Вирок № 71868040, 22.01.2018, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/52/17

Провадження № 1-кп/135/7/18

ВИРОК

іменем України

22.01.2018 року м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Патраманського І.О.,

при секретарі

судового засідання Ступак Ю.О.,

за участі сторін

кримінального провадження:

прокурора Козюри С.О.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника обвинуваченого

адвоката Люлька О.В.,

та потерпілого ОСОБА_4,

представника потерпілого

адвоката Бодачевського Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду, у м. Ладижин Вінницької області кримінальне провадження, внесене 30.06.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020070000223, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Струтинка Липовецького району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, українця, громадянина України, не одруженого, пенсіонера, з професійно-технічною освітою, не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 185 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

За обвинувальним актом від 21.12.2016 ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що 24.06.2016, близько 18.10 год., умисно, таємно викрав металевий гараж, розташований біля гаражного товариства АДРЕСА_3, оціненого за вартістю брухту чорного металу в суму 1900 грн., вагою 950 кг, вартість одного кілограма чорного металу станом на 24.06.2016 становила 2 (дві) гривні, та законним користувачем якого являвся ОСОБА_4, завдавши таким чином потерпілому ОСОБА_4 матеріального збитку на загальну суму 1900 грн.

Ці дії ОСОБА_2 на досудовому розслідуванні кваліфіковано за ч.1 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України не визнав і показав, що даного злочину він не вчиняв. Просив у відповідності до ст.ст. 86, 87 КПК України визнати недопустимим доказом довідку від 20.08.2016 року, видану Тростянецьким цехом Приватного акціонерного товариства «Поділляторметал», з якої видно, що станом на 24.06.2016 року 1 кілограм чорного металу становить 2 гривні, і ухвалити відносно нього виправдувальний вирок.

Заслухавши в судовому засіданні думку учасників процесу, дослідивши доказ, який обвинувачений просить визнати недопустимим, суд приходить до висновку, що клопотання обвинуваченого підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно зі ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст.91 КПК України, покладається на слідчого, прокурора.

Статтями 7, 22 КПК України передбачено, що однією із засад кримінального судочинства є змагальність сторін та свобода у поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

У статті 87 КПК України зазначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини(ч.1); докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані(ч.3).

П.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина», наголошено на тому, що згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв'язку з цим судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.

Відповідно до змісту п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Вирішуючи питання на предмет допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, відповідно до положень ч. 1 ст. 89 КПК України, суд приходить до наступних висновків:

Оскільки довідка від 20.08.2016 року, видана Тростянецьким цехом Приватного акціонерного товариства «Поділляторметал», з якої видно, що станом на 24.06.2016 року 1 кілограм чорного металу становить 2 гривні, видана некомпетентною особою, то її необхідно визнати недопустимим доказом.

Окрім того, кримінальне провадження по цьому факту порушене за викрадення металевого гаража, а не металобрухту. Слідчі органи не встановили вартість гаража, а приведена ними оцінка по вартості металобрухту, не відповідає дійсності та порушує права потерпілого на об'єктивне і повне відшкодування матеріальної шкоди.

Суд вважає, що відносно ОСОБА_2 необхідно ухвалити виправдувальний вирок за ч.1 ст.185 КК України з таких підстав.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що в діях ОСОБА_2 не має складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України.

Цей факт підтверджується вимогами закону та сукупністю доказів.

Так, відповідно до другого речення ч.3 ст.29 КК України інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться у вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.

Свідок ОСОБА_6 суду показав, що напередодні викрадення металевого гаража він приймав участь в обговорені питання демонтажу цього гаража, оскільки там збираються наркомани і засмічують довкілля. На прохання ОСОБА_2 він знайшов автомобіль та допоміг різати металевий гараж і вантажити за допомогою маніпулятора, під управлінням ОСОБА_7, металобрухт на грузовий автомобіль.

Свідок ОСОБА_7 суду показав, що він на прохання свого знайомого ОСОБА_8 виконав погрузку металевого гаража. Він бачив, що ОСОБА_6 допомагав грузити на автомобіль металобрухт від гаража, який розвалився і був розрізаний.

