Постанова № 71882482, 24.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2018 р. м. Київ Справа№ 925/1141/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Разіної Т.І.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання : Цибульському Р.М.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 24.01.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.11.2017 (повний текст складено та підписано 13.11.2017) у справі №925/1141/17 (суддя Пащенко А.Д.)

за позовом Заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Кам'янської районної ради

до відповідача-1 Відділу освіти Кам'янської районної державної адміністрації;

до відповідача-2 Кам'янської районної громадської організації "Асоціація економічного розвитку Кам'янщини",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кам'янський будинок творчості та юнацтва Кам'янської районної ради Черкаської області,

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 01.11.2016 та зобов'язання звільнити та повернути нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Смілянської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Кам'янської районної ради з позовом до Відділу освіти Кам'янської районної державної адміністрації (відповідач-1), Кам'янської районної громадської організації "Асоціація економічного розвитку Кам'янщини" (відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кам'янський будинок творчості та юнацтва Кам'янської районної ради Черкаської області, в якому просив:

- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна (будівлі, споруди приміщення), що належить до районної комунальної власності від 01.11.2016, укладений між відповідачами;

- зобов'язати Кам'янську районну громадську організацію "Асоціація економічного розвитку Кам'янщини" звільнити та повернути відділу освіти орендоване приміщення Кам'янського будинку творчості дітей та юнацтва Кам'янської районної ради Черкаської області, площею 156,1 метрів квадратних, що розташоване в м. Кам'янка Черкаської області вул. Пушкіна, 49.

Позов мотивований тим, що укладений між відповідачем-1, як орендодавцем, та відповідачем-2, як орендарем, договір оренди нерухомого майна (будівлі, споруди приміщення), що належить до районної комунальної власності від 01.11.2016, суперечить Закону України «Про освіту» (ст.ст. 2, 4, 5, ч. 1 ст. 14, 29, 38,39, 63 ч. 5), оскільки орендоване приміщення не використовується відповідачем в розрізі завдань, які ставляться перед законодавством про освіту в цілому та Законом України «Про освіту», зокрема, оскільки відповідач не надає освітніх послуг, пов'язаних з навчально - виховним процесом в орендованому приміщенні, використовуючи його для здійснення своєї діяльності, яка не відіграє ролі у розвитку молодіжного середовища. Наведені обставини, на думку прокурора, є підставами для визнання оспорюваного правочину недійсним згідно з приписами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а також зобов'язання відповідача-2 повернути відповідачу-1 орендоване майно.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 09.11.2017 (повний текст складено та підписано 13.11.2017) у справі №925/1141/17 у позові відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що прокурором не вказано законних підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 01 листопада 2016 року та не подано доказів наявності таких підстав, його доводи у позовній заяві спростовуються матеріалами справи.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Заступник прокурора Черкаської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 09.11.2017 (повний текст складено та підписано 13.11.2017) - скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.

Зокрема, прокурор в апеляційній скарзі посилався на те, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин положення ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», а також не враховано при вирішенні спору тих обставин, що спірне приміщення передано для інших цілей, всупереч чинному законодавству, що позбавляє навчальний заклад можливості використовувати його у визначених законом цілях. Звернення прокурора до суду спрямовано на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно - значимого питання щодо припинення незаконного, нецільового використання приміщення навчального закладу, що створює загрозу збереження його матеріально - технічної бази, та щодо повернення такого приміщення з метою подальшого використання для задоволення освітніх потреб дітей, забезпечення організації навчально-виховного процесу. Додатково в апеляційній скарзі посилався на відсутність у відповідача-2 ліцензії на здійснення освітніх послуг. Судом першої інстанції, н думку прокурора, безпідставно не застосовано норми ст.ст. 203, 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, якими визначено підстави визнання правочину недійсним та наслідки недійсності.

Узагальнені доводи по справі відповідача-1 - Відділу освіти Кам'янської районної державної адміністрації зводяться до того, що прокуратура не має процесуальних підстав для звернення до суду цим позовом; прокуратура не надала жодних доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається. Крім того, відповідач-2 здійснює діяльність, яка відповідно до положень чинного законодавства України безпосередньо пов'язана із навчально - виховним процесом. Оспорюваний у справі договір оренди повністю відповідає положенням чинного законодавства, гарантується та захищається державою.

