Рішення № 71878966, 29.01.2018, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/4330/17

пр. № 2/759/1008/18

29 січня 2018 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,

секретаря Чернишук К.О.,

за участю: позивача відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Центр надання адміністративних послуг Святошинської РДА в м. Києві про припинення права користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 р. представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом, просить суд визнати такими, що втратили право користування квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із зняттям з реєстраційного обліку, посилаючись на ті підстави, що 22.11.2007 між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та відповідачем був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до договору факторингу та договору про відступлення прав за договором іпотеки ПАТ «УкрСиббанк» 12.12.2011 відступив позивачу свої права вимоги до відповідача за зобов`язаннями по кредитному та іпотечному договорам. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, позивач набув право власності на предмет іпотеки. На вимогу про добровільне виселення з квартири відповідачі не реагують, продовжують незаконно проживати в квартирі, законним власником якої є позивач. Майно було придбано відповідачем за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, отже обов`язок надати відповідачам інше постійне жиле приміщення відсутній.

У судове засідання представник позивача не з'явився, повідомлявся належним чином (а.с. 71), заяви про слухання справи без їх участі не надіслано.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, у задоволенні яких просив відмовити.

Відповідачі явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, про слухання справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, заяв про слухання справи у їх відсутності не надходило (а.с. 70, 72, 73).

Третя особа Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, явку свого представника до суду не забезпечила, надіслано лист про слухання справи без їх участі (а.с. 74).

Третя особа Центр надання адміністративних послуг Святошинської РДА в м. Києві у судове засідання свого представника не направили, про слухання справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, заяв про слухання справи у їх відсутність не надходило (а.с. 69).

На підставі п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки які належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 22.11.2007 між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11256658000.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22.11.2007 між позичальником та АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було укладено договір іпотеки №70707, на підставі якого іпотекодавець передав в іпотеку вищевказану квартиру.

12.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» передав позивачу права вимоги за вищезазначеним кредитним.

Згідно договору факторингу №1, укладеного 12.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», ПАТ «УкрСиббанк» зобов`язується передати у власність ТОВ «Кей-Колект», а ТОВ «Кей-Колект» прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження ПАТ «УкрСиббанк» за плату та на умовах, визначених цим договором. Одночасно з відступленням прав вимоги до ТОВ «Кей-Колект» переходять усі права ПАТ «УкрСиббанк» за усіма договорами забезпечення.

На підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, укладеного 12.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», ПАТ «УкрСиббанк» передає, а ТОВ «Кей-Колект»приймає права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у додатку 1 до цього договору, а саме договір іпотеки №70707 від 22.11.2007.

Відповідно до довідки Форми №3 у зазначеній квартирі зареєстровані чотири особи які є відповідачами по зазначеній справі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 15).

Позичальник та чени його сімї втратили право користування жилим приміщенням на підставі заяви, що засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Устименко В.Т. (а.с. 14).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 73214589 від 17.11.2016 власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 є ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» (а.с. 13).

Відповідно до ст. 8 Конституції України та ч. 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v.Austia» від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <...> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <...>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Конвенція з прав та основоположних свобод людини від 04.11.1950, була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно, до ч. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом установленим законом - тобто право на доступ до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 9 Закону №1952-IV, у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Нотаріус, в розумінні ст. 46-1 Закону України «Про нотаріат», як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових праві на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною 9 ст.15 вищевказаного Закону визначено, що державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Пунктом 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 визначено, що державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Виходячи зі змісту п. 46 вищевказаного порядку, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає, зокрема, завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги.

Виходячи зі змісту ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст. 3 вищевказаного Закону визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

В силу ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

У роз. 5 іпотечного договору передбачено, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, двома способами, а саме передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому ЗУ «Про Іпотеку», та отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодержателя на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку встановленому ЗУ «Про іпотеку».

Позивачем не надано доказів оспорення договору іпотеки повністю або у частині застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

У ході розгляду справи встановлено, що договір іпотеки укладений між сторонами добровільно. Укладаючи вказаний договір позивач надав згоду на перехід права власності (відчуження) до іпотекодержателя в майбутньому у разі настання чітко визначених обставин.

Також в ході розгляду справи встановлено, що боржник не виконував належним чином зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту, зобов'язання не виконане, а відтак договір іпотеки є чинним і дійсним до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Наявність заборгованості підтверджує порушення боржником виконання умов кредитного договору, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також в матеріалах справи не міститься повідомлення про передачу позивачу права вимоги за вищезазначеним кредитним договором відповідно до укладеного 12.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» договіру факторингу №1.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем позовних вимог, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позовної вимоги про припинення права коистування житловим приміщенням, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, про відсутність правових підстав для задоволення зазначеної позовної вимоги, оскільки ТОВ «Кей-Колект» є іпотекодержателем і вправі діяти в межах договору і чинного законодавства, будь-яких судових рішень позивачем суду не надано, що свідчить про педчасне звернення до суду саме із позовними вимогами, що є предметом цього спору.

Також, позивачем ставиться вимога про зняття з реєстрації відповідачів із спірної квартири, суд вважає зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Отже зняття з реєстрації (реєстраційного обліку) не належить до компетенції суду.

Водночас відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Виходячи з того, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, повязані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких повязані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. Саме таку правову позицію висловив ВСУ у постанові №6-57цс11 від 16.01.2012, а оскільки судом в частині припинення права користувння житловим приміщенням відмовлено, то і у задоволенні вимоги про зняття з реєстраційоного обліку відповідачів також необхідно вімовити, оскільки мають похідний характер.

Керуючись ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд, оцінивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що вимоги позивача є такими, що не обґрунтовані на законі, не доведені матеріалами справі та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006; ст. 6 Конвенції з прав та основоположних свобод людини від 04.11.1950; Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; Закону України «Про нотаріат»; Закону України «Про іпотеку»; Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»; 16, 319, 321ЦК України; ст.ст. 12, 13, 19, 48, 76-82, 141, 223, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Центр надання адміністративних послуг Святошинської РДА в м. Києві про припинення права користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку залишити без задоволення.

Враховуючи п.п. 15.5. п. 15 Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул'яновська

Повний текст судового рішення складено 29.01.2018.