З аналізу цих доказів видно, що ОСОБА_2 напередодні викрадення металевого гаража просив ОСОБА_6 надати йому допомогу та підшукати автомобіль для перевезення гаража.

Ці дії свідчать про те, що ОСОБА_2 усвідомлював обставини, за яких він буде вчиняти викрадення гаража і надіявся на допомогу ОСОБА_6

За таких обставин його дії по епізоду викрадення металевого гаража слід було кваліфікувати за ч.2 ст.185 КК України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Зважаючи на те, що на досудовому розслідуванні невірно кваліфіковано дії ОСОБА_2, а суд з власної ініціативи не може перекваліфікувати ці дії чи призначити міру покарання за частиною статті, склад злочину якої відсутній в діях обвинуваченого, а також те, що слідством не встановлено вартість викраденого гаража, суд вважає за необхідне ухвалити за цим фактом виправдувальний вирок.

Щодо епізоду незаконного заволодіння транспортним засобом, то судом встановлено, що 24.06.2016, близько 18.10 год., ОСОБА_2, перебуваючи біля гаражного товариства АДРЕСА_3, діючи з корисливих мотивів та з метою таємного, умисного, протиправного заволодіння чужим майном, за допомогою автомобіля маніпулятора марки «Камаз», державний номерний знак НОМЕР_1, яким управляв за грошову винагороду від ОСОБА_2 ОСОБА_7, підняв металевий каркас і проник до металевого гаража, законним користувачем якого являвся ОСОБА_4, де незаконно заволодів транспортним засобом - мотоколяскою, марки СЗД, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_2, 1990 року випуску, вартістю 1296 грн., що належав ОСОБА_9 на підставі технічного талону транспортного засобу (індивідуального володільця), виданого 16.04.1991, законним користувачем якого є ОСОБА_4.

Незаконно заволодівши транспортним засобом, ОСОБА_2, за допомогою автомобіля маніпулятора марки «Камаз», державний номерний знак НОМЕР_1, яким управляв ОСОБА_7, завантажив мотоколяску на кузов автомобіля марки «Донфен», моделі 1032, д.н.з. НОМЕР_4, яким управляв за грошову винагороду від ОСОБА_2 ОСОБА_10, та транспортував її на пункт прийому металобрухту ТОВ «Реал», розташований по вул. Привокзальна,17, у місті Ладижин Вінницької області, де намагався здати цей транспортний засіб на металобрухт, але не зміг цього зробити, оскільки не пред'явив документів на право власності щодо мотоколяски. Після чого залишив мотоколяску на пункті прийому металобрухту, а після порушення кримінального провадження добровільно видав її працівникам поліції.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 своєї вини не визнав і показав, що він дійсно забрав мотоколяску із металевого гаража за обставин описаних вище і перевіз її на пункт прийому металобрухту для зберігання, але умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом він не мав, так як робив це з метою розчищення земельної ділянки від безхазяйного майна, яку мав намір отримати для будівництва власного гаража.

Незважаючи на те, що обвинувачений не визнав своєї вини, його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, повніс тю доведена сукупністю доказів.

Потерпілий ОСОБА_4 суду показав, що гараж та мотоколяску його батько купив у 1996 році, у сусідів - сім'ї ОСОБА_9. При купівлі - продажу ніякі документи не оформлялись, їхній сім'ї було передано ключі від гаража та мотоколяски та технічний паспорт на мотоколяску. Після смерті батька гараж та мотоколяска перейшли в його фактичне користування. 29.06.2016 року він виявив, що гараж з мотоколяскою зникли. Про даний факт він повідомив поліцію.

Свідки: ОСОБА_11 та ОСОБА_12 суду показали, що мотоколяска належала покійному ОСОБА_9, який ще за життя продав її сім'ї ОСОБА_4. Вони, як спадкоємці ОСОБА_9, притензій не мають і вважають, що ОСОБА_4 законно володів та користувався мотоколяскою.

Свідок ОСОБА_6 суду показав, що 24.06.2016 року, біля 17 години, він проходив біля гаражів і побачив, що біля металевого гаража зібралися невідомі йому люди у кількості чотирьох чи п'яти осіб і вирішували, що робити з гаражем. Він підійшов до них та допоміг різати металевий гараж та вантажити за допомогою маніпулятора, під управлінням ОСОБА_7, металобрухт від гаража та мотоколяску на грузовий автомобіль. Він бачив на місці ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_7 суду показав, що він має грузовий автомобіль маніпулятор «Камаз». Йому зателефонував його знайомий ОСОБА_8 і сказав, що необхідно допомогти його знайомому перевезти металеву будку. Він під'їхав, зачепив маніпулятором металеву будку і намагався її підняти, але будка розвалилася і виявилося, що там знаходився мотоколяска. Металеву будку порізали, металобрухт та мотоколяску погрузили на кузов грузового автомобіля та забрали з місця. За роботу ОСОБА_2 заплатив йому приблизно 400 - 600 грн.

Свідок ОСОБА_10 суду показав, що йому зателефонував ОСОБА_2. і сказав, що потрібно допомогти перевезти гараж і легковий автомобіль. Він під'їхав до платної стоянки, де його зустрів ОСОБА_2, який показав йому куди під'їхати. За допомогою маніпулятора першим погрузили автомобіль і відвезли його на залізнодорожний вокзал. ОСОБА_2. відвозив гараж разом з ним і показував куди необхідно їхати. Гараж за вказівкою ОСОБА_2він відвіз до хлібзаводу на хоздвори. За роботу ОСОБА_2 заплатив йому 200 грн.

Свідок ОСОБА_13 суду показав, що він працює на станції, приймає металобрухт. Мотоколяску не прийняв, бо була без документів.

Свідок ОСОБА_14 суду показав, що він бачив як грузили розібраний гараж на машину приблизно рік тому, у гаражі були проламані двері, через які він бачив інвалідну коляску.

Свідки: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 суду показали, що перед тим, як зник металевий гараж, до них підходив ОСОБА_2 і цікавився кому належить гараж.

Із витягу з кримінального провадження № 12016020070000223 видно, що 30.06.2016 року внесено відомості до ЄРДР про те, що 29.06.2016 року до Ладижинського ВП Бершадського ВП ГУНП у Вінницькій області надійшла заява від ОСОБА_4 про те, що в період часу з 10.04.2016 року по 29.06.2016 року, в АДРЕСА_3, невідомі особи, шляхом вільного доступу, здійснили крадіжку металевого гаража, в середині якого знаходилися різні речі.

Із витягу з кримінального провадження № 12016020070000256 від 04.08.2016 року видно, що у ході проведення досудового розслідування по кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020070000223 від 30.06.2016року за заявою громадянина ОСОБА_4 встановлено, що громадянин ОСОБА_2, шляхом проникнення у гараж незаконно заволодів інвалідною мотоколяскою, СЗД 1990 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2.

Із постанови про об'єднання матеріалів досудового розслідування від 13.10.2016 року видно, що матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020070000223 від 30.06.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020070000256 від 04.08.2016, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, об'єднано в одне провадження за №12016020070000223, про що внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Із протоколу огляду місця події від 29.06.2016 року видно, що місцем події являється земельна ділянка, яка розташована біля гаражного товариства АДРЕСА_3.

Із відповіді виконавчого комітету Ладижинської міської ради видно, що земельна ділянка, яка розташована в м. Ладижин по вул. Процишина, біля ПП «Ладижинська автомобільна школа», належить територіальній громаді міста Ладижин.

Із заяви ОСОБА_2 видно, що він добровільно видав інвалідну мотоколяску працівникам поліції.

Із протоколу огляду предмету від 30.06.2016 року видно, що об'єктом огляду являються речі котрі громадянин ОСОБА_2 добровільно видав для приєднання до матеріалів кримінального провадження, а саме: інвалідна коляска, білого кольору, марки СЗД.

Із постанови про визнання та приєднання до провадження речових доказів від 30.06.2016 року видно, що інвалідну коляску, білого кольору, марки СЗД, д.н.з. НОМЕР_2, визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінального провадження № 12016020070000223 від 30.06.2016 року в якості речового доказу.

Із розписки ОСОБА_4 видно, що він отримав від слідчого мотокаляску СЗД, д.н.з. 74-48 ВИД, білого кольору, на зберігання.

Із відповіді Територіального сервісного центру № 0542 від 09.08.2016 року видно, що у відповідності до автоматизованої інформаційно - пошукової системи «ДАІ -2000», мотоколяска - А, д.н. НОМЕР_2, 15.05.2009 умовно знята з обліку у зв'язку із непроходженням ТО, даний транспортний засіб зареєстрований на громадянина ОСОБА_9.

Із технічного талону на автомобіль, марки СЗД, 1990 року випуску, білого кольору, кузов № НОМЕР_3, видно, що власником транспортного засобу є ОСОБА_9.

Із висновку експерта - автотоварознавця № 405Е-07/16 від 11.07.2016 року видно, що ринкова вартість автомобіля СЗД, 1990 року виготовлення, реєстраційний номер НОМЕР_2, станом на 24.06.2016 року складає 1 296,00 грн.

Перераховані докази суд приймає до уваги, так як вони зібрані з дотриманням вимог законів, ніким не оскаржуються і не суперечать один одному.

Суд не приймає заперечення ОСОБА_2 про те, що в його діях не було умислу, оскільки це спростовано об'єктивною стороною вчиненого злочину, чого не оспорює і сам обвинувачений. Він достовірно знав, що мотоколяска є чужим транспортним засобом, а його дії по звільненню земельної ділянки є протиправними; саме він організував та здійснив проникнення до металевого гаража, де незаконно заволодів чужим транспортним засобом, погрузив його на грузовий автомобіль та здійснив транспортування до пункту прийому металобрухту.

Отже, дослідивши всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 винуватий у незаконному заволодінні транспортним засобом.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_2 за ч.2 ст.289 КК України, так як він незаконно заволодів транспортним засобом, вчинене з проникненням у інше сховище.

При призначенні покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який, згідно із ст. 12 КК України, є тяжким злочином, дані про особу винного, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку лікаря нарколога та психіатра не перебуває, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_2, суд визнає те, що він досяг пенсійного віку та є особою, яка потерпіла від наслідків катастрофи на ЧАЕС.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_2, судом не встановлено.

Беручи до уваги вказані обставини, заслухавши думку прокурора та потерпілого, які вважають, що виправлення і перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, суд вважає, що до обвинуваченого можливо застосувати вимоги ст. 75 КК України.

Оскільки, суд дійшов висновку, що виправлення і перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства і до обвинуваченого можливо застосувати вимоги ст. 75 КК України, то застосовувати до ОСОБА_2. додаткове покарання у вигляді конфіскації майна є недоцільним, а тому йому слід призначити покарання без конфіскації майна, яке передбачене санкцією ч.2 ст.289 КК України.

Оскільки за ч.1 ст. 185 КК України відносно ОСОБА_2 ухвалюється виправдувальний вирок, то в задоволенні цивільного позову ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди слід відмовити.

Вирішуючи в порядку ст. 128-129 КПК України цивільний позов про відшкодування моральної шкоди в сумі 40000 гривень, який не був визнаний обвинуваченим, суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, приходить до переконання, що цей позов є частково обгрунтованим та підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Таким чином, виходячи з принципів виваженості, розумності й справедливості, враховуючи душевні та психічні страждання потерпілого, суд вважає за можливе задовольнити цивільний позов про відшкодування моральної шкоди частково, у розмірі 10000 грн., а в решті позову слід відмовити.

Процесуальні витрати у справі відсутні.

Запобіжний захід до ОСОБА_2 не застосовувався. У суда немає підстав застосовувати запобіжний захід до ОСОБА_2. з власної ініціативи.

Питання щодо речових доказів вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст.373, ст. ст. 368, 373-376 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2 визнати невинуватим і виправдати за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України, у зв'язку з відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення.

ОСОБА_2 визнати винуватим і засудити за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років, без конфіскації майна.

Керуючись ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2(два) роки.

Керуючись ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_2 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Речові докази по справі:

Мотоколяску, марки СЗД, білого кольору, д.н.з. НОМЕР_2, 1990 року випуску, залишити у користуванні ОСОБА_4.

Міру запобіжного заходу до ОСОБА_2 не застосовувати.

В задоволенні цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

Цивільний позов про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 10000 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди. В решті позову відмовити.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області шляхом подачі апеляції через Ладижинський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя