Постанова № 71860626, 22.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2018 р. Справа№ 910/14411/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від Генеральної прокуратури України - Голуб Є.В., довіреність № 10/2/3-22 вих-18 від 15.01.2018;

від позивача - Ковальчук І.В., довіреність № 220/4/д від 09.01.2018;

від відповідача - Галя Є.С., довіреність № б/н від 10.01.2018;

від третьої особи - Дяченко С.В., довіреність № 25/1/3-Д від 02.01.2018,

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/14411/16 (суддя Зеленіна Н.І., м. Київ, повний текст складено - 06.11.2017) за позовом Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "ТЕМП-3000", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної фінансової інспекції України, за участю - Головної військової прокуратури про стягнення 30 699 718, 52 грн. та визнання договорів недійсними частково.

ВСТАНОВИВ наступне.

Міністерство оборони України звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "ТЕМП-3000" про визнання недійсними пунктів 3.1 договорів №286/3/14/28 від 28.05.2014 р., №286/3/14/32 від 30.05.2014 р., №286/3/14/85 від 26.06.2014 р., №286/3/14/86 від 26.06.2014 р., №286/3/14/87 від 26.06.2014 р., №286/3/14/105 від 04.08.2014 р., №286/3/14/106 від 04.08.2014 р., №286/3/14/107 від 04.08.2014 р., №286/3/14/121 від 04.09.2014 р., №286/3/14/122 від 04.09.2014 р., №286/3/14/123 від 24.09.2014 р., №286/3/14/124 від 24.09.2014 р., №286/3/14/125 від 24.09.2014., №286/3/14/126 від 24.09.2014 р., № 286/3/14/127 від 24.09.2014р., №286/3/14/132 від 24.09.2014р., №286/3/14/133 від 24.09.2014 р., №286/3/14/134 від 24.09.2014р., №286/3/14/135 від 24.09.2014 р., № 286/3/14/179 від 14.10.2014 р. в частині включення до ціни договорів податку на додану вартість у розмірі 20% та про стягнення 30 699 718, 52 грн. незаконно сплаченого податку на додану вартість за поставку продукції, яка звільнена від такого оподаткування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч приписам Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" за умовами оспорюваних пунктів договорів до ціни товару включено суму податку на додану вартість. З огляду на це, позивач вважає, що відповідні умови договорів мають бути визнані недійсними, а сплачена ним в ціні товару сума податку на додану вартість підлягає поверненню відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/14411/16 у задоволенні позову відмовлено повністю, з тих підстав, що пільги, які полягають у звільненні від оподаткування податком на додану вартість поширюється на операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України спеціальних засобів індивідуального захисту для цілей АТО, однак, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем імпорту спеціальних засобів індивідуального захисту, поставлених за укладеним між сторонами договором, та їх подальшого використання саме при проведенні АТО.

Крім цього, місцевий господарський суд вказав, що посилання позивача на те, що шоломи кулезахисні та бронежилети, які були предметом постачання за Договорами, класифікуються за кодами УКТ ЗЕД, зазначеними у Законі України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів", не підтверджені жодними доказами.

Також, у рішенні суд дійшов висновку про те, що наявність пільг, які передбачені чинним законодавством, сама по собі не вимагає будь-якого коригування кінцевої вартості товарів (робіт, послуг), оскільки це є правом платника податків.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 25.10.2017 у справі №910/14411/16 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована необґрунтованістю висновку суду першої інстанції про те, що правовідносини між сторонами не належать до операцій з постачання спеціальних засобів індивідуального захисту.

Також, апелянт не погоджується із визначеною судом підставою відмови у задоволенні позову стосовно того, що умови укладених між сторонами договорів не містять посилань на те, що поставлена продукція підлягає використанню саме в оборонних цілях при проведенні антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану.

