Постанова № 71883808, 29.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/9782/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.

судді Запотічний І.І.

судді Сапіга В.П.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.08.2017 року у справі № 819/1566/16 (головуючий суддя Подлісна І.М., постанову оголошено 23.08.2017 року о 12.28, м. Тернопіль) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання незаконним рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (позивач) звернулася з позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (відповідач) про визнання неправомірним рішення відповідача про відмову в задоволенні скарги на неправомірні дії та бездіяльність посадової особи відповідача під час розгляду звернення та зобов'язання задовольнити скаргу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на наступне. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 року у справі № 819/355/15-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 року у справі 876/5057/15, позовну заяву ОСОБА_1-О. А. було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Тернопільської обласної державної адміністрації та зобов’язано Тернопільську обласну державну адміністрацію належно у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» розглянути скаргу ОСОБА_1 від 27.06.2014 року та звернення від 12.01.2015 року, в її присутності. Постанова суду не була виконана, відтак 29.02.2016 року позивач звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із заявою, в якій просила притягнути голову Тернопільської ОДА ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності. Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань дотримання соціально – економічних та гуманітарних прав ОСОБА_4 листом № 8.3/7-Н261185;Н261407.16-1/19-14 від 24.03.2016 року повідомив позивача про відкриття провадження Уповноваженого з прав людини у справі про забезпечення прав на належний розгляд керівництвом Тернопільської ОДА скарги позивача від 27.06.2014 року на виконання постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 року у справі № 819/355/15-а. Водночас, за результатами вивчення інформації, наданої керівництвом Тернопільської ОДА та Головним територіальним управлінням юстиції у Тернопільській області, листом № 8.3/7-Н265837;268730.16-3/19-14 від 06.09.2016 року відповідач повідомив позивача про закриття провадження, у зав’язку із відсутністю правових підстав для застосування додаткових заходів реагування Уповноваженого з прав людини за зверненням позивача від 29.02.2016 року не погодившись із такою позицією відповідача позивач подала скаргу до останнього на незаконну діяльність та бездіяльність посадової особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, допущені під час розгляду її звернення від 29.02.2016 року. За результатами розгляду зазначеної скарги, керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ОСОБА_5 листом № 2/9-Н276159.16/19-14 від 02.11.2016 року повідомив позивача про відсутність правових підстав для застосування заходів реагування за її скаргою від 04.10.2016 року.

Не погодившись із таким висновком позивачка звернулась з позовом до суду про визнання неправомірним рішення відповідача про відмову в задоволенні скарги на неправомірні дії та бездіяльність посадової особи відповідача під час розгляду звернення та зобов'язання задовольнити скаргу.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.08.2017 року у справі № 819/1566/16 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою задовольнити її адміністративний позов у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована, фактично, доводами позовної заяви. Окрім наведеного в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджено всі обставини справи, не надано оцінку порушення відповідачем норм чинного законодавства, а саме - положення ч. 3 ст. 17 «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», яке визначає діяльність відповідача під час розгляду звернення громадянина. На думку заявника це положення жодним чином не змінює чи відміняє вимоги ст. 20 ЗУ «Про звернення громадян» щодо термінів вирішення звернення, тобто прийняття рішення по суті звернення.

Відповідач проти поданої скарги заперечує з підстав викладених у письмових поясненнях на апеляційну скаргу від 16.11.2017 року № 2-2587/3616-17-14.Зокрема відповідач зазначає, що за результатами розгляду скарги позивачу у передбачений строк надіслано ґрунтовану відповідь за № 2/9-Н276159.16/19-14 від 02.11.2016 року, а факт незгоди позивачем із такою відповіддю не свідчить про не повний, не всебічний чи не об’єктивний розгляд її скарги.

Позивач, в судове засідання не прибув.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання, подав відзив на апеляційну скаргу, згідно частини 3 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у відзиві на апеляційну скаргу може міститися клопотання особи про розгляд справи за її участі, за відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає брати участі у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Згідно частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного адміністративного суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржену постанову залишити без змін, виходячи з наступних мотивів та міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було належним чином розглянуто звернення позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку з частиною першою тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав та інтересів юридичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Встановлене статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було реальним.

Крім того, статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Правовий статус Уповноваженого з прав людини, його права та повноваження визначені Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 № 776/97-ВР. Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України. При цьому вказаним Законом встановлено, що діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод (ст. 4 Закону № 776/97-ВР).

Відповідно до ст. 16 цього закону Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує: за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; за зверненнями народних депутатів України; за власною ініціативою.

При цьому Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років. При розгляді звернення Уповноважений відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; відмовляє в розгляді звернення. Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду. Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою (ст. 17 Закону № 776/97-ВР).

Згідно з частинами першою, третьою статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

За приписами ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Як встановлено з матеріалів справи постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 року у справі № 819/355/15-а, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 року у справі 876/5057/15, позовну заяву ОСОБА_1-О.А. задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Тернопільської обласної державної адміністрації та зобов’язано Тернопільську обласну державну адміністрацію належно у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» розглянути скаргу ОСОБА_1 від 27.06.2014 року та звернення від 12.01.2015року, в її присутності.

Як зазначено в апеляційній скарзі, на думку позивачки, Тернопільська ОДА не виконала зазначеної постанови суду, тому 29.02.2016 року вона звернулась до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із заявою, в якій просила притягнути голову Тернопільської ОДА ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності.

Представник Уповноваженого листом № 8.3/7-Н261185;Н261407.16-1/19-14 від 24.03.2016 року, за наслідками розгляду заяви позивачки, повідомив її про відкриття провадження Уповноваженого з прав людини у справі про забезпечення прав на належний розгляд керівництвом Тернопільської ОДА скарги позивача від 27.06.2014 року на виконання постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 року у справі № 819/355/15-а.

Дослідивши результати інформації, наданої Тернопільською ОДА та Головним територіальним управлінням юстиції у Тернопільській області відповідач повідомив позивача про закриття провадження, у зав’язку із відсутністю правових підстав для застосування додаткових заходів реагування Уповноваженого з прав людини за зверненням позивача від 29.02.2016 року.

Позивач не погодилась із висновком відповідача і падала скаргу до відповідача на незаконну діяльність та бездіяльність посадової особи Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, допущені під час розгляду її звернення від 29.02.2016 року.

За результатами розгляду зазначеної скарги, керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ОСОБА_5 листом № 2/9-Н276159.16/19-14 від 02.11.2016 року повідомив позивача про відсутність правових підстав для застосування заходів реагування за скаргою позивача.

У зазначеному листі було роз’яснено позивачу вимоги частини другої ст. 38 КУпАП, за якою стягнення при триваючому правопорушенні може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.

За результатами розгляду звернення позивача від 29.02.2016 року, Представник Уповноваженого листом № 8.3/7-Н261185;Н261407.16-1/19-14 від 24.03.2016 року, повідомив позивача про відкриття провадження Уповноваженого з прав людини у справі про забезпечення прав на належний розгляд керівництвом Тернопільської ОДА скарги позивача від 27.06.2014 року.

У листі зазначено, що позивача про результати розгляду за її зверненням буде повідомлено додатково, оскільки з метою повного та всебічного з’ясування всіх обставин відповідач відповідно до статей 17, 22 Закону № 776/97-ВР направляв запити від 24.03.2016 № 8.3/7-Н261185;Н261407.16/19-14, від 09.06.2016 № 8.3/7-Н265837.16-1/19-14, від 14.07.2016 № 8.3/7-Н268730.16/19-69 до Тернопільської ОДА та від 09.06.2016 року № 8.3/7-Н265837.16/19-14 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області.

Відтак, суд дійшов висновку, що зазначена відповідь за результатами розгляду звернення позивача від 29.02.2016 року розглянута відповідачем у передбачений строк Законом № 393/96-ВР, тобто у термін не більше одного місяця.

Як встановлено з матеріалів справи, що за результатами аналізу відповідей, отриманих за зазначеними запитами, Представник Уповноваженого листом №8.3/7-Н265837; 268730.16-3/19-14 від 06.09.2016 року повідомив позивача про відсутність правових підстав для застосування додаткових заходів реагування Уповноваженого з прав людини за зверненням позивача від 29.02.2016 року, оскільки 28.04.2016 року за № 01-2178/36-04 Тернопільською ОДА надано відповідь позивачу щодо розгляду скарги від 27.06.2014 року.

Колегія суду вважає, що розглядаючи скаргу позивача від 04.10.2016 на незаконну діяльність та бездіяльність посадової особи Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, допущені під час розгляду звернення позивача від 29.02.2016, керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ОСОБА_5 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що після набрання законної сили постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.04.2015 у справі № 819/355/15-а ОСОБА_1 В-О.А. щодо її виконання в органи ДВС не зверталась, а її твердження про те, що вказана постанова повинна виконуватись у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» є помилковим.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та не підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Керуючись ст. 229, 243, 246, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.08.2017 року у справі № 819/1566/16 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повне судове рішення складено 30.01.2018