Постанова № 71866867, 26.01.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2018 року м. Чернівці

справа № 717/1187/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Перепелюк І.Б., Яремка В.В.

секретар Собчук І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2017 року, головуючий у 1-й інстанції - Телешман О.В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 14 лютого 2012 року відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг ОСОБА_1, підписавши анкету - заяву, отримав кредит у розмірі 4 714,25 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 31 липня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 105 932,12 грн., з яких: 4 714,25 грн. заборгованість за кредитом, 91 082,47 грн. заборгованість за

__________________

Провадження № 22-ц/794/141/18 Головуючий у 1-й інстанції Телешман О.В. Категорія: 27

процентами за користування кредитом, 4 614,82 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 5 020,58 грн. штраф (процентна складова).

Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь зазначену заборгованість за кредитним договором.

Заочним рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 14 492,90 грн. боргу.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що при ухваленні рішення судом порушені норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення є незаконним та необґрунтованим.

Посилається на те, що у суду першої інстанції не було правових підстав самостійно здійснювати перерахунок заборгованості по процентам, встановлення неправильності розрахунку заборгованості можливо лише за допомогою економічної експертизи, однак така не проводилась; підписавши анкету-заяву від 14 лютого 2012 року та засвідчивши згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, ОСОБА_1 приєднався до вказаних Умов та Правил.

Просить скасувати заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2017 року в частині зменшення заборгованості по процентам та ухвалити в цій частині нове рішення, стягнувши заборгованість по процентам в розмірі 91 082 грн. 47 коп., в іншій частині рішення залишити без змін.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони у справі або їх представники не з'явилися, тому відповідно до вимог ст. 128, ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 12, ч.ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 213 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України (діючої редакції) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», судом першої інстанції визнано протиправним збільшення розміру процентної ставки в односторонньому поряду.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 лютого 2012 року між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №б/н.

Відповідач своїм підписом надав свою згоду, що підписана ним заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, і Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідачу видано кредит у розмірі 4714,25 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг, - позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач належним чином своїх зобов'язань за договором не виконував, у зв'язку з чим станом на 31 липня 2017 року виникла заборгованість, яка складається з наступного: 105 932 грн. 12 коп., з яких: 4 714 грн. 25 коп. заборгованість за кредитом, 91 082 грн. 47 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом, 4 614 грн. 82 коп., 500 штраф (фіксована частина), 5 020 грн. 58 коп. штраф (процентна складова).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання це - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам:

1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс;

2) індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів;

3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки слід розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст. ст. 641 - 642 ЦК України або в порядку, визначеному ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить ст. 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

Проте, у даному випадку банк передбачив у договорі умови (пункт 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг), які встановлюють односторонню зміну умов договору, й фактично надають йому право змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку.

Така умова в силу норми ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України є нікчемною.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Оскільки укладення кредитного договору мало місце шляхом підписання відповідачем відповідної письмової заяви, то і зміна договору мала відбутися у такий же спосіб.

У зв'язку з наведеним та з огляду на нікчемність відповідної умови договору щодо зміни розміру процентної ставки, судом першої інстанції обґрунтовано визначено розмір заборгованості за процентами, виходячи із встановленої договором ставки 20,40 % на рік за весь період виникнення заборгованості, а не 34,80 % річних (з 1 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року) та 43, 20 % (за період з 1 квітня 2015 року 31 липня 2017 року), як про це просив банк.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до тарифів, що були чинними на час укладення договору, базова процентна ставка на місяць складає 1,7 % та нараховується на залишок заборгованості.

Доводи апелянта про те, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального права та умов договору з огляду на зміст норми ст. 1056-1 ЦК України є необґрунтованими.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції неповно досліджено умови заяви (договору кредиту), а також Умови та Правила надання банківських послуг, які разом складають кредитний договір, проведений судом розрахунок не є належним доказом, а також повідомлення належним чином відповідача про збільшення відсоткової ставки, є безпідставними, оскільки в рішенні суду наявний детальний аналіз змісту укладеного між сторонами кредитного договору, його відповідність діючому законодавству, а проведений судом розрахунок є правильним та позивачем в апеляційній скарзі належним чином не спростований, належних доказів отримання (інформування) відповідачем повідомлення про збільшення відсоткової ставки суду також не надано.

Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Саме такий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року (справа № 6-2315цс16) та від 11 жовтня 2017 року (справа № 6-1374цс17).

З огляду на викладене, доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга позивача не містить.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні слід відмовити.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та положення ст. 375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: І.Б. Перепелюк

В.В. Яремко