Постанова № 71874833, 25.01.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/797/15-ц Головуючий у І інстанції Клочко В. М.Провадження № 22-ц/780/184/18 Доповідач у 2 інстанції МатвієнкоКатегорія 26 25.01.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 січня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Волохова Л.А., Мельника Я.С.,

за участю секретаря: Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Стрюкової І.О. на рішення Сквирського районного суду Київської області від 19 червня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Стрюкової І.О. до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року ПАТ КБ «Надра» звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що згідно з кредитним договором №21/АМБ/99/2007-840 від 28 грудня 2007 року відповідачу ОСОБА_2 на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності позивачем надано грошові кошти (кредит) в доларах США з метою придбання автомобіля в сумі 27 471,49 дол. США строком до 28.12.2015 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку 14,40% річних.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених кредитним договором, та відповідно до п. 3.2. вказаного договору ОСОБА_3, як поручитель, зобов'язалася відповідати перед кредитором у тому ж об'ємі, що і позичальник ОСОБА_2

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, натомість позичальник ОСОБА_2 порушив покладені на нього зобов'язання в частині страхування заставного майна та повернення кредиту зі сплатою відсотків за користування ним, внаслідок чого за договором утворилася заборгованість, розмір якої станом на 09.02.2015 року становить 13 729 дол. США 63 цента, що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 12 059 дол. США 93 центи, що за курсом НБУ становить 300 970 грн. 00 коп., несплачених відсотків в розмірі 1 669 дол. США 70 центів, що за курсом НБУ становить 41 669 грн. 45 коп., а також пені за прострочення сплати кредиту в розмірі 1 246 дол. США 75 центів, що за курсом НБУ становить 31 114 грн. 03 коп., та штрафу за порушення умов кредитного договору в розмірі 2 747 дол. США 15 центів, що за курсом НБУ становить 68 558 грн. 39 коп.

Оскільки відповідачі в добровільному порядку заборгованість не погасили, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з них вищевказаної заборгованості в солідарному порядку.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 19 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Обгрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилався на доведеність в судовому засіданні факту перерахування банком кредитних коштів на виконання умов кредитного договору від 28 грудня 2007 року в розмірі 27 471,49 дол. США на розрахунковий рахунок торгівельної організації ТОВ «Ніко Україна», яка на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2, продала останньому автомобіль.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив ухвалити рішення про її задоволення з викладених в ній підстав.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в суді апеляційної інстанції проти доводів апеляційної скарги заперечили та просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що кредитним договором, укладеним між сторонами, не визначено порядку погашення кредиту, а зазначено лише кінцевий строк погашення - до 28 грудня 2015 року. Крім того, кредитні кошти були надані позичальнику не в доларах США, як обумовлено в договорі, а в гривнях, що свідчить про порушення банком умов договору, та є підставою для залишення рішення про відмову в позові без змін.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 27 471,49 доларів США для придбання транспортного засобу з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 28 грудня 2015 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку 14,40% річних (а.с.8-10).

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань щодо погашення кредиту та інших платежів, передбачених кредитним договором та відповідно до п. 3.2. вказаного договору ОСОБА_3, як поручитель, зобов'язалася відповідати перед кредитором у тому ж об'ємі, що і позичальник ОСОБА_2

Згідно з п.1.1.3.1 кредитного договору відсотки за користування Кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 1,2% на місяць. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості. При розрахунку відсотків враховується день надання та не нараховується день погашення кредиту.

Відповідно до п.2.2.1 Позичальник повертає кредит та сплачує Банку передбачені п.1.1.3.1 цього договору відсотки безготівковим перерахуванням або внесенням готівкових коштів на поточний рахунок № ____, у порядку передбаченому п.2.2.3 цього Договору, шляхом сплати мінімально необхідного платежу, розмір якого складає 482,73 доларів США.

З матеріалів справи також вбачається, що в зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 обов'язку щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, за договором утворилася заборгованість в розмірі 13 729 дол. США 63 центи, що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 12 059 дол. США 93 центи та несплачених відсотків в розмірі 1 669 дол. США 70 центів. Крім того, позивачем за порушення відповідачем умов кредитного договору нараховано пеню за прострочення сплати кредиту в розмірі 1 246 дол. США 75 центів, що за курсом НБУ становить 31 114 грн. 03 коп., та штраф за порушення умов кредитного договору в розмірі 2 747 дол. США 15 центів, що за курсом НБУ становить 68 558 грн. 39 коп.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що кредитним договором не встановлено обов'язку позичальника повертати позику з розстроченням та не визначено порядку (графіку) повернення кредиту, а зазначено лише кінцеву дату повернення кредиту - 28.12.2015 року. Судом також зазначено, що наданими відповідачем квитанціями підтверджується факт повного виконання ним обов'язку по поверненню кредиту та сплати відсотків за користування ним.

Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та спростовуються її матеріалами.

Так, зі змісту укладеного між сторонами кредитного договору вбачається, що договір № 21/АМБ/99/2007-840 від 28 грудня 2007 року містить в собі суму кредиту - 27471,49 дол. США, розмір відсоткової ставки - 1,2% на місяць, розмір щомісячного обов'язкового платежу - 482,73 дол. США, та строк повернення грошових коштів - до 28 грудня 2015 року, договором передбачені умови і порядок видачі та погашення кредиту.

Зокрема, порядок видачі кредиту зазначений у п. 2.1 Договору, згідно з яким видача готівки позичальнику проводиться через касу банку або перерахуванням коштів на рахунок клієнта, або перерахуванням коштів за реквізитами, вказаними Позичальником. Позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п. 1.1.3.1. договору відсотки безготівковим перерахуванням або внесенням готівкових коштів на поточний рахунок шляхом здійснення перерахування мінімального необхідного платежу, розмір якого складає 482,73 долара США. Підпунктом 1.1.3.1 кредитного договору встановлено, що відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 1,2% на місяць тобто 14,4% річних. Строк повернення кредиту до 28 грудня 2015 року.

Відповідач ОСОБА_2 ознайомився з існуючими умовами кредитування Банку та на власний розсуд обрав більш прийнятні для нього умови - ануїтентний графік погашення, який не передбачає окремого графіка погашення кредитної заборгованості, а встановлює повернення кредитних коштів рівними частинами щомісячно та нарахування відсотків за користування кредитом за відсотковою ставкою у розмірі 1,2% на місяць тобто 14,4% річних на суму заборгованості по кредиту.

Таким чином, кредитний договір № 21/АМБ/99/2007-840 від 28 грудня 2007 року містить в собі графік погашення за кредитним договором та сукупну вартість кредиту, зобов'язання сплатити який взяв на себе позичальник, що спростовує посилання суду на те, що договір не містить порядку погашення позичальником кредиту та сплати відсотків за користування ним.

Необгрунтованим є і посилання суду в рішенні на доведеність факту повного виконання позичальником ОСОБА_2 умов договору, оскільки надані ним копії квитанцій (а.с.38-65) не спростовують наявні в справі докази існування заборгованості, її розмір та період утворення, та враховані банком у наданих ним суду розрахунках заборгованості (а.с.6-7).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Оскільки висновки, викладені у рішенні суду про підстави для відмови в позові, не відповідають обставинам справи та спростовуються її матеріалами, рішення суду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав до задоволення позову, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ч. 2 ст.554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами, неспростованими відповідачами, підтверджується факт укладення між сторонами кредитного договору та договору поруки, а також факт існування за кредитним договором заборгованості внаслідок неналежного виконання боржником своїх обов'язків, вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_2, як позичальника, та відповідача ОСОБА_3, як поручителя, заборгованості в розмірі 13 729 дол. США 63 центи, що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 12 059 дол. США 93 центи та несплачених відсотків в розмірі 1 669 дол. США 70 центів, є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому посилання ОСОБА_2 в запереченнях на те, що він кредитні кошти отримував не в доларах США, а в гривнях, що суперечить умовам договору, спростовуються наданими апелянтом копіями валютного меморіального ордеру № 654 від 28 грудня 2007 року (а.с.87) та меморіального ордеру №1 від 28 грудня 2007 року (а.с.86), з яких вбачається, що кошти були перераховані на розрахунковий рахунок торгівельної організації ТОВ «Ніко Україна», яка на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2, продала останньому автомобіль. Факт придбання автомобіля за кредитні кошти ОСОБА_2 в судовому засіданні визнав.

Обгрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, є і вимога банку про стягнення з відповідачів пені за прострочення сплати кредиту в розмірі 31 114 грн. 03 коп., оскільки її нарахування передбачене п. 5.1. кредитного договору, відповідно до якого у разі прострочення позичальником строку сплати мінімальних необхідних платежів по погашенню кредиту/кредитної лінії, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення. При обчисленні розміру пені позивачем дотримано вимоги п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України про спеціальну позовну давність для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом з тим, вимога позивача про стягнення з відповідачів на його користь штрафу за порушення умов кредитного договору в розмірі 2 747 дол. США 15 центів, що за курсом НБУ становить 68 558 грн. 39 коп., задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Зі змісту позовної заяви та розрахунку заборгованості вбачається, що за одне й те саме порушення умов договору позивачем нараховано як пеню, так і штраф, внаслідок чого відповідачів двічі притягнуто до одного і того ж виду відповідальності.

Так, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Відповідна правова позиція Верховного суду України викладена в постанові №6-2003цс15 від 23 жовтня 2015 року.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду про відмову в позові - скасуванню з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову.

Оскільки позов частково задовольняється, то відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім по справі судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4019 грн. 40 коп., по 2009 грн. 70 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Стрюкової І.О. - задовольнити частково.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 19 червня 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Стрюкової І.О. - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року в розмірі 13 729 дол. США 63 центи, що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 12 059 дол. США 93 центи та несплачених відсотків в розмірі 1 669 дол. США 70 центів, а також пеню за прострочення сплати кредиту в розмірі 31 114 грн. 03 коп.

В задоволенні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про стягнення штрафу за порушення умов договору - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» понесені по справі судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4 019 грн. 40 коп., по 2 009 грн. 70 коп. з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий :

Судді: