Постанова № 71883998, 25.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2384/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Григорова А.М.

суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Струкова Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду, м. Харків, від 07.12.2017, суддя Бідонько А.В. , повний текст складено 12.12.17 по справі № 820/2384/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області , Державного кадастрового реєстратора Відділу у Балаклійському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області ОСОБА_2

про зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- скасувати рішення №РВ-6300709452016 від 25.11.2016 року по відмові у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку в с. Червона Гірка по вул. Лісній, 23 Балаклійського району Харківської області;

- зобов'язати відповідача або відповідний структурний підрозділ відповідача внести до Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку, площею 0,1637 га в с. Червона Гірка по вул. Лісній, 23 Балаклійського району Харківської області для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, наданої ОСОБА_1 та здійснити державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова відповідача у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку в с. Червона Гірка по вул. Лісній, 23 Балаклійського району Харківської області є протиправною, у зв'язку із чим порушує права та інтереси позивача.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, державного кадастрового реєстратора Відділу у Балаклійському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Скасовано рішення № РВ-6300709452016 від 25.11.2016 року, прийняте державним кадастровим реєстратором Відділу у Балаклійському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області ОСОБА_2, про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку в с. Червона Гірка по вул. Лісній 23 Балаклійського району Харківської області. Зобов'язано державного кадастрового реєстратора Відділу у Балаклійському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про внесення відомостей до Державного земельного кадастру від 11.11.2016 року (реєстраційний номер ЗВ-6304793762016), з урахуванням висновків суду у даній справі. У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1. адреса: 64252. Харківська область, Балаклійський район, с. Червона Гірка, 23) сплачену суму судового збору в розмірі 320,00 грн. (триста двадцять гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822, адреса: майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 6-7 пов., м. Харків, 61022).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області подано апеляційну скаргу в якій зазначають, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначають, що Відділ Держгеокадастру у Балаклійському районі Харківської області діяв в якості самостійної юридичної особи станом на час прийняття рішення №РВ-6300709452016. В подальшому, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2016 року №581 “Про реформування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру”, наказу Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 07.11.2016року №291 “Про ліквідацію територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру”, наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 10.11.2016 року № 1 “Про ліквідацію територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру”, наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.02.2017 року №37 “Про питання діяльності Головного управління Держгеокадастру у Харківській області” вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру і Державного агентства земельних ресурсів, у зв'язку з чим повноваження Відділу Держгеокадастру у Балаклійському районі Харківської області припинені. Відділ Держгеокадастру у Балаклійському районі Харківської області припинено як юридичну особу 06.10,2017, номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи:14471110003000985. Зазначають, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” внесено зміни до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України та із 01.01.2013 року центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. На підставі наведеного, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відповідно до статті 122 Земельного кодексу України з 01.01.2013 наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області. Зазначають, що до повноважень державного кадастрового реєстратора не входить внесення відомостей щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Зазначають, що