Постанова № 71884030, 25.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4071/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Григорова А.М.

суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Струкова Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду, м.Харків, від 07.12.2017 суддя Бадюков Ю.В., повний текст складено (дата виготовлення повного тексту судом не визначено) по справі № 820/4071/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного територіального управління юстиції у Харківській області

про визнання права, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1О.), звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі по тексту – відповідач, ГТУЮ у Харківській області), в якому просить суд:

- визнати за позивачем право на додаткову щорічну відпустку;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації у зв'язку із звільненням позивача;

- стягнути з відповідача розмір грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку, згідно з відпрацьованим періодом та перерахунком.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 30.06.2017 р. у зв'язку із скороченням посади, відповідно до п .1 ч. 1 та ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України була звільнена з посади начальника відділу (наказ Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 30.06.2017 року №1117/к). Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 30.06.2017 року №1117/к про звільнення не враховано 30 днів щорічної додаткової відпустки за відпрацьовані 3 роки у період з 08.07.2014 року по 30.06.2017 рік, як матері, що виховує дитину самостійно та на момент нарахування грошової компенсації за невикористану основну та додаткову щорічну відпустку, відділом кадрів не було враховано жодного дня невикористаної додаткової щорічної відпустки, що є порушенням КЗпП Україна та Закону України “Про відпустки”, у зв’язку з чим просила позов задовольнити в повному обсязі.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2018 р. в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання права, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення грошової компенсації - відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною, не обгрунтованною, та такою що грубо порушує її права, зазначене рішення прийнято поверхово, без врахування об’єктивно встановлених у справі фактів. Вказує, що при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що син, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований відповідно до ст.126 Сімейного кодексу України. Батько дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнав дитину своєю, що підтверджується актовим записом № 242 від 29.08.2008 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області. 01.09.2013 року батько дитини загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області від 15.10.2013 року серії І-ВЛ № 424070 (актовий запис про смерть № 339 від 04.09.2013 року, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області). Таким чином, вбачається, що протягом роботи у Головному територіальному управлінні юстиції у Харківській області її сімейний стан не змінювався, дитину виховувала сама, пільг, наданих державою не маю. Вказує на те, що в наданих до Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_4 відпусток на наступний рік до основної щорічної відпустки додавалися 10 днів додаткової щорічної відпустки з відміткою «Одинока мати» та вказувався рік, що передбачає моє право на цю категорію відпустки та майбутнє її використання. Право на вказані у ОСОБА_4 відпусток дні відпочинку підтверджуються власноручним підписом працівника навпроти кожного періоду з вказаною категорією відпустки, а також підпис та печатка начальника відділу, в якому перебуває працівник. Після чого ОСОБА_4 надається до Головного територіального управління юстиції, де, після перевірки законності надання такої відпустки та правильності складання документу членами комісії, затверджується начальником Головного територіального управління юстиції у Харківській області, що й є гарантом надання необхідної відпустки працівнику в майбутньому. У зв'язку з тим, що жодного разу за три роки вказані ОСОБА_4 не поверталися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану на доопрацювання, стверджує про законність та коректність їх складання та офіційне затвердження документу. Однак, відповідно до Наказу Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 30.06.2017 року №1117/к про звільнення не враховано 30 днів щорічної додаткової відпустки за відпрацьовані 3 роки . Посилається на те, що за час роботи в структурному підрозділі Головного територіального управління юстиції у Харківській області їй, нажаль, не представилася можливість скористатися хоча б раз щорічною додатковою відпусткою. Тому, вважає не коректним зауваження начальника відділу кадрів Головного територіального управління юстиції, щодо її провини у невикористанні цієї відпустки, що спричинило недбале ставлення до моїх документів та порушення моїх прав та прав моєї дитини. Адже документ, що підлягає затвердженню керівником, попередньо перевіряється, після чого, у разі виключення порушень та помилок, використається у роботі. Отже, на момент затвердження ОСОБА_4 відпусток, працівниками відділу кадрів було перевірено її право на використання щорічної додаткової відпустки та не зауважено на відсутність будь-яких підстав. Таким чином, стверджує, що всі необхідні документи для отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої ст.19 Закону України «Про відпустки», знаходилися в моїй особовій справі. Під час судового розгляду зазначені обставини знайшли своє підтвердження, а саме, від відповідача до суду надійшли: особова справа ОСОБА_1 де відсутній зафіксований перелік документів, які були витребувані відповідачем при працевлаштуванні. Тобто відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про ненадання нею документів, що підтверджують її статус одинокої матері. Також відмічає, що статус одинокої матері, на який посилається суд 1-ї інстанції, мені згідно діючого законодавства України не має бути наданий, бо він надається при реєстрації народження дитини. Так, під час державної реєстрації моєї дитини мати та батько власноручно писали заяву, яка прирівнювала дану державну реєстрацію до категорії «Реєстрація дитини з визнанням батьківства», відповідно до ст.126 Сімейного кодексу України, а ніяк до категорії «Одинокої матері» відповідно до ст.135 Сімейного кодексу. Вказує, що суд першої інстанцїї не врахував зазначені обставини, відмовивши їй повністю в задоволенні позову «за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні» (ст.86 КАСУ). На підставі викладеного, просить апеляційний суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 року по справі №820/4071/17. Прийняти нову постанову по справі, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Від Головного територіального управління юстиції у Харківській області до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. посилався на відсутність у позивачки статусу "Одинока мати", його не підтвердження шляхом надання відповідних документів до відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з тим, що матеріали особової справи, сформованої під час роботи ОСОБА_1 в управлінні юстиції не містять відповідних документів, які би підтверджували факт, що позивачка є вдовою та матір’ю – одиначкою, відтак - право на додаткову відпустку позивача у статусі одинокої матері, підстав для нарахування та виплати грошової компенсації у зв'язку із її звільненням за невикористану додаткову щорічну відпустку у Головного територіального управління юстиції у Харківській області не було.

Колегія суддів не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про залишення адміністративного позову без розгляду, виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 08.07.2014 року ОСОБА_1 було призначено на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області.

У зв'язку з введенням в дію структури та штатних розписів районних, міськрайонних, міських управлінь юстиції Харківської області, позивач була переведена на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву, Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області (наказ Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 26.08.2015 року №1939/к).

27.04.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади в порядку переведення до Чугуївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (наказ Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 27.04.2016 року №1166/к) з наступним призначенням на посаду начальника Чугуївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (наказ Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 27.04.2016 року №1167/к).

30.06.2017 року у зв'язку із скороченням посади, відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 87

Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) позивач була звільнена з посади начальника відділу (наказ Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 30.06.2017 року №1117/к) (а.с. 16).

Одночасно зі звільненням позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані 15 календарних днів основної щорічної відпустки за період роботи з 08.07.2015 р. по 07.07.2016 р. та за невикористані 29 календарних днів основної щорічної відпустки за період роботи з 08.07.2016 р. по 30.06.2017 р., також вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Суд відзначає, що державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам визначені Законом України "Про відпустки" від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Разом з тим, згідно зі статтею 74 Кодексу законів про працю України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною 1 статті 83 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Право працівника на щорічну основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Згідно статтею 11 Закону України «Про державну службу», державні службовці мають право користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України.

Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Відповідно до преамбули Закону № 504/96-ВР цей ОСОБА_5 встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" право на соціальну додаткову відпустку має, зокрема, одинока мати.

Законодавчо поняття "одинока матір" не визначено. Визначення поняття "одинокої матері" наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. N 9 та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України "Про відпустки".

Так, Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. N 9 зазначає, що одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи АІ групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А І групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити розлученій жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання права на додаткову соціальну відпустку та компенсацію при звільненні за невикористану додаткову відпустку.

А отже, для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка дійсно виховує дитину сама, без участі батька, роботодавець може відмовити їй у наданні такої відпустки.

В позовній заяві та апеляційній скарзі позивачка зазначає, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_6 в період з 04.10.2003 року по 10.01.2006 рік.

Після цього шлюб ні з ким з чоловіків не реєструвала.

Позивачка не є вдовою, та на момент працевлаштування такою не була, бо не перебувала у зареєстрованому шлюбі із батьком дитини. Сімейний статус позивачка - «розлучена», що й зазначено в анкеті та особовій справі, бо після розлучення в іншому шлюбі позивачка більш не перебувала.

Син позивачки, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований відповідно до ст.126 Сімейного кодексу України. Батько дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнав дитину своєю, що підтверджується актовим записом № 242 від 29.08.2008 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області.

01.09.2013 року батько її дитини загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області від 15.10.2013 року серії І-ВЛ № 424070 (актовий запис про смерть № 339 від 04.09.2013 року, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області).

Колегія суддів зазначає, що саме з моменту смерті батька дитини, позивачка набула статус - одинока матір.

Тобто об'єктивно позивачка є одинокою матір'ю.

Відносно тверджень відповідача та суду першої інстанції, що роботодавець, Головне територіального управління юстиції у Харківській області, не був обізнаний в тому, що позивачка є одинокою матір'ю, в тому числі і відносно того, що позичкою у розділі "Про наявність пільг" зазначено "не маю" колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до наданих позивачем до суду першої інстанції ОСОБА_4 відпусток працівників реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області на 2015, 2016 та 2017 рік (а.с. 177-182) .

Право на вказані у ОСОБА_4 відпусток дні відпочинку підтверджуються власноручним підписом працівника навпроти кожного періоду з вказаною категорією відпустки, а також підпис та печатка начальника відділу, в якому перебуває працівник. Після чого ОСОБА_4 надається до Головного територіального управління юстиції, де, після перевірки законності надання такої відпустки та правильності складання документу членами комісії, затверджується начальником Головного територіального управління юстиції у Харківській області, що й є гарантом надання необхідної відпустки працівнику в майбутньому.

Згідно наданих графіків позивачці надавалась додаткова відпустка тривалістю 10 днів як "Одинокій матері". З даним графіком позивачку було ознайомлено, про що свідчить її підпис.

ОСОБА_4 відпусток підписані Начальником відділу державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області та погоджені з Начальником реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області.

Колегія суддів зазначає, що включення роботодавцем позивачку, як одиноку матір в ОСОБА_4 відпусток працівників реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області на 2015, 2016 та 2017 рік, якими їй було надано додаткову відпустку в розмірі 10 днів, свідчить про обізнаність роботодавця про наявності у позивачки спеціального статусу, що передбачає її право на додаткову відпустку.

Щодо висновків суду першої інстанції стосовно того, що ОСОБА_4 відпусток, як на доказ підтвердження статусу одинокої матері та не може бути врахований судом, оскільки не є належним та допустимим доказом в розумінні статті 70 КАСУ, так як не є документом, що підтверджує чи спростовує відповідний статус, а є внутрішнім документом, яким визначається лише черговість надання відпусток працівникам, колегія суддів зазначає наступне.

ОСОБА_4 відпусток дійсно є внутрішнім документом установи, проте даний графік формується роботодавцем на підставі наявних в нього документів відносно працівників.

Крім того складання даних графіків відпусток передбачені ст. 10 Закону України "Про відпустки".

Наявність в цьому графіку позивачки, як одинокої матері, з визначенням її права на додаткову відпустку тривалістю 10 днів, свідчить про обізнаність роботодавця в наявності у позивачки права на даний вид відпусток.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області, правомірність не визнання за позивачкою права на додаткову щорічну відпустку не доведено.

Факт обізнаності відповідача про статус позивачки, як одинокої матері, підтверджується наданим до суду першої інстанції ОСОБА_4 відпусток.

При цьому суд не приймає до уваги посилання представника відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції стосовно того, що проекти даних графіків відпусток складалися підрозділом Головного територіального управління юстиції у Харківській області за місцем роботи позивачки, а не Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області, оскільки, дані графіки відпусток затверджені вищестоящим керівництвом.

Також до суду надані документи які об'єктивно свідчать що позивачка є одинокою матір'ю.

На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку про протиправність дій Головного територіального управління юстиції у Харківській області в частині не визнання за позивачкою права на додаткову щорічну відпустку та не здійснення перерахунку грошової компенсації у зв'язку із звільненням позивачки.

Щодо вимог позовної заяви стосовно визнання за позивачем права на додаткову щорічну відпустку, колегія суддів зазначає наступне. Даний факт підлягає встановленню в мотивувальній частині рішення. Дана вимога фактично не є вимогою позовної заяви, а є підставою для проведення перерахунку грошової компенсації позивачу. Крім того право позивачки на додаткову відпустку фактично визначено графіками відпусток.

Щодо вимоги позовної заяви відносно стягнення з відповідача розміру грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку, згідно з відпрацьованим періодом та перерахунком, колегія суддів зазначає наступне.

Дана вимога не містить суми стягнення. Крім того на даний час міститься спір, що до права позивачки на здійснення перерахунку грошової компенсації у зв'язку із звільненням з урахуванням не використаних додаткових відпусток, а не щодо суми стягнення.

На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що в частині позовної заяви позивачки стосовно стягнення з відповідача розміру грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку, згідно з відпрацьованим періодом та перерахунком в задоволенні позову слід відмовити, та прийняти рішення про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з урахуванням компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку, згідно з відпрацьованим періодом та здійснити виплату донарахованих сум.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Будь-яке рішення чи дії суб’єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об’єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 по справі № 820/4071/17 скасувати.

Прийняти нову постанову якою позов задовольнити частково.

Зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з урахуванням компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку, згідно з відпрацьованим періодом та здійснити виплату донарахованих сум.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_7Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_8 ОСОБА_5 Повний текст постанови складено 30.01.2018.