Постанова № 71884438, 29.01.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Друзенко Н.В.

Суддя-доповідач:Франовська К.С.

ПОСТАНОВА

іменем України

"29" січня 2018 р. Справа № 817/913/16

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Франовської К.С.

суддів: Іваненко Т.В.

Кузьменко Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "26" вересня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинення певних дій , -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України з позовом, в якому просив :

- визнати протиправним та скасування рішення від 29.04.2015 про відмову в реєстрації знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за заявкою №m201319619, яке підтримане рішенням Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України (затверджені наказами №126-Н від 23.03.2016 та №126-Н від 23.03.2016),

- зобов'язавши продовжити діловодство за заявкою №m201319619, а також зобов'язати прийняти остаточне рішення за заявкою №m201319619, з урахуванням обґрунтованих доводів на користь реєстрації знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за первісною заявкою №m201207355.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те , що неодноразово звертався до Державної служби інтелектуальної власності України із заявками про реєстрацію словесного позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1" для отримання правової охорони на нього в якості знака для товарів та послуг 30 класу Міжнародного класифікатора для товарів та послуг. Проте, своїми рішеннями Державна служба інтелектуальної власності України відмовляла в реєстрації знака на підставі пункту 3 статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Так, рішенням №9407/3 від 04.04.2013 в реєстрації знака відмовлено з тих підстав, що згідно з висновком кваліфікаційної експертизи заявлене позначення є схожим настільки, що його можна сплутати з знаками, раніше зареєстрованими в Україні на інших осіб згідно із свідоцтвами НОМЕР_1 від 17.10.2005, НОМЕР_2 від 16.10.2006 та НОМЕР_3 від 10.12.2009 щодо споріднених товарів.

Рішенням Державної служби інтелектуальної власності України №12247 від 29.04.2015 позивачу було відмовлено в реєстрації знака, оскільки згідно з висновком кваліфікаційної експертизи заявлене позначення є схожим настільки що його можна сплутати із знаками, раніше зареєстрованими в Україні на інших осіб згідно з свідоцтвами НОМЕР_1 від 17.10.2005, НОМЕР_2 від 16.10.2006, НОМЕР_4 від 15.05.2006, НОМЕР_5 від 26.11.2007 та НОМЕР_3 від 10.12.2009 щодо споріднених товарів.

Відмова в реєстрації знака від 29.04.2015 була оскаржена позивачем до Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності шляхом подання заперечення. За наслідками розгляду заперечення Апеляційна палата погодилася з доводами позивача щодо дострокового припинення дії протиставлених свідоцтв НОМЕР_1 від 17.10.2005, НОМЕР_2 від 16.10.2006 та НОМЕР_3 від 10.12.2009 та відсутністю підстав для відмови в реєстрації заявленого позивачем позначення через вказані свідоцтва.

Разом з тим, за результатами порівняльного аналізу колегія Апеляційної палати дійшла висновку, що заявлене за заявкою позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1" за ознаками звукової (фонетичної) та смислової (семантичної) схожості схоже з протиставленими знаками за свідоцтвами НОМЕР_4 від 15.05.2006 та НОМЕР_5 від 26.11.2007, а відтак відмовила позивачу у задоволенні заперечення та залишила чинним рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 29.04.2015.

Позивач дане рішення вважає протиправним, зазначає про безпідставність та необґрунтованість висновків, покладених в його основу. Зокрема, вказує, що свідоцтва НОМЕР_1 від 17.10.2005, НОМЕР_2 від 16.10.2006 та НОМЕР_3 від 10.12.2009 були достроково припиненні в судовому порядку. Крім того, зазначає, що знаки за свідоцтвами НОМЕР_4 від 15.05.2006 та НОМЕР_5 від 26.11.2007 не використовуються їх власниками при виготовленні кондитерських виробів, їх графічне виконання є відмінним від словесного позначення, яке позивач намагається зареєструвати, а тому відсутня будь-яка можливість введення споживачів в оману щодо особи виробника товарів під знаком "ІНФОРМАЦІЯ_1". З наведених підстав просив визнати протиправним та скасування рішення від 29.04.2015 та прийняти остаточне рішення за заявкою №m201319619, з урахуванням обґрунтованих доводів на користь реєстрації знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за первісною заявкою №m201207355.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 08.09.2017 на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України замінено відповідача - Державної служби інтелектуальної власності України його правонаступником - Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку).