державним кадастровим реєстратором Відділу ОСОБА_2 винесено рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 25.11.2016 № РВ-6300709452016 з підстав невідповідності поданих документів вимогам, встановленим Законом України “Про Державний земельний кадастр” № 3613-УІ (далі - ОСОБА_3 № 3613-УІ), Порядку ведення Державного земельного кадастру, ствердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 (далі - Постанова Л” 1051) та статті 59 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), тобто у відповідності до вимог законодавства та в межах повноважень. Крім того, вказують,що державним кадастровим реєстратором Відділу ОСОБА_2 встановлено, що земельна ділянка, площею 0,1637 га згідно ст.ст. 58-61 ЗК України, ст.ст. 87-89 Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду (водоохоронна зона, прибережно-захисна смуга р. Сіверський Дінець). Державним кадастровим реєстратором Відділу ОСОБА_2 встановлена невідповідність поданих документів вимогам законодавства, а саме статті 59 ЗК України, про що зазначається в тексті рішення. Посилання позивача та висновки суду першої інстанції, що земельна ділянка не належить до земель водного фонду, оскільки не було розроблено проектів землеустрою встановлення прибережних смуг, водоохоронних зон ставка, є хибним, таким, що суперечить вимогам ЗК України, Водного кодексу України (далі - ВК), правозастосовчій практиці. Разом з тим, вказують відсутність проектів землеустрою щодо встановлення прибережних захисних СМУГ навколо водних об’єктів, які за своєю правовою природою є природоохоронними зонами, визначення яких здійснюється задля захисту навколишнього середовища від шкідливого антропогенного впливу, безпосередньо порушує принцип пріоритетності вимог екологічної безпеки, попередження випадків шкідливого впливу на навколишнє середовище, запобіжного характеру заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, які передбачені вимогами статті 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища. Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри визначені законом. Відповідні висновки повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного суду України, викладеними у наступних постановах: від 29.03.2017 по справі № 2/1005/1448/2012, від 01.07.2015 № 6-523цс15, від 19.11.2014 № 6-175цс14. Державний кадастровий реєстратор Відділу ОСОБА_2 при встановленні належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду керувалась нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими статтею 88 ВК України. Отже, Державний кадастровий реєстратор Відділу ОСОБА_4 при прийнятті рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) про земельну ділянку до Державного земельного кадастру діяв виключно на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, тобто відповідно до вимог частини 2 статті 2 КАС України. Стосовно зобов’язання державного кадастрового реєстратора Відділу у Балаклійському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_5 про внесення відомостей до державного земельного кадастру від 11.11.2016 року (реєстраційний номер ЗВ-6304793762016), з урахуванням висновків суду у даній справі слід зазначити наступне. У відповідності до вимог пункту 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 “Про судове рішення в адміністративній справі” суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб’єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюється державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Крім того, звертають увагу на те, що судом при винесенні оскаржуваної постанови по справі № 820/2384/17 від 07.12.2017 р. не з’ясовано всіх обставини, які мають значення для справи, а також доказів, якими вони підтверджуються або спростовуються. Вказують, що суд першої інстанції, не врахував посилання відповідача - 1, на те, що позивач зверталась до Відділу Держгеокадастру у Балаклійському районі Харківської області, який не є структупним підрозділом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, а оскаржуване рішення виносилось Державним кадастровим реєстратором Відділу Держгеокадастру у Балаклійському районі Харківської області ОСОБА_2 На підставі вищенаведеного просять скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2017року по справі № 820/2384/17 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Від Державного кадастрового реєстратора Відділу у Балаклійському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області ОСОБА_2 до суду надані письмові пояснення, також просить розгляд справи провести за її відсутності.

Позивач та Державний кадастровий реєстратор Відділу у Балаклійському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області ОСОБА_2 в судове засідання не прибули, були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником нерухомого майна на підставі рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 30.04.2009 року, а саме: тип об'єкта - будинок житловий, адреса об'єкта: Харківська область, Балаклійський район, с. Червона Гірка, вул. Лісна, буд. 23 (а.с. 17-18).

Рішенням Червонодонецької селищної ради Балаклійського району Харківської області № 551-VІ від 07.02.2012 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по вул. Лісна, 23 в с. Червона Гірка, розроблену ТОВ "Підприємство "ОСОБА_6" для гр. ОСОБА_1, встановлено, що площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд складає 0.1637 га. Передано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0.1637 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вул. Лісна, 23 в с. Червона Гірка Балаклійського району, Харківської області. Дозволено гр. ОСОБА_1 виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку у встановленому порядку (а.с. 19).

Позивач 11.11.2016 року звернулась із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області про внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

Рішенням № РВ-6300709452016 від 25.11.2016 року державного кадастрового реєстратора Відділу у Балаклійському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області ОСОБА_2 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності поданих документів вимогами, установленим Законом України "Про державний земельний кадастр" і Порядком ведення Державного земельного кадастру, а саме: ст. 59 Земельного кодексу України - Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера. водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Земельна ділянка площею 0.1637 га згідно ст.ст.58-61 Земельного кодексу України, ст.ст.87-89 Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду (водоохоронна зона, прибережно-захисна смуга р. Сіверський Донець), а також невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: Блок «Категорія та призначення» заповнено не вірно. Х5Р Схема Наявні зауваження щодо валідності електронного документу (а.с. 13).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до п. 1 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 486 від 08.05.1996 року, цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них. Пунктом 5 вказаного Порядку встановлено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад. Судом першої інстанції встановлено, що на момент отримання позивачем у власність земельної ділянки вже діяв вищевказаний порядок. При цьому сам проект водоохоронних зон вказаного населеного пункту, спеціально уповноваженими органами не розроблявся, а отже, не узгоджувався з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і не затверджувався відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад. Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки, і не довів правомірності прийнятого рішення. За таких умов, оскаржуване позивачем рішення не відповідає вимогам закону, що є підставою для його скасування. Зазначені обставини містяться в адміністративному позові та відзиві позивача на апеляційну скаргу.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та доводами позивача щодо часткового задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Колегія суддів зазначає, що питання державної реєстрації земельних ділянок врегульовані положеннями Закону України “Про Державний земельний кадастр”, Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” постановою КМУ від 17.10.2012 року № 1051 “Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру”. Частиною 2 ст.5 Закону України “Про Державний земельний кадастр” визначено, що земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

Положеннями ст. 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” визначено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється в т.ч. за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:

- заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки;

- документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа;

- документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень. Подібний порядок установлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історично-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

За положеннями частини першої статті 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України визначала, що до водного фонду України належать :

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі: зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню та належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, положеннями статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Частиною четвертою статті 84 ЗК України визначено, що землі водного фонду взагалі не можуть передаватись в приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду в приватну власність, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України , зокрема громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними обєктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними обєктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 60 62 ЗК України та статтями 1, 88 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться в прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, у тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання та використання.

Отже, прибережна захисна смуга це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено особливий режим.

Колегія суддів зазначає, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри визначені законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно керуватися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими статтею 88 ВК України, та орієнтовними розмірами і межами водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з матеріалами справи, а саме схеми розміщення земельної ділянки (а.с. 31), земельна ділянка позивача знаходиться на відстані 10 м. до найближчого водного об'єкта, річки Сіверський Донець та відповідно належать до земель водного фонду .

Оскільки земельна ділянка щодо якої прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо державної реєстрації права власності знаходиться на відстані ближче ніж визначено ст. 88 ВК України реєстрація права власності відносно неї не є можливим.

Відповідно до частини 6 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є:

- розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного каластрового реєстратора;

- подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі;

- невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

- знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Відповідні висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 29.03.2017 по справі № 2/1005/1448/2012, від 01.07.2015 № 6-523цс15, від 19.11.2014 № 6-175цс14.

Суд першої інстанції приймаючи рішення по справі дані рішення Верховного Суду України не врахував, порушуючи цим діючу на час розгляду справи ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Щодо посилань позивача в позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу на практику Харківського окружного адміністративного суду судом до уваги не приймається так як дані рішення не є доказами по справі.

Щодо посилань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в апеляційній скарзі на те, що на даний час орган який приймав оскаржуване рішення, а саме Відділ у Балаклійському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області припинив свою діяльність, колегія суддів зазначає наступне.

Обов'язки відділ у Балаклійському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, органу який приймав рішення про відмову були передані Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області у зв'язку з чим дані доводи відповідача є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб’єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об’єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, призвели до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позову з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову .

Керуючись ст. 311, 315, 316,317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 по справі № 820/2384/17 скасувати.

Прийняти нову постанову якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_6Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_7 ОСОБА_3 Повний текст постанови складено 30.01.2018.