Постанова № 71883883, 22.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/10543/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Попка Я.С.

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2017 року, прийняту головуючим суддею Флоряк Д.В. у м.Надвірна у справі за адміністративним позовом Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування постанови державного виконавця,

встановив:

Надвірнянське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (надалі - Надвірнянське ОУПФУ) звернулося з позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування постанови державного виконавця ВП №50141437 від 12.07.2017 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження .

Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2017 року відмовлено в задоволенні позову.

Позивач - Надвірнянське ОУПФУ, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції обставини, що мають значення для справи, з’ясовані неповно, висновки суду не відповідають встановленим обставинам та порушені норми матеріального права. Просить її скасувати і прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі зазначає, що Надвірнянським ОУПФУ судовий збір в розмірі 535 грн. 82 коп. згідно постанови про відкриття провадження від 11.02.2016 року (яка надійшла на адресу управління 16.02.2016 року) сплачений 25.02.2016 року, тобто з пропуском строку на добровільне виконання. Перерахування коштів стало можливим лише після виділення коштів ГУ ПФУ у Івано – Франківській області. Зазначає, що жодних дій з приводу добровільного невиконання постанови про відкриття провадження від 11.02.2016 року не вчиняли і підстав для стягнення з боржника витрат виконавчого провадження немає.

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області від 11.02.2016 року ВП № 50141437 відкрите виконавче провадження згідно виконавчого листа Надвірнянського районного суду від 11.11.2015 року у справі № 348/1706/15-ц про стягнення з управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі 535 грн. 92 коп. судового збору в спеціальний фонд Державного бюджету України та встановлено добровільний термін для виконання рішення до 18 лютого 2016 року. Боржником було виконано судове рішення про стягнення судового збору в розмірі 535,92 грн. 25 лютого 2016 року, що підтверджується платіжним дорученням (а.с. 10) і про що повідомлено відповідача листом від 27.02.2016 року № 1689/06.

12.07.2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області винесена постанова про стягнення з позивача, як боржника у виконавчому провадженні, витрат виконавчого провадження в розмірі 53,59 грн. (а.с. 8 ).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено виконання судового рішення у добровільному порядку, зокрема, до початку примусового виконання рішення. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що постанова про стягнення витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 53,59 грн ВП №50141437 . від 12.07.2017 року прийнята в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Апеляційний суд, не вдаючись до аналізу висновків суду першої інстанції щодо суті спору, зазначає, що судом першої інстанції порушені при вирішенні справи норми процесуального права, але це порушення не призвело до неправильного її вирішення, тому апеляційний суд вважає за необхідне змінити постанову суду в частині мотивів відмови у задоволенні позову і зазначає наступне.

Частиною 1 статті 181 КАС України ( в редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції) передбачено, що учасники виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси.

Частиною 3 ст. 181 КАС України ( в редакції, чинній на час розгляду справи) встановлено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно - правові акти, прийняті на їх виконання.

Органами державної виконавчої служби відповідно до п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802, є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

Таким чином, структурні підрозділи органів державної виконавчої служби (відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділи примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції в АРК, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі) не є самостійними органами державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як сторони в адміністративному процесі.

Як роз’яснено Пленумом Вищого адміністративного суду у постанові «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13.12.2010 року №3, судам варто враховувати, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби не визначені Законом як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як сторони в адміністративному процесі.

Апеляційний суд звертає увагу, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, а тому у разі подання позовної заяви до підрозділу примусового виконання рішень необхідно було за правилами статті 52 КАС України ( в редакції, чинній на час розгляду справи) здійснити заміну первинного відповідача на належного – управління державної виконавчої служби або, у разі наявності заперечень позивача, залучити зазначений орган як другого відповідача.

При цьому підстави та порядок заміни неналежної сторони у адміністративному процесі встановлені статтею 52 КАС України ( в редакції, чинній на час розгляду справи).

Згідно з частиною 1 статті 52 КАС України ( в редакції, чинній на час розгляду справи) суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Відтак, допустити заміну належної сторони у справі може виключно суд першої інстанції за умови згоди позивача та незмінності підсудності адміністративної справи, а можливості заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що позов Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, який є неналежним відповідачем у даному спорі, до задоволення не підлягає.

Згідно абз.2 ч.2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення.

Відповідно до ч.4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З врахуванням того, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, але висновок суду про відмову в задоволенні позову є правильним, то оскаржувану постанову суду в мотивувальній частині слід змінити та відмовити у задоволенні позову Надвірнянського ОУПФУ з тієї підстави, що відповідач не є особою, яка має відповідати за таким позовом.

Керуючись ст. 229, 243, 246, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2017 року у справі № 348/1506/17 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_1 судді ОСОБА_2 ОСОБА_3 Повне судове рішення складене 30.01.2018 року