Постанова № 71882185, 18.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2018 р. Справа№ 910/15906/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

секретар судового засідання Каніковський А.О.

представники учасників справи не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державного підприємства "Тернопільське лісове господарство", Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС"

на рішення господарського суду міста Києва

від 15.11.2017 (повний текст рішення складено 20.11.2017)

у справі №910/15906/17 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство "Тернопільське лісове господарство"

про стягнення 425461,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС" про стягнення 425461,03 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС" було здійснене перевезення вантажу за договором №2250/1214-2012 про надання послуг з організації перевезення вантажів від 28.12.2012, укладеним між ПАТ "Українська залізниця" та відповідачем. У зв'язку із затримкою вагонів Закарпатською митницею ДФС товариству "Укрзалізниця" нараховані платежі за користування вагонами, маневрову роботу, роботу по навантаженню, зважуванню, зберіганню вантажу на загальну суму 42561,03 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.11.2017 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" 425661 (чотириста двадцять п'ять тисяч чотириста шістдесят одна) грн. 03 коп. - додаткових зборів та тарифу, 6381 (шість тисяч триста вісімдесят одна) грн. 92 коп. - судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі №910/15906/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. В апеляційній скарзі скаржником зокрема зазначено, що позивачем не доведено належними доказами ціни позову, а судом першої інстанції не взято це до уваги; акти загальної форми, на які посилається позивач, підтверджують лише обставини щодо затримки вантажу, для підтвердження обставин, що впливають на перевезення, але не підтверджують відомостей про факт надання додаткових послуг та їх вартість. Скаржник не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що ст. 218 Митного кодексу України є спеціальною нормою права по відношенню до ст.ст. 325, 338 Митного кодексу України. Також скаржник вказує на неправомірне не застосування судом першої інстанції строків позовної давності та не врахування заяви відповідача в порядку ст. 267 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 20.12.2017 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі №910/15906/17; відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС" строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі №910/15906/17; відкрито апеляційне провадження у справі №910/15906/17; призначено справу до розгляду на 18.01.2018, про що повідомлено учасників справи. Зупинено дію рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі у справі №910/15906/17.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Державне підприємство "Тернопільське лісове господарство" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі №910/15906/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. В апеляційній скарзі скаржником зокрема зазначено, що судом першої інстанції не правильно визначено відповідача у справі, посилаючись на те, що покладення обов'язку по сплаті додаткових послуг, які виникають із перевезення, можливо покласти лише на відправника, тоді як відповідно до залізничних накладних Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС" є платником, а відправником є Державне підприємство "Тернопільське лісове господарство". При цьому скаржник зазначає, що спір, який виник між сторонами, випливає із обов'язку вантажовідправника розрахуватися з перевізником за додаткові послуги, які виникли під час перевезення; оскільки вантажовідправник уповноважив відповідача організувати перевезення від свого імені та за свій рахунок, обов'язок сплатити додаткові послуги за перевезення теж покладаються на відповідача; в той же час, в законодавстві відсутні норми, які регулюють порядок звернення залізниці з позовом до уповноважених осіб вантажовідправника. Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права в частині застосування позовної давності. На думку скаржника застосуванню підлягає ч.5 ст.315 Господарського кодексу України, якою встановлено шестимісячний строк для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 20.12.2017 задоволено клопотання Державного підприємства "Тернопільське лісове господарство" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі №910/15906/17; відновлено Державному підприємству "Тернопільське лісове господарство" строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі №910/15906/17; відкрито апеляційне провадження у справі №910/15906/17 для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС"; призначено справу до розгляду на 18.01.2018, про що повідомлено учасників справи.

У відзивах на апеляційні скарги, позивач просить рішення суду залишити без змін, апеляційні скарги - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в них щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства. Позивач вказує, що судом вірно встановлено, що ПАТ "Укрзалізниця" підтверджено заявлені позовні вимоги належними та допустимим доказами.

15.01.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на хворобу представника та відрядження генерального директора ТОВ "МЕТРУДТРАНС".

Згідно з ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Однією з таких підстав, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України, визначено першу неявку в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час та місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Колегія суддів вважає, що зазначені у клопотанні обставини не можуть бути належною підставою для відкладення розгляду справи, враховуючи, що відповідач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що викладені у клопотанні обставини належними доказами не підтверджено.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання про відкладення розгляду справи.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників учасників справи.

15.01.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про визнання судом даної справи малозначною, відповідно до ч.5 ст.12 ГПК України, враховуючи договірний характер відносин сторін та ціну позову, яка складає 425461,03 грн., що не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів відхиляє його з огляду на наступне.

Виходячи зі змісту статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу вказаної правової норми вбачається, що визнання судом справи малозначною необхідно для визначення судом в якому порядку буде здійснюватися господарське судочинство: загального або спрощеного позовного провадження.

Разом з тим, відповідно до ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Главою 3 Господарського процесуального кодексу України не передбачено визнання судом апеляційної інстанції справ малозначними.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

28.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС", як замовником, та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", як виконавцем, укладено Договір №2250/1214-2012 від 28.12.2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів на власних напіввагонах (далі - Договір).

24.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС", як виконавцем, та Державним підприємством "Тернопільське лісове господарство", як клієнтом, укладено договір про організацію перевезень вантажів №МРТ-538, відповідно до якого виконавець зобов'язується за плату і за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішньодержавних та експортно-імпортних перевезень вантажів.

01.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС", як замовником, та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", як виконавцем, укладено додаткову угоду №7 до Договору, відповідно до умов якої виконавець зобов'язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів на власних на піввагонах.

Додатком №1 до додаткової угоди №7 від 01.12.2015 сторони погодили перелік додаткових послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів.

Додатком №2 до додаткової угоди №7 від 01.12.2015 сторони затвердили протокол погодження договірної ціни.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем надано відповідачу послуги з організації перевезення вантажу "деревина паливна" у вагонах №66710682 та №96395413, що також підтверджується накладними №№545624, 545582. Даний вантаж відправлявся зі станції Львівської залізниці призначенням на станцію Лискова (Словаччина).

На підставі заявок Закарпатської митниці №07-70-61/60/40 від 16.05.2016 та № 07-70-61/60/41 від 17.05.2016, вказані вагони були затримані з метою проведення митного контролю, про що складено акти загальної форми №7563 від 16.05.2016 та №7566 від 17.05.2016.

На виконання вказівок Закарпатської митниці вантаж у вагонах №66710682 та №96395413 було відправлено на станцію Чоп Львівської залізниці для вивантаження вказаних вагонів та зберігання майна, вилученого митним органом.

Зокрема, за актами загальної форми визначено порушення ст. ст. 218, 338 Митного кодексу України, нараховано платежі за затримку вагонів №66710682 та №96395413, згідно зі ставками Збірника тарифів №1 із застосуванням коригувального коефіцієнта та на загальну суму 425461,03 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензіями №ЦТЛ-22/227 та №ЦТЛ-22/228 від 24.04.2017 з вимогою сплатити вартість додаткових зборів та тарифу, які залишені відповідачем без реагування.

Відповідно до ч.1 ст.4 Митного кодексу України, митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. При цьому, митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Частинами 1, 2 статті 325 Митного кодексу України встановлено, що за письмовою заявою власника товарів або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів можуть здійснюватися навантаження, вивантаження, перевантаження, усунення пошкоджень упаковки, розпакування, упакування, перепакування, зважування та визначення інших істотних характеристик товарів, що перебувають під митним контролем, взяття проб та зразків таких товарів, зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на цих товарах або їх упаковці, транспортних засобах комерційного призначення, а також заміна транспортного засобу комерційного призначення. Зазначені операції здійснюються за рахунок власника товарів, що переміщуються через митний кордон України, або уповноваженої ним особи. У разі відмови у наданні дозволу на здійснення зазначених операцій орган доходів і зборів зобов'язаний невідкладно письмово повідомити особу, яка звернулася із заявою про надання такого дозволу, про причини і підстави відмови. У встановлених цим Кодексом випадках органи доходів і зборів з власної ініціативи або з ініціативи правоохоронних органів мають право у письмовій формі вимагати від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, проведення операцій, передбачених частиною першою цієї статті. У такому разі витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися. Якщо в результаті проведення таких операцій виявлено порушення законодавства України, витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженими ними особами.

Відповідно до ч. 5 ст. 338 Митного кодексу України, огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України. З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи органів доходів і зборів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Митного кодексу України, розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з аналізу вказаних положень Митного кодексу України вбачається, що ст. ст. 325, 338 Митного кодексу України, включені у глави 47 "Організація митного контролю" та 48 "Зони митного контролю" відповідно, які містять загальні принципи та норми проходження процедури митного контролюю та здійснення огляду (переогляду) транспортних засобів комерційного призначення, тоді як ст. 218 Митного кодексу України включена у главу 32 "Митні формальності на залізничному транспорті", яка містить спеціальні норми проведення митних процедур саме на залізничному транспорті та підлягає застосуванню в даному випадку до спірних правовідносин сторін, як спеціальна норма права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 11.12.2014 у справі №908/356/14.

Згідно із ст. 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниць вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів, пов'язаної з митним оформленням.

Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Згідно з п. 3 Правил користування вагонами та контейнерами облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23.

Пунктом 4 Правил користування вагонів та контейнерів визначено, що плата за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу нараховується за Відомостями плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які оформляються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів. Відомості плати за користування вагонами, контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді.

При цьому судом враховано, що згідно з п. 1.8 розділу ІІІ "Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги", затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №317 від 26.03.2009 (далі - "Збірник тарифів") збір за маневрову роботу нараховується за роботу, що виконується локомотивом залізниці, лише на вимогу вантажовласника.

Виходячи з умов п.1 §1 ст.15 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, стягнення провізних платежів (до яких, відповідно §1 ст. 13 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, відносяться додаткові збори та витрати, що виникли за період від прийняття вантажу до перевезення до його видачі одержувачу), які виникли під час перевезень по залізницях відправлення здійснюється з відправника на станції відправлення або у відповідності з діючими на залізницях відправлення внутрішніми правилами.

Умовами §2 ст. 21 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) визначено, зокрема, що якщо перевезення не можливе, а також при виникненні перешкоди до видачі вантажу, станція, на якій виникла перешкода, негайно по телеграфу, через станцію відправлення, сповіщає про це відправника і запитує його вказівок. На підставі отриманої телеграми про перешкоди до перевезення або видачі вантажу станція відправлення негайно сповіщає про це відправника за встановленою формою або порядком, встановленим внутрішніми правилами. Так, матеріали справи свідчать про те, що відповідача було повідомлено про затримку вагонів на ст. Чоп для проведення митного огляду.

Пунктом 9 правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 №644, із змінами та доповненнями, визначено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т. ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Фактичні обставини справи свідчать про те, що затримка вагону № 66710682 відбувалася з 16.05.2016 р. з 09:00 до 20.10.2016 р. до 06:00, затримка вагону № 96395413 відбувалася з 17.05.2016 р. з 22:30 до 20.10.2016 р. до 06:00.

Згідно з актів загальної форми нараховані додаткові збори за виконання маневрованих робіт, робіт МЧ, за користування вагонами, зберігання у вагонах, телеграфний збір тощо, на загальну суму 425461,03 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими,що підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що позивачем не доведено належними доказами ціни позову, а акти загальної форми, на які посилається позивач, підтверджують лише обставини щодо затримки вантажу, для підтвердження обставин, що впливають на перевезення, але не підтверджують відомостей про факт надання додаткових послуг та їх вартість, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що в актах загальної форми відображені усі виконані роботи та відповідні суми, які підлягають сплаті.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення про скорочені строки позовної давності, передбачені ч.5 ст.315 Господарського кодексу України, які на думку відповідача повинні бути застосовані (про що зазначено в заяві відповідача про застосування строків позовної давності) з огляду на наступне.

Виходячи зі змісту ст. 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), позови до перевізника на підставі вказаної Угоди пред'являються протягом 2 місяців у випадку перевищення строку доставки вантажу, за іншими підставами - протягом 9 місяців.

Отже, вказаною нормою визначаються строки давності, які пред'являються саме до перевізника, інших положень щодо строків давності, зокрема щодо позовів, які пред'являються перевізником, Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення не містить.

Відповідно до ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України, шестимісячний строк позовної давності застосовується виключно для пред'явлення позовів перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів.

Виходячи з умов Договору № 2250/1214-2012 від 28.12.2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів на власних напіввагонах ТОВ "МЕТРУДТРАНС" у правовідносинах з ПАТ "Укрзалізниця" виступає платником на підставі присвоєного коду відповідно до умов договору та параграфу 2 ст. 31 УМВС, тоді як вантажовідправником за накладними №№545624, 545582 є ДП "Тернопільське лісове господарство", на користь якого саме відповідачем здійснено замовлення послуг, передбачених договором № 2250/1214-2012 від 28.12.2012.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, даний спір не стосується договору перевезення, який оформлюється накладною (послуги з перевезення надано у повному обсязі, претензій щодо здійснених перевезень сторони не мають), спір стосується права нараховувати та стягувати додаткові збори за послуги, які надано в процесі організації перевезень вантажів за укладеним договором, а тому до правовідносин, які склалися за договором про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах, укладеним між ПАТ "Укрзалізниця" та ТОВ "Метрудтранс", не застосовуються положення про скорочені строки позовної давності, передбачені ч.5 ст.315 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржників, викладених в апеляційних скаргах, та на які вони посилаються як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування, зміни чи визнання нечинним оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Державного підприємства "Тернопільське лісове господарство", Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРУДТРАНС" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі №910/15906/17 - без змін.

Матеріали справи №910/15906/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко

(повний текст постанови складено 23.01.2018)