Рішення № 71872919, 16.01.2018, Ічнянський районний суд Чернігівської області

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 733/1659/17

№ 2/733/20/18

Рішення

Іменем України

"16" січня 2018 р. Ічнянський районний суд Чернігівської області

в складі:

головуючого судді Т.В. Карапиш

при секретарі В.Ю. Донченко

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ічня цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної та матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Інтерпайп Україна» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної та матеріальної шкоди, вказуючи на те, що він з метою пошуку роботи надіслав своє резюме на сайт з пошуку роботи Robota.ua. У відповідь на його резюме в квітні місяці 2017 року зателефонувала провідний фахівець з найму та адаптації персоналу компанії ТОВ «Інтерпайп Україна» ОСОБА_2 з пропозицією роботи на посаді провідного фахівця із закупівель. 20 квітня 2017 року відбулась співбесіда за участі директора із забезпечення закупівель та логістики та його заступника з приводу вищевказаного питання. 26 травня 2017 року на його електронну адресу був надісланий електронний лист від ОСОБА_2 з файлом із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» змістом якого була угода про наміри укласти трудовий договір. В зв'язку з цим 30 травня 2017 року він звільнився із попередньої роботи з метою влаштування на роботу в ТОВ «Інтерпайп Україна» в м. Дніпро. Згідно заяви від 12 червня 2017 року його було прийнято на роботу на посаду провідного фахівця із закупівель компанії ТОВ «Інтерпайп Україна» із 13 червня 2017 року до 13 вересня 2017 року з автоматичною безстроковою пролонгацією у разі успішного проходження випробовуваного терміну. 07 вересня 2017 року заступником директора із забезпечення закупівель та логістики йому було повідомлено про припинення трудового договору із 13 вересня 2017 року з огляду на заплановане скорочення штату. 13 вересня 2017 року наказом № 723-У його було звільнено з роботи. Вважає дане звільнення незаконним, оскільки 13 вересня 2017 року він надіслав через відділення Укрпошти на адресу відповідача заяву про порушення норм трудового законодавства з повідомленням про те, що укладений трудовий договір від 13 червня 2017 року за законом слід вважати таким, що укладений на невизначений строк, вказуючи на недійсність будь-яких дій направлених на розірвання трудового договору в зв'язку із спливом терміну строкового трудового договору з його сторони. Відповідно до норм трудового законодавства у разі незаконного звільнення з роботи працівник повинен бути поновлений, а одночасно з цим повинно бути вирішено питання про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Оскільки його звільнення відбулося 13 вересня 2017 року, середня заробітна плата повинна обчислюватись, виходячи із виплат, отриманих за попередні 2 місяці, тобто за липень та серпень 2017 року, що складає 30000 гривень 00 копійок. Крім того, внаслідок незаконного звільнення йому була завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він був безпідставно позбавлений права на отримання заробітку, оскільки він та його сім'я - дружина та малолітня донька, у зв'язку із озброєним конфліктом на сході України, позбавлені власного житла, вимушені винаймати (орендувати) житло, що потребує додаткових зусиль для організації свого життя. Даний чинник обумовлює постійний психологічний тиск і напругу в сім'ї. Внаслідок незаконного звільнення йому була завдана моральна шкода, яка складає 20000 гривень 00 копійок. Крім цього, йому також була нанесена матеріальна шкода, оскільки про планове звільнення його повідомили 07 вересня 2017 року, про що відразу попередив і орендодавця квартири, де він проживав. Але передоплата за квартиру, сплачена орендодавцеві при укладенні договору, була сплачена строком до 06 жовтня 2017 року. Звільнення відбулося 13 вересня 2017 року і відповідно компенсація оренди житла була виплачена із розрахунку до 13 вересня 2017 року включно. Таким чином, внаслідок незаконного звільнення йому була завдана матеріальна шкода в сумі орендної плати з 14 вересня 2017 року по 06 жовтня 2017 року, яка становить 3680 гривень (4800 (сума щомісячної орендної плати) / 30 днів х 23 дні=3680 грн.). Тому просив суд визнати незаконним його звільнення з роботи, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, матеріальну та моральну шкоду.

В судове засідання позивач не з'явився, але надав суду заяву про розгляд справи без його участі, свої позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» в судове засідання не з'явився, але надав суду заперечення, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю, вважаючи вимоги позивача незаконними та необгрунтованими. Згідно заяви ОСОБА_1 від 12 червня 2017 року наказом ТОВ «Інтерпайп Україна» № 517-П від 12 червня 2017 року позивач був прийнятий на роботу на посаду провідного спеціаліста по закупівлі з 13 червня 2017 року по 13 вересня 2017 року. Дані заява та наказ свідчать про те, що сторонами був погоджений певний строк дії договору. За два дні до закінчення терміну - 11 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою в якій просив звільнити його у зв'язку з закінченням строку трудового договору та виплатити компенсацію за невикористану відпустку 6 днів. 13 вересня 2017 року на підставі вищевказаної заяви та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України був виданий наказ № 723-У про припинення трудового договору, яким було звільнено позивача у зв'язку з закінченням строку договору. Тобто, прийняття на роботу позивача, а також його звільнення, відбулось із ініціативи самого позивача, з суворим дотриманням вимог трудового законодавства України. Жодним документом не підтверджується факт встановлення позивачу випробувального терміну при прийнятті на роботу, оскільки наказ № 517-П від 12 червня 2017 року про прийняття на роботу ОСОБА_1 жодних відомостей про встановлення випробувального терміну не містить. Стосовно вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то ця вимога є безпідставною та нічим не підтвердженою, так як прийом на роботу та звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства України. Крім того, ніяких зобов'язань у ТОВ «Інтерпайп Україна» перед ОСОБА_1 щодо компенсації оренди житла не має. Укладення договору оренди квартири від 03 липня 2017 року було виключно ініціативою позивача і жодних зобов'язань у ТОВ «Інтерпайп Україна» даним договором не передбачено. Відповідно до норм ЦК України моральна шкода відшкодовується особою , яка її завдала, за наявності її вини. А тому на даний час відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, так як дана вимога є передчасною та незаконною.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Зокрема, ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з метою пошуку роботи надіслав своє резюме на сайт з пошуку роботи Robota.ua. У відповідь на дане резюме в квітні місяці 2017 року позивачу зателефонувала провідний фахівець з найму та адаптації персоналу компанії ТОВ «Інтерпайп Україна» ОСОБА_2 з пропозицією роботи на посаді провідного фахівця із закупівель. 20 квітня 2017 року відбулась співбесіда за участі директора із забезпечення закупівель та логістики та його заступника з приводу вищевказаного питання. 26 травня 2017 року на його електронну адресу був надісланий електронний лист від ОСОБА_2 з файлом із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» змістом якого була угода про наміри укласти трудовий договір (а.с.5-6).