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.09.2017 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державної служби інтелектуальної власності України №12247 від 29.04.2015 про відмову ОСОБА_3, в реєстрації знака за заявкою №m201319619 від 25.10.2013 .

Зобов'язано Міністерство економічного розвитку і торгівлі України продовжити діловодство за заявкою №m201319619 від 25.10.2013.

Зобов'язано Міністерство економічного розвитку і торгівлі України прийняти остаточне рішення за заявкою №m201319619 від 25.10.2013, з урахуванням обґрунтованих доводів на користь реєстрації знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за первісною заявкою №m201207355 від 27.04.2012.

Присуджено на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України суму судового збору у розмірі 1102,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволені позову в повному обсязі. На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що Державна служба інтелектуальної власності України позбавлена можливості здійснювати будь-яку перевірку висновків експертної установи після проведення нею кваліфікаційної експертизи. Згідно ст. 15 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" лише Апеляційна палата уповноважена перевіряти, досліджувати та оцінювати вказаний висновок. Тому, Державна служба інтелектуальної власності України виконує лише процедурну дію щодо затвердження позитивного або негативного висновку експертної установи. Крім того, посилається на те, що за своєю правовою природою повноваження щодо прийняття рішень про реєстрацію або про відмову у реєстрації знака для товарів і послуг, є дискреційними повноваженнями, в які не може втручатися суд.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Як встановив суд і підтверджено матеріалами справи, 27.04.2012 ОСОБА_3 звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України із заявкою №m201207355 на реєстрацію словесного позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1" в якості знака для товарів та послуг щодо товарів 30-го класу Міжнародного класифікатора для товарів та послуг.

За наслідками експертизи даної заявки, ДП "Український інститут промислової власності" було проведено експертизу та надано висновок про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, який затверджено рішенням Державною службою інтелектуальної власності України про відмову в реєстрації знака №9407/3 від 04.04.2013 (а.с.76,77 т.1).

Згідно вказаного висновку заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони згідно п.1 ст.5, ст.6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", а саме: заявлене позначення для всіх товарів 30 класу, зазначених у наведеному в матеріалах заявки переліку є схожим настільки, що його можна сплутати:

1) з словесним знаком "ІНФОРМАЦІЯ_1" раніше зареєстрованим в Україні на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю "МирГород" (свідоцтво НОМЕР_1 від 17.10.2005, заявка №m2003044275 від 24.04.2003) щодо таких самих та споріднених товарів;

2) з комбінованим знаком "ІНФОРМАЦІЯ_1" раніше зареєстрованим в Україні на ім'я ОСОБА_4 (свідоцтво України НОМЕР_2 від 16.10.2006, заявка №m200500384 від 19.01.2005) щодо таких самих та споріднених товарів;

3) з комбінованим знаком "ІНФОРМАЦІЯ_1" раніше зареєстрованим в Україні на ім'я ОСОБА_4 (свідоцтво України НОМЕР_3 від 10.12.2009, заявка №т200806035 від 31.03.2008) щодо таких самих та споріднених товарів.

Тому вказані обставини є підставою для відмови в наданні правової охорони, передбаченою п.3 ст.6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Оскільки позивач з 2012 року використовує позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", то отримавши відмову у реєстрації позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", він звернувся до суду.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 листопада 2013 року було скасовано рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 17 вересня 2012 року та задоволено позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "МирГород"», Державної служби інтелектуальної власності України про дострокове припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг. Зокрема, достроково та повністю припинено дію свідоцтва України НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1", виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "МирГород". Вказане рішення набрало законної сили 20 листопада 2013 року.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 14.04.2014, яке набрало законної сили 25.04.2014, задоволено позов ОСОБА_3 до Державної служби інтелектуальної власності України, ОСОБА_4 про часткове дострокове припинення дії свідоцтва та зобов'язання вчинити дії, а саме: достроково частково припинено дію свідоцтва України на знак для товарів і послуг за НОМЕР_2 відносно наступних товарів 30 класу МКТП, а саме: «кондитерські вироби, борошняні кондитерські вироби, морозиво, борошняні вироби, пироги, пироги із різною начинкою» та 29 класу МКТП , а саме : "желе, повидла"; достроково частково припинено дію свідоцтва України на знак для товарів і послуг за НОМЕР_3 відносно наступних товарів 30 класу МКТП, а саме: кондитерські вироби, борошняні кондитерські вироби, солодощі, морозиво, булочки, баранці (борошняні вироби), борошняні вироби, вироби з листкового тіста з начинкою, ласощі для прикрашання новорічних ялинок, печиво, пироги, пироги із різною начинкою та 29 класу МКТП , а саме : "желе, повидла"; зобов'язано Державну службу інтелектуальної власності України внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг щодо часткового дострокового припинення дії свідоцтва України НОМЕР_2 та НОМЕР_3 та здійснити відповідну публікацію в офіційному бюлетені "Промислова власність".

25.10.2013 ОСОБА_3 повторно звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України із заявкою №m201319619 на реєстрацію словесного позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1" в якості знака для товарів та послуг щодо товарів 30-го класу Міжнародного класифікатора для товарів та послуг.

За наслідками експертизи вказаної заявки, ДП "Український інститут промислової власності" Державної служби інтелектуальної власності України надано висновок про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, який набув статусу рішення про відмову в реєстрації знака №12247 від 29.04.2015 (а.с.125, 126, т.1).

Згідно цього висновку, заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони (п.1 ст.5, ст.6 Закону), а саме: заявлене словесне позначення для всіх товарів 30 класу, зазначених у наведеному в матеріалах заявки переліку, є тотожним з словесним знаком "ІНФОРМАЦІЯ_1", раніше зареєстрованим в Україні на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю "МирГород" (свідоцтво НОМЕР_1 від 17.10.2005, заявка №2003044275 від 24.04.2003, дата припинення дії свідоцтва 25.04.2013), щодо споріднених товарів та є схожим настільки, що його можна спутати з:

1) комбінованим знаком "ІНФОРМАЦІЯ_1", раніше зареєстрованим в Україні на ім'я ОСОБА_4 (свідоцтво НОМЕР_2 від 16.10.2006, заявка №m200500384 від 19.01.2005) щодо споріднених товарів;

2) комбінованим знаком "ІНФОРМАЦІЯ_2", раніше зареєстрованим в Україні на ім'я ОСОБА_7 (RU)(свідоцтво НОМЕР_4 від 15.05.2006, заявка №m200507197 від 01.07.2005) щодо споріднених товарів;

3) комбінованим знаком "ІНФОРМАЦІЯ_3", раніше зареєстрованим в Україні на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю "Надзбруччя хліб" (свідоцтво НОМЕР_5 від 26.11.2007, заявка №m200604820 від 03.04.2006) щодо споріднених товарів;

4) комбінованим знаком "ІНФОРМАЦІЯ_1", раніше зареєстрованим в Україні на ім'я ОСОБА_4 (свідоцтво НОМЕР_3 від 10.12.2009, заявка №m200806035 від 31.01.2008) щодо споріднених товарів.

15.06.2015 позивач подав до Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України заперечення проти вказаного рішення.

Розглянувши вказане заперечення, колегія Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України вирішила, що заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони, оскільки на нього поширюються підстави для відмови, встановлені пунктом 3 статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Тому, рішенням Апеляційної палати від 23.02.2016, затвердженим наказом Державної служби інтелектуальної власності України №126-Н від 23.03.2016, ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні заперечення, а рішення Державної служби інтелектуальної власності №12247 від 29.04.2015 про відмову в реєстрації знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за заявкою №m201319619 залишено чинним.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про визнання протиправним та скасування рішення від 29.04.2015 про відмову в реєстрації знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за заявкою №m201319619, яке підтримане рішенням Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України (затверджені наказами №126-Н від 23.03.2016 та №126-Н від 23.03.2016) та зобов'язання продовжити діловодство за заявкою №m201319619 і зобов'язати прийняти остаточне рішення за заявкою №m201319619, з урахуванням обґрунтованих доводів на користь реєстрації знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за первісною заявкою №m201207355.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновків, що рішення відповідача від 29.04.2015 про відмову в реєстрації знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за заявкою №m201319619, яке підтримане рішенням Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України (затверджені наказами №126-Н від 23.03.2016 та №126-Н від 23.03.2016) не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а відтак, підлягає скасуванню судом.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України (редакція, на момент винесення рішення у справі)кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 99 КАС України (редакція, на момент винесення рішення у справі), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, чинне законодавство обмежує право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів конкретно визначеним строком. Це, насамперед, викликано специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків зумовлено досягненням юридичної визначеності в публічно-правових відносинах. Дані строки обмежують час, протягом якого вказані правовідносини можуть вважатися спірними.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, сам по собі інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин.

Відповідно до ст.100 КАС України ( в редакції до 15.12.2017 р.), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Поважними ж причинами пропуску строку звернення до суду, відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Згідно матеріалів справи, позивач оскаржує висновок ДП "Український інститут промислової власності" Державної служби інтелектуальної власності України про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, який набув статусу рішення про відмову в реєстрації знака №12247 від 29.04.2015 (а.с.125, 126, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, не погоджуючись з вказаним рішенням, 15.06.2015 позивач подав до Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України заперечення проти вказаного рішення.

Розглянувши вказане заперечення, колегія Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України вирішила, що заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони, оскільки на нього поширюються підстави для відмови, встановлені пунктом 3 статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Тому, рішенням Апеляційної палати від 23.02.2016, затвердженим наказом Державної служби інтелектуальної власності України №126-Н від 23.03.2016, ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні заперечення, а рішення Державної служби інтелектуальної власності №12247 від 29.04.2015 про відмову в реєстрації знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за заявкою №m201319619 залишено чинним.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду у даній справі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на дотримання позивачем строків звернення до суду та не з'ясував питання щодо поважності пропуску вказаного строку.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що врегулювання спору в досудовому порядку на користь позивача є поважною причиною пропуску строку звернення до суду .

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні регулюються Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" №3689-ХІІ від 15.12.1993 (із змінами та доповненнями).

Відповідно ч.1-2 ст.5 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом. Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.

Згідно з ч.3 ст.5 вказаного Закону, право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 цього Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Статтею 7 Закону передбачено, що особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Установи заявку. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу. Заявка повинна стосуватися одного знака. Заявка складається українською мовою і повинна містити: заяву про реєстрацію знака; зображення позначення, що заявляється; перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за МКТП. У заяві про реєстрацію знака необхідно вказати заявника (заявників) та його адресу. Якщо заявник просить охорону кольору чи поєднання кольорів як розрізняльної ознаки свого знака, то він зобов'язаний: заявити про це і вказати в заяві колір чи поєднання кольорів, охорону яких він просить; подати в заявці кольорові зображення вказаного знака. Кількість примірників таких зображень встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. Інші вимоги до документів заявки визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. За подання заявки сплачується збір, розмір якого встановлюється з урахуванням кількості класів МКТП, якими охоплюються зазначені в заявці товари і послуги. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. Цей строк продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

Частиною 1 статті 10 Закону визначено, що експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Частиною 3 статті 10 Закону встановлено, що кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після затвердження його Установою. На підставі такого висновку Установа приймає рішення про реєстрацію знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг або про відмову в реєстрації знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг, або про реєстрацію знака щодо частини зазначених у заявці товарів і послуг та відмову в реєстрації знака для іншої частини зазначених у заявці товарів і послуг. Рішення Установи надсилається заявнику. Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним рішення Установи затребувати копії матеріалів, що протиставлені заявці. Ці копії надсилаються заявнику протягом місяця.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону Заявник може оскаржити рішення Установи за заявкою у судовому порядку або до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення Установи чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до пункту 3 статті 10 цього Закону.

Частиною 4 ст. 15 Закону визначено, що оскарження рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності, до Апеляційної палати здійснюється шляхом подання заперечення проти рішення у порядку, встановленому цим Законом та на його основі регламентом Апеляційної палати, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Відповідно до ч. 7 Закону, за результатами розгляду заперечення Апеляційна палата приймає мотивоване рішення, що затверджується наказом Установи та надсилається заявнику.

Частиною 9 ст. 15 Закону визначено, що заявник може оскаржити затверджене Установою рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання рішення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач мав право оскаржити рішення Установи за заявкою у судовому порядку або до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення Установи чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до пункту 3 статті 10 цього Закону.

Згідно матеріалів справи, позивач скористався наданим йому правом та 15.06.2015 подав заперечення до Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України проти рішення відповідача від 29.04.2015 року .

Рішенням Апеляційної палати від 23.02.2016, затвердженим наказом Державної служби інтелектуальної власності України №126-Н від 23.03.2016, ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні заперечення, а рішення Державної служби інтелектуальної власності №12247 від 29.04.2015 про відмову в реєстрації знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за заявкою №m201319619 залишено чинним.

Отже, згідно вимог ч.9 ст. 15 Закону позивач мав право протягом двох місяців від дати одержання, оскаржити саме рішення Апеляційної палати від 23.02.2016, затверджене наказом Державною службою інтелектуальної власності України №126-Н від 23.03.2016 у судовому порядку .

Разом з тим, позивач у червні 2016 року подав позов про скасування рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 29.04.2015 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач пропустив встановлений ст.99 КАС України строк звернення до суду без поважних на те причин.

Звертаючись до суду першої інстанцій, позивач не надав доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованих причин, що перешкоджали йому звернутися до суду за захистом порушеного права, а тому суд першої інстанції не мав підстав для поновлення такого строку.

За приписами статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Згідно з частиною 2 статті 8 КАС України (редакція, на момент винесення рішення у справі)суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За приписами статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на практику Європейського Суду з прав людини ( справа «Каменівська проти України»), право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою.

Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення (пункт 52 рішення).

За цих підстав Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 цього ж рішення).

Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Тому в разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.

З огляду на зазначене вище, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) зазначено, що «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України (редакція, на момент винесення рішення у справі) передбачено, що адміністративний позов,поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд, на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем будь яких доказів на підтвердження поважності причин пропущення процесуального строку звернення до суду за захистом порушеного права не надано та не наведено, заяв про поновлення строку не подано.

Відповідно до ч.3 ст. 123 КАС України , якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження у справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до суду, або, якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку щодо відсутності підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду, тому даний позов підлягає залишенню без розгляду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що суд в цій справі позбавлений процесуальної можливості розглядати вимоги по суті поза межами шестимісячного строку звернення до суду з позовом, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 26 квітня 2016 року у справі № 21-504а16, яка повинна враховуватись іншими судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 242 КАС України.

Пунктом 8 ч.1 ст. 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно п.3 ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Частиною 1 статті 319 КАС України визначено, що судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених, відповідно, статтями 238, 240 цього Кодексу.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, постанова суду першої інстанції скасуванню із залишенням позовної заява ОСОБА_3 без розгляду.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнити частково, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "26" вересня 2017 р. скасувати, позов ОСОБА_3 доМіністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинення певних дій,- залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя К.С. Франовська

судді: Т.В. Іваненко

Л.В. Кузьменко

Повне судове рішення складено "30" січня 2018 р.