Крім цього, скаржник зазначає, що у матеріалах справи наявні докази належності поставлених кулезахисних шоломів та бронежилетів до товарної підкатегорії 6506 10 80 00 згідно УКТ ЗЕД, тобто кодів класифікації УКТ ЗЕД, зазначеним у Законі, а отже висновок суду щодо відсутності вказаних доказів не ґрунтується на матеріалах даної справи.

Окрім наведеного, апелянт не погоджується із висновком суду про те, що відповідно до ст. 30 Податкового кодексу України звільнення платника податків від сплати податків чи зборів є податковою пільгою, а використання такої пільги є правом, а не обов'язком платника податків, оскільки у даному випадку платники ПДВ не мають права ні відмовитися, ні зупинити використання пільги на один чи декілька звітних періодів, у зв'язку з тим, що вона не надається безпосередньо платникам, а стосується окремо перелічених у відповідних статтях Податкового кодексу операцій.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представники прокуратури та третьої особи також підтримали вимоги за апеляційною скаргою позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Слід зазначити, що 15.12.2017 набрали чинності зміни внесені у Господарський процесуальний кодекс України Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Підпунктом 9 пунктом 1 Перехідних Положень установлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними пунктів 3.1 договорів №286/3/14/105 від 04.08.2014 р., №286/3/14/106 від 04.08.2014 р., №286/3/14/107 від 04.08.2014 р., №286/3/14/121 від 04.09.2014 р., №286/3/14/122 від 04.09.2014 р., №286/3/14/123 від 24.09.2014 р., №286/3/14/124 від 24.09.2014 р., №286/3/14/125 від 24.09.2014., №286/3/14/126 від 24.09.2014 р., №286/3/14/127 від 24.09.2014р., №286/3/14/132 від 24.09.2014р., №286/3/14/133 від 24.09.2014 р., №286/3/14/134 від 24.09.2014р., №286/3/14/135 від 24.09.2014 р., №286/3/14/179 від 14.10.2014 р. в частині включення до ціни договорів податку на додану вартість у розмірі 20% та про стягнення 30 699 718, 52 грн., з прийняттям нового - про задоволення позову в зазначеній частині, з наступних підстав.

Протягом травня 2014 року - червня 2015 року відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів України №244-р від 23.03.2014р. та №768-р від 20.08.2014 року "Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету", та відповідно до рішень комітету з конкурсних торгів Міністерства оборони України, між Міністерством оборони України (Замовник) та ТОВ "НВП "ТЕМП-3000" (Постачальник) було укладено ряд господарських договорів про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби.

Так, у зв'язку з проведеною переговорною процедурою закупівлі по номенклатурі "вироби текстильні готові інші" (код за ДК 016-2010-13.92.2), між Міністерством оборони України та ТОВ "НВП "Темп-3000" були укладені наступні Договори про поставки для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України): №286/3/14/28 від 28.05.2014 р., №286/3/14/32 від 30.05.2014 р., №286/3/14/85 від 26.06.2014 р., №286/3/14/86 від 26.06.2014 р., №286/3/14/87 від 26.06.2014 р., №286/3/14/105 від 04.08.2014 р., №286/3/14/106 від 04.08.2014 р., №286/3/14/107 від 04.08.2014 р., №286/3/14/121 від 04.09.2014 р., №286/3/14/122 від 04.09.2014 р., №286/3/14/123 від 24.09.2014 р., №286/3/14/124 від 24.09.2014 р., №286/3/14/125 від 24.09.2014., №286/3/14/126 від 24.09.2014 р., № 286/3/14/127 від 24.09.2014р., №286/3/14/132 від 24.09.2014р., №286/3/14/133 від 24.09.2014 р., №286/3/14/134 від 24.09.2014р., №286/3/14/135 від 24.09.2014 р., № 286/3/14/179 від 14.10.2014 р.

З вказаних договорів вбачається, що предмет договорів, вимоги до якості товарів, порядок здійснення оплати, порядок поставки та приймання товарів, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строки дії, інші умови укладених між Міністерством оборони України та ТОВ НВП "ТЕМП-3000" договорів є однотипними.

Так, зазначеними Договорами сторони погодили, що Постачальник зобов'язується поставити Замовнику відповідний товар - вироби текстильні готові, інші (бронежилети: "Корсар 4", "Корсар МЗ-1-4", "Корсар МЗс-1-4"; шоломи кулезахисні "Каска - 1М"), а Замовник зобов'язується забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі (п.1.1).

Пунктами 1.2 Договорів передбачено, що номенклатура товару; вимоги згідно яких виготовляється та контролюється товар; строки (терміни) виконання договорів визначаються Специфікаціями, а саме: найменування товару; стандарт; технічні умови на товар; зразок; строки постачання; загальна кількість постачання; ціна за одиницю товару в грн. з врахуванням тари (упаковки), вантажних робіт у місцях завантаження та транспортних витрат (без ПДВ).

Загальна вартість товару визначена у Договорах з урахуванням податку на додану вартість, відповідно до повідомлень Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України про акцепт пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції, або пропозиції за результатами процедури закупівлі в одного учасника.

Розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 90 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання Постачальником Замовнику належним чином оформленого рахунку - фактури на поставлений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером Постачальника (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунках - фактурі) (п. п. 4.1 Договорів).

Після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" від 01.07.2014 № 1561- починаючи з 23.07.2014 по 31.12.2014, Міністерство оборони України проводило платежі за поставлені за вказаними договорами бронежилети та шоломи кевларові, які включали податок на додану вартість.

Так, Міністерством оборони України було оплачено ТОВ "НВП "ТЕМП-3000" вартість бронежилетів та шоломів на суму 209 146 162,80 грн., у склад яких входив ПДВ на суму 34 857 688,52 гривень.

Вказане підтверджується копіями платіжних доручень доданих до позовної заяви.

Відповідно до додаткових угод від 23.12.2014 № 3 до договорів № 286/3/14/124, № 286/3/14/125, № 286/3/14/126 № 286/3/14/127, від 24.09.2014 та № 286/3/14/179 від 14.10.2014, №286/3/14/133, №286/3/14/134 №286/3/14/1135 від 24.09.2014 відповідачем повернуло позивачу надмірно сплачені кошти за податок на додану вартість на загальну суму 4 157 970 грн.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом вказує, що Міністерством оборони України у 2014 році за вказаними вище договорами оплатило бронежилети та шоломи за ціною, в яку в порушення Закону від 01.07.2014 №1561, був включений податок на додану вартість, який із 23.07.2017 не повинен був сплачуватись, на загальну суму 30 699 718, 52 грн. (34 857 688,52 грн. - загальна сума податку, сплаченого позивачем - 4 157 970 грн. - сума повернутого податку відповідачем).

З огляду на викладене позивач вважає, що відповідні умови договорів мають бути визнані недійсними, а сплачена ним в ціні товару сума податку на додану вартість підлягає поверненню відповідачем.

Судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що пільги, які полягають у звільненні від оподаткування податком на додану вартість поширюється на операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України спеціальних засобів індивідуального захисту для цілей АТО, однак, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем імпорту спеціальних засобів індивідуального захисту, поставлених за укладеним між сторонами договором, та їх подальшого використання саме при проведенні АТО.

Крім цього, місцевий господарський суд вказав, що посилання позивача на те, що шоломи кулезахисні та бронежилети, які були предметом постачання за Договорами, класифікуються за кодами УКТ ЗЕД, зазначеними у Законі України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів", не підтверджені жодними доказами.

Також, у рішенні суд дійшов висновку про те, що наявність пільг, які передбачені чинним законодавством, сама по собі не вимагає будь-якого коригування кінцевої вартості товарів (робіт, послуг), оскільки це є правом платника податків.

Колегія суддів не погоджується із висновками місцевого господарського суду, викладеними в оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" (дата набрання чинності 23.07.2014), підрозділ 2 розділу XX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України доповнено пунктом 32 такого змісту:

тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України, зокрема:

спеціальних засобів індивідуального захисту (каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори), що класифікуються у товарній підкатегорії 6506 10 80 00 згідно з УКТ ЗЕД, бронежилети, що класифікуються у товарній підкатегорії 6211 43 90 00 згідно з УКТ ЗЕД), виготовлених відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, інших суб'єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону; ниток для виготовлення бронежилетів, що класифікуються у товарних підкатегоріях 5402 11 00 00 та 5407 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД; тканин (матеріалів) для виготовлення бронежилетів, що класифікуються у товарних підкатегоріях 3920 10 89 90, 3921 90 60 00, 5603 14 10 00, 6914 90 00 00 згідно з УКТ ЗЕД.

При цьому, у Законі України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" не вказано про звільнення від оподаткування ПДВ лише тих засобів індивідуального захисту, які ввезені на митну територію України із-за кордону, та їх подальше постачання на митній території України, а йдеться про дві взаємовиключні умови, а саме:

або ввезення засобів індивідуального захисту на митну територію України із-за кордону;

або постачання засобів індивідуального захисту на митній території України.

Згідно зі ст. 9 Митного кодексу України митна територія України - це територія України, занята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також території вільних митних зон, штучні острови, установки і споруди, створені у виключній (морській) економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України.

Допущене у рішенні суду ототожнення різних по суті операцій щодо ввезення засобів індивідуального захисту та операцій щодо постачання вказаного товару на митній території України є необґрунтованим та безпідставно звужує сферу застосування зазначеного Закону.

До того ж, положеннями статті 185.1 Податкового кодексу України чітко визначено, що об'єктами оподаткування є операції платників ПДВ як з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, так і операції з ввезення товарів на митну територію України.

Зазначене не взято до уваги судом першої інстанції під час вирішення даного спору.

Аналогічної позиції також дотримується Державна фіскальна служба України, у роз'ясненні № 5428/5/99-99-19-03-02-16 від 21.10.2014, згідно якого порядок звільнення від оподаткування товарів, перерахованих у пункті 32 розділу XX Кодексу, стосується як товарів, які ввозяться на митну територію України, так і операцій з постачання товарів, які були ввезені на митну територію України до дати набрання чинності вказаним законом, а також товарів, вироблених на митній території України.

Отже, не лише продукція, яка ввозиться на митну територію України, а і продукція, яка виготовляється та постачається на митній території України звільняється від податку на додану вартість згідно із вказаним Законом.

Крім того, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що умови укладених між сторонами договорів не містять посилань на те, що поставлена продукція підлягає використанню саме в оборонних цілях при проведенні антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що вказаним Законом встановлено, що «тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України спеціальних засобів індивідуального захисту ... для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України».

При цьому, у зазначеному Законі не вказано на необхідність посилання у договорах на використання поставлених спеціальних засобів індивідуального захисту саме для проведення антитерористичної операції.

Слід зазначити, що Законом встановлено тимчасове звільнення від оподаткування ПДВ операцій саме на період проведення антитерористичної операції, а не для потреб при проведенні антитерористичної операції.

Водночас, закупівля кулезахисних шоломів та бронежилетів у відповідача здійснювалася у період проведення АТО та для потреб Збройних Сил України, а також інших військових формувань.

Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність доказів того, що кулезахисні шоломи та бронежилеты класифікуються за відповідними кодами УКТ ЗЕД, слід зазначити наступне.

У матеріалах справи наявні докази належності поставлених кулезахисних шоломів та бронежилетів до товарної підкатегорії 6506 10 80 00 згідно УКТ ЗЕД, тобто кодів класифікації УКТ ЗЕД, зазначеним у Законі, які визначено у висновку експертного товарознавчого дослідження №1603 від 03.02.2016, копія якого надавалася до суду представником Генеральної прокуратури України.

При цьому, вказані коди класифікації УКТ ЗЕД присвоюються не лише товарам, які ввозяться на територію України, а можуть бути присвоєні і тим товарам, які виробляються на території України.

Зокрема, у роз'ясненні Державної фіскальної служби України № 13025/5/99-99-19-03-01-16 від 25.05.2015 вказано, що для продукції, виробленої на митній території України з метою визначення коду товару згідно УКТ ЗЕД доцільно отримати висновок торгово-промислової палати або науково-дослідного інституту судових експертиз.

З огляду на викладене, висновки місцевого господарського суду у вказаній частині не можна визнати обґрунтованими.

Також, колегія суддів вважає, що у оскаржуваному рішенні суд дійшов хибного висновку про те, що відповідно до ст. 30 Податкового кодексу України звільнення платника податків від сплати податків чи зборів є податковою пільгою, а використання такої пільги є правом, а не обов'язком платника податків.

Так, податок на додану вартість є внутрішнім непрямим податком на споживання та справляється з операцій з постачання товарів/послуг, які споживаються на митній території України.

Термін «податкова пільга» і підстави для надання пільг встановлено пунктами 30.1 та 30.2 ст. 30 Податкового кодексу України, відповідно до яких податкова пільга - це передбачене податковим і митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку і збору, сплата ним податку і збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 вказаної статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Відповідно до п. 30.4 ст. 30 Податкового кодексу України платник податків має право відмовитись від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Судом першої інстанції не надано правову оцінку тому, що згаданим Законом не передбачено надання постачальникам пільг при сплаті податків, а звільненню від оподаткування ПДВ підлягали операції з постачання спеціальних засобів індивідуального захисту. При цьому, сплата ПДВ за операціями, які звільнені від сплати податку, є порушенням законодавства України (ст. 197 ПК України).

Таким чином, відмовитись від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів платник податків має право лише тоді, коли звільнення надається безпосередньо платнику податків, а не окремим операціям з постачання тих чи інших товарів або надання тих чи інших послуг.

Отже, у даному випадку платники ПДВ не мають права ні відмовитися, ні зупинити використання пільги на один чи декілька звітних періодів, оскільки вона не надається безпосередньо платникам, а стосується окремо перелічених у відповідних статтях Податкового кодексу операцій.

Також, судом першої інстанції не досліджено та взагалі не прийнято до уваги як доказ, висновок комісійної судово-економічної експертизи № 5502/7072/17-45 від 14.04.2017, яким підтверджується заподіяння збитків державі в особі Міністерства оборони України на загальну суму понад 30 млн. грн. (копія висновку надавалася до суду першої інстанції представником Генеральної прокуратури України).

Суд першої інстанції врахував лише висновок судового експерта Ковбич Т.М. від 28.04.2017 № SE/02/1611-21 та не надав жодної правової оцінки висновку комісійної судово-економічної експертизи № 5502/7072/17-45 від 14.04.2017.

Крім цього, слід зазначити, що Держфінінспекцією відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 05.03.2015 по справі № 757/7375/15 проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства оборони України за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, якою встановлено низку порушень та недоліків, що відображені в акті від 21.04.2015 №08-21/6.

Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання спірних пунктів договорів недійсними.

Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В окремих випадках, визначених законом, в договорах застосовуються ціни, що встановлені або регулюються уповноваженими на те органами. Тобто держава або уповноважені нею органи можуть встановлювати фіксовані ціни у вигляді граничного рівня цін або рівня рентабельності тощо.

Водночас, відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України (статті 180 - 211). При цьому, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (пункт 14.1.178 статті 14 Податкового кодексу України).

Таким чином, порядок та механізм нарахування і сплати податку на додану вартість чи навпаки (операції, які не є об'єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано відповідними нормами Податкового кодексу України та, відповідно, не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

За загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання.

Враховуючи те, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів", яким звільнені від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання засобів індивідуального захисту, набрав чинності 23.07.2014, пункти 3.1 договорів поставки, які були укладені між сторонами після вказаної дати, в частині включення до ціни договорів ПДВ, суперечать зазначеним нормам законодавства, а тому в цій частині підлягають визнанню недійсними.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними пунктів 3.1 договорів №286/3/14/105 від 04.08.2014 р., №286/3/14/106 від 04.08.2014 р., №286/3/14/107 від 04.08.2014 р., №286/3/14/121 від 04.09.2014 р., №286/3/14/122 від 04.09.2014 р., №286/3/14/123 від 24.09.2014 р., №286/3/14/124 від 24.09.2014 р., №286/3/14/125 від 24.09.2014., №286/3/14/126 від 24.09.2014 р. №286/3/14/127 від 24.09.2014р., №286/3/14/132 від 24.09.2014р., №286/3/14/133 від 24.09.2014 р., №286/3/14/134 від 24.09.2014р., №286/3/14/135 від 24.09.2014 р., №286/3/14/179 від 14.10.2014 р. в частині включення до ціни договорів податку на додану вартість у розмірі 20% та прийняти в цій частині нове рішення - про задоволення позову.

В іншій частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними пунктів 3.1 договорів №286/3/14/28 від 28.05.2014 р., №286/3/14/32 від 30.05.2014 р., №286/3/14/85 від 26.06.2014 р., №286/3/14/86 від 26.06.2014 р., №286/3/14/87 від 26.06.2014 р. оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, оскільки на момент укладення вказаних договорів операції з постачання засобів індивідуального захисту не були звільнені від оподаткування податком на додану вартість, а тому відповідно пункти 3.1 цих договорів поставки в частині включення до ціни договорів ПДВ не підлягають визнанню недійсними.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 699 718, 52 грн. сплаченого податку на додану вартість за поставку продукції, яка звільнена від такого оподаткування, слід зазначити наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Так, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов'язана його повернути.

Враховуючи те, що між сторонами укладено договори №286/3/14/105 від 04.08.2014 р., №286/3/14/106 від 04.08.2014 р., №286/3/14/107 від 04.08.2014 р., №286/3/14/121 від 04.09.2014 р., №286/3/14/122 від 04.09.2014 р., №286/3/14/123 від 24.09.2014 р., №286/3/14/124 від 24.09.2014 р., №286/3/14/125 від 24.09.2014., №286/3/14/126 від 24.09.2014 р., №286/3/14/127 від 24.09.2014р., №286/3/14/132 від 24.09.2014р., №286/3/14/133 від 24.09.2014 р., №286/3/14/134 від 24.09.2014р., №286/3/14/135 від 24.09.2014 р., № 286/3/14/179 від 14.10.2014 р. умови п. 3.1 яких в частині включення до ціни договорів ПДВ суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки на момент укладення вказаних вище договорів відповідні положення закону, які б передбачали оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання засобів індивідуального захисту, були відсутні, перерахування вказаного податку за цими правочинами здійснено без достатньої правої підстави.

При цьому, щодо сплаченого податку за договорами, пункти яких, судом не визнаються недійсними, слід зазначити, що оскільки позивачем зобов'язання з оплати ціни товару, до якої входив ПДВ, виконувалися після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів", тобто після того, як операції з постачання засобів індивідуального захисту звільнено від оподаткування, відповідні суми, сплачені за такими договорами також підлягають поверненню позивачу.

Так, у даному випадку норма Закону вище ніж положення договору, укладеного до зміни законодавства, та підлягає безмовному застосуванню. Перерахування коштів ПДВ у складі ціни було здійснено у супереч положень вказаної вище норми Закону. Отже, на момент перерахування було відсутня норма Закону про необхідність перерахування таких коштів у складі ціни.

Наведеним обумовлюється безпідставність набуття коштів, що підпадає під застосування норми статті 1212 Цивільного кодексу України.