Узагальнені доводи по справі відповідача-2 - Кам'янської районної громадської організації "Асоціація економічного розвитку Кам'янщини" зводяться до того, що прокуратура не надала жодних доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається. В свою чергу, громадська організація створена в травні 2007 року та згідно статуту основним напрямком є сприяння реалізації молодіжних та спортивних ініціатив та їх матеріальна підтримка. Відповідач-2 здійснює діяльність за КВЕД 94.99, а отже саме таку діяльність, яка відповідно до положень чинного законодавства України безпосередньо пов'язана із навчально - виховним процесом і для організації такої діяльності використовує спірне приміщення лише чотири години на тиждень, що не перешкоджає роботі Кам'янського будинку творчості та юнацтва.

Узагальнені доводи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кам'янський будинок творчості та юнацтва Кам'янської районної ради Черкаської області - зводяться до того, що намір орендувати приміщення, про графік роботи відповідача-2 нічого не було відомо; орендовані приміщення використовуються будинком творчості для організації навчально - виховного процесу з понеділка по п'ятницю; в кабінеті "Фенікс" протягом робочого тижня працюють гуртки, проводяться засідання клубів, конференції Ліги старшокласників, семінари і т.д.; приміщення актової зали постійно використовуються для проведення різнопланових заходів, передбачених річним планом роботи; заняттям гуртків робота молодіжного клубу не могла перешкоджати, адже ніяких засідань з 2015 року в приміщенні будинку творчості не відбувалося, окрім 07.10.2017.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.11.2017 (повний текст складено та підписано 13.11.2017) у справі №925/1141/17 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Гончаров С.А., Разіна Т.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 у справі №925/1141/17 апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.11.2017 (повний текст складено та підписано 13.11.2017) прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 24.01.2018.

Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 отримана прокуратурою згідно поштового повідомлення 1800195331685, позивачем - 2080101255353, відповідачем-1 - 2080101255299. Також, відповідачу-1 та третій особі ухвала була направлена за адресами місцезнаходження, проте, не отримана останніми, про що в матеріалах справи містяться повернуті документи з відмітками поштової установи про їх невручення з причин закінчення встановленого строку зберігання.

15.01.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Кам'янського будинку творчості та юнацтва Кам'янської районної ради Черкаської області (третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких третя особа зазначала, що орендарем на підставі оспорюваного договору використовуються орендовані приміщення для власних цілей, які не пов'язані з навчально-виховним процесом дітей.

22.01.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 в обгрунтування заперечень посилався на те, що у прокурора відсутні процесуальні підстави для звернення до суду з відповідним позовом, прокуратурою не надано доказів в підтвердження обставин, на які вона посилається.

24.01.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшли документи по справі.

У відповідності до п.9 п.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В судовому засіданні 24.01.2018 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 09.11.2017 (повний текст складено та підписано 13.11.2017) у справі №925/1141/17 - скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 24.10.2018 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач, відповідач-1 та третя особа в судове засідання 24.01.2017 представників не направили, про про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

У пункті 3 статті 131-1 Конституції України зазначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді в порядку, що визначені законом.

Згідно із статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Ч. 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент зверненян прокурора з відповідним позовом) визначено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Ч. 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

При зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі Кам'янської районної ради, прокурор зазначав, що Кам'янський будинок творчості та юнацтва Кам'янської районної ради Черкаської області є комунальним закладом та перебуває у власності територіальної громади в особі Кам'янської районної ради, а отже, остання є органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати відповідні функції щодо управління (розпорядження) цим майном, в зв'язку з чим прокурором визначено Кам'янську міську раду позивачем.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позовній заяві прокурором обґрунтовано порушення інтересів держави, як це стверджує прокурор, та обгрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави і подання даного позову, оскільки прокурор вважає, що представницький орган територіальної громади міста - Кам'янська районна рада неналежно здійснює захист цих інтересів. У зв'язку з наведеним, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обумовлених процесуальним законом підстав для залишення позову без розгляду, у зв'язку з чим доводи відповідача-2 про відсутність у прокурора процесуальних підстав на звернення до суду з відповідним позовом і залишення такого позову без розгляду - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Ч. 1 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Частиною 6 наведеної статті визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Ч. 1 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що цим законом регулюються майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Статтею 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендарями є зокрема, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Як підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечувалось сторонами спору, 01.11.2016 між відповідачем-1-Відділом освіти Кам'янської районної державної адміністрації, як орендодавцем, та відповідачем-2 - Кам'янською районною громадською організацією "Асоціація економічного розвитку Кам'янщини", як орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна (будівлі, споруди, приміщення), що належить до районної комунальної власності (далі - договір оренди, оспорюваний договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, площею 156,1 м. кв., розміщене за адресою: 20801, Черкаська область м. Кам'янка вул. Пушкіна, 49, вартість якого визначена з актом оцінки за Методикою, затвердженою КМУ і становить за експертною оцінкою з ПДВ 219448грн. Майно передається в оренду з метою здійснення статутної діяльності (п.1.1).

