Постанова № 71884150, 24.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2833/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Макаренко Я.М.

суддів: Мінаєвої О.М. , Бартош Н.С.

за участю секретаря судового засідання Шалаєва І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної військово-лікарської комісії на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2017, повний текст складено 27.09.2017 року, суддя І інстанції: Біленський О.О. по справі № 820/2833/17

за позовом ОСОБА_1

до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України треті особи Міністерство оборони України

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (далі за текстом - відповідач), третя особа - Міністерства оборони України, в якому просив суд зобов'язати відповідача розглянути документи для прийняття відповідного рішення по встановленню причинно-наслідкового зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовця - учасника бойових дій - ОСОБА_1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2017 року зазначений позов задоволено.

Зобов'язано Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України (вул. Госпітальна, буд.16, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 08356179) розглянути документи для прийняття відповідного рішення по встановленню причинно-наслідкового зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у ОСОБА_1 (код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) - учасника бойових дій.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців повинні визначати штатні військово-лікарські комісії, у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, штатні військово-лікарські комісії цих військових формувань, отже у відповіді від 02.06.2017 р. № 2654 позивачу правомірно повідомлено про необхідність звернутись за належністю до Центральної військово - лікарської комісії Державної Прикордонної служби України. З огляду на викладене просив суд у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що позивач звернувся до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України для встановлення причинного зв'язку між захворювання та пораненням, отриманим під час проходження військової служби. Проте, Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України листом від 02.06.2017 № 2654 повідомила позивача, що для встановлення причинного зв'язку поранень позивачу необхідно звернутися за належністю до Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо відмови у прийнятті документів для проходження комісії по встановленню причинного зв'язку його захворювань. На підставі наведеного, наполягав на законності рішення суду першої інстанції, та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 р. залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії в якості третьої особи Міністерство оборони України.

Третьою особою подано письмові пояснення, відповідно до яких Міністерство оборони України вважає, що відповідачем правомірно повідомлено позивачу про необхідність звернутись за належністю до Центральної військово - лікарської комісії Державної Прикордонної служби України для прийняття відповідного рішення по встановленню причинно-наслідкового зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв). Також зазначає, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, через що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті та винесення незаконного судового рішення, а тому просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 12.11.1985 по 27.12.1987 р. проходив службу в Радянській Армії приймав участь у виконанні інтернаціонального обов'язку у складі Прикордонних військ КДБ СРСР на території Демократичної Республіки Афганістан, що підтверджується записом у військовому квитку НОМЕР_2 та довідкою Золочівського районного військового комісаріату від 14.02.2017 року № 105.

Військова частина №2042, в якій позивач проходив службу, належить до Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР.

11 жовтня 2000 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії АБ 150994.

Також судом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_1, 01.12.2016 року проведено судово-медичне дослідження (обстеження), за його результатами складено висновок судово-медичної експертизи № 82 п/п, яким встановлено, що позивач має рубці голови, ніг. Рубці давні та могли бути утворені в результаті загоєння вогнепальних осколкових поранень, які за своїми властивостями можуть відповідати часу виникнення, вказаному оглянутим, тобто в період бойових дій на території Демократичної Республіки Афганістан.

На звернення позивача до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо встановлення причинного зв'язку поранень в Афганістані у складі Прикордонних військ КДБ СРСР (в/ч2042), листом від 02.06.2017 року № 2654 повідомлено, що згідно з п.21.3 Розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 17.11.2008 № 110/15800, протоколу узгоджувальної наради Міністерства оборони України від 18.10.2016, затвердженого заступником Міністра Оборони України - керівником апарату, розпорядження Директора Військово-медичного Департаменту № 249/3/4843 від 02.07.2015, розпорядження начальника ЦВЛК № 6058 від 19.10.2016, причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні військово-лікарські комісії, у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, штатні військово-лікарські комісії цих військових формувань. А отже для встановлення причинного зв'язку поранень, ОСОБА_1 запропоновано звернутися за належністю до Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України.

Вважаючи протиправною відмову Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України щодо визначення причинного зв'язку між захворюваннями під час проходження строкової служби в Радянській армії, у військовій частині 2042 Середньоазіатського прикордонного округу Демократичної Республіки Афганістан, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправної відмови відповідача у розгляді заяви ОСОБА_1 про встановлення причинного зв'язку захворювань (поранення) із виконанням ним обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан у складі Прикордонних військ КДБ СРСР у період з 12.11.1985 по 27.12.1987 р.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини 10 статті 2 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402).

Згідно із пунктом 1.1 глави 1 Розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до пункту 2.1 глави 2 Розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Центральна військово-лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України (пункт 2.3 глави 2 Розділу І Положення).

У свою чергу, порядок встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України визначений у главі 2 Розділу 2 Положення № 402.

Згідно з підпунктом 21.1., 21.3. глави 21 Розділу 2 Положення № 402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв'язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 з 12.11.1985 по 27.12.1987 р. проходив службу в Радянській Армії та приймав участь у виконанні інтернаціонального обов'язку у складі Прикордонних військ КДБ СРСР на території Демократичної Республіки Афганістан: з 12 листопада 1985 року по 18 грудня 1987 року у військовій частині №2042 Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР на території Демократичної Республіки Афганістан.

Зазначене підтверджується військовим квитком НУ № 9550500 та архівною довідкою Центрального прикордонного архіву ФСБ РФ від 31.09.2003р. (а.с.15-20, 26).

Колегія суддів зазначає, що оскільки Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Раді Міністрів СРСР) та відповідно до ст. 4 Закону СРСР "Про всезагальний військовий обов'язок" від 12.10.1967, Прикордонні війська КДБ СРСР вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 01.09.1939 року по 21.03.1989 року.

Також, колегія суддів зазначає, що за пунктом 1 Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1464-XII всі дислоковані на території республіки (УРСР) військові частини прикордонних військ СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально технічною базою переведені у відання України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 № 3 "Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України" встановлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником лише колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Відповідно до п.п. 1, 2 постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування на Україні" всі військові формування, дислоковані на території республіки, були підпорядковані Верховній Раді України, а також утворено Міністерство оборони України.

Таким чином, законодавчо не встановлено правонаступника Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР - військового формування колишнього СРСР, відповідно відсутні штатні ВЛК цього військового формування.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання третьої особи на неврахуванням судом першої інстанції норм Положення про проходження медичного огляду в Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06.05.2009 № 333, зареєстрованого Міністерством юстиції України 26.09.2016 за № 1285/29415, за приписами якого Центральна військово-лікарська комісія Державної прикордонної служби України визначає причинний зв'язок захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у колишніх військовослужбовців, які проходили військову службу в органах Держприкордонслужби та військових частинах прикордонних військ СРСР та їх органів управління, дислокованих на території України, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що позивач проходив службу у військовій частині №2042, дислокованій поза межами території України, та яка належала до Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР

Враховуючи, що позивач проходив службу у військовій частині прикордонних військ СРСР, дислокованої поза межами території України, Центральна військово-лікарська комісія Державної прикордонної служби України, в даному випадку, не має повноважень щодо визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у колишніх військовослужбовців.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що посилаючись на необхідність звернення до Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України відповідачем неправомірно відмовлено у розгляді документів ОСОБА_1 для прийняття відповідного рішення по встановленню причинно-наслідкового зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) учасника бойових дій.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про недотримання позивачем процедури звернення щодо встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв), оскільки таке право у відповідності до діючого законодавства повинне реалізовуватись, шляхом звернення спочатку до Військово-лікарської комісії Північного регіону, виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем не було розглянуто заяву та документи для прийняття відповідного рішення по встановленню причинно-наслідкового зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у ОСОБА_1

Згідно листа відповідача від 02.06.2017 р. № 2654 причиною відмови у розгляді заяви ОСОБА_1 є відсутність повноважень у відповідача щодо розгляду заяви позивача та наданих документів та наявності таких повноважень у Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України.

Отже, підставою відмови у розгляді заяви позивача стало не те, що розгляд вказаної заяви відноситься до повноважень Військово-лікарської комісії Північного регіону, а те, що повноваження щодо розгляду вказаного звернення має саме Центральної військово-лікарської комісії Державної прикордонної служби України.

Таким чином, відповідачем не було розглянуто заяву позивача по встановленню причинно-наслідкового зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) та відповідне рішення щодо цього звернення Центральною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України не приймалось.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо покладення обов'язку на Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України розглянути документи для прийняття відповідного рішення по встановленню причинно-наслідкового зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у ОСОБА_1, як учасника бойових дій.

Посилання відповідача на те, що Центральна військово-лікарська комісія не може бути відповідачем у справі та взагалі цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За правилами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому, у п.15 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20 травня 2013 року №8 зроблено висновок стосовно розгляду в порядку адміністративного судочинства позовів щодо оскарження рішень медико-соціальних експертних комісій.

Так, у вказаній постанові зазначено, що у розумінні статті 1 Закону України від 6 жовтня 2005 року №2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Статтею 3 Закону України від 21 березня 1991 року №875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України від 6 жовтня 2005 року N 2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» рішення медико-соціальних експертних комісій є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності.

Таким чином, рішення медико-соціальних експертних комісій спрямовані на забезпечення реалізації державної політики у сфері реабілітації інвалідів, створення правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності, а тому вони мають публічний характер, є обов'язковими для інших суб'єктів та підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

У відповідності до частини 10 статті 2 Закону № 2232-ХІІІ та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.

У відповідності до п.п.23.3. п.2.3. статті 2 Розділу І Положення №402 на ЦВЛК зокрема покладено прийняття та перегляд постанов військово-лікарських комісій про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України.

Згідно пункту 2.3 глави 2 Розділу І Положення №402 Центральна військово-лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.

Відповідно до підпунктом 21.1., 21.3. глави 21 Розділу 2 Положення № 402 причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом.

Таким чином, вказаний протокол є по суті рішенням (постановою), несе для особи певні права та обов'язки, може бути оскаржене.

Згідно п. 9 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017 р.) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

Таким чином, оскільки позивач є особою, яка проходила військову службу, а Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України є суб'єктом владних повноважень, якому делеговано певні повноваження на законодавчому рівні з прийняття рішень, які є обов'язковими для інших осіб, тому спір з приводу прийняття відповідачем рішень чи вчинення певних дій належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у даному спорі ознак публічності та відхиляє доводи апеляційної скарги щодо розгляду вказаного спору в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 7 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції з 15.12.2017 р.) суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції з 15.12.2017 р.) сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України не визначено, що суб'єкт владних повноважень має бути обов'язково юридичною особою.

Згідно з положеннями частини третьої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами, у відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження.

Отже, враховуючи, що відповідачем у даній адміністративній справі є інший суб'єкт при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг, без статусу юридичної, а обов'язок щодо встановлення причинного зв'язку поранень, у даному випадку, покладений саме на Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежного відповідача у вказаній справі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправної відмови відповідача у розгляді заяви ОСОБА_1 про встановлення причинного зв'язку захворювань (поранення) із виконанням ним обов'язків військової служби під час перебування на території Демократичної Республіки Афганістан та наявності підстав для задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно п.1 ч.1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2017 по справі № 820/2833/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. МакаренкоСудді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 29.01.2018.