Згідно заяви ОСОБА_1 від 12 червня 2017 року при прийняття на роботу (а.с.77) наказом ТОВ «Інтерпайп Україна» № 517-П від 12 червня 2017 року позивач був прийнятий на роботу на посаду провідного спеціаліста по закупівлі з 13 червня 2017 року по 13 вересня 2017 року (а.с.7).

07 вересня 2017 року заступником директора із забезпечення закупівель та логістики позивача було повідомлено про припинення трудового договору із 13 вересня 2017 року з огляду на заплановане скорочення штату.

З матеріалів справи вбачається, що 11 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою в якій просив звільнити його у зв'язку з закінченням строку трудового договору та виплатити компенсацію за невикористану відпустку 6 днів (а.с.75).

13 вересня 2017 року наказом ТОВ «Інтерпайп Україна» № 723-У позивача було звільнено з роботи із займаної посади на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України (а.с.74).

13 вересня 2017 року ОСОБА_1 надіслав на адресу ТОВ «Інтерпайп Україна» лист про порушення норм трудового законодавства при звільненні, який відповідач отримав 18 вересня 2017 року (а.с.9-10).

Частинами 1, 7 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У ст.2 КЗпП України передбачено право громадян на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст.21 КЗпП України).

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути безстроковий, на визначений строк та таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 6 листопада 1992 р. (із змінами і доповненнями) роз'яснив судам, що при укладенні трудового договору на певний строк цей строк встановлюється угодою сторін і може визначатися не тільки конкретним періодом, але також і настанням певної події.

За положенням ст. 23, ч. 2 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Такий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Закінчення строкового трудового договору є підставою для його припинення.

Правове становище працівника, який уклав строковий трудовий договір полягає у тому, що після закінчення обумовленого строку він підлягає звільненню. Строковий трудовий договір підлягає припиненню по закінченні відповідного строку та для цього необхідно волевиявлення хоча б однієї зі сторін договору. При такому волевиявленні однієї з сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Власник, що бажає розірвати трудові відносини, повинен не пізніше, ніж в останній день роботи працівника за строковим договором, видати наказ про його звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Адже сторони домовилися про припинення договору заздалегідь, ще при його укладенні. При цьому працівник свою волю на укладення строкового трудового договору вже виразив, коли писав заяву про прийом на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він висловив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який його було укладено, адже заява про звільнення працівника має, здебільшого, значення у разі виявлення працівником ініціативи та бажання розірвати трудові відносини достроково. Враховуючи зміст наведених норм, працівник, що працює за строковим трудовим договором, може бути звільнений на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України виключно в останній день дії такого строкового трудового договору.

В даному випадку строк дії трудового договору, укладеного між позивачем та відповідачем закінчився 13 вересня 2017 року. Таким чином, наказ ТОВ «Інтерпайп Україна» № 723-У від 13 вересня 2017 року про припинення трудового договору та звільнення з роботи ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку трудового договору (п.2 ст.36 КЗпП України) є законним та скасуванню не підлягає.

Доводи позивача є необґрунтованими, спростовуються встановленими судом обставинами та не заслуговують на увагу, оскільки останній в повній мірі розумів наслідки написання заяви та укладання ним строкового трудового договору. За таких обставин, не суперечить вимогам закону укладення із позивачем за його бажанням, згодою та власноруч написаною заявою, строкового трудового договору.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином, кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду не має підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Суд вважає відмовити у стягненні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки, у відповідності до ст.235 КЗпП України та п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року (з наступними змінами), стягнення середньомісячного заробітку можливе лише, коли звільнення буде визнано незаконним, а таких обставин у суді не встановлено.

Оскільки, неправомірних дій відповідача при звільненні позивача встановлено не було, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.

На підставі ст. 237-1 КЗпП України позивач має право на відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Так, відповідно до чинного законодавства моральна (немайнова) шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі. При цьому, якщо дії винної особи заподіяли як майнову, так і моральну (немайнову) шкоду, то відшкодування майнової шкоди не звільняє таку особу від обов'язку відшкодувати моральну шкоду.

При вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, слід мати на увазі, що винна у заподіянні цієї шкоди особа може бути звільнена від обов'язку відшкодування тільки за умови, якщо вона доведе відсутність своєї вини (умислу або необережності).

Згідно роз'яснень, викладених в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Судом не було встановлено порушення законних прав позивача, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, як це передбачено ст.237-1 КЗпП України.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України обставини на підтвердження вимог, викладених в позовній заяві, та приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 19, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, ст. 23, 36, ст. 232,233,235 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», Конституцією України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Україна» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної та матеріальної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Т. В. Карапиш