Прокурор у позові просив визнати вказаний договір оренди недійсним, оскільки вважає, що його укладено з порушенням вимог чинного законодавства у сфері освіти.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписом частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 N 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 2 Закону України «Про освіту» (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного правочину) визначено, що завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально-культурної підготовки громадян України.

Статтею 4 Закону України «Про освіту» (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного правочину) визначено, Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Ч. 1 статті 14 наведеного Закону України «Про освіту» (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного правочину) встановлено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції, зокрема забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування.

Ст. 29 Закону України «Про освіту» (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного правочину) визначено, що структура освіти включає зокрема позашкільну освіту.

Статтею 38 Закону України «Про освіту» (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного правочину) встановлено, що позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. Позашкільна освіта та виховання здійснюються навчальними закладами, сім'єю, трудовими колективами, громадськими організаціями, товариствами, фондами і грунтуються на принципі добровільності вибору типів закладів, видів діяльності. Держава забезпечує умови для одержання учнями і молоддю позашкільної освіти.

Статтею 39 Закону України «Про освіту» (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного правочину) визначено, що до позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним навчальним закладам надаються спортивні об'єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безкоштовно та на пільгових умовах. Порядок їх надання визначається місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» (в редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного правочину), об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником нерухомого майна по вул. Пушкіна, 49 в м. Кам'янка - приміщення Будинку творчості дітей та юнацтва, є територіальна громада в особі Кам'янської районної ради на підставі свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ №406895 від 16.04.2008. Вказане приміщення перебуває у віданні відділу освіти Кам'янської районної державної адміністрації.

Будинок творчості дітей та юнацтва є позашкільним закладом освіти, який здійснює освітню діяльність шляхом проведення гурткової роботи з дітьми.

Відповідно до умов оскаржуваного договору в оренду Кам'янській районній громадській організації "Асоціація економічного розвитку Кам'янщини" передана частина приміщення позашкільного навчального закладу для здійснення статутної діяльності.

В пункті 2.2. Статуту Кам'янської районної громадської організації "Асоціація економічного розвитку Кам'янщини", затвердженого протоколом загальних зборів № 1 від 12.03.2007 та зареєстрованого Кам'янським районним управлінням юстиції Кам'янського району Черкаської області 03.05.2007 № 32, визначений предмет діяльності Асоціації, до якого зокрема входить освітньо-правова та інформаційна підтримка громадян та суб'єктів господарювання; організація і проведення просвітницьких та культурно-мистецьких заходів, спрямованих на формування національної свідомості та політичної культури громадян; організація та проведення навчальних семінарів, конференцій, круглих столів, симпозіумів, виставок; створення навчальних посібників, видання наукової літератури та інше.

Згідно статті 1 Закону України "Про позашкільну освіту", система позашкільної освіти - освітня підсистема, що включає державні, комунальні, приватні позашкільні навчальні заклади; інші навчальні заклади як центри позашкільної освіти у позаурочний та позанавчальний час (загальноосвітні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, в тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні та вищі навчальні заклади I - II рівнів акредитації); гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об'єднання на базі загальноосвітніх навчальних закладів, навчально-виробничих комбінатів, професійно-технічних та вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації; клуби та об'єднання за місцем проживання незалежно від підпорядкування, типів і форм власності; культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші навчальні заклади, установи; фонди, асоціації, діяльність яких пов'язана із функціонуванням позашкільної освіти; відповідні органи управління позашкільною освітою і науково-методичні установи;

позашкільна освіта - сукупність знань, умінь та навичок, що отримують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закладах у час, вільний від навчання в загальноосвітніх та інших навчальних закладах;

освітня діяльність позашкільного навчального закладу - процес надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямів позашкільної освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів особи;

вихованці - особи, які відвідують гуртки, клуби, творчі об'єднання, секції позашкільного навчального закладу за інтересами, здібностями та нахилами, отримують допрофесійну підготовку;

учні - особи, які відвідують класи та інші творчі об'єднання позашкільного навчального закладу, навчально-виховна робота в яких організована у формі класно-урочної або іншої системи;

слухачі - особи, які проводять дослідницьку, пошукову та експериментальну роботу з різних проблем науки, техніки, мистецтва.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виходячи із змісту чинного законодавства та із положень статуту Кам'янської районної громадської організації "Асоціація економічного розвитку Кам'янщини", прокурором невірно зроблено висновок про те, що діяльність вказаної організації не пов'язана із навчально-виховним процесом.

Доводи прокурора в апеляційній скарзі про відсутність у відповідача-2 ліцензії на здійснення освітніх послуг - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки згідно з п. 6) ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) ліцензуванню підлягає освітня діяльність закладів освіти. А згідно Статуту відповідача-2, останній не є закладом освіти, а є місцевою неприбутковою недержавною громадською організацією (п..1.1 статуту), який не здійснює діяльність по наданню певного освітнього рівня згідно з ст. 30 Закону України «Про освіту» (дошкільна освіта; початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта.). Наведене також узгоджується і з метою та предметом діяльності відповідача-2, визначену у розділі 2 Статуту.

Доводи прокурора про те, що у зв'язку з наявністю орендних відносин між відповідачами Кам'янський будинок творчості та юнацтва має вагомі труднощі та перепони, пов'язані з використанням свого приміщення, спростовуються матеріалами справи, вірно відхилені судом першої інстанції як безпідставні та необґрунтовані і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки вказані доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не подано належних та допустимих доказів того, використання громадською організацією орендованих приміщень протягом чотирьох годин на тиждень створює якісь перешкоди у використанні цих приміщень Кам'янським будинком творчості та юнацтва.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що оцінка оспорюваного договору на відповідність його вимогам чинного законодавства здійснюється саме на момент його укладення між відповідачами, у зв'язку з чим встановлюється наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення (укладення). Наведене узгоджується також і з приписами ст. 215 Цивільного кодексу України, які пов'язують недійсність правочину з недодержанням вимог закону сторонами в момент його вчинення, а не з обставинами його подальшого виконання та/або невиконання сторонами, і що жодним чином не впливає на обставини його дійсності, які існували саме в момент укладення оспорюваного правочину.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором у позові не було доведено належними та допустимими доказами, що оспорюваний договір оренди в момент його укладення суперечив Закону України «Про освіту» (ст.ст. 2, 4, 5, 14 ч. 1 п.2, 29, 38,39, 63 ч. 5), а тому підстави для визнання його недійсним згідно з приписами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України - відсутні.

Висновки апеляційного суду щодо того, чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких прокурор звернувся до суду, зводяться до наступного.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, судом підлягає захисту право особи, що порушене іншими особами, чи не визнається.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем та прокурором не доведено належними засобами доказування, які саме його права та законні інтереси було порушено внаслідок укладення оспорюваного правочину, а саме не доведено, що оспорюваний правочин суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом. Тобто, підстави, з якими закон пов'язує недійсність договору, передбачені ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України - не встановлені під час вирішення спору і такі обставини позивачем не доведені належними та допустимими доказами.

Ч. 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, оскільки підстави, з якими закон пов'язує недійсність договору, передбачені ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України - не встановлені під час вирішення спору судом першої та апеляційної інстанції і такі обставини позивачем не доведені належними та допустимими доказами, а тому і підстави для застосування ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України та зобов'язання відповідача-2 повернути орендоване майно орендодавцю - відсутні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду Черкаської області від 09.11.2017 (повний текст складено та підписано 13.11.2017) у справі №925/1141/17 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 240, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 09.11.2017 у справі №925/1141/17 -залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 09.11.2017 у справі №925/1141/17 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №925/1141/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 29.01.2018.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Т.І. Разіна

С.А. Гончаров