У наведеній ситуації Міністерство оборони України не мало законних підстав для перерахування спірних коштів, а відповідач, отримавши їх, мав повернути ці кошти платнику.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 30 699 718, 52 грн. сплаченого у ціні товару податку на додану вартість за поставку продукції, яка звільнена від такого оподаткування, підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вказаної вимоги, з прийняттям нового в цій частині - про задоволення позову.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині відмови у задоволенні позову повністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними пунктів 3.1 договорів №286/3/14/105 від 04.08.2014 р., №286/3/14/106 від 04.08.2014 р., №286/3/14/107 від 04.08.2014 р., №286/3/14/121 від 04.09.2014 р., №286/3/14/122 від 04.09.2014 р., №286/3/14/123 від 24.09.2014 р., №286/3/14/124 від 24.09.2014 р., №286/3/14/125 від 24.09.2014., №286/3/14/126 від 24.09.2014 р., №286/3/14/127 від 24.09.2014р., №286/3/14/132 від 24.09.2014р., №286/3/14/133 від 24.09.2014 р., №286/3/14/134 від 24.09.2014р., №286/3/14/135 від 24.09.2014 р., №286/3/14/179 від 14.10.2014 р. в частині включення до ціни договорів податку на додану вартість у розмірі 20% та про стягнення 30 699 718, 52 грн., з прийняттям нового - про задоволення позову. В решті рішення суду залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/14411/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/14411/16 скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про: визнання недійсними пунктів 3.1 договорів №286/3/14/105 від 04.08.2014 р., №286/3/14/106 від 04.08.2014 р., №286/3/14/107 від 04.08.2014 р., №286/3/14/121 від 04.09.2014 р., №286/3/14/122 від 04.09.2014 р., №286/3/14/123 від 24.09.2014 р., №286/3/14/124 від 24.09.2014 р., №286/3/14/125 від 24.09.2014., №286/3/14/126 від 24.09.2014 р., №286/3/14/127 від 24.09.2014р., №286/3/14/132 від 24.09.2014р., №286/3/14/133 від 24.09.2014 р., №286/3/14/134 від 24.09.2014р., №286/3/14/135 від 24.09.2014 р., № 286/3/14/179 від 14.10.2014 р. в частині включення до ціни договорів податку на додану вартість у розмірі 20% та про стягнення 30 699 718, 52 грн. та прийняти в цій частині нове рішення - про задоволення позову. В решті рішення залишити без змін.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"1. Позов Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "ТЕМП-3000", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної фінансової інспекції України, за участю - Головної військової прокуратури про визнання договорів недійсними частково та стягнення 30 699 718, 52 грн. задовольнити частково.

2. Визнати недійсними пункти 3.1 договорів №286/3/14/105 від 04.08.2014 р., №286/3/14/106 від 04.08.2014 р., №286/3/14/107 від 04.08.2014 р., №286/3/14/121 від 04.09.2014 р., №286/3/14/122 від 04.09.2014 р., №286/3/14/123 від 24.09.2014 р., №286/3/14/124 від 24.09.2014 р., №286/3/14/125 від 24.09.2014., №286/3/14/126 від 24.09.2014 р., №286/3/14/127 від 24.09.2014р., №286/3/14/132 від 24.09.2014р., №286/3/14/133 від 24.09.2014 р., №286/3/14/134 від 24.09.2014р., №286/3/14/135 від 24.09.2014 р., № 286/3/14/179 від 14.10.2014 р. в частині включення до ціни договорів податку на додану вартість у розмірі 20%.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "ТЕМП-3000" (01033, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЖИЛЯНСЬКА, будинок 45, код 31778043) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 6, код 00034022) 30 699 718 грн. 52 коп., сплаченого податку на додану вартість за поставку продукції, яка звільнена від такого оподаткування, та 227 370 грн. 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.".

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "ТЕМП-3000" (01033, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЖИЛЯНСЬКА, будинок 45, код 31778043) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 6, код 00034022) 250 107 грн. 00 коп. судового збору за апеляційною скаргою.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 29.01.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко