ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків осіб, національні органи зобов’язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Тому, на думку суду, підстави для не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи його позивача з 01.11.2002 року по 07.11.2003 року на підприємстві КП «Міське житлово-експлуатаційне управління» м. Селидове відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вищевикладеного суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 19, 22, 55 Конституції України, ст. ст. 9, 72-77, 94, 139, 241-246, 250, 251, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) до Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, буд. № 6, ЄДРПОУ 41247274) про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 30 серпня 2017року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов’язати Селидівське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2017 року № 1118 із зарахуванням до страхового стажу періодів його роботи з 24.10.1995 року по 18.02.1997 року на Донецькому шахтно-будівельному підприємстві та з 01.11.2002 року по 07.11.2003 року в Комунальному підприємстві «Міське житлово-експлуатаційне управління» м. Селидове.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Селидівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, буд. № 6, ЄДРПОУ 41247274) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.М. Владимирська