Постанова № 71884049, 26.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Волошин Д.А.

26 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4180/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Бегунца А.О. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Машура Г.І.

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідачів: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 по справі № 820/4180/17, рішення ухвалено о 17:38, в м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 30.10.17 р.

за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області , Державної міграційної служби України

про скасування рішення і наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14.09.2017р. позивач, ОСОБА_3 ОСОБА_4, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України, в якому просив суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 30.08.2017 №74-17;

- скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 27.04.2017 №68 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від ОСОБА_3 ОСОБА_4.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення відповідачів прийняті в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин справи та ситуації, що склалась в країні походження позивача. Також позивач зазначив, що ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обгрунтованими.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2017р. адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 27.04.2017 № 68 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від ОСОБА_3 ОСОБА_4.

Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області вирішити питання щодо прийняття заяви ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

26.01.2018р. представником позивача надано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що постанова суду першої інстанції від 24.10.2017р. є законною та обґрунтованою, з урахуванням чого представник позивача просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник відповідачів підтримав апеляційну скаргу та звернув увагу суду, що позивач не вперше звертається за захистом своїх прав до суду. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2016р. ОСОБА_3 ОСОБА_4 було відмовлено у задоволені його адміністративного позову про скасування рішення " Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" № 107-16 від 25.02.2016р., яка набрала законної сили. При оцінці заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.04.2017 р., встановлено що її зміст містить аналогічні побоювання позивача щодо переслідувань за ознаками національності, які містилися у попередньому зверненні.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на законності та обгрунтованості рішення першої інстанції та зазначив, що у порівнянні з минулою заявою позивача про визнання біженців або особою, яка потребує додаткового захисту, на даний час змінилась ситуація у країні громадської незалежності, існує чимало оновленої інформації, щодо Сирії, яка свідчить про можливість наявності у нього обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, тортур, принижуючого гідність поводження чи покарання та існування у країні його громадської незалежності ситуації загальнопоширеного насильства та систематичного порушення прав людини. Підтвердженням обгрунтованості побоювань переслідування є різні достовірні джерела інформації, зокрема розміщеної на офіційних сайтах ДМС України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що громадянин ОСОБА_5 Арабської Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління ДМС України в Харківській області 22.10.2015. Заяву прийнято до розгляду відповідно до наказу ГУ ДМС В Харківській області від 22.10.2015 № 208.

Державна міграційна служба України рішенням від 25.02.2016 № 107-16 підтримала висновок Головного управління ДМС України в Харківській області та відмовила ОСОБА_3 ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2016р. у справі № 820/1463/16 задоволено адміністративний позов ОСОБА_3 ОСОБА_4, скасовано рішення Державної міграційної служби України від 25.02.2016 №107-16, зобов’язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На виконання рішення суду ДМС України прийняло рішення від 24.05.2016 №14-16 про зобов'язання ГУ ДМС України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до вищезазначеного рішення ДМС України наказом ГУ ДМС України в Харківській області, від 22.06.2016 № 91 заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято до повторного розгляду.

Враховуючи постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 ГУ ДМС України в Харківській області, прийнято висновок про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22.07.2016р.

За результатами розгляду особової справи № НОМЕР_1 0042, на підставі повторного вивчення документів та матеріалів та з урахуванням висновку ГУ ДМС України в Харківській області про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22.07.2016, ДМС України прийнято рішення про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 411-16 від 12.08.2016р., про що позивача повідомлено шляхом надіслання повідомлення про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 67 від 09.09.2016.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач повторно звернувся до суду.

Так, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2016р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2016р., адміністративний позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, треті особи - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Служби безпеки України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії – залишено без задоволення.

Судом встановлено, що у квітні 2017 року громадянин ОСОБА_5 Арабської Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, повторно звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління ДМС України в Харківській області.

28.04.2017 позивач отримав повідомлення від Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області № 24 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підставою для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стало те, що заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бо умови не змінилися передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та наказ ГУ ДМС України № 68 від 27.04.2017.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління ДМС України у Харківській області від 27.04.2017 № 68 відмовлено громадянину ОСОБА_5 Арабської Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із тим, що заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бо умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не змінилися.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся із скаргою до Державної міграційної служби України.

Проте, повідомленням від 06.09.2017 №51 Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області позивача повідомлено про рішення Державної міграційної служби України від 30.08.2017 № 74-17 про відхилення скарги на рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, не погоджуючись із рішенням Державної міграційної служби України від 30.08.2017 № 74-17 позивач звернувся до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного наказу від 27.04.2017р. № 68 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Головним управлінням ДМС України в Харківській області не дослідженно в повному обсязі підстави та обставини, передбачені ЗУ "Про біженців та осбі, які потребукють додаткового або тимчасового захисту", не враховано інформацію щодо Сирії-про переслідування курдів, осіб, які ухиляються від проходження військової служби, можливістьт застосувння тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання за загроза життю безпеці та свободі через існування ситуації порушення систематичного прав людини в умовах внутрішьовійськового конфлікту та загальнопоширеного насильства.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", який набув чинності 04.08.2011.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з пунктом 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Також колегія суддів зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Судом встановлено, що підставою для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, якої потребує додаткового захисту стало те, що заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бо умови, передбачені п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не змінилися. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.

Суд зазначає, що у доповідях Генерального секретаря від 16.09.2016, 18.10.2016, 15.11.2016, 14.12.2016 про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) Ради Безпеки ООН вказується, що на всій території ОСОБА_5 Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля, зокрема у цих доповідях відзначаються військові дії у муфахазі Алеппо, де раніше проживав позивач.

Крім того, відповідно до актуальної інформації про країну походження в допомозі при використанні рекомендацій У ВКБ ООН в Сірії: "Незаконний виїзд" з Сирії та пов'язані з ним питання для визначення потреб в міжнародному захисті осіб, які шукають притулку з Сирії, 1 лютого 2017 року, вказано що збройний конфлікт в Сирії характеризується систематичними та значними порушеннями прав людини, що полягають у застосування зброї військами (обстріли, авіаудари), фізичному насиллі.

В Сирії можливість внутрішнього переміщення відсутня, що підтверджується інформацією МВС Великобританії (HomeOffice), "Інформація по країні і Керівництво - Сирія:Сирійська громадянська війна", 19 серпня 2016 р., UnitedKingdom: Home Office, Country Informationand Guidance - Syria: the Syrian Civil War, 19 August 2016 (http://www.refworld.org/country,,UKHO,,SYR,,57e2b0954,0.html): "Внутрішнє переміщення з однієї частини країни в іншу малоймовірно, через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини Сирії в іншу, і непередбачуваність та масштаб ситуації насильства в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо переміщених осіб на територіях переміщення".

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі "Л. М та інші проти Росії" від 15.10.2015 та "С.К. проти Росії " від 14.02.2017 зазначено, що повернення заявників в Сирію призведе до порушення статтею 2 та (або) 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477 - IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, відповідачем при прийнятті наказу від 27.04.2017 №68 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від ОСОБА_3 ОСОБА_4 взагалі не враховано інформації про країну походження заявника щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження, інформацію про загальнопоширене насильство в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту в Сирії та систематичного порушення прав людини.

Також відповідач не прийняв до уваги "Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирію", незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ є достовірним та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у Сирії.

Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) є авторитетною міжнародною спеціалізованою організацію з питань біженців, яка займається зокрема збором та аналізом інформації по країнам походження.

Державна міграційна служба України зобов'язана використовувати зазначену інформацію відповідно до норм пунктів 1.2, 5.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884.

У пункті 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" зазначено, зокрема, що судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року N 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Таким чином, відповідачем безпідставно не враховані позиції УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирію, незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ ООН є достовірним та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у Сирії.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Однак, Головним управлінням Державної міграційної служби в Харківській області жодним чином не враховувалась інформація щодо Сирії - про переслідування курдів, осіб, які ухиляються від проходження військової служби, можливість застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання та загроза життю безпеці та свободі через існування ситуації систематичного порушення прав людини в умовах внутрішнього військового конфлікту та загальнопоширеного насильства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та працесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши постанову суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних бюридичниз висновків щодо встановлення осбатвин справи і правильно зстосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та працесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 по справі № 820/4180/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку, окрім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_6 ОСОБА_7 Повний текст постанови складено 30.01.2018.