Постанова № 71869452, 29.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/2233/17 29.01.2018

Провадження №22-ц/784/251/18

Справа №487/2233/17 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - Лисенко П.П.

Провадження №22-ц/784/251/18

Категорія 54

П О С Т А Н О В А

іменемУкраїни

29 січня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участю :

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Гаврилко О.О.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене о 15 годині 09 хвилин 14 грудня 2017 року у приміщенні Заводського районного суду м. Миколаєва під головуванням судді Нікітіна Д.Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», в особі Миколаївської філії «Адміністрація Миколаївського порту», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а :

20 квітня 2017 року ОСОБА_2 пред'явив до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі за текстом ДП «Адміністрація морських портів України» зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

13 червня 2013 року його було прийнято до Миколаївської філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Миколаївського морського порту) на посаду стрільця стрілкової команди ВОХОР.

Наказом від 21 березня 2014 року № 65/о його було переведено на посаду контролера стрілкової команди загону загальної охорони служби морської безпеки, а з 17 грудня 2015 року - на посаду старшого контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму, про що видано наказ № 399/о.

Покладену трудовим договором роботу виконував сумлінно, не мав порушень трудової дисципліни та правил внутрішнього розпорядку.

Не дивлячись на це, наказом начальника Адміністрація Миколаївського морського порту Козонак В.М №159/о від 23 березня 2017 року «Про припинення трудового договору» його було звільнено з займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП - за скороченням штату.

При цьому, підставою звільнення названо наказ № 30 від 17 січня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису», яким, в сукупності з листами листами ДП «Адміністрація морських портів України» № 6691 від 07 листопада 2016 року та №7597 від 15 грудня 2016 року, було скорочено зі штатного розпису 66 працівників Загону загальної охорони команди охорони з 23 березня 2017 року.

Посилаючись на відсутність об'єктивних причин для скорочень працівників, а також на те, що наказ про скорочення підписано особою, яка не має повноваження діяти від імені ДП «АМПУ»; роботодавець завчасно не повідомив профспілкову організацію про наступне вивільнення; звільнив працівника без отримання попередньої згоди профспілкової організації, а також не дотримався порядку вивільнення, передбаченого ст. 49-2 КЗпП України, позивач просив поновити його на роботі на посаді старшого контролера команди охорони Загону загальної охорони та режиму Адміністрації Миколаївського морського порту та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Заперечуючи проти такого, представник відповідача пояснював, що зобов'язаний інформувати профспілку про наступне вивільнення лише у випадку ліквідації, реорганізації, зміни форми власності та часткового зупинення виробництва, а в даному випадку мало місце скорочення персоналу, що є правом роботодавця. Т.в.о начальника філії видав наказ про скорочення в межах своїх повноважень на підставі положення про філію, а тому наявність у нього довіреності є обставиною необов'язковою, а тому вивільнення працівника відбулось відповідно до вимог закону.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року позов задоволено у повному обсязі. ОСОБА_2 поновлено на посаді контролера команди охорони Загону загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (Адміністрації Миколаївського морського порту).З відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 60 315 гривень 68 копійок та допущено негайне виконання рішення у частині поновлення та стягнення заробітної плати за один календарний місяць.

ДП «Адміністрація морських портів України» подало на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити постанову, про відмову в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Скаргу обґрунтовувало невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного трудового законодавства.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, оскільки районний суд постановив його без точного додержанням норм матеріального й процесуального права.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, районний суд виходив з того, що відповідач провів звільнення позивача з порушеннями чинного трудового законодавства, які тягнуть за собою поновлення того на роботі, з застосуванням матеріальних наслідків такого. Зокрема, він не надав пропозицій щодо усіх наявних на час звільнення на підприємстві вакансій та провів звільнення без згоди профспілкового комітету, яку той, навівши переконливі мотиви, не надав і за зверненням суду.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області частково погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, крім висновку щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, належного до стягнення, вважає вірними, законними та обґрунтованими.

Що ж до висновку щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то він не у повній мірі доведений і підлягає зміні з наступних підстав.

Дійсно, відповідно до с. 43 Конституції України, ст. 1, п. 5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», ст.ст. 49-2 та 49-4 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 Про практику розгляду судами трудових спорів» - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, а також гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні - добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Разом з тим, згідно глави 7 ЦК України, держава, у тому числі і через суди, не може втручатися в господарську діяльність юридичної особи, визначати пріоритети та засоби її розвитку.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Істотними умовами праці вважаються - система та розмір оплати праці, пільги, що надаються працівникові, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад.

Відповідно до ст. 103 КЗпП України, про зміну умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

При цьому, зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Під час звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації праці, в тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених статтею 492 КЗпП України, в той час як звільнення за ч. 6 ст. 36 названого закону такого обов'язку не передбачає.

Вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального закону, зокрема, ст. ст. 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі".

Згідно них, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог статей 79, 81-82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Оскаржене рішення районного суду не у повній мірі відповідає виписаному.

Так з матеріалів справи, вбачається, і це встановлено суду 1 інстанції, що з 13 червня 2013 року його прийнято на роботу до відповідача, на посаду стрільця, а потім 17 грудня 2015 року переведено на посаду старшого контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму, про що видано наказ № 399/о (а.с. 181).

17 січня 2017 року Наказом т.в.о. начальника Адміністрація Миколаївського морського порту ОСОБА_6 № 30 «Про внесення змін до штатного розпису», з метою забезпечення ефективного виконання завдань та функцій, покладених на адміністрацію Миколаївського морського порту, керуючись листами ДП «Адміністрація морських портів України» №6691 від 07 листопада 2016 року та №7597 від 15 грудня 2016 року, було скорочено зі штатного розпису 66 працівників Загону загальної охорони команди охорони з 23 березня 2017 року в числі яких був і позивач (а.с. 107).

19 січня 2017 року роботодавець, в особі т.в.о. начальника філії ОСОБА_6, попередив позивача про наступне вивільнення та запропонував вакантні посади в Миколаївській філії ДП «АМПУ» (а.с.93, 94).

ОСОБА_2 відмовився від зазначеної пропозиції, про що зроблено відповідну відмітку ( а.с 94зв. - 95).

Згідно наказу начальника Адміністрація Миколаївського морського порту Козонак В.М. № 159/о від 23 березня 2017 року «Про припинення трудового договору» позивача звільнено з посади старшого контролера служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «АМПУ» за п. 1 ст. 40 КЗпП, - за скороченням штату. В наказі про звільнення зазначено в якості підстави звільнення - наказ №30 від 17 січня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису».

За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1).

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов'язок надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Так, відповідно до відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», код ЄДРПОУ 38727770 є юридичною особою та має 15 відокремлених підрозділів.

Доказів, які б належним чином підтверджували факт надання позивачу пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, включаючи 15 відокремлених підрозділів, і з'являлись на цих підприємствах до моменту звільнення (23 березня 2017 року) матеріали справи не містять.

За такого, суд вірно виходив з того, що відповідачем не виконано обов'язок, передбачений ст. 49-2 КЗпП України.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства , установи, організації), 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша ст. 43 КЗпП України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач є членом Професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту.

Оскільки відповідач не звертався до профспілки із обґрунтованим письмовим поданням, суд просив профспілку надати згоду (відмову в наданні згоди) на звільнення позивача відповідно до вимог ч. 9 ст. 43 КЗпП України.

Відповідно до витягу з протоколу засідання профкому, профспілка відмовила ДП «АМПУ» у наданні згоди на звільнення позивача. Таке рішення мотивоване порушенням вимог ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 4.1.1 Колективного договору на 2013-2018 року, відсутності об'єктивних причин для неминучих звільнень працівників загону охорони, який має функціонувати відповідно до вимог Закону України «Про морські порти України», невиконання ст. ст. 40, 49 КЗпП України, оскільки роботодавець запропонував наявні вакансії лише в філії, а не на підприємстві в цілому. Також профспілка зазначила, що ДП «АМПУ» не видавало т.в.о. начальника філії ОСОБА_6 довіреність представляти інтереси юридичної особи, а тому він не мав відповідно до приписів ст. ст. 92, 95 ЦК України повноважень на видачу наказу «Про внесення змін до штатного розпису» №30 від 17 січня 2017 року.

Отже, рішення профспілки про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, яке отримане судом на підставі ч. 9 ст. 43 КЗпП України є обґрунтованим у розумінні ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_7 відбулося з порушенням закону, а тому відповідно до ст. 235 КЗпП України вірно поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Разом з цим, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, суд в своєму рішенні не навів повного розрахунку, а лише зазначив про те, що середньогодинний заробіток позивача за останні два місяці склав 38 гривень 32 копійки, а час вимушеного прогулу становить з 24 березня по 13 грудня 2017 року (включно). При цьому суд зазначив кількість днів вимушеного прогулу, а не кількість годин вимушеного прогулу, враховуючи, що режим сумарного обліку робочого часу для працівників, що працюють у режимі змінності встановлюється графіками.

Так, згідно службової записки бухгалтерії Адміністрації Миколаївського морського порту від 26 грудня 2017 року № 18/16/10-435, середній заробіток ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу з 24 березня по 13 грудня 2017 року становить 57 326 гривень 72 копійки (а.с. 215).

Як пояснив представник відповідача в засіданні судової колегії, при визначенні часу вимушеного прогулу відповідач виходив з того, що згідно наказу Адміністрації Миколаївського морського порту № 807 від 20 жовтня 2016 року з 21 жовтня 2016 року працівникам загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму встановлено режим роботи згідно змінного графіку. Це відповідає п.п.5.6 п. 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників адміністрації Миколаївського морського порту (додаток 15 до Колективного договору адміністрації Миколаївського морського порту на 2013-2018 роки) (а.с. - 242-243).

Такий графік роботи на 2017 рік з добовим режимом роботи, було розроблено та затверджено роботодавцем, з яким було ознайомлено й позивача, що не заперечували сторони в засіданні судової колегії.

Отже, згідно зазначеного графіку кількість годин вимушеного прогулу за період з 24 березня по 13 грудня 2017 року становить 1496, а тому розмір середнього заробітку за цей період становитиме 57 326 гривень 30 копійок (1496 х 38 гривень 32 копійки = 57 326 гривень 72 копійки).

Позивач і його представник в засіданні апеляційного суду не заперечували проти застосування розрахунку, наданого саме відповідачем.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід змінити, зменшивши стягнення з 60 315 гривень 68 копійок до 57 326 гривень 72 копійок

Посилання відповідача про те, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що відповідач порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки несвоєчасне повідомлення профспілки про заплановані звільнення згідно вищезазначеної норми закону жодним чином не впливають на права працівника та зазначене порушення не стало підставою для поновлення позивача на роботі.

Що стосується доводів відповідача про те, що відмова профспілки надати згоду на звільнення позивача належним чином не аргументована та не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника, то колегія суддів не може погодитись з такими доводами, оскільки вони спростовуються витягом з протоколу засідання профкому від 19 жовтня 2017 року ( а.с. 165-168), яке є аргументованим, містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення, що відповідає положенням ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Колегія суддів не може погодитись з доводами відповідача щодо дотримання ним положень ст. 49-2 КЗпП України, на підтвердження яких відповідачем було надано акти відмови в ознайомленні з вакансіями та долученими до них списками вакансій ДП «АМПУ», оскільки в актах не зазначено з якими вакансіями ДП «АМПУ» мав намір ознайомити позивача, акти не містять посилань на конкретний список вакансій, його реквізити. При цьому, дати наданих суду списків вакансій не співпадають із датами актів.

До того ж, відсутні докази повідомлення позивача про наявні вакансії у центральному офісі, Головному представництві в м. Одеса та 12 філіям ДП «АМПУ» протягом двох місяців та на день звільнення.

Щодо повноважень начальника адміністрації з логістики ОСОБА_6 на підписання наказу про внесення змін до штатного розпису, то ці обставини не були підставою для визнання наказу про звільнення позивача незаконним, а тому не вплинули на правильність висновків суду першої інстанції.

Посилання відповідача на те, що ДП «АМПУ» не може бути належним відповідачем у справі, оскільки згідно Положення про Миколаївську філію ДП «АМПУ» філія є відокремленим підрозділом підприємства, яка не має статусу юридичної особи та здійснює від імені підприємства частину господарської діяльності (оперативний, бухгалтерський та податковий облік своєї діяльності), а форми, системи та розміри оплати праці, встановлюють Колективним договором та розпорядчими документами підприємства, внутрішніми актами Філії відповідно до законодавства України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно Положення про Миколаївську філію ДП «АМПУ», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України № 184 від 18 квітня 2014 року, філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи та здійснює від імені Підприємства частину господарської діяльності ( п. 3.1 Положення). При здійсненні своєї діяльності Філія виконує функції, передані Підприємством, та керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Уповноваженого органу, управління, нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади; наказами, розпорядженнями та іншими актами Голови Підприємства; наказами розпорядженнями та іншими актами начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» (п. 3.2 Положення) . Дії, які вчиняються Філією у встановленому законодавством України та цим Положенням порядку, вчиняються від імені Підприємства. Підприємство несе відповідальність за всіма зобов'язаннями Філії.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позов заявлено до належного відповідача - юридичної особи, яка згідно Положення несе відповідальність за всіма зобов'язаннями Філії, включаючи виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника в разі його незаконного звільнення.

Керуючись ст.ст. 367-368, 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва 14 грудня 2017 року, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, змінити, зменшивши розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, належного до стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_2 з 60 315 гривень 68 копійок до 57 326 гривень 72 копійок.

В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Миколаєва 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: П.П.Лисенко

Судді: Т.В.Серебрякова

Н.В.Самчишина

_____________

Повний текст постанови складено 30 січня